Національна академія наук України
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Максима Рильського

Микола ДМИТРЕНКО
УКРАЇНСЬКА ФОЛЬКЛОРИСТИКА:
iсторiя, теорiя, практика

ВИДИ, ЖАНРИ ФОЛЬКЛОРУ

ПРИСЛІВ’Я, ПРИКАЗКА

Золота скарбниця усної народної творчості багата на різноманітні жанри, що виникали в давнину, розвивалися й занепадали, припиняли своє побутування або зоставалися в коморі пам’яті для можливого використання.
Серед пам’яток традиційної усної народної культури, що відіграли значну роль у певні періоди життя українців, але припинили активне функціонування в сучасності, назвемо замовляння, голосіння, билини, думи, окремі жанри казок, легенд, пісень тощо.
Тенденція “вмирання” (“відмирання”) чи “згасання” жанрів якнайменше стосується крилатої мудрості народу – прислів’їв, приказок, примовок, анекдотів, образних порівнянь.
“Народ творить безперервно”, – стверджував О. Потебня. Прислів’я та приказки – чи не найхарактерніший приклад невпинної творчості. Впродовж тисячоліть живуть ці перлини –продукт узагальнюючої роботи думки, всевидюче око народу.
Наші попередні покоління витворили незліченну кількість влучних, відточених, відшліфованих, як самоцвіти, висловів, що мають ознаки летючості, спадкоємності, мудрості й нев’янучої краси, вживаються всіма категоріями населення від дитинства й до старості.
Дослідники (фольклористи, мовознавці) запропонували чимало визначень, систематизацій, класифікацій. Хоча, фігурально кажучи, міцний горішок розколото, всередину заглянуто, на смак спробувано, своєрідний “біохімічний” склад отієї середини слід ще й ще з’ясовувати.
Славетний В.Даль навів образну народну дефініцію жанрів, у якій чітко підкреслюється різниця між ними: “Приказка, за народним визначенням, – це квітка, а прислів’я – ягідка”.
Що ж таке прислів’я і приказка?

ПРИСЛІВ’Я – жанр фольклорної прози, короткий художній твір узагальнюючого характе-ру, що являє собою сталий образний вислів у формі логічно завершеного повного судження (речення) з висновком, переважно з двох частин і, як правило, вживається в переносному значенні.

ПРИКАЗКА – жанр фольклорної прози, короткий сталий образний вислів констатуючого характеру, що має одночленну будову, нерідко становить частину прислів’я, але без висновку, і вживається в переносному значенні.

Приклади ПРИСЛІВ’ЇВ: “Рідна мова – не полова: її за вітром не розвієш”, “Собака на сіні: і сам не гам, і комусь не дам”, “Шануй батька й неньку, то буде тобі скрізь гладенько”. З перших двох прислів’їв утворюються приказки, самостійні образні вислови констатуючого характеру, з натяком на висновок: “Рідна мова – не полова”, “Собака на сіні”. Із третього прислів’я шляхом усічення приказки не вийде, бо вислів “шануй батька й
неньку”– добра моральна настанова без відповідних ознак жанру приказки.

Приклади ПРИКАЗОК: “Правда очі коле”, “У страху великі очі”, “Ото велике цабе!”, “Дожився до ручки”, “Він тертий калач”, “Грушка-минушка”.
Відома приказка “рука руку миє” має характер констатації, усталену, але відкриту форму. Для утворення на основі приказки твору іншого жанру – прислів’я – додається ще частина, вислів стає замкненим, завершеним, набирає узагальнюючої сили висновку (іноді – народного вироку): “Рука руку миє – і обидві чорні”.

Більшість прислів’їв за структурою двочленні: “Який Сава – така й слава”, “Мудрий думає, що говорить, а дурний говорить, що думає”, “Мудрий носить язик в серці, а дурень –серце на язиці”, “В місто – по гроші, в село – по розум”. Але трапляються зразки, що скла-даються з двох або й більшої кількості частин: “Обмок, як вовк, обкис, як лис, а змерз, як пес”, “Говори мало, слухай багато, а думай ще більше”, “Коза дере лозу, а вовк козу, вовка пастух, пастуха пан, пана юриста, а юристу чортів триста”.

Тематика прислів’їв та приказок різномнітна, зміст їх невичерпно багатий. Це своєрідна крилата енциклопедія, що охоплює всі сфери життєдіяльності українського народу: уявлення про світобудову, час, про рослини, господарську працю, взаємини між людьми.
Українських народних прислів’їв та приказок зібрано сотні тисяч. Одними з перших збирачів народної афористики були літописці Київської Руси, а також автори славетних творів, козацьких літописів. Окрему сторінку в збиранні прислів’їв та приказок започаткував видатний поет другої половини XVII ст. Климентій Зиновіїв, зафіксувавши півтори тисячі зразків народної мудрості. Його збірка “Приповісті посполиті” стала першою солідною публікацією цього безсмертного матеріалу.

В історії української фольклористики, едиційної практики найвагоміші видання здійснили: Матвій Номис: “Українські прислів’я, приказки і таке інше”(1864), Іван Франко: “Галицько-руські народні приповідки” в шести книгах (1901-1910), Михайло Пазяк: “Прислів’я та приказки” в трьох томах (1989-1991, академічна серія “Українська народна творчість”).

Серед досліджень народного мудрослів’я відзначимо такі: О.Потебня: “З лекцій із історії словесності: Байка. Прислів’я. Приказка.”(1894); М.Сумцов: “Спроба історичного вивчення українських прислів’їв”(1896); П. Попов: “Прислів’я і приказки”//Українська народна поетична творчість: У двох томах.– К., 1958.– Т.1.– С.331-353; –Т.2.– С.267-297; Н.Шумада: ”Золоті зерна народної мудрості” //Народ скаже, як зав’яже. – К., 1971; М.Грицай: “Прислів’я та приказки” //Грицай М. С., Бойко В.Г., Дунаєвська Л.Ф. Українська народнопоетична творчість / За ред. проф. М.С. Грицая .– К.,1983.– С.74-84; М.Пазяк: ”Українські прислів’я та приказки: Проблеми пареміографії”. – К., 1984. – 204 С.; передмови та коментарі М.Пазяка до згаданих трьох томів, до перевидання збірника М.Номиса (1993).

Найновіший збірник “Прислів’я та приказки” (–К.: Ред. часопису “Народознавство”, 2000. – 248 С.) побудовано за історико-тематичним принципом розташування текстів. Матеріали до книги взято з видань: “Прислів’я та приказки” в трьох томах (1989-1991, упоряд. М. Пазяк), “Мудре слово: Прислів’я та приказки в говірках Нижньої Наддніпрянщини” /Зібрав і впоряд. Віктор Чабаненко. – Запоріжжя, 1992. – 170 С., “Народні прислів’я та приказки” /Упоряд., передм. М.Дмитренка. – К.: Ред. часопису “Народознавство”, 1999. – 180 С. Використано й наші власні записи, здійснені на Поділлі в 1970-1990-і рр.

“З ким поведешся, того й наберешся”, – говорить народ. Сподіваюсь, тисячі юних, молодих та й старших людей спрагло припадуть до криниці народної мудрості з цілющою джерелицею, збагатять розум і душу, загартують волю, поставлять перед собою високу й благородну мету. Як справжні сини й дочки своїх батьків, як діти найкращої в світі країни – України (“кожна пташка своє гніздо хвалить”).

Микола ДМИТРЕНКО
УКРАЇНСЬКА ФОЛЬКЛОРИСТИКА: iсторiя, теорiя, практика