Віра Оберемок.
Дві половинки щастя.
Оповідання, етюди.

Епістолярія

Вдячна долі за це знайомство

Відомий письменник, поет, критик, журналіст і діяч Дмитро Васильович Нитченко (Дмитро Чуб, Остап Зірчастий...) народився 21 лютого 1905 року в заможній селянській родині на хуторі поблизу міста Зінькова на Полтавщині. Студіював у Харківському Педагогічному інституті. Видав дві збірки поезій. Належав до Спілки селянських письменників "Плуг". Вчителював, мобілізований до армії в 1941році, попав до полону. Вирвавшись із полону, щоб не потрапити до сталінської катівні, емігрував із доньками та дружиною на Захід. Поселився в Мельбурні (Австралія) й став організовувати там українське культурне життя. Учителював, очолював Шкільну Раду, видавав посібники, влаштовував конкурси молодіжної творчості з нагородами. Очолював літературно-мистецький клуб ім. В. Симоненка. За його ініціативою виникла австралійська філія об'єднання Українських письменників "Слово". Згодом на літературне поле вийшли доньки письменника Галя Кошарська та Леся Богуславець, внук Юрій Ткач — перекладач, видавець, власник книгарні "Байда".
Мені випало щастя познайомитися з легендарним Дмитром Нитченком у 1990 році, а наступного рокувін востаннє відвідав Україну. Дев'ять літ між нами велося дружне листування. Винятковою добротою Дмитро Васильович записався в моїй пам'яті на все життя. Він спонсорував видання моєї книжки "Їжакова сімейка". З 1992 року належав до Національної Спілки Письменників України. Установлено щорічну премію ім. Д.Нитченка кращим пропагандистам і розповсюджувачам української книги. Він автор понад 20 книг власної прози та редактор багатьох книг українських літераторів Австралії.
Помер Д.Нитченко-Чуб 16 вересня 2001 року.

Зберігаю, як безцінний скарб, близько сотні його листів до мене. Ось пропоную кілька для читачів.

Ньюпорт, 9.06.1991 р.
Високоповажана й Дорога Віро Климівно!
Позавчора я повернувся з України, якої не бачив 47 років. За шість тижнів на пошті зібралося 76 листів та 43 пакети, газети та книжки. Почав перечитувати листи, а серед них і Ваш милий лист, і Ваші гарні етюди. Щиро дякую Вам. Мені вони подобаються, написані серцем і казковою уявою.
Щодо друку в альманасі, то досі наш принцип був такий, що містили тільки своїх авторів, бо ж кожен мусив оплачувати свої сторінки стільки, скільки брала за друк друкарня. А потім кожен автор одержував по собівартості стільки альманахів, скільки заплатив долярів за свої сторінки творів. Проте в останньому (восьмому) я помістив 4 вірші заморських авторів: Веретенченка — з Америки та Павличка, Братуня й Пушика — з України. Ті вірші були винятково актуальні й майстерні.
Альманахи я упорядковую й редагую один що 5 років. Вийшло вже 8 чисел. Тепер готую 9-ий. Але тепер ми створили редколегію, може хтось інший буде редагувати, бо маю клопіт з очима. Як редколегія ухвалить, ще не знаю, але я дам на розгляд і Ваших пару етюдів, а може і всі. Рекомендуватиму їх. Ще залежить від того, скільки надійде матеріялу.
Ваші етюди грамотні, немає помилок, тільки пару слів я виправив за правописом Голоскевича, який прийнятий у нашій пресі та видавництвах. Додав одну кому та з'єднав слово "докупи", бо мова йшла не про якусь купу, а в розумінні разом — отже, прислівник.
Наш альманах вийде не раніше наступного року. Чи чекатимете, чи, може, дати до "Вільної думки"? Там можуть швидше надрукувати.
Було б добре, щоб Ви написали, скільки Вам років, яку маєте освіту, що робите чи де працюєте? Щоб я міг дати коротенький вступ.
Постараюся вислати Вам наш останній альманах, а може й книжку. Сподіваюся, що Ви читаєте "Літературну Україну", вона дуже цікава й корисна для всіх, хто пише й любить літературу та цікавиться літературним процесом. Недавно там була рецензія на мою книжку "Живий Шевченко" , а також стаття про мене. Мій псевдонім — Дмитро Чуб.
Отже, чекаю доповнення Вашої автобіографії та бажаю Вам успіху у Вашій літературній праці. А здібності на це маєте.
З щирою пошаною Д. Нитченко.

