Національна академія наук України
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Максима Рильського

Микола ДМИТРЕНКО
УКРАЇНСЬКА ФОЛЬКЛОРИСТИКА:
iсторiя, теорiя, практика

ВИДИ, ЖАНРИ ФОЛЬКЛОРУ

АНЕКДОТ

Термін грецького походження, означає: неопублікований, нерозголошений, невідомий (не готовий у люди). Вперше термін застосував Прокопій Кесарійський у книзі “Таємна історія” (VI ст.). В європейській літературі термін спочатку вживався на означення кумедних випадків із життя видатних людей, згодом закріпився у фольклористиці як узагальнена назва усних дотепів, гумористично-сатиричних прозових творів. Саме в такому значенні чи не вперше в Україні цей термін вжив 1822 р. Г.Квітка-Основ’яненко в газеті “Вісник Європи”, а згодом – 1859 р. – у Києві опубліковано “Маленьку книжку українських анекдотів”.
У фольклористиці існує декілька визначень терміну: анекдоти – “це короткі побутові оповідання, в яких засобами сатири і гумору змальовується незвичайна подія, випадок, ситуація, людський вчинок, моральні вади, певні риси характеру” (Л.Дунаєвська, 1983); “це коротенькі оповідання чи сценки про комічні події, пригоди, ситуації, людську поведінку або вчинок” (О.Дей, 1986); “коротке сатиричне або гумористичне, з дотепним закінченням усне оповідання про якийсь смішний випадок чи подію” (В.Косяченко, 1988); “коротке, гостре за змістом оповідання, що схематично передає в відшліфованій формі певні, взяті з повсякденного життя чи вигадані ситуації” (З.Нойманн, 1991).
Як бачимо, в кожному випадку анекдот названо оповіданням (хоч і коротким), що, на наш погляд, є помилковим, адже оповідання – окремий жанр, який має власну специфіку, не тотожну специфіці анекдота. Отже, анекдот – не оповідання.
Анекдот – це короткий прозовий фольклорний твір, що типізовано подає одинокі явище, подію, вчинок, ситуацію у вигляді загального коду, де момент кульмінації збігається з розв’язкою (або вони максимально наближені), а прихований зміст розказаного вступає в конфлікт із заздалегідь очікуваним, внаслідок чого здобувається ефект сміхової “вибухівки”. Анекдотові властиві алогізм, переакцентовування слова чи фрази з одного значення на інше чи перенесення суті цього значення на інший об’єкт, гра слів, парадоксальність думки. Анекдоти, як правило, односюжетні, односитуативні, одноподієві. За формою викладу анекдоти бувають описовими, монологічними (самореклама), діалогічними, полілогічними, іноді кілька названих компонентів поєднуються (найчастіше – опис і діалог). В анекдоті надзвичайно велика роль кожного слова (іноді – звуку, жестикуляції, міміки), художньої деталі. Анекдоти називають ще фацеціями, жартами, дотепами, усмішками, сміховинками, побрехеньками тощо. Є спроби розрізняти ці поняття за сатиричним чи гумористичним способами зображення дійсності.
Тематика анекдотів багата й різноманітна: від буденних, малопомітних, малозначущих подробиць, міжособистісних взаємин до масштабних суспільно-політичних подій, історичних постатей, світових реалій поточного моменту. Вчені умовно виділяють дві великі групи анекдотів: суспільно-побутові та родинно-побутові. Проте є чимало тем, що не стосуються ні суспільного, ні родинного побуту.
Подаємо кілька класичних зразків анекдотичної традиційної творчості на різні теми.

* * *

– Жінко! Орда набігла!
– Їж же ти, чоловіче, юшку, а я буду курку, щоб скоріше!
– Добре… Тепер же пора утікать, – сказав чоловік, виївши юшку. – Сідай же ти, жінко, на віз, а я на коня, щоб скоріше!

* * *

Це було в 1920-і роки. Стоїть дядько, читає декрет про податок:
– От тиснуть! От тиснуть!
А голова сільради – охоронець радянських порядків – почув та питає:
– Кого тиснуть? Хто тисне?
– Та чоботи…
– Так ти ж босий!
– Отого й босий, що тиснуть!

* * *

Стоїть у черзі Соціалізм. Підходять Капіталізм і Комунізм. Запитують, що робить Соціалізм.
– Стою в черзі за ковбасою.
Капіталізм:
– А що таке черга?
Комунізм:
– А що таке ковбаса?..

Анекдот – один із наймобільніших, найживучіших жанрів усної творчості. Він блискавично відгукується на сучасні події: “Затягніть пупони, бо ввели купони!”
Згадаймо й цикл анекдотів на гірку тему Чорнобиля…
Останнім часом народилося чимало так званих парламентських анекдотичних висловів:

Порада головуючого
Якщо хочете щось сказати – стійте біля мікрофона й мовчіть!

Вагома поправка
Вагому поправку вніс на розгляд парламенту депутат Іваненко: за час засідань сесії він поправився на десять кілограмів.

Крилата думка
Працює, як віл, Іванець, щоб у депутатів товстів гаманець.
Парламентська тема “перекинулася” навіть у родинний побут: “Вночі заплакала маленька дитина. Прокинувшись, чоловік невдоволено бурчить: – Жінко, вимкни перший мікрофон!”
Існують поняття “літературний анекдот”, “історичний анекдот”.
Анекдоти щедро використали в своїй творчості українські письменники Г.Квітка-Основ’яненко, С.Руданський, І.Франко, Остап Вишня, С.Олійник, П. Глазовий, П. Загребельний, Є.Гуцало, В.Дрозд та ін.

Література
Сумцов М. Пошуки в сфері анекдотичної літератури. – Х., 1898; Веселий оповідач /Упоряд. Б.Грінченко. – Чернігів, 1898; Галицько-руські анекдоти /Зібрав В.Гнатюк. – Львів, 1899; Україна сміється. – Т. 1-3 / Упоряд. Ф.Лавров, І.Березовський, Ф.Маківчук. – К., 1959-1960; Народні усмішки /Упоряд. П.Гальченко; Вст. ст. і прим. О.Дея. – К., 1986; Старі галицькі анекдоти /Упоряд. Р.Дідула. – Львів, 1990; Веселе весілля /Упоряд. М.Никончук. – Житомир, 1991; Анекдоти про сімейне життя /Упоряд. М.К.Дмитренко, О.К.Дмитренко. – К., 1994; Студентські анекдоти: Спецвипуск газети “Народознавство”. – К., 1994 та ін.

Микола ДМИТРЕНКО
УКРАЇНСЬКА ФОЛЬКЛОРИСТИКА: iсторiя, теорiя, практика