Віра Оберемок.
Дві половинки щастя.
Оповідання, етюди.

Епістолярія

Лист-відповідь письменникові Віктору Жадьку

Ви запитуєте, як я познайомилася з Василем Симоненком? Зовсім випадково (яка я рада) сьогодні, після розмови з Вами, Вікторе Олексійовичу, я знайшла фото матері Василя Симоненка, яке вона мені подарувала в 1965 році. Я познайомилася з нею в дні смерті, вірніше, в дні похорону Василя. Я приїхала до Антоніни Гармаш і ми ходили на похорон...
А з Василем Симоненком я зустрічалася особисто лише два рази. Перший раз — ще ученицею. Він тоді працював у газеті "Молодь Черкащини", а я друкувалася в цій газеті. Несподівано я одержала запрошення з цієї газети приїхати для очного знайомства зі мною, як перспективною дописувачкою. Я довго не зважувалася, була дуже несмілою. Але після літературних курсів в Одесі я трохи осміліла й таки поїхала в Черкаси. Пам'ятаю як сьогодні, як зустрілася вперше з Василем Симоненком (те запрошення приїхати для знайомства, було підписане саме ним, бо він був завідувачем відділом).
Отож, у травні 1962 року я приїхала в Черкаси, знайшла редакцію газети "Молодь Черкащини". Довго стояла перед входом, не зважуючись зайти, якийсь острах знову напав на мене. Раптом побачила, що з вікна за мною спостерігає якийсь дуже симпатичний молодий чоловік. Мені здалося, з цікавістю. Я ще більше чомусь злякалася чи зніяковіла й вирішила зайти. Відчинила двері, пішла коридором. Раптом відчинилися двері й вийшов той самий юнак, який спостерігав за мною з вікна. Я привіталася й запитала, де можу побачити Василя Андрійовича Симоненка. Він усміхнувся, отією своєю незбагненою "смуглявою" усмішкою й сказав: "Це я!". Запросив до свого кабінету. Дуже скромна маленька кімнатка, на столі друкарська машинка (він перед тим щось друкував) та багато папок. Так ми познайомилися, щиро поговорили. Він цікавився моїм життям, планами на майбутнє, захопленнями...
Потім до нього в кабінет зайшов Микола Негода й він нас познайомив...
Другого разу я мала зустріч з Василем Симоненком у липні того ж року. Він давав мені рекомендацію для вступу в університет.
З мамою Василя Симоненка я дружила майже до самої її смерті. Часто бувала в неї в гостях. Вона мала однокімнатну квартиру, дуже скромну. На стіні був лише портрет Василя. Саме в Ганни Федорівни я познайомилася з Миколою Сомом, Дмитром Луценком, Андрієм Малишком, Борисом Олійником в 1966 році...
Дуже шкодую, що не можу знайти жодного листа ані Василя Симоненка, ані Ганни Федорівни.

Віра Оберемок

Далі