Ньюпорт, 16.08.1991 р.
Дорога Віро Климівно!
Сьогодні одержав Вашого милого листа й сторінку з газети "Молодь України". Щиро дякую Вам за увагу. Я вже мав від Вас листа й відповів. Вислав Вам для музею Вашого свою книжку "Живий Шевченко". А завтра вишлю свої спогади "Від Зінькова до Мельбурна". Їх десь там у Києві продавали, мій онук дав до якихось крамниць, але куди саме я не знаю. Тому висилаю Вам звідси. Може за 2-3 місяці одержите, якщо хтось із поштарів не привласнить.
Позавчора я дістав із Києва сторінку з "Вечірнього Києва", де літературознавець Базилевський помістив інтерв'ю чи бесіду, яку провів зі мною. А сьогодні дістав зі Львова газету "За вільну Україну", де письменник Микола Петренко надрукував статтю "Знову Україна" (Львівські зустрічі з Дмитром Нитченком, письменником з Австралії). Це газета з 24-го липня. Чи Ви одержуєте цю газету? Була стаття й рецензія на "Живий Шевченко" і в "Літературній Україні" ще в травні. Сподіваюся, що "Літературну Україну" Ви чи Ваша книгозбірня одержує. Це ж цікава газета. І в журналі "Українська культура" ч. 3, тобто за березень, надрукували на першому місці мою статтю "Жінки в житті Тараса Шевченка" . Це взяли з моєї книжки "Живий Шевченко" видання третє. Чи одержуєте цей журнал? Мій псевдонім Дмитро Чуб, а для гумору — Остап Зірчастий.
Маю велике листування, а до того багато громадської роботи, тому не обіцяю багато й часто писати. Вишлю Вам ще дещо з моїх книжок. Їх тут вийшло 22.
З пошаною й подякою Дмитро Нитченко.

Ньюпорт, 20.09.1991 р.
Високоповажна Віро Климівно!
Сьогодні одержав 11 листів, а з них аж дев'ять з України. З одного боку, добре: я люблю одержувати листи, але, з другого боку, забирає багато часу на відповіді. То лишається мало часу для писання нових спогадів, вірніше другого тому. Отже, щиро дякую Вам за лист й розповіді про лебедів. Цікаво, як виявляла лебідка свою журбу, коли лебідь загинув? Чи кричала? По батькові мене звуть Васильович, але можна писати так, як Вам зручніше. Дуже радий, що моя "Самота" припала Вам до серця. На цей раз напишу Вам "Журбу" та ще щось веселішого, а то доведу Вас до плачу. Щоб розігнати сум, то я весь час щось роблю, пишу статті, вірші, спогади, розвідки. Ось одержав сьомий номер журналу "Київ". Там надрукували вірші шістьох наших авторів, включно зі мною. Я власне упорядкував, написав вступ і послав, навіть із фотографіями. Чи Ви одержуєте цей журнал? Але мені зробили прикрість: у вірші "Перший лист" пропустили четвертий куплет. Тому, якщо одержуєте, то під віршем допишіть ці чотири рядки:
Чи можу ж я забути все те нині?
Ні, краще впасти серед шляху ниць,
Я не загруз у добрах в цій країні,
Не став я в'язнем гомінких столиць.
Ви свій лист писали ще 23 серпня, коли ще не було проголошення Самостійної України, а тепер уже Ви живете у Вільній державі! Вітаю Вас сердечно, нехай Вам ця подія додасть сили й радости. Може тепер трохи повернеться нашого люду з чужини. Ось я одержав лист і газету українською мовою з Муромська. А це, як Вам відомо, за полярним (бігуновим) колом. У тому далекому місці опинилося 42 тисячі нашого люду, а ще 52 тисячі живе в тій області. Думаєте вони самі туди поїхали? Загнали їх вогнем і мечем. Повисилали невинних людей. А там поодружуються з місцевими, і так гине наша нація. Тепер і так народжується менше, ніж умирає. Нація через страшний дотеперішній гніт та визиск просто йде на винародовлення. А Ви замужем чи ні? Тож мусите народити кілька дітей, щоб не вмирала наша нація. Добре?
Моя дружина була Українка з того самого міста Зінькова, що й я, із Полтавщини. Хворіла на діябет, а це дало на серце. Не хотіла ходити до лікарів, лікувала сама себе, бо вона мала освіту лікпома. Працювала свого часу в Харкові в клініці. Але я маю тут ще двох донечок, семеро онуків і троє правнуків.
Одна дочка в Сіднеї викладає українську мову та літературу й керує Центром українознавчих студій при університеті. Теж читає наукові доповіді. Двічі була в Києві з науковою метою. А друга, авторка трьох книжок, керує українськими радіопересиланнями, пише скрипти. Має четверо дітей. А та, що в Сіднеї — молодша — має троє дітей. Ця що тут, Леся Ткач (псевдонім Леся Богуславець) має всіх дітей з вищою освітою. Один Юрко Ткач живе тепер у Києві. Перекладач з української на англійську. Переклав уже з 20 книжок, зокрема, роман Гончара "Собор"...
"Літературна Україна" — найкраща газета. Мусите передплатити її, я вже 40 років передплачую, хоч для нас вона дорога: на рік 70 долярів. Але присилають з авіяційною поштою.
Про Миколаєнка я Вам написав. Він здібний був чоловік, але дуже сварливий і одружився з австралійкою, діти не говорили українською мовою. А мої обидві дочки одружені з українцями інженерами. Я сказав: як одружитеся з чужинцем, то ні копійки не дам і до хати їх не пущу. І це допомогло. І щасливо живуть.
Чи Ви одержуєте "Вільну думку"? Я там друкуюся вже понад 40 років. Чи у Вашому музеї люди можуть читати книжки, чи тільки у бібліотеці? А чи Ви одержуєте "Вінницьку правду"? Там згадували про мої виступи на святкуванні Шевченка і помістили моє фото. Це десь 20-23-го травня.
Скільки Вам років? Ви навчалися, здається, на журналістському відділі, то пробуйте писати статті, пишіть щоденник. Щоденник — найкраща пам'ятка для Вас самих. Через 10-20 років усе забудете, а як візьмете щоденник і прочитаєте, то для Вас це буде найкраща книжка. Багато письменників починали писати з щоденників, а потім переходили на писання художніх творів. Гоголь уже в 5 років починав писати оповідання.
У Вас там білі лебеді плавають, а тут є й чорні.
Отже, пора закінчувати лист. Надворі дріботить дощ, холодно. Але вже почало все цвісти. Учора була гарна сонячна погода, а тепер — дощить. Щиро дякую Вам, дорога землячко, Віро, за лист.

