Віра Оберемок.
Дві половинки щастя.
Оповідання, етюди.

Епістолярія

Лист від М. Негоди.

Добридень, Віро!
Знову змушений просити пробачення — не подякував за поздоровлення, не поздоровив сам. Як виняток, цього року нікого не поздоровляв, на два дні проскочив додому, повернувся й сів за роботу. А тут село замело снігами, і я, крім прокидання стежок, ніде ні на крок не ступаю з двору.
Отже, хоч і запізно, але в новому — із Новим! Нехай він буде таким, яким можеш собі уявити краще за мене: із синім небом і золотими зорями, зеленим привіллям і тополями над битим шляхом, із Дніпром і Черкасами!
Ти, справді, Віро, вмієш гарно писати й зворушувати словом. І вчитися тобі обов’язково треба. Але от у чому біда — в цьому головна причина, чому я мовчав. Не можу тобі зараз нічого конкретного сказати, бо відірваний від усіх Черкаських справ і не хочу, поки не закінчу роботи над романом, встрявати в них. Якщо ти сама нічого не придумаєш, то доведеться почекати з переїздом до весни, коли я звільнюся й щось підходяще знайду.
А про те, що вступиш на загальнонауковий, можеш навіть не сумніватися. Галя моя теж учиться там на першому курсі і я їй навіть не допомагав і, якби вона раніше так захотіла вчитися, то вже закінчила б два таких інститути. Навчаючись, ти б могла писати для газети репортажі, зарисовки, нариси — і для обласної, і для республіканських — а словом ти володієш добре. Щоб стати журналістом, не обов’язково кінчати факультет журналістики, треба мати покликання до цього. Я думаю, ти його маєш. От у нас в Черкасах є така дівчина, Галя Тереховська, мабуть, молодша за тебе. Вона вчиться на загальнонауковому факультеті і позаштатний кореспондент “Черкаської правди”. Але навіть із листів я бачу, що в тебе розвиток більший.
Одним словом, чекай до весни. Тепер ще одне. Я прошу твого дозволу використати у своєму романі твої листи, вони дуже підходять під ту ситуацію, в яку потрапляє одна з моїх головних персонажів. Звичайно, її звати інакше, як і його. А листи твої такі, що кращих вигадати не можна. Чекатиму відповіді.
З щирою пошаною Микола Негода.
12.01.1966р.

Лист Я. Гояна.
Віро!
Вітаю Вас з Новим роком і всіма новорічними святами! Зичу Вам добра, дальшого розквіту Вашого ніжного слова, яке має душу.
Сердечно дякую за прихильність, святкові вітання і ту скрипочку, яку Ви мені прислали на листівочці — ніби усміхнувся батько з дитинства...
Хай Вам щастить!
Ярема Гоян.

Лист Н. Миколенко.
Добрий день Віро!
Ваш етюд “Літо” вже використала у передачі “У колі сім’ї”. Мені особисто він дуже сподобався. Звучить 23 серпня о 12.45. Слухайте.
При підготовці передач, можливо, використаю й інші. Було б непогано, якби Ви, по можливості, слухали мої випуски “У колі сім’ї”, інколи там піднімаються дискусійні питання і я використовую листи радіослухачів. А взагалі, пишіть, що є своє.
Наталя Миколенко, редактор передачі “У колі сім’ї”.

Лист І. Забудського.
Доброго дня, Віро!
Завдяки редакції, маю давно очікувану нагоду познайомитися з Вами. Уважно стежу за Вашою творчістю. Перше знайомство було по альманаху “Вітрила”. Відтоді читаю Ваші ліричні етюди, замальовки. Чим, насамперед, вони цікаві? А тим, що якби назвати Ваші етюди — прозою, то це той випадок, коли нема чітких кордонів — поезія? Проза?
Чекаємо від Вас декілька споріднених творів, щоб надрукувати їх добіркою, як поезію в прозі. Згодні?
Ігор Забудський, поет і художник із Черкас.

