Дмитро Степовик
Яків Гніздовський: Життя і творчість.

Передмова

Яків Якович Гніздовський (1915-1985) - славетний український мистець, який працював у двох видах образотворчого мистецтва: малярстві й графіці. В обох цих видах він виявив себе з найкращого боку в різних жанрах: портреті, пейзажі, натюрморті, іконі, побутовому жанрі, екслібрисі, книжковій ілюстрації, прикладній графіці. Малярськими і графічними техніками володів досконало. Малював він олійними й темперними фарбами, рисував різними твердими барвниками, гравірував на дерев'яних і металевих дошках. Часом вдавався і до скульптури малих форм, але скульптура не становить такої вагомої частини його доробку, як малярство і графіка. Поза образотворчим мистецтвом Гніздовський ще добре володів пером. Тут я маю на увазі не художню літературу як таку, а статті на мистецькі теми, його книгу "Пробуджена царівна". Якщо спробувати визначити, до якого жанру найкраще віднести праці, написані й опубліковані Гніздовським, то я б схилявся до думки назвати його есеїстом - людиною, яка писала з критичним аналізом, але вільною мовою публіцистичного і художнього твору. Переглядаючи його нью-йоркський архів, я виявив рукописи, близькі до жанрів оповідання чи повісті.
Усе це свідчить про багатогранність обдаровання Якова Гніздовського - уродженця Тернопільщини, вихованця Львівської духовної семінарії, Варшавської і Заґребської академій мистецтв. Походження і освіта багато чого можуть посвідчити про людину. Але пояснити тільки походженням і освітою феномен Гніздовського - недостатньо. Він виявив надзвичайну терпеливість і силу волі для досягнення високої цілі у своєму житті і творчості. Багато мистців українського походження мусіли, поряд з творчістю, підробляти на інших роботах. Це не значить, що їхня художня творчість була для них "заняттям на дозвіллі". Навпаки, мистецтво було для них сенсом життя. Але вони не могли жити з мистецтва, забезпечити ним свій матеріяльний добробут. Тому змушені були працювати інженерами, фермерами, іти в торгівлю, банківську сферу, на заводи і фабрики.
Інша справа з Гніздовським. Від самого початку переїзду з Німеччини, де він опинився після закінчення навчання у Заґребській Академії Мистецтв наприкінці Другої світової війни, до Сполучених Штатів Америки він твердо заповів самому собі: бути художником, тільки художником і ніким іншим, крім художника. Тобто він вирішив жити тільки зі свого мистецтва - і дотримувався цього рішення аж до кінця свого життя. Для такого самоутвердження треба було мати велику волю, вірити у свої сили і в свою професіональну спроможність. Може, ці риси, поряд з походженням і освітою, виробили у Гніздовського надзвичайну працелюбність, яка реалізувалася в його численних творах, що так полюбилися американському глядачеві своєю гуманною суттю. І це забезпечило Гніздовському можливість жити тільки зі свого мистецтва.
Він переміг, досяг своєї мети. Це коштувало йому неймовірних зусиль для цілковитої посвяти мистецтву. Мені пощастило в країнах Заходу відвідати чимало музеїв і приватних збірок мистецтва. Рідко в якій музейній чи приватній збірці не було малярських, графічних, скульптурних творів Якова Гніздовського. Якби хтось поставив собі за мету дослідити питання щодо найбільшої і найповнішої репрезентації творів якогось одного мистця у музеях і приватних збірках українців, які живуть у країнах Заходу, то він би переконався, що перше місце належить Якову Гніздовському. Прихильники і реалістичного, і аванґардного напрямів мистецтва вбачають у Гніздовському свого улюбленця, бо він зумів поєднати традицію і сучасність, старе українство і новий европо-американізм.