ЖУРБА

Ну, хто збагне журбу мою в цю мить,
Коли в душі усе мені щемить,
Коли журба слідом за мною ходить?
Я ж сам один. На всі кімнати сам!
Я чую вже, як день мій погаса
І скиглить серце чайкою в негоду.
А за вікном — все цвітом залило,
Все в білому — і яблуні, і груші.
Гуде бджола під сонячним крилом,
Але журби ніщо вже не заглушить.

РОМАНТИЧНА ПІСНЯ

Поцілунок гарячий один,
Ніби сонце крізь прорвані хмари,
В поцілунку є серця сліди,
Сподіванок незбагненні чари.

Прихилися до мого плеча,
Подивися в замріяні очі,
Хай радіють, сміються серця
Серед прірви осінньої ночі.
Бо пролинуть, як вітер, роки,
Помарніють і личко, і брови,
І ніхто не потисне руки,
Не завмре в поцілункові знову.

В поцілунку і радість, і сум,
В ньому стріча, прощання й розлука,
Та збагне тільки той всю красу,
Кому в серце кохання постука.

Хай же знають тополі стрункі,
Нехай чують всі квіти навколо:
Поцілунки найкращі такі,
Що не гаснуть у серці ніколи.

Із щирою пошаною Дмитро Нитченко

Ньюпорт, 16.03.1992 р.
Дорогенька Вірочко!
Цими днями одержав Вашого листа й відповів, а тепер висилаю Вам відбиток Вашої статті про Вашого діда. Бо з редакції газета йде до Вас, мабуть, три місяці, а так може швидше дійде, хоч останнім часом щось дуже гальмує листування. Забув запитати Вас, чи Ви одержали в листі за 10 жовтня минулого року 5 австралійських долярів, які я поклав для музею. Ви просили 1 доляр, але паперових ми не маємо, вони всі бронзові, бронзового не можна в листі посилати. Припускаю, що хтось перехопив ті 5 долярів, бо вже мусили б дійти. Багато листів пропадає, може тому, що тепер пишемо на конвертах Україна, а комусь це, може, не подобається. Всі листи йдуть, мабуть, через Москву. Оце поки що і все.
З пошаною Дмитро Нитченко.

Ньюпорт, 12.04.1992 р.
Дорогенька Віро Климівно!
Вітаючи Вас і всю Вашу родину зі Святами, хочу одночасно повідомити, що 14 березня я відповів на Ваш лист, а 16-го вислав Вам вирізку з "Вільної думки" із Вашою статтею. Пишу це тому, що листи тепер ідуть з України, вислані авіяційною поштою, по 3-4 місяці. Такого ще ніколи не було. З Америки чи з Европи авіяційні листи йдуть 5-6 днів. А до України часто і не доходять. Цими днями я одержав два лити з Києва, писані ще в грудні. Преса пише, що кореспонденція дуже затримується в Москві. Мабуть, і мої деякі листи не дійшли до Вас. В одному я вклав 5 долярів для Вашого музею, але той лист, мабуть, не дійшов. Хтось із поштарів Москви чи України поцікавився, що є в листі, й забрав ті гроші. Ваш етюд "Луг" я додав до нашого альманаху, але він вийде, може, аж під кінець року, а, може, наступного року. Ще має пройти мовну редакцію, а тоді буду шукати, де друкувати, можливо, що будемо друкувати в Україні, там значно дешевше, ніж тут, бо будемо платити долярами.
Із щирою пошаною Дмитро Нитченко.

