Національна академія
наук України
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та
етнології ім. Максима Рильського
Микола ДМИТРЕНКО
УКРАЇНСЬКА ФОЛЬКЛОРИСТИКА:
iсторiя, теорiя, практика
ВИДИ,
ЖАНРИ ФОЛЬКЛОРУ
БИЛИНА
Термін з’явився в 40-х роках
ХІХ ст. до наукового вжитку його запровадив етнограф
і фольклорист І.П.Сахаров (1807-1863). Спочатку
билини називали поемами, богатирськими казками,
старинами. На думку дослідників, давні твори відрізнялися
від тих, що їх записано в XVII-XX ст. і названо
билинами, – жанром російського фольклору. С.Азбелєв
припускає, що, можливо, ті твори, які в нас прийнято
називати билинами, були схожі частково на “Слово
про Ігорів похід”, а частково на пізніші за походженням
українські народні думи, де відображено події
недалекого минулого (“Русский народный эпос //
Былины. – Л., 1984. – С.6).
Билина – це народний епічно-пісенний, одно-сюжетний
реалістично-фантастичний твір, як правило, героїчно-величального
характеру про богатирів – патріотів рідної Вітчизни
періоду раннього середньовіччя (ІХ-ХІІ ст.) Київської
Руси та прославлених героїв інших земель у пізніші
часи (XIV-XVI ст.). Світ билини за характером
неодновимірний: реалістична основа своєрідно співвідноситься
з міфологічною; установка на життєвість, об’єктивність
поєднується з вимислом, фантазією, які, щоправда,
підпорядковані головній меті – зображенню богатиря
(-ів), історичної дійсності, ідеї патріотизму,
консолідації зусиль тощо. Так, дія билини відбувається
(на відміну від дії казки) не “в тридев’ятому
царстві”, а на реальній території – скажімо, в
Київській землі; герой наділений незвичайною силою,
вступає до поєдинку з могутніми фантастичними
істотами – Ідолищем, Змієм, цілою хмарою ворогів;
богатир втілює народнийй ідеал сили, мужності,
відваги, справедливості, доброти, любові до рідного
краю. Власне кажучи, образ богатиря символізує
могутність, титанічність народу. Богатирі – не
завойовники, а оборонці рідної землі.
У билинах спостерігаються нашарування особливостей
різних епох, місць. Шляхом дослідження давніших
і новіших варіантів виявлено, що основа билинного
епосу – це твори Київського циклу (іноді його
називають Володимировим). Ще один помітний цикл
– Новгородський (билини про Садка, Василя Буслаєва
та ін.). А.Кінько в книзі “Билинна слава Києва”
(– К.: Муз. Україна, 1983. – С. 20) підкреслив:
“Посилена увага до билин Київського циклу, їх
наукове осмислення – це нове усвідомлення своїх
коренів і заглиблене відчуття себе в історії”.
Образи Святогора, Іллі Муромця, Добрині Микитича,
Олексія Поповича, Сухмана, Чурила, Солов’я Будимировича
мали безпосереднє відношення до Київської держави.
Найбільше сюжетів билин збереглося про Іллю Муромця.
Йдучи за даними билин, В.Анікін стверджує, що
Муромець народився в Північно-Східній Русі, в
Муромі на Рязанщині (Литературный энциклопедический
словарь. – М., 1987. – С. 60). Проте існує й інша
думка: богатир народився в місті Моровську на
Чернігівщині; саме під Черніговом він здійснив
свій перший подвиг. Підтвердження цієї гіпотези
С.Хведченя знаходить у трактатах середньовічних
західно-європейських мандрівників. Зокрема, німецький
посол Еріх Лясота писав про те, що славний народний
витязь похований у Києві, в другому вівтарі Софії
(за билинними даними – в Києво-Печерській лаврі).
“Можна з великою часткою впевненості стверджувати,
що похована в Києво-Печерській лаврі людина справді
є билинним богатирем Іллею Муромцем”
(Хведченя Сергій. Ілля Муромець: міф чи реальність?
//Вечірній Київ, 1993. № 2).
Хронологія билин не завжди збігається
з достовірною. Вчені вважають, що пам’ять про
істинні історичну подію чи персонаж у народі зберігається
не більше двох-трьох століть, а далі відбуваються
такі метаморфози: замість подій – категорії, замість
історичних осіб – архетипи; історична постать
уподібнюється до свого міфічного прообразу, а
подія асимілюється з категорією міфічних дій –
наприклад, боротьбою з чудиськом (Єлиаде Мирча.
Космос и история. – М., 1987. – С. 62). Скажімо,
з билин відомо: Ілля Муромець (Моровлін) служить
при дворі князя Володимира (ХІ ст.), визволяє
Чернігівську землю від татаро-монгольських полчищ
(ХІІІ ст.), бореться з Ідолищем поганим – половецьким
ханом Ітларом (ХІ ст.).
