Аннa Полiтковськa
Друга чеченська

ЧАСТИНА ПЕРША

СМЕРТЬ ЕПОХИ ВІЙСЬКОВОГО БАНДИТИЗМУ, АБО СПРАВА ПОЛКОВНИКА БУДАНОВА

Усі країни, що затівали війни, боляче спотикалися об проблему так званих військових злочинів і військових злочинців. Ким усе-таки вважати цих людей, яких країна послала вбивати і які перевищили свої повноваження там? Злочинцями чи героями? І чи "спише" війна ВСЕ?..
У Росії теж є свій такий "Келлі". Звуть його Юрій Буданов. Полковник, командир 160-го танкового полку Міністерства оборони, кавалер двох орденів Мужності за першу і другу чеченські війни, представник російської військової еліти. На думку більшості, борець-страждалець, переслідуваний за "патріотичну віру". З погляду вітчизняної меншості - вбивця, мародер, викрадач людей, ґвалтівник і брехлива свиня. Процес над полковником Будановим приголомшив країну, став яскравою демонстрацією найпотворніших сторін усього нашого нинішнього життя - вщент розколотого у ставленні до другої чеченської війни суспільства, фантастичного цинізму й брехливості вищого путінського чиновництва, повної залежності судової системи від Кремля. І головне - виразного неорадянського ренесансу.

Хто такий Буданов?