Ньюпорт. 14.04.92р.
Дорогенька Вірочко!
З тиждень тому я вислав Вам святочну картку з великодніми привітаннями, а сьогодні одержав від Вас листа. Щиро Вам дякую. Як же шкода, що Ви поїхали в березні до Криму. Хіба ж Ви не знаєте, що там теж у березні погана погода? То треба було їхати в Сухумі, там і в березні, певно, тепло. А може. це Вам продали на березень тому, що в цей час ніхто не хоче їхати? І так пропали такі великі гроші! Я поклав би Вам у лист десятку долярів, але поштові злодії тепер полюють на закордонні листи і крадуть. Адже я Вам вислав у конверті 5 долярів для музею, і Ви їх, видно, не одержали, бо й досі не повідомили. Ви просили прислати одного доляра, але у нас доляра паперового тепер немає, є металічний, але металічного не можна класти, бо відразу видно буде. (Це для колекції в музей. В. О.)
А скільки ж Ви дістаєте платні на місяць на роботі? Правда, я просив знайомого в Аделаїді, де зупинилась Людмила, щоб через неї передав Вам металічного доляра, але він, мабуть, забув. А яка тепер погода у Вашій Русалівці?
Я вже писав, що Ваш етюд "Луг" я додав до нашого альманаху, був уже загальний перегляд при редколегії і пройшов, але його там не читали, я тільки розповів. Тепер читають ще три особи з членів редколегії по черзі. А за місяць піде на редакцію мови, бо я цього разу вже не хочу псувати своїх очей, бо й так погано бачу. А до Канади я решту вже вислав із Ваших творів. Може до кінця року видамо. Як будете обговорювати мої спогади і хтось буде дуже критикувати, то скажіть, що маю чудового листа про мої спогади від Олеся Гончара, який при зустрічі обіцяв мені і сказав, що вони будуть надруковані в Києві. А тим часом у березні почали їх друкувати в Полтаві в журналі "Криниця", також у березні мали надрукувати в харківському журналі "Березіль" — уривок. А київський журнал "Україна", за листопад минулого року (англомовне число), надрукував теж уривок і статті про мене і моїх дочок.
Але враження з конференції про мою книжку краще пошліть до "Вільної думки", а мені розкажете коротше, як це було. За них я дістав нагороду на конкурсі в Америці. А Вашій Матусі передайте моє щире поздоровлення з її "повноліттям", бачу, що вона й мене перегнала на 2 роки.
Я Вас не забуваю, але на списку, кому треба вислати привітання з Великоднем, 57 осіб по всьому світі, то це забирає багато часу. Ще передруковую на машинці листи письменників, які листувались зі мною і вже померли. Може пощастить видати. Бо то цінні речі, хоч на тому заробити не можна, а хіба втратити. Але я про заробіток не мрію. А думаю, що це корисне діло для вивчення життя письменників та літературного процесу. Отже ще раз дякую за лист. Бувайте здоровенькі, вітайте Вашу Матусю.
З пошаною Д.Нитченко.