Лист Я. Гояна.
Доброго дня, Віро!
Ваші етюди мене просто заворожили своїм глибоким настроєм світла й людяності, образною мовою, вмінням у короткій формі вмістити глибокий зміст. З цими почуттями я й написав коротеньку передмову до Ваших творів і запропонував їх до друку. На жаль, ми не змогли вмістити всього, хоча майже всі, надіслані Вами, етюди можуть бути надрукованими. Редакція підтримала Вас у Вашій хорошій літературній роботі: думаю, варто готувати книжку цих коротких новел і, разом із тим, розширювати їх тематику, уникати одноманітності, яка ще трохи заважає. Не хворійте!
Ярема Гоян, завідувач відділом культури газети “Радянська Україна”.

Лист Р. Малицької.
Віро, рідна моя, добрий день!
Нещодавно чула етюд “Коли б ти до мене приїхав” по радіо. Слухала й плакала. Плакала, бо так відчула тебе, так стало шкода, що роки невпинно летять, а поруч зі мною немає тебе, моєї найдорожчої людини. Тебе згадую дуже часто, перечитую твої листи. Думаю: “Ну чому так? Чому щоденно зустрічаєш не тих людей, які тобі потрібні?” І втішаюсь лише тим, що вірю в “поля дружби”. І для тих, хто попадає в сферу їх впливу, необов’язково жити за однією поштовою адресою, в одному місті.
Слухала твій етюд і відчувала красу лісу (краще тебе, здається, ніхто не може сказати), чистоту почуттів, їх силу. Ти, Віро, справжня Мавка. Справжня, невигадана Лесіна Мавка.
Є у мене подруга-сусідка, вчителька. Гарна вчителька. Їй теж подобаються твої твори, всі без винятку. Вона читає їх своїм дев’яти та десятикласникам. І ті слухають, затамувавши подих.
Раїса Малицька, журналістка.

Лист від учнів Маньківської середньої школи.
Привіт із Маньківки!
Добрий день, шановна Віро Оберемок!
Пишуть до Вас учні Маньківської середньої школи, ми завжди читаємо Ваші етюди, оповідання, вірші в газетах, і вони нам дуже подобаються. Ми їх збираємо в окрему папку. Ми хотіли б ще послухати ваші твори, особливо нам подобаються Ваші описи природи. На уроці української літератури ми з учителькою, Надією Олександрівною Підвисоцькою, читали оповідання “Галочка” аж два рази, яке нам ой як сподобалось!
Дуже просимо Вас приїхати до нас у школу на урок, або на виховну годину і прочитати нам свої твори.
Напишіть нам листа, щоб ми знали, коли Вас зустрічати.
З повагою до Вас учні й учителі Маньківської середньої школи.

Лист О. Булаєнка.
Добрий день, Віро!
Був страшенно здивований, коли одержав повідомлення на цінну бандероль, ніколи б не подумав, що моя колекція отак відразу поповниться Вашими етюдами. Не знаю як інші випуски “Вітрил”, але мені нічого не запало до душі, крім Вашої прози. А серед Ваших творів найбільше —“Літо”. Пишете про знайомі й відомі речі, явища, але як? Один вираз і вже поезія в прозі: “підкручує пишні вуса часник, а, сп’янілі від сонця, молоді соняшники цілуються з в’юнкою квасолею”...
Де берете Ви такі вирази, якими шляхами вони приходять у Вашу душу і серце?
Або, наприклад, ще: “до її ніг лащиться лапате гарбузове огудиння”. Один рядок і я вже бачу перед своїми очима цю картину. “Солодка чарівна казка, а й вірно, літечко наше казка чарівна й солодка...”
Вклоняюся перед Вами, Віро, як славите землю рідну, матусю! Мені подобається, що разом із природою Ваша матінка виступає головним героєм Ваших творів! Чи жива вона?
Мені хочеться знати, як складається життя людини, прізвище якої, Оберемок, все більше вабить очі і душу на сторінках преси...
Олександр Булаєнко, Херсон.

Лист В. Пархоменка.
Добрий день, Віро!
...Доки я не знав Вас, Віро, Вашої творчості, мене брав сум і образа за те, що була на світі єдина, хороша в сучасному літературному житті, людина (так мені здавалося) —Василь Симоненко — і її так рано не стало. Тепер я взнав ще одну таку людину і впевнений, що не помиляюся: вона не менш талановита й щира. Тільки не хворійте, Віро. Бережіть себе, своє здоров’я. Ви дуже потрібні людям...
...Останнім часом щастя в мене додалося іще. І в цьому “винні” Ви, Віро, ваші етюди в журналі “Жінка”. Я їх уже зачитав, що називається. Не знаю скільки разів я їх перечитував. Навіть твори Симоненка я менше разів перечитував, ніж оці Ваші етюди. Ви не уявляєте скільки тепла й радості в душу мою принесли вони...
Володимир Пархоменко, Черкаси.