І чому його особистість і доля стали в Росії символом? Несуттєво, позитивним чи негативним...
Полковник Буданов опинився на другій чеченській війні у вересні 99-го року, майже із самого її початку. Його полк був кинутий у найважчі бої: на штурм Грозного, за село Комсомольське, в Аргунській ущелині. Під час найжорстокішої облоги селища Дуба-Юрт (устя Аргунської ущелини) Буданов утратив багатьох своїх офіцерів. У лютому 2000 року полк передислокували "на відпочинок" - на окраїну села Тангі-Чу Урус-Мартанівського району, і командира, що важко переживав ці втрати, відправили додому, до родини в Забайкалля, у відпустку. Але там він довго не пробув, за словами дружини, внутрішньо Буданов дуже змінився, став нестерпним і навіть небезпечним. Одного "прекрасного" дня, наприклад, він ледь не викинув з балкона свого старшого сина, вирішивши, що через нього маленька дочка до крові подряпала ручку, і дружина, буквально повиснувши на полковникові ззаду, ледь запобігла цьому дітовбивству... Перервавши відпустку, Буданов повернувся в Чечню, сказавши здивованим товаришам по службі, що вдома в нього "негаразди".
26 березня 2000 року (день виборів Путіна президентом) було також днем народження улюбленої дочки полковника, їй виповнювалося два рочки, і командир запросив офіцерів це відзначити. До вечора всі були вщент п'яні, потягнуло на "подвиги". Спочатку вирішили постріляти по Тангі-Чу з важких гармат, але черговий по полку офіцер - командир розвід-роти старший лейтенант Роман Багрєєв - відмовився виконати злочинний наказ. За це його спочатку жорстоко побили: Буданов, поваливши старшого лейтенанта, бив його по обличчю ногами в чоботях, а начальник штабу підполковник Іван Фьодоров відтак, за наказом Буданова, посадив офіцера зі зв'язаними руками й ногами в яму, вириту на території полку для арештованих чеченців, посипав зверху вапном, а на додачу ще й помочився на Багрєєва і вкусив його за праву брову...
Опівночі Буданов вирішив їхати в Тангі-Чу. Потім, на слідстві, він буде розповідати, що поїхав туди, "для перевірки інформації про можливе перебування осіб, що є членами незаконних збройних формувань", і дуже цинічно приплете історію про свого вірного друга майора Размахніна, нібито вбитого "снайпершею", світлина якої зберігалася в нього в нагрудній кишені, і це була Ельза Кунгаєва з Тангі-Чу. І він нібито поїхав "брати" цю "снайпершу", щоб надалі "передати її правоохоронним органам"... Але світлини тієї так ніхто й не побачив - ні слідчі, ні на суді. Немає її в справі.
Так чого ж понесло п'яного Буданова вночі в село? "За бабою". Так це попросту називається. І він узяв БМП - бойову машину піхоти № 391. І ординарців - солдатів Григор'єва, Єгорова і Лі-єн-шоу. Вчотирьох вони під'їхали прямо до будинку Кунгаєвих; напередодні вдень інформатор Буданова - людина, що займалася викраденням людей за викуп (тепер засуджена за це), - показав його полковнику як дім, де живе красива дівчина. Солдати схопили 18-літню Ельзу, старшу дочку Кунгаєвих, і загорнули її на очах чотирьох молодших братів і сестер у прихоплену тут же ковдру. Вона кричала, але її вкинули в десантний відсік БМП і - в полк. Там "ковдру" вивантажили - довге волосся Ельзи волочилося по землі - й віднесли в КУНВ (кузов уніфікований вантажний) Буданова - приміщення, де жив полковник, - і поклали на підлогу. Буданов наказав охороняти КУНВ до особливого його розпорядження... З віконець сусідніх наметів це бачили й інші солдати. Ось що потім, на слідстві, скаже один із них, Віктор Кольцов: "Уночі 26. 03. 2000 заступив на варту. Коли змінився і зайшов у свій намет, побачив опалювача нач. штабу Макаршанова. Той сказав, що "командир знову привіз бабу". Отже, не вперше?
...Але далі відбулася страта. Ось її опис сухою мовою військових прокурорів, які писали текст обвинувального висновку: "Дівчина кричала, кусалася, виривалася... Буданов узявся бити Кунгаєву, завдаючи їй численних ударів кулаками й ногами по обличчю й різних частинах тіла... Затягнувши її в дальній куток КУНВа, повалив на тапчан і почав душити правою рукою за кадик. Вона чинила опір, і в результаті цієї боротьби він порвав на ній верхній одяг. Ці навмисні дії Буданова спричинили перелом правого великого рога під'язичної кістки в Кунгаєвої... Вона заспокоїлася хвилин за 10, він перевірив пульс, пульсу не було... Буданов викликав Григор'єва, Єгорова й Лі-єн-шоу. Ті ввійшли й побачили в дальньому кутку голу жінку, яку вони привезли, обличчя її було синюшного кольору. На підлозі було постелене покривало, в яке загортали дівчину, забираючи її з дому. На цьому ж покривалі купою лежав її одяг. Буданов наказав вивезти тіло в лісопосадку, в районі танкового батальйону, і таємно поховати..."
...Головними свідками в справі Буданова виступили солдати 160-го полку - Ігор Григор'єв, Артем Лі-єн-шоу й Олександр Єгоров. Вони були ординарцями й денщиками полковника, обслуговували командира, прибирали його КУНВ, супроводжували. На світанку 27 березня виконали і цей наказ полковника: поховали розтерзане тіло нещасної Ельзи, ретельно прикривши могилу дерном. Улітку 2000 року військова прокуратура вирішить амністувати цих трьох солдатів як співучасників убивства і викрадення - в обмін на дачу "потрібних" свідчень - проти самих себе, а отже, "за" Буданова - з головного питання: "Чи було зґвалтування?"
Справа тут заплутана й почасти ірраціональна: офіцери, що служать у Чечні, - від вищих до нижчих - у загальній масі підтримали Буданова, однак із застереженням наступного характеру, яке й мені не раз доводилося чути в Чечні. "Те, що вбив, розуміємо... Чеченка, отже, бойовичка. Але навіщо треба було "бруднитися" - ґвалтувати?" Буданов чудово знав ці настрої, і йому, звичайно ж, хотілося під них підлаштуватися, до того ж і суспільство, природно, противник ґвалтування... Тож протягом усього слідства Буданов, бажаючи "зберегти лице", буде категорично заперечувати те, що саме він збезчестив дівчину перед тим, як убити. Однак тут виникала проблема: у кримінальній справі була найперша, проведена одразу після того, як розкрили таємне поховання, судмедекспертиза, згідно з якою на тілі дівчини виявлено всі ознаки насильства, вчиненого або безпосередньо перед смертю, або відразу після цього, і тому ще невідомо, що "краще" для офіцерського іміджу: бути ґвалтівником чи некрофілом...
Так і Буданову, і слідству потрібні були свідчення, здатні звести до крапки паралельні прямі... І тоді один із солдатів - Єгоров - повідомив слідчим, що це він зґвалтував чеченку перед тим, як закопати, - причому вчинив наругу "держаком саперної лопатки", якою пізніше копав яму для тіла... За що й був амністований. І так тривало майже два роки. Але в травні 2002-го у зв'язку з деякими нюансами політичної кухні (наприклад, друзі Путіна по міжнародному антитерористичному альянсу почали тиснути на нього саме в зв'язку з офіцерством, що розперезалося від безкарності, у Чечні: якщо це "антитерористична операція", то чому так поводяться військовослужбовці?), а також через раптом виявлені попередні грубі помилки, яких допустилося оточення Путіна, обіляючи Буданова (коли до справи долучився новий, молодий і дуже талановитий московський адвокат 28-літній Станіслав Маркелов, доти відомий тим, що вів перші в Росії справи з тероризму й політичного екстремізму), - отож, у травні 2002-го військовий окружний суд Північнокавказького військового округу під головуванням судді Віктора Костіна "розвернувся" зовсім в інший бік і таки покопався в деталях, чого раніше собі не дозволяв... І тоді не витримав Єгоров: людина - не механізм, їй властиво мучитися неправдою і всім тим, чого надивився в Чечні у 18-19 років і чого переважна більшість не побачить