Іван ФРАНКО
МОЗАЇКА
Із творів, що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах

НАМ ТРЕБА ФРАНКОВОЇ СИЛИ І ВОЛІ
(Післяслово одного з упорядників)

Історія цього видання Франкових творів, що не увійшли до вишкрібленого тодішніми застійними ідеологами 50-томника генія нашого духу, сумна і повчальна, надто для тих, хто живе сподіваннями на кращий розвій української душі, характеру, на розуміння того, що і хто нас оточує, що роблять з нами, робили чи будуть робити...
Грудня 1980 року мене, як літературного консультанта і молодого спеціаліста, видавництво "Молодь" направило до Львова на місячні курси редакторів підвищувати кваліфікацію. Таки хотілося чогось навчитися-довчитися. Побувати ж у Франковому місті мріяв давно, адже там все дихало високою культурою і було для мене уособленням справжнього українства, українського, хоч моя черкасько-полтавська Золотоніщина була не менш українському Богові віддана, хай і надто розмита історією та зденаціоналізована. Не хотілося, правда, кидати недовпорядкованого рукопису ( і стражденного, як і "витязь української поезії') Василя Симоненка "Лебеді материнства", бо був причетний до літературної студії його імені в Черкасах у сімдесятих роках, поки нас не розігнали, а студію закрили...
У Львові я більше сидів у бібліотеці ім. Василя Стефаника і в бібліотеці Інституту суспільних наук на тодішній вул. Радянській, де мене "віднайшов", як казали галичани, "по шкандалю", львівський белетрист (або, як писав академік і метр української критики Л. Новиченко, "український Андре Моруа") Роман Горак. У каталогах цих бібліотек мені потрапило на очі кілька карточок з описами "недозволених" видань (зокрема праць М. Грушевського), які я бажав одержати для ознайомлення, але мені пояснювали, що самих книжок в сховищах "нема". Молоді і, образно кажучи, зелені бібліотекарки перекреслювали навхрест мої картки читацьких вимог, а я, звісно, обурювався.
Тодішній "шкандаль" дав мені можливість познайомитись з прекрасним франкознавцем, від якого я взнав не про хрестоматійного, випакуваного, а про справжнього Івана Франка. Я був вражений подробицями Каменяревих страждань, його творами. Їх зневажали, забороняли, приховували від людей. І це ті твори, що були яскраво визначальними в його всеохоплюючій творчості і реальному житті.
З Р.Гораком ми говорили про уподобання Франкові і його велетенську літературну і громадсько-політичну працю. Точніше, про це блискуче оповідав Роман, а я слухав... Слухав та обурювався, чому ж до 50-томника (на той час вийшло 25 томів художніх творів і три томи літературно-критичних праць) не увійшли поетичні твори, що були відомі й у Галичині й у нас, на Великій, як Каменяр означив, Україні? Та ж годилося б, як це ведеться у всьому світі, випускати максимально повне видання (зрозуміло, за нашого життя подібного видання може не бути). Тим паче, над 50-томником працював, як тоді писалося, весь Інститут літератури, більше двох десятків титулованих професорів та академіків... Хоча до рядових поціновувачів класичної літератури доходили чутки про боротьбу покійного академіка Євгена Кирилюка (голови редакційної колегії Франкового зібрання творів у 50-ти т.) за якнайповніше видання наших духовних світочів, зокрема І. Франка.
Тоді ж додумалося, що з творами такого велета духовності українського народу, як І. Франко, не зможе впоратися цілий Інститут літератури з його академіками і професорією. Та, зрештою, ще сам Іван Франко сто літ назад про це писав:

Вони бояться, що ти ще не згинув,
Що в тій могилі не поліг, не стлів,
Що в слушний час повернеш в Україну
Ще раз і збудиш громом своїх слів.
Вони бояться, чи та вкрівля з глини
Ножів не криє, списів, хоругов,
Старої слави й сили України,
Котра от-от воскресне, встане знов.

