Національна академія
наук України
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та
етнології ім. Максима Рильського
Микола ДМИТРЕНКО
УКРАЇНСЬКА ФОЛЬКЛОРИСТИКА:
iсторiя, теорiя, практика
ВИДИ,
ЖАНРИ ФОЛЬКЛОРУ
ВЕСІЛЬНІ ПІСНІ
Через садочок-виноградочок
Через садочок-виноградочок
Рубленая кирниця.
Дівка Наталка руки вмивала,
З ненькою розмовляла.
– Ой нене ж моя, рожевий цвіте!
Ти розкішний світе!
Як куда я піду та забарюся,
Я тебе не боюся.
Я до клямочки, ти до кілочка, –
Йде дочка з гуляннячка.
Через садочок-виноградочок
Рубленая кирниця.
Дівка Наталка руки вмивала,
З миленьким розмовляла.
– Ой ти, Миколо, рожевий цвіте!
Ти зав’язаний світе!
Як де я піду та забарюся,
Я тебе вже боюся.
Я до клямочки, ти до кілочка:
– Десь була нагайочка.
Ой десь була нагайочка,
Йде мила з гуляннячка.
Українська народна пісенність
багатожанрова, поділяється на обрядову (календарно-обрядову
й родинно-обрядову) та необрядову. До обрядової
родинної пісенної творчості належать весільні
пісні – органічний складник архаїчного традиційного
обряду весілля (інші складники – музика, танці,
драматичні дії, ігри, звичаї тощо), елементи якого
збереглися в Україні й досі.
Найдавніша писемна згадка про весільні пісні належить
до часів Київської Руси (1096). Відомості про
весілля та весільні пісні знаходимо в “Описові
України…” Г.Боплана (1650). Першу публікацію окремих
зразків весільних пісень здійснив З.Доленга-Ходаковський
у праці “Проект наукової подорожі по Росії для
пояснення давньої слов’янської історії” (1820).
Уперше опис українського весілля разом із піснями
опублікував Л.Голембійовський (1830). Помітні
записи, публікації матеріалів українського весілля:
“Опис весільних українських простонародних обрядів…”
Г.Калиновського (1777), видання Й.Лозинського
(1835), А.Метлинського (1854), П.Чубинського (1877),
Я.Головацького (1878). Зокрема, П.Чубинський у
четвертому томі своїх “Праць” (“Обряди: родини,
хрестини, весілля, похорон”) навів майже дві тисячі
весільних пісень – 1943 зразки. Чимало перлин
видрукували Б.Грінченко, І.Франко, І.Колесса,
Д.Яворницький, М.Лисенко, А.Конощенко, К.Квітка.
У 1920-ті рр. Г.Танцюра записав на Поділлі 800
весільних пісень. Солідні колекції в збирачів
фольклору Н.Присяжнюк, Г.Колесниченко, М.Руденко
та ін. 1970 р. у видавництві “Наукова думка” побачили
світ описи весільних обрядів із багатьох регіонів
України: Весілля: У двох книгах / Упоряд.: М.Шубравська,
О.Правдюк.
Найповнішу наукову публікацію у двох фундаментальних
книгах (понад 4 тисячі зразків) здійснила М.Шубравська:
Весільні пісні. – К., 1982. В упорядкуванні М.Шубравської
з’явилося своєрідне доповнення до згаданих томів
– збірник “Весільні пісні” (– К.: Дніпро,
1988), до якого ввійшло чимало сучасних записів.
“Живучість весільних пісень зрозуміла: вони пов’язані
з яскравою і найвідповідальнішою в особистому
житті людини подією – одруженням, а значить, і
весіллям, яке у всіх народів асоціюється з радістю,
веселощами” (Шубравська М. Українська весільна
пісня і дійсність // Весільні пісні. – К., 1988.