Ньюпорт, 11.10.1992 р.
Дорогенька Вірочко!
Нарешті, одержав від Вас листа. Видно, один мій лист десь пропав. Тому й пишу на цих радіограмах, щоб поштові злодії не шукали долярів. Бо в такий лист ніхто не покладе грошей. Але, бачу, що з листами у вас велика скрута і велика дорожнеча. Тому не пишіть часто, а раз на 2-3 місяці. Бо я не хочу, щоб Ви витрачали гроші на листи, а дома не матимете за що купити хліба. Ви розкидаєтесь грішми, навіть до Новицького послали 200 купонів. Видно, маєте забагато купонів. То не знала про це Ваша мама, а то б висварила, і мала б рацію. Ви в цьому листі могли б поінформувати мене, як пройшло обговорення моїх спогадів у школі. Я думав, що це буде в бібліотеці чи серед старших чи дорослих людей, а воно серед дітей. Але ж діти не читали книжки, то як вони можуть обговорювати? Якого віку учні?
Та я й не знаю, чи Ви працюєте в школі, навчаєте дітей, чи в книгозбірні? Напишіть мені. Чи є у Вашому селі народній дім чи клюб, де ставлять вистави? Скільки людей у Вашому селі?
Щодо матеріалів для "Вільної думки", то мені незручно пересилати туди про мою книжку, бо редакція подумає, що це я Вам замовив.
А етюди можете пересилати через мене. Тільки від того часу, як Ви обговорювали мої спогади минуло півроку, навіщо ж Ви стільки часу чекали? Тому цей матеріял уже застарів, можуть не надрукувати. До речі, там редактором літературної сторінки є Євген Гаран, можете слати й на його адресу. Але це однаково, чи йому, чи на редакцію...
Зрештою, про обговорення моєї книжки можете не слати, а етюди я можу переслати їм. Щодо друку Вашої книжечки, яку я перейменував на "Їжакова сімейка", так буде привабливіше, ніж "Квартирантка". То я дав телеграму факс до Юрка, щоб переслав до Полтави, там видавець відразу надрукує. Тож, я думаю, що все буде гаразд. Я видавцеві написав, щоб до Нового Року надрукував, заплачу, що скаже. Щоб замовив кольорову обкладинку і п'ять малюнків, до кожного оповіданнячка по одному. Щоб 100 примірників прислав Вам, 450 мені, а решту нехай продає на свою користь. Коли передасть Юрко ті 20 долярів, я не знаю. Це йому треба їхати до Черкас, а там він когось має, хто міг би Вам передати. А як ні, то я перешлю так, як останнього разу, як вийде книжка.
З очима в мене не краще. 27-го жовтня їхатиму до спеціяльної клініки, де роблять найсильніші окуляри. Але на машинці я ще добре бачу, друкую далі спогади. 6-го ми на Журі розглянули твори, надіслані на 15-тий конкурс молодіжної творчости. Надійшло 19, а нагородили 8, всім іншим дали по 10 долярів для заохочення. "У вільній думці" я друкуватиму кращі речі з цих творів. Чи Ви дістаєте кожний номер "Вільної думки", чи тільки ті, де є Ваш твір?
Юрко повернеться, може, аж у листопаді або грудні, так писав. Він усе міняє свої пляни. Хоче там купити собі помешкання разом із батьками, щоб як приїжджають, то було де зупинитися. Інтерв'ю я не читав, але Ви не присилайте, не розкидайте грошей. Він сам пришле до батьків, а тоді і я побачу...
Якщо у видавництві півтора року лежать три мої книжки, на які я підписав договір із "Веселкою", але й досі не надрукували, то лежатиме і Ваш рукопис рік, не менше. Дивітья самі, як хочете, так і робіть. Юрко "Веселці" пропонував 225 долярів, але вона не захотіла, замалий заробіток. То чого ж вони тепер так пишуть? Але цим вони нічого конкретного Вам не обіцяють. Я певний, що в Полтаві надрукують. Там уже дуже швидко надрукували книжку нашої поетеси, я вже її маю. Друкують мою теорію літератури. Вони зацікавлені в замовленнях з-за кордону, бо це валюта. Як щось нове почую про Вашу книжечку, то напишу. Привіт мамі.
З пошаною Дмитро Нитченко.