Лист Г. Донця.
Добридень, Віро!
Мені, як поету, земляку з Черкащини, дуже приємно було прочитати в газеті “Радянська Україна” добірку Ваших ліричних етюдів. Всі вони написані добірною літературною мовою і свідчать про неабиякі Ваші творчі можливості, якщо Ви наполегливо і систематично будете працювати над новими творами.
А чи пробували, Ви, Віро, писати і більші за розміром речі, скажімо, оповідання або повісті? Спробуйте! Якщо назбирається у Вас таких перлин на цілу збірку і захочете їх послати у видавництво “Радянський письменник”, то напишіть мені про це.
Хай щастить Вам!
З привітом Григорій Прокопович Донець.

Лист О. Швець.
Дорога п. Віро Оберемок!
Доброго дня!
Пишу я Вам вперше, тому хочу назватися. Звуть мене Оксана Швець. Навчаюся у 5-у класі Підволочиської школи-гімназії ім. Івана Франка. Мені 10 років. Маю багато друзів. Люблю читати казки, а також слухати, коли Жанна Андріївна читає Ваші казки та оповідки. Ваші казки дуже цікаві й повчальні. Коли я вперше почула про Вас і Ваші казки, і про те, як Ви живете, я дуже засумувала, що така хороша, мудра і добра письменниця так живе. З того часу в мене є одна єдина мрія: я хочу стати редактором книжкового видавництва, щоб усі редактори зрозуміли, від яких хороших , цікавих і повчальних казок вони відмовилися...
Швець Оксана, Підволочиськ.

Лист М. Іванченка.
Шановна пані Віро!
Дякую Вам за вістку, нехай і сумну. Минаються мої однокурсники, моє покоління. До Пилипа Животенка напишу, хоча, як пригадується, зі мною разом навчався Антін Животенко. А про долю Олекси Середенка ніхто з старших людей в Русалівці не знає? Де помер Олекса Возний, чи знаєте адресу його рідних? Хочеться мені узнати про друзів та й фотокартку курсову відшукати.
З цим посилаю Вам своє “Вибране” — збірку поезій “Полиновий квіт”. Все, що вдалося видати з віршів. Окрім того, видав науково-популярні книжки “Дивосвіт прадавніх слов’ян” та “Таємниця нашої прадавнини”.
Як проходить літературне життя на Маньківщині? Хто керує літоб’єднанням? Чи листувався хто з Докією Гуменною, нашою відомою письменницею в діаспорі, народженою у Вашому краю? Багато маєте власних прозових образків? І що ще окрім них?
Цікавлюся творчим розмаїттям. Хотів би укласти збірничок селянських літераторів регіону. Зібрати туди невеликі кращі твори про село. Воно — основа України. Для того шукаю авторів та спонсора. Та під цю лиху годину багатих благодійників знайти нелегко. А працювати, творити треба.
Щодня знаходжу годину-дві для творчості. Хоча повністю ввійшов в колобіг селянського життя і роботи. Два городи, кози, кролі, кури, собаки, коти. Всьому тому треба дати раду. А ми з дружиною старіємо, не завжди встигаємо зробити все до ладу. Щоправда, допомагають діти наші, навідуються.
Отже, для того, аби писати, то треба чимало читати. Я, скажімо, віддаю перевагу писанині, а не чужорідному телевізорові. Українська народна культура занепадає. Молодь збайдужіла до неї. Зате засвоїла універсальний танець “Трясця його матері”. Відтак, не можна опускати рук. Пишіть поміж турботами й проблемами. За свій вік я переконався, що їх не можна позбутися. До цих треба пристосуватися, аби творити літературу. Тож, нехай не зупиняється Ваше перо.
Вітання Вашим рідним. Бажаю Вам усіх гараздів та творчого літературного наступу!
З повагою Михайло Іванченко, редактор альманаху “Плуг”.

Далі