– С. 7). Дослідниця вважає, що весільні пісні
на різних етапах весілля мають неоднакове обрядове
навантаження. Частина їх тісно пов’язана з конкретними
етапами обряду (коровай, гільце, плетіння вінка,
покривання молодої, комора тощо). У них найбільше
відображені матріархальні й патріархальні елементи,
дохристиянські вірування. Інша частина пісень
обслуговує кілька етапів обряду, несучи на собі
його основне художнє й емоційне навантаження,
створюючи ліричну атмосферу. Ці пісні відображають
тугу молодої за дівочим життям, родиною, родом,
передчуття тяжкої долі в чужій сім’ї. Багато весільних
пісень ніби з’єднують окремі етапи весілля. Великою
різноманітністю відзначаються жартівливі весільні
пісні, так звані передирки, або перекори – пісенні
змагання між учасниками весілля – дружками, боярами,
світилками, свашками. Деякі весільні пісні, зв’язки
яких з обрядом ослабилися, стали ліричними родинно-побутовими
творами. Окремі весільні мотиви простежуються
в жниварському циклі пісень. Деяким весільним
пісням притаманні й величальні риси.
Українські весільні пісні синтезують у собі багатовіковий
досвід народу; у них виявляємо відгомони прадавніх
вірувань, елементи заклинальної магії, зразки
міфологічної образності, сонцепоклонницької символіки,
світоглядні нашарування різних епох. Через різноманітні
табу (заборони), побажання, висловлені в яскравій
художній формі, весільні пісні, обряди, звичаї
несуть глибокий виховний заряд, закликають любити
рід, родину, не цуратися батька-неньки, чесно
працювати й жити поміж своїх і чужих, близьких
і далеких людей. В українському весіллі втілено
високі морально-етичні та естетичні ідеали народу.
Весільна пісня, як підкреслює М.Шубравська, лише
в обряді “квітне і розвивається, може виявити
свій глибокий зміст, ідейну наснаженість і чарівність”
(Там само. – С.8).
Основні етапи українського весілля, кожен з яких
супроводжується піснями, такі: сватання, змовини,
оглядини, заручини, коровай, вінкоплетини, гільце,
заплітання коси, дівич-вечір, перейма, викуп молодої,
посад, до шлюбу, вінчання, від шлюбу, дарування,
частування, перепій, розплітання коси, покривання,
комора, понеділок (гарний, поганий), вівторок,
середа (“циганщина”), вивідки тощо.
Весілля мало комплекс обрядодій, звичаїв, символів,
спрямованих на забезпечення міцного шлюбу, здоров’я
й багатства молодого подружжя. Скажімо, до випікання
весільного короваю запрошували тільки тих заміжніх
жінок, які жили зі своїми чоловіками в злагоді,
були чесними, порядними, мали діток. Або ще такі
повір’я:
Не можна хлопцеві виявляти чужим, кого має сватати,
бо буде невдача.
Як молодик іде свататись, то примічає, кого здибає:
як дівчину, дівку, бабу, то буде невдача, а як
хлопця, чоловіка, діда, – буде все добре.
Та хустка, якою мама вводить молодих до хати і
виводить із хати у весілля, мусить бути білою,
а не
чорною, щоб не було чорним життя молодих.
При вінчанні обом молодим не можна оглядатись,
бо розведуться; жити будуть погано; нічого не
буде вестися; діти будуть мерти; коли одно оглянеться,
то друге згодом умре.
При першому посаді нехай молода присяде полу молодикові,
то буде завше старшинствувати.
Як у весіллі бійка, сварка, то в житті молодих
не буде злагоди.
Якщо під час весілля падає дощ чи сніг, то молоді
будуть багаті.
Хто при собі носить обручку, з якою тричі брали
шлюб, то того ніхто не зможе вбити. Перед ним
розступаються мури, замки злітають з дверей, його
ні тюрма, ні куля не беруть.
Високопоетичними, часто-густо дотепними були весільні
побажання молодим під час розподілу короваю (дарування,
частування, перепій):
Даруємо вам щастя, здоров’я,
хліба, солі і всього доволі!
Даруємо корець гречки, щоб не було між вами суперечки.
Даруємо вам мірку гороху, щоб мали хлопчика до
року.
Даруємо молодим горобця, щоб мали хлопця-молодця.
Бажаємо молодим, щоб мали в оборі, в стіжку і
в мішку, в ложці, в мисці і в колисці!
Під час покривання молодої її
сестра співала:
Я тебе, сестрице, покриваю,
Щастям-здоров’ям наділяю:
Щоб ти була здорова, як вода.
Щоб ти була багата, як земля.
Щоб ти була весела, як весна.
(Танцюра Г. Весілля в селі Зятківцях. – К., 1998.
– С. 181).