Ньюпорт, 23.10.92 р.
Дорогенька Вірочко!
Тільки що одержав від Вас два листи та від Анатолія Новицького лист, а в ньому знову Ваш лист до мене. Крім того, одержав із Полтави, Києва, Осетії, із Краснодару. Отже, у Вас проблема з конвертами й журитеся, що я рідко пишу, а в мене, навпаки, забагато листів. Не встигаю відповідати. Тому пишу на цих радіограмах, бо вони дешевше коштують, а звичайний авіяційний лист коштує один доляр 20 центів. То протягом місяця я мушу витратити тільки на листи 150 чи й більше долярів. Це більш ніж я витрачаю на харчі. То у мене й пенсії не вистачить! Отже, наші листи розминалися, тому я трохи почекав і не писав після серпня. Але, не дочекавшись Вашого листа, я послав Вам радіограму 1-го жовтня, 10-го одержав лист у відповів.
Щодо Вашої книжечки, то я вже два листи написав онукові, щоб вислав Ваші оповіданнячка, складені на комп'ютері, до Полтави. Там видавець знайомий і добрий чоловік. Я йому написав, що заплачу, скільки скаже, але щоб до Нового року видав. Але від Юрка і досі не маю відповіді, уже його мати, а моя дочка Леся, дала факсом, щоб переслав до Полтави, якщо ще не переслав. А сьогодні ще напишу йому про це. Отже, Ви не турбуйтеся, коли я пообіцяв, то я виконаю обіцянку. Шкільна рада ще не дала грошей. але пообіцяла дати, як надрукують. А поки що я дав Юркові свої гроші. Якщо там щось перешкодило, то звернулися б до Новицького та Черкас. А якби й там не вдалося, то друкуватиму тут, хоч тут утричі дорожче коштує друк.
Ваші матеріяли, етюди, пересилаю з відповідним листом до "Вільної думки". До Вашого голови колгоспу сьогодні чи завтра напишу.
Оце сьогодні встав о 7-год. ранку, о 8-мій уже був на автобусі, потім пересів на приміський поїзд, а з центру Мельбурну поїхав трамваєм на базар та купив для кішки шийок з курей два кілограми за 1,80 (по 90 центів за кіло). Ваші коти мишей ловлять і тим живуть, а тут панські коти: мишу піймає, принесе мені до порога й покладе, щоб я бачив, що вона працює, а їсти не хоче. Тому купую у крамниці спеціальну ковбасу (півтора кілограма коштує три доляри). А її вистачає тільки на п'ять днів. Тому їжджу аж на базар. Правда, одночасно я заглянув і до банку, і полагодив інші справи, купив паперу для друкарської машинки.
Пообідав борщем та узваром (компот), який взяв з холодильника. Один ополоник та ложка меду і закип'ятив воду й вилив у миску, роздавив півцитрини, намазав шматок хліба своїм повидлом, що зварив ще минулого літа, і сів за листи. А вже три години. А мої дальші спогади нема коли писати, хіба сяду за годину за них. Пишу я просто під машинку.
Про те, що робиться в Україні, я знаю від багатьох людей і з радіо пересилань. Ми маємо тут українською мовою двічі на тиждень. А вісті з Києва дістають по телефону, записують на стрічку і перемішують ті відомості українськими піснями. Надворі тепліє, посадив уже картоплю та два баклажани (помідори), а ще посаджу з 2 десятки. Яблуні цвітуть, а сливи та нектарний вже одцвілись.
Новицькому я напишу й подякую за його добре ставлення до Вас. До "Веселки" я вже й сам довір'я не маю. Я вже писав, що директор сказав про Вашу збірочку, що це їм невигідно друкувати, малий заробіток. Вони підписали договір зі мною на три книжки і теж, мабуть, видадуть у 1993 році. А я люблю робити відразу. Отже, спіть спокійно, пишіть щоденник і дитячі та молодечі оповідання, етюди.
Добре було б, щоб Ви більше написали оповідань про тварин. Вони дуже гарні тільки шкода, що замало, хоч би вийшло на 24 сторінки. Отже, поменьше тривожних листів пишіть, а більше працюйте над собою. А також пильнуйте городу, зваріть собі повидло з слив чи вишень і яблук, то матимете взимку, хоч з чим чаю випити.
У нас після дощиків третій день сонце. Вчора я поправ пральною машиною, й швидко посохло. Отже, бувайте здорові. Привіт Вашій матусі.
Із щирою пошаною Д.Нитченко.

Ньюпорт, 17.11.1992 р.
Дорога Вірочко!
Хоч Ви і держите "Вільну думку" із Вашими етюдами через два-три місяці, проте висилаю Вам частину газети, де надруковано Ваш матеріял, щоб порадувати Вас цим. А також, щоб писали нові свої етюди та оповідання, зокрема, про тварин.
Приїздив мій онук на 6 днів разом із депутатами Верховної Ради та бізнесменами з України, бо його взяли майже безкоштовно. А від нього, шибеника, довідався, що він не переслав Вашої збірочки до Полтави. Тому я його висварив і сам переслав до Полтави копію Вашої збірочки "Їжакова сімейка" і просив видавця, щоб до 1-го січня надрукував, і щоб Вам вислав 100 примірників. Також онук пообіцяв відразу вислати 20, а 200 долярів переслати до Полтави на друк збірника. Вибачте, що так затрималося, але не з моєї провини. Напишіть мені, чи Ви вже одержали від нього згадані гроші. Він мені сказав, від'їжджаючи, що за тиждень одержите.
Розмовляв я з головою Верховної Ради Плющем, подарував йому свої спогади та ще дещо. Лишилося від нього гарне враження. В нашому Народньому домі відбулась зустріч із депутатами та бізнесменами. Людей наших прийшло до 500 осіб. Оце ніби то і все. До голови Вашого колгоспу я вислав листа, делікатного, не гострого, з проханням...
Привіт Вашій мамі.
З пошаною Дмитро Нитченко.