Билинам властиві урочисто-патетична експресія,
єдність тематичних мотивів і композиційних форм.
Характерний тип загальних місць (останнє простежується
в заспівах, зачинах, повторах-ретардаціях, постійних
епітетах, порівняннях, паралелізмах). Особливо
велика роль постійних епітетів та гіпербол. Епітети
замінюють описи пейзажу (в билинах пейзажі відсутні),
допомагають слухачеві уявити й домалювати картину
дійсності. Гіпербола – засіб характеристики героя-богатиря,
зображення великої ворожої сили тощо.
Билини виконували волхви, скоморохи, “сказителі”.
Билинний вірш – старовинна віршова форма епосу
– відзначається багатством і різноманітністю ритмічних
конструкцій.
Перші записи билин, що дійшли до нас, датуються
XVII ст. Найбільше билин зібрано на Півночі Росії.
Там ці твори фіксували і в ХХ ст. У зводі російського
фольклору передбачено видання двадцяти томів билин.
Найвидатніші збирачі билин: П.Киреєвський, П.Рибников,
О.Гільфердінг, М.Ончуков, А.Астахова та ін. Билинний
епос досліджується впродовж двох століть. Фундамент
билинознавства закладено в середині та другій
половині ХІХ ст.: Буслаев Ф. Эпическая поэзия
(1851); Русская народная поэзия (1861); Русский
богатырский эпос (1862); Котляревский А. Сказания
о русских богатырях (1857); Майков Л. О былинах
Владимирова цикла (1863); Стасов В. Происхождение
русских былин (1868); Миллер О. Илья Муромец и
богатырство киевское (1869); Веселовский А. Южнорусские
былины (1884); Халанский М. Великорусские былины
Киевского цикла (1885; див.: Потебня О.О. Про
твір М.Г.Халанського “Великорусские былины Киевского
цикла”. Публікація М.К.Дмитренка // О.О.Потебня
і проблеми сучасної філології. – К.: Наукова думка,
1992. – С. 165-172). У ХХ ст. билини досліджували
М.Сперанський, брати Борис та Юрій Соколови, В.Жирмунський,
В.Пропп, Б.Путілов, М.Плісецький, Ю.Смирнов, Б.Рибаков
та ін.
На Україні билинні сюжети й образи частково збереглися
в інших жанрах фольклору. В казках, легендах,
переказах, баладах продовжували жити образи давніх
богатирів (класичний приклад – Ілля Муромець).
В піснях помітні зв’язки з билинним образом Дюка
Степановича; з билинами пов’язана українська легенда
про Михайлика і Золоті ворота.
Мотиви, образи билин своєрідно втілені в творчості
письменників (О.Пушкін, М.Лермонтов, М.Гоголь,
О.Толстой), композиторів (М.Мусоргський, М.Римський-Корсаков),
художників (В.Васнецов, І.Рєпін).
Література
1. Пропп В.Я. Русский героический епос. – Л.,
1955.
2 .Історичний епос східних слов’ян. – К., 1958.
3. Плисецкий М.М. Историзм русских былин. – М.,
1962.
4. Взаимосвязи русского и украинского героического
эпоса. – М., 1963.
5. Астахова А.М. Былины. Итоги и проблемы изучения.
– М. – Л., 1966.
6. Аникин В.П. Русский богатырский эпос. – М.,
1964.
7.Аникин В.П. Теория фольклорной традиции и ее
значение для исторического исследования былин.
– М., 1980.
8.Аникин В.П. Былины: Метод выяснения исторической
хронологии вариантов. – М., 1984.
9. Кінько А.М. Билинна слава Києва. – К., 1983.
10. Калугин В.И. Герои русского эпоса. – М., 1983.
11. Петенева З.М. Язык и стиль русских былин.
– Львів, 1985.
12. Путилов Б.Н. Героический эпос и действительность.
– Л., 1988.
13. Селиванов Ф.М. Русский эпос. – М., 1988.
14. Былины Севера. Записи А.М.Астаховой. – Т.
1-2. – М. – Л., 1938-1951.
15. Былины / Вст. ст., подборка текстов и прим.
П.Д.Ухова. – М., 1957.
16. Былины: Киевский цикл /Подгот. текста, вст.
ст. и прим. И.П.Березовского. – К.:Дніпро, 1982.
17. Былины /Подгот. текстов, вст. ст. и прим.
С.Н.Азбелева. – Л., 1984.
18. Былины /Сост., вст. ст., вводные тексты В.И.Калугина.
– М., 1991. 1993.
Микола
ДМИТРЕНКО
УКРАЇНСЬКА ФОЛЬКЛОРИСТИКА: iсторiя, теорiя, практика
Просвіта