За приблизними підрахунками, зібрання творів Франка сягає ста томів. Адже тільки листування становить понад десяток томів додатково. А 5 томів "Апокрифів і легенд", а "Галицько-руські народні приповідки" в шести книгах?! А філософські праці і вражаюча літературна критика?!.. Зрозуміло, що на той час ґрунтовна критика марксизму Франком (відчували кожен по собі) була для масового читача, та й для літературознавців, не те, що маловідома, а й заборонена. А хотілося, щоб люди знали, як то було, наприклад, зі списаним "Маніфестом комуністичної партії", як Франко розглядав питання соціалізму і демократизму, москофільства й українофобства, тобто україножерства, семітизму й радикалізму... Чи таке політичне драпіжницьке — "двоязичність і дволичність"?..
Оте урізане видання Франкової спадщини й породило тоді нав'язливу думку дати хоча б невеличкий том творів, недрукованих у радянські часи, можливо, найгостріших. Цим задумом я поділився з Р. Гораком — в надії (хоч знав про його інтенсивну працю над творами, присвяченими визначним письменникам, про пошуки матеріалів про них), що він візьметься за упорядкування. Врешті прийшли до спільної думки, що краще буде, якщо упорядкування зробить Зіновія Тарасівна Франко, яка досліджувала творчість свого великого діда. Після кількох років праці вона принесла рукопис у редакцію. На той час (а це був 1985 р.) я вже працював у редакції поезії, бо "виїдали" за схвалені чи несхвалені рукописи, хоча відверто про це не говорилося (правда, після двох доган і третє попередження пропонувалося шукати іншу роботу). У перші роки перебудови вийшов привезений мною Гораків "Лесь Мартович". Вдалося видати двотомник героїчної поезії "Марсове поле", збірник поезії "Української хати", упорядковано й видано "Бояриню" Лесі Українки, зібрано, упорядковано матеріал, зредаговано його й написано передмову до книги замовлянь "Ви, зорі-зориці" (українська магічна народна поезія) та інше.
Франків том був одним із тих рукописів, що не подобався верхам ні тоді, ні пізніше, хоч мав позитивний редакційний висновок і схвальну рецензію Інституту літератури. Але до темплану його не внесли і, зрозуміло, не спішили друкувати. Постійні мої клопотання й звертання до літературної професури, маститих письмаків і номенклатурної влади нічого доброго не давали. Рукопис далі мого робочого столу не рухався. Я був безсилим і можна було повторити за Іваном Франком, що "стовпи отруту ллють в народні рани. // Думки кують, для прихоті своєї // Люд трупом стелють люті тамерлани!", а "нове життя є днесь лиш пісні ідеалом"...
1992 рік почався для мене з безробіття і пошуків зарібка для хліба насущного. Рукопис я забрав із собою, хоч не мав на це права, але ж він міг "загубитися". До того часу Зіновія Тарасівна відійшла у вічність... Жодне київське видавництво, до кого б я не звертався, "недрукованого" Франка не брало...
Зрушити ж з місця справу допоміг, мабуть, щасливий збіг обставин. У 1996 р., коли замірювались на широке відзначення 140-річчя Великого Каменяра, вдалося "вибити" частину необхідних коштів для випуску пропонованої книги. На жаль, інфляція нещадно "злизувала" той стартовий капітал", однак, нарешті, книга йде до читача. І можна тільки радіти, шо митарства так давно впорядкованого рукопису закінчуються. Бо що ж може бути ціннішим за вшанування великого Провидця, як не видання його творів та ще вдячні читачі і його послідовники, які почерпнуть снаги і сили ковалевого сина з Нагуєвичів для подальшої боротьби за кращу долю. І повторимо... за Каменярем...

Най в'яне листя, най метіль гудить,
Се сил його не зможе підірвати,
І плід його приймесь і буде жить!..

МИХАЙЛО ВАСИЛЕНКО, поет, член Спілки письменників України

ПРО УПОРЯДНИКІВ

До змісту Іван ФРАНКО МОЗАЇКА