Ньюпорт, 19.04.1993 р.
Дорогенька Вірочко!
Минулого тижня вислав Вам два інгалятори. Якщо поштові злодії не вкрадуть, то за місяць-два одержите, але я, здається, вислав авіяційною поштою, то може дістанете й за три тижні. На всякий випадок, за пару тижнів вишлю Вам ще 2 інгалятори з певністю, що вони будуть вислані авіяційною поштою.
З нетерпінням чекаю від Нікітіна, із Видавництва "Криниця" із Полтави, Вашої книжечки. Говорив мені по телефону, що має вийти в цьому місяці, тобто в березні, але я ще не маю. Може Ви швидше дістанете, то повідомте мене. Я його просив вислати мені авіяційною поштою. І напишіть чи задоволені.
Там же друкуємо і наш альманах "Новий обрій" ч. 9. Має бути готовий у травні.
Юрко мені переслав Ваш лист, дякую, я, здається, частково на нього відповів у недавньому листі до Вас, бо й від Вас одержав.
Оце поки що і все, бо сьогодні дістав 7 листів, треба відповідати. А ще 45 чекають на відповідь із великим запізненням, бо не встигаю. Тут інгалятори по 8 долярів, чи у Вас дешевше? Але я вислав два разом.
Чи дістаєте "Самостійну Україну" із Києва, там надрукували кілька моїх матеріялів?
Всього Вам доброго. Як провели Великодні свята? Як люди тепер святкували? Чи є в селі церква, де освятили паски, і чи люди святили їх? Чи були Ви на всенічній службі? Я сидів дома, а онуки були в церкві й посвятили паски та інше, а мене забрали автом наступного дня, тобто вчора (це ми святкуємо за старим стилем) і справляли разом в одного з онуків.
З пошаною Дмитро Нитченко.

Ньюпорт, 3.08.1993 р.
Дорогенька Вірочко!
Минуло вже півтора місяця, як я дістав Ваш лист, відповів і вислав свою нову книжку "Листи письменників". А сьогодні я одержав із Полтави три пакуночки по 28 примірників Вашої чудової книжечки. Видавець, вірніше його дружина, написала, що висилає частинами і Вам Вашу книжечку. Чи Ви вже одержали і чи задоволені? Вона виглядає не гірше київських дитячих видань. Отже, запишіть до свого щоденника дату одержання Вашої першої книжки і Ваші враження від неї. І заплачте від радости, бо ж Ви любите плакати при кожній нагоді. Тільки не розгнівайтеся за мої шпильки.
Знаю, що Ви все поширюєте Ваше листування з Австралією, тому й мені не написали про одержання Вашої книжечки. А я маю повідомлення, датоване 7-им липня, що Вам вислано. А коли Ви одержали?
А я сиджу над опрацюванням своїх спогадів, нових, та над організацією 36-го Двомісячника української книжки. Якщо дістаєте далі "Вільну думку", то там про це мої заклики та повідомлення.
А що у Вас новенького сталося за цей час?
Отже, бувайте здоровенькі. Пишу коротко, бо дістав 5 листів, то треба й іншим відповідати.
А скільки у Вашій школі учнів та вчителів, скільки кляс?
З пошаною Дмитро Нитченко.

Ньюпорт 6.6.1994р.
Дорогенька Вірочко! Воістинно Воскрес!
Щиро дякую та лист, який сьогодні я одержав. А писали Ви його 12-го травня. А я Вам відповів на Ваш лист 8-го березня і 18-го. А 12-го березня вислав Вам новий альманах, який ми друкували у Полтаві. Добре, що Ви від них одержали, прийде ще й від мене. Я не певен був, чи я вписав і Ваше прізвище, коли писав Катерині Петрівні, щоб вислала до різних редакцій та добрих людей. А тепер бачу, що не забув і про Вас.
Отже, я теж живий, хоч і не здоровий. Але ще ворушусь, помаленьку ходжу. Бо ж живу сам, треба ж купити щось, зварити собі суп чи компот — то це я ще роблю. Та треба ж і альманах розсилати та дві інші книжки, що я видав не так давно. Це "Листи письменників" та "Спогади Ярини Голуб про свого батька, Антонечка-Давидовича". Друкував книг усього 500 примірників, хоч вона й дуже цікава.
А якщо я часом несподівано вріжу дуба, то Вас повідомить п.Середюк, та буде ж тоді й у Вашій пресі, звичайно.
Мені вже не душить у грудях ця грудна жаба, а тільки маю слабість у ногах, не можу швидко ходити, бо пульс тоді строчить, як із кулемета.
Дякую, що молитеся за мене, може це й допомагає мені ще якось жити. А чи дістаєте й собі "Вільну думку"?
Учора в прицерковній залі в Ессендоні близько від Мельбурна, фактично — це околиця Мельбурну, де міститься наша громада, український банк, крамниця та й церква там же, відбувся вечір, присвячений Олесеві Гончарові з нагоди його 75-ліття. Також на початку програми виступали молоді автори. Потім відзначення Гончара. За тим виступи старих авторів і, нарешті, презентація альманаху. Я керував виступами. Говорив вступне слово про Олеся Гончара до молодих авторів та до дочки. Було з 50 людей. Я приготував лист-вітання Олеся Терентійовича, якого по закінченню підписали 25 осіб. А потім дочка моя одвезла додому.
А тепер в Україні відзначають 10-ліття з дня смерті Антоненка-Давидовича, то може й Ви у своїй школі відзначте. Матеріалу Ви маєте досить. А я в альманасі відзначив його вже.
А як Вам подобається в альманасі розділ дитячої творчості? Та взагалі його зміст? А той альманах, що я вислав, прийде до Вас у середині або наприкінці червня. Завжди минає три місяці, доки дійде в Україну.
Щодо ліків для Вас, то мушу ще піти до лікаря, бо в аптеці не дадуть. А як дістану рецепт і придбаю ліки, то додам і олівці.
А як же пройшли вибори у Вашому селі. Чи вибрали добрих людей? Чи може вони будуть у липні? А що ж ті злодії забрали у Вас і як вони влізли? Чи це не ті самі, яких Ви наймали копати город. Чи Ви припускаєте, хто це зробив? Але ж Ви були дома, як ті злодії лізли в хату, то Ви не почули? А що було там на горищі у Вас?
Щодо листів, то ті, що прислали Вам з Аделаїди, знають наші адреси від тих сумівців, які придбали Вашу книжечку. Та могли ж подзвонити до редакції "Вільної думки" і взяти від них. Я часто одержую листи з України і навіть із Росії. Сьогодні я теж одержав журнал "Добра новина".
Оце пишу листа, а очі вже злипаються, і хочеться дуже спати, а я раніше 12 годин не лягаю. А Вашого обіцяного фото так я й не одержав від Вас...
Із щирою пошаною Д.Нитченко.