Гніздовський - це мистець українського зарубіжжя. Його естетичний ідеал повністю склався поза межами України. У 24 роки він залишив Україну, маючи тільки загальну і частково богословську освіту. Мистецьку освіту він здобув у двох слов'янських країнах, які етнічно і релігійно були не дуже близькі до України: у Польщі й Хорватії. І в обох країнах Гніздовський вивчав основи академічного мистецтва. Обставини складалися так, що мистець Гніздовський наче повинен був би позбутися естетичних, а може і ментальних, особливостей того народу, з якого він вийшов на европейські, а відтак і на світові мистецькі обрії. Але Боже провидіння наділило Гніздовського таким характером, що він став одним з найвизначніших представників української гравюри і малярства у світовому мистецтві.
У цьому моєму твердженні - я запевняю шановних читачів - нема перебільшень. Як і Олександра Архипенка, Олексу Грищенка, Василя Курилика, Галину Мазепу та ще багатьох талановитих людей українського походження, Гніздовського визнав мистецький світ. Його графічні і малярські твори виставляли відомі музеї. Їх набували приватні колекціонери у різних країнах. Стала популярність є, звичайно, показником таланту, хоч тут бувають і винятки. Популярність прийшла до Гніздовського пізно, на п'ятому десятку його життя. Він не докладав до цього особливих зусиль, хоч прагнув бути вільним мистцем і жити зі своєї творчости. А без популярности (радше сказати, без здобуття певного становища) жити з самого мистецтва важко, якщо взагалі можливо. Лише своєю надзвичайною працелюбністю і яскравим талантом, виявленим у двох видах образотворчого мистецтва - малярстві та графіці, - Гніздовський торував собі дорогу до світового мистецького Олімпу. Популярність його не спалахнула блискавкою, щоб наступної миті погаснути. Вона зростала поступово. Хоч про виставки його творів написані десятки статей різними мовами, проте у переважній більшості це інформаційні статті. Нічого навмисного у популяризації творів мистця не було і нема досі. Слава Гніздовського створювалася традиційним шляхом поступовості; його мистецтво було розраховане не на зовнішній ефект, а на заглиблене і вдумливе сприйняття глядачем.
Іншою особливістю світової слави Гніздовського було те, що в її створенні жодної участи не брала Батьківщина мистця - Україна. Єдина причина - це те, що Гніздовський був еміґрантом. Цього було досить, щоб про нього в умовах совєтського режиму не можна було не те що писати, а навіть згадати його прізвище. Великий пласт української культури, створений українською діяспорою, не був включений до вивчення і використання тим народом, для якого ця культура творилася у першу чергу. З ідеологічних міркувань влада комуно-більшовиків вирила між українцями на Батьківщині і українцями в діяспорі глибоку прірву. Ненормальність і неприродність такого розділення були очевидними завжди; але переборення взаємної ізоляції почалося щойно у другій половині 80-х років. На жаль, Гніздовський не дожив до того часу, коли його творчість стала відомою в Україні. Він за свого життя не скористався жодною краплиною слави, яка б ішла з рідної землі, хоч праця для України становила зміст його життя. Лише через п'ять років по його смерті відбулася перша персональна виставка творів Гніздовського на Батьківщині. І хоч вона була обмежена графікою, безліч відвідувачів відкрили для себе ім'я невідомого досі майстра.
Процес пізнання Гніздовського на його Батьківщині буде тривати і далі. Шанувальники мистецтва побачили на виставці лише незначну частину його доробку. Їм ще належить відкрити Гніздовського як маляра, скульптора-кераміста, майстра рисунка, акварелі, а також як мистецького критика, проникливого естетика. Спадщина Гніздовського велика. На жаль, вона розпорошена по музеях і приватних збірках, але майже усі адреси його творів відомі, а основні (і найкращі) малярські твори, гравіровані дошки знаходяться у дружини мистця Стефанії Гніздовської у Нью-Йорку. Отже, фіксація його творів не становить великої проблеми. А ця фіксація дуже важлива, так само як її осмислення, наукове визначення місця Гніздовського в панорамі українського мистецтва ХХ століття, а також у мистецтві тих країн, у яких він жив і працював, - передусім у мистецтві Сполучених Штатів Америки.