Для поетики весільних пісень,
вважає М.Шубравська, характерні циклічність, пісенні
періоди, наявність драматичних елементів, оригінальні
заспіви, приспіви тощо (УЛЕ. – Т.1. – К., 1988.
– С. 299). На нашу думку, слід неодмінно відзначити
символічність весільних пісень; символіка весілля
невичерпно багата. Поетичні весільні тексти насичені
постійними епітетами, порівняннями, метафорами,
паралелізмами, протиставленнями, повторами; властиві
творам діалогічна, монологічна, оповідально-описова
форми викладу, а також пестлива лексика, засоби
алітерації, асонансу, внутрішня рима.
Весільні пісні – цей могутній код національної
ментальності – щедро використали у своїй творчості
Г.Квітка-Основ’яненко, Т.Шевченко, М.Старицький,
М.Кропивницький, І.Карпенко-Карий, І.Франко, Ольга
Кобилянська, Т.Осьмачка, М.Стельмах, Григір Тютюнник
та ін.
Література
Дослідження
1. Сумцов М. 1) Про весільні
обряди. – Х., 1881; 2) Релігійно-міфологічне значення
українського весілля. – Х., 1885; 3) До питання
про вплив грецького та римського весільного ритуалу
на українське весілля. – К., 1886.
2. Сухобрус Г.С. Весільна обрядова поезія //Українська
народна поетична творчість. – Т. 1. – К., 1958.
– С. 273 – 301.
3. Правдюк О.А. Народне весілля на Україні //Весілля:
У 2-х книгах. – Кн. 1 /Упоряд. текстів, прим.
М.М.Шубравської. Нотний матеріал упоряд. О.А.Правдюк.
– К., 1970. – С. 9-60.
4. Здоровега Н.І. Нариси народної весільної обрядовості
на Україні. – К., 1974.
5. Борисенко В.К. Весільні звичаї та обряди на
Україні. – К., 1988.
6. Шубравська М.М. Весільні пісні // УЛЕ. – Т.
1. – К., 1988. – С. 299-300.
7. Пономарьов А.П. Сімейні звичаї та обряди //Українська
минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник.
– К., 1993. – С. 170-182.
Видання
1. Весільні пісні: У 2-х кн.
/Упоряд., прим. М.М.Шубравської; нотний матеріал
упоряд.: А.І.Іваницький (кн.1), Н.А.Бучель (кн.2),
– К., 1982. (У кн.1 вміщено статті М.Шубравської
“Весільна пісенність на Україні та її обрядова
функція” (С. 11-53); А.Іваницького “Музика українського
весілля” (С. 54-70).
2. Весільні пісні /Упоряд., автор вст. ст. та
прим. М.М.Шубравська. – К., 1988.
3. Лозинський Й.І. Українське весілля /Опрацювання
тексту, упоряд. і вст. ст. Р.Ф.Кирчіва. – К.,
1992 (кн. вперше опублікована в Перемишлі 1835
р.).
Чимало весільних пісень видруковано
в збірниках:
1. Пісні Явдохи Зуїхи: Записав
Гнат Танцюра /Упоряд.:В.А.Юзвенко, М.Т.Яценко,
З.І.Василенко. – К., 1965.
2. Українські народні пісні в записах Зоріана
Доленги-Ходаковського /Упоряд. О.І.Дей. – К. 1974.
3. Пісні Поділля: Записи Насті Присяжнюк в с.
Погребище в 1920 – 1970 рр. / Упоряд. С.В.Мишанич.
– К., 1976.
4. Українські народні пісні в записах Осипа та
Федора Бодянських /Упоряд. А.Ю.Ясенчук. – К.,
1978.
5. Українські народні пісні в записах Софії Тобілевич
/Упоряд. С.В. Мишанич. – К., 1982.
6. Фольклорні записи Марка Вовчка та Опанаса Марковича
/Упоряд. О.І.Дей. – К., 1983.
7. Українські народні пісні в записах М.В.Лисенка.
– Ч. 1 /Упоряд. Л.О.Єфремова. – К., 1990.
8. Танцюра Гнат. Весілля в селі Зятківцях /Упоряд.,
передм., прим. М.Дмитренка; муз. матеріал, передм.
підгот. Л.Єфремова. – К., 1998.
Микола
ДМИТРЕНКО
УКРАЇНСЬКА ФОЛЬКЛОРИСТИКА: iсторiя, теорiя, практика
Просвіта