Ньюпорт 3.11.1994р.
Дорогенька Вірочко!
Нарешті, я одержав від Вас листа, а то вже думав, що не дістали, і збирався знову писати. Тож щиро дякую, що озвалися. А я перед Вами завинив. Ви просили прислати знову якісь ліки, а я записав і десь загубив. Подивлюся ще у Ваш лист, може там є. А ні, то хіба напишете знову назву ліків. Але з деталями, скільки міліграм тощо.
Я, правда, живий, але не здоровий. Щодня приймаю по 10 таблеток, вони полегшують моє існування, але не на 100 відсотків. Болять ноги ходити до крамниць і почуваю себе кволим. Але мушу собі варити, мушу прибирати, ходити до крамниць. І правда, дочка приїздить раз на тиждень, то я з нею поїду й накуплю, що треба, але дещо треба докуповувати без неї.
А листів дістаю багато. Оце цими днями разом дістав 10, а вчора 8, а сьогодні 5, із них три з України. Надходять листи з гарними відгуками про мої нові спогади. Але з України ще не маю відгуків. Один проф. д-р із Мюнхена написав дуже прихильного листа. Вибачте, що ще не вислав Вам, бо за одну цю книжку треба платити 15 долярів на пошті. Може пізніше вишлю. До Києва я вислав Юрковому знайомому в поштовому мішку по 2 дол. за кіло, із тим, що він розішле всім, кому я просив вислати. Але то все в Києві: редакціям, бібліотекам та знайомим авторам.
Кажете, що погано вродила картопля та інше. А чому Ви не поливали її? Я теж маю трохи картоплі, то я поливаю і певен, що вродить добре. Навіть і пшеницю та все інше на городі треба було поливати. Ви ж, сподіваюсь, маєте воду на городі?
Я, мабуть, писав, що за книжку мені заплатили за друк мої милі дочки, а я тільки трішки додав. Друкував лише 500 прим. (480 стор.), але коштувала стільки, що можна було за ці гроші авто купити. Та я тим не журюся, бо книжка для мене важливіша за авто.
Маю з 20 книжок, поприсилали мені різні автори, треба б написати огляд, але очі не беруть дрібного шрифту.
Дістав листа й газети з мого рідного Зінькова. Заст. редактора прислав і листа, а в газетах надруковано моє фото з дочками, як ми були там, а також помістили недавно два мої вірші, оповідання "Розмова з папуасом" та статтю про мене. А я вислав до бібліотеки в Зіньків велику коробку моїх книжок — 41, може дійдуть, якщо місцева цензура не сконфіскує. Бо там є всячина так, як і в нашому альманасі, який Ви, здається, одержали з Вашим етюдом. А харківський журнал "Березіль" передрукував дві мої статті, київський журнал "Сучасність" помістив рецензію на мою книжку "Листи письменників", яку Ви, мабуть, маєте. А збірник спогадів про Хоткевича помістив і мій спогад. Збірник вийшов у Києві.
Ото такі мої новини. Повернулася з Києва молодша дочка. Там Києво-Могилянська академія друкує її докторську дисертацію. А вона літала туди, щоб перевірити, чи добрий був переклад з англійської мови. Університет їй оплатив дорогу.
Отже, Вірочко, ще раз дякую за лист. Як знайду, які Вам треба ліки, то пришлю. Уже минула 12 година ночі, пора лягати спати.
Із щирою пошаною Д.Нитченко.

Далі