Таким чином, необхідність написання і видання наукової монографії про життя і творчість Якова Гніздовського очевидна з будь-якого погляду. Праця про такого визначного мистця дасть можливість простежити цікаве явище культурної компенсації, тобто розвитку поза Батьківщиною тих галузей культури, які з відомих причин були пригнічені в Україні. Явище культурної компенсації характерне для усіх народів, які мають численну діяспору. Це не тільки специфічно українське явище. Приклад творчости Гніздовського дає нагоду виявити в цьому явищі складну проблему взаємин національного з так званим "світовим контекстом". Свідомо чи несвідомо мистець, потрапляючи в інше етнокультурне середовище, реагує на нього по-своєму. Для мистецтвознавства є проблемою, чи ця реакція несе в собі позитивні чи неґативні імпульси для розвитку таланту, а чи те й друге разом. Тут існує багато варіянтів, залежних і від національної, і від особистої психології тієї чи іншої людини.
Гніздовський мав розвинену національну психологію. Десятиліття життя на еміґрації не зменшили в ньому глибокого усвідомлення себе як українця. У ранній молодості він почав брати участь у національно-визвольному русі в окупованій Польщею Західній Україні. Патріотом лишився до останніх днів життя. Він мав також сильний особистий характер. Люди, які знали його, розповідають, що був за вдачею тихий, скромний, іноді схильний до меланхолійного настрою. Але умів чудово переконувати, мирити тих, що конфліктували. Його докази були виважені, обмірковані. Люди такої природи не зрікаються того, що успадкували від свого народу, що привезли із собою з Батьківщини у чужі краї. В царині мистецтва такі люди щонайменше схильні піддаватися першим-ліпшим впливам.

Водночас Гніздовський часто говорив і писав про себе як про людину, наповнену сумнівами. Більше того, коли читаєш його спогади "Пробуджена царівна" (я буду посилатися на ці спогади далі), то бачиш, що він часто переживав (і то досить довгі періоди) справжній розпач. Як можна поєднати силу характеру і ці приступи непевности, слабости? Це непросте питання, і на нього можуть дати відповідь насамперед психологи. Загадковим є також те, що, маючи дуже конкретні і певні естетичні переконання, свій погляд на функції мистецтва, а також академічний рівень професійної підготовки, Гніздовський кілька разів упродовж своєї майже 50-річної творчости міняв манери, а невдовзі після приїзду до Америки піддав себе такому нестримному експериментуванню, яке цілком неможливо поєднати з його особою - стриманої, поміркованої людини.
Одначе всі ці суперечності не шкодять цілісному сприйняттю Гніздовського як мистця великого масштабу. Більше того, зовнішні протилежності виказують багатство і розмаїтість його людської і творчої природи. Українське світосприйняття Гніздовський виявив не у формах, які лежать на поверхні, а на глибшому рівні, який він відкрив і засвоїв сам. В Україні в той самий час, коли працював Гніздовський, жило чимало мистців, які також талановито відображали дійсність. Але лише Гніздовський у своїх специфічних умовах піднявся до філософського рівня аналізу форм і структур цієї дійсности. Сумнівно, щоб він піднісся до такого рівня, залишившись в Україні, ставши мистцем соціялістичного реалізму, тобто підпорядкувавши свій талант нав'язаній ідеологічній догмі. Для досягнення того рівня мистецького аналізу світу потрібні, по-перше, вільне, позбавлене тоталітарної влади суспільство і, по-друге, свобода особистости, надто - творчої особистости.
У цьому відношенні реагування Гніздовського на напрями і течії, які він побачив у Західній Европі й Америці, було назагал цінним і конструктивним. Сильний характер уберіг його від того, щоб стати епігоном одного з цих напрямів. Але закладена в цьому характері вільнолюбність переконала його в тому, що добрі можливості відкриваються перед творцем у середовищі свободи. Ті великі труднощі, які пережив Гніздовський, були труднощами не безплідних пошуків, а вживання в атмосферу творчої свободи. Цим можна пояснити його буйне експериментування у роки шукань (тобто в 50-х роках). Сьогодні вже самі результати його років шукань становлять велику вартість. А ще більшу вартість має той доробок Гніздовського, який з'явився після років шукань і в якому з найбільшою повнотою виявилася сталість манери мистця. Цим своїм доробком він компенсував те, чого бракувало українському мистецтву соціялістичного реалізму в самій Україні. Його мистецтво нічого спільного не мало з політикою, з будь-якими "ідеями", як їх часто розуміли мистці і мистецтвознавці в підсовєтській Україні. Як аполітичного і безідейного мистця, його, мабуть, не чекала б щаслива доля, а про таке визнання, яким він утішався серед шанувальників мистецтва країн Заходу, - годі й говорити.
Проте мистецтво Гніздовського пронизане думкою про досконалість світу і про Творця, який наділив цією досконалістю все, що є в людях і навколо людей. З цього погляду воно є ідейне. Специфічною мовою свого мистецтва Гніздовський кличе до пізнання Творця через те, що Ним створене, через прекрасні речі живої і неживої природи. Відкриття закону досконалости у звичайних і простих речах осяяло творчість Гніздовського останнього періоду його життя. Його малярська і графічна техніка у цей період відзначається особливою віртуозністю. Його твори стали винагородою за тяжкі роки шукання і за все пережите ним у минулому.
Духовна природа мистецтва Гніздовського не була декларативною. Навіть у своєму єдиному монументальному циклі на релігійну тематику - в іконостасі для української церкви святої Трійці в Кергонксоні - Гніздовський виражає цю духовність не прямолінійно, а в ориґінальній метафоричній формі, яка, до речі, стала приводом для багатьох контроверсійних розмов навколо цього єдиного у своєму роді іконостасу. Так само не піддаються однозначній інтерпретації його краєвиди, натюрморти, анімалістика. Збирачів мистецьких творів приваблювала у Гніздовському висока виконавська техніка. Лише згодом, коли його твори зайняли свої місця у музеях і приватних збірках, багато хто відкрив їх потаємне значення, зв'язок дуже малого з неосяжно великим.
У цьому зв'язку можна говорити про два рівні сприйняття творів Гніздовського. Твори його ориґінальні своїми виражальними засобами, привабливі своєю декоративністю. Це те, що притягує людей з першого погляду. Другий рівень сприйняття - це поступове осягнення того, що символізує простий, з першого погляду, мотив, який він вибрав для зображення. Цей рівень осягнення творів вимагає вдумливого аналізу. Він коштував Гніздовському значних творчих зусиль. Але він вимагає також і від глядача певної зосереджености, напруження, уяви. Зрештою, усі видатні мистці творили так само: з розрахунком на неспішне і вдумливе споглядання.
Деякі люди говорили й писали про Гніздовського - зокрема, в українській пресі поза Україною - як про мистця, що нібито розгубив свій український дух, нічого не малював і не гравірував на суто українські теми. Але це, на мій погляд, поверховий і, по суті, помилковий підхід. Не можна судити про нього тільки з того, що в його творах немає української тематики. Що відчував антипатію до чисто етнографічних мотивів і до прямого запозичення якихось рис українського класичного мистецтва. Що мав амбіцію стати "світовою людиною", а після перебування в Парижі у 1956-1957 роках змінив своє ім'я з "Якова" на "Жака". Усе це справді було у біографії Гніздовського, але воно не є свідченням суттєвих внутрішніх перемін у його ставленні до України і до національної належности його творчости.
Гніздовський завжди вважав себе українським мистцем, постійно підкреслював це у Польщі, Хорватії, Німеччині, Франції, Америці. Але коли б він і не заявляв про свою відданість своїй нації і Батьківщині, то вже саме його бачення сутности речей, які він відображав, промовляє про те, що це погляд українця, який зберіг вроджений пієтизм до природи, до землі та її щедрих дарів. У кращих своїх творах Гніздовський ніби репрезентував "натуральну школу" українського мистецтва, але репрезентував її властивим йому способом, наповнивши "натуру" символічним значенням, утворивши з неї дуже своєрідні ритмічні і декоративні композиції. Індивідуальність Гніздовського-мистця була такою домінуючою у його творах, що вона розчинила в собі стару традицію. Ось чому не буде помилкою називати Гніздовського одночасно мистцем-традиціоналістом і мистцем-новатором. Його творчість може бути прикладом єднання традиції і новаторства, коли мистецтво рідного народу в усій сукупності його естетичних вартостей слугує для мистця спонукою для витворення нової форми, нових образів.
Шанувальникам образотворчого мистецтва в Україні та поза її межами ще належить відкрити Гніздовського, оцінити філософську глибину його гравюр і картин - і за змістом, і за формою. Нинішній тривожний світ початку ХХІ століття переповнений протиріччями, а життя стає дедалі дисгармонійнішим. Гніздовський же стверджував гармонію у цьому негармонійному світі. Бо відчуття гармонійности дане людині від Бога. Життя Гніздовського часом складалося драматично, а у вдачі вряди-годи виявлялися меланхолійний настрій і навіть песимізм. Та навіть у важких ситуаціях мистець бачив світ як храм Божий, як Боже творіння, тобто з великою красою і досконалістю. Розуміння цього факту наповнювало його творчість оптимізмом, в якому був виразний заклик до глядача не втрачати надії на спасіння.
Шкода, що ми віддаємо шану великим людям уже після того, як вони відійшли з цього світу. Наука мистецтвознавства в Україні багато років змушена була мовчати, наче в українській діяспорі не було творців, гідних пильного вивчення і популяризації. Тепер, коли українське суспільство входить у друге десятиліття незалежности України, такому ненормальному становищу доводиться просто дивуватися. Бо ось то про одного, то про іншого мистця з'являються статті і дослідження. На жаль, на шляху до монографічного висвітлення їхньої творчости ще є труднощі. Вони пов'язані з обмеженою доступністю для нас, мистецтвознавців України, джерел вивчення творчости наших земляків поза Україною, з хронічними проблемами нашої поліграфії, видавничої справи і станом української наукової книги в цілому. Хотілося б вірити в те, що у столиці України - Києві буде споруджено музей мистців української діяспори і їхня творчість стане набутком українського народу, буде приєднана до загальних мистецьких процесів України ХХ і ХХІ століть. Тим часом читач мусить уже сьогодні мати якомога повнішу інформацію про таких мистців, як Гніздовський, систематичне висвітлення їхньої творчости. І ми повинні користуватися кожною нагодою, щоб вивчити творчість таких майстрів.
Під цим оглядом автор хотів би підкреслити роль Українського музею в Нью-Йорку у наданні авторові щасливої нагоди упродовж 8 місяців (жовтень 1990 - червень 1991 рр.) стажуватися в музеї, вивчати доробок Гніздовського у Сполучених Штатах Америки. Автор дякує директорові музею Марії Шуст, усім науковим працівникам, кураторам за надану можливість досліджувати творчість Якова Гніздовського, Михайла Черешньовського та інших українських мистців у США. Дякую п. Анні Бойчук за створення належних побутових умов для моєї праці, а також численним колекціонерам малярства і графіки Гніздовського у Сполучених Штатах Америки, Канаді і країнах Західної Европи, які дозволили оглянути і вивчити картини і гравюри Гніздовського de visu зі своїх збірок. Особлива подяка пані Стефанії Гніздовській, яка розкрила авторові архів і найбільшу, найповажнішу збірку мистецького доробку свого чоловіка, що зберігалися в її будинку в Рівердейлі у Нью-Йорку. Глибока подяка пані Катерині Васильченко за надані ілюстрації Гніздовського до поеми "Слово о полку Ігоревім" і за її підтримку в доборі ілюстративного матеріялу.

До змісту Дмитро Степовик Яків Гніздовський: Життя і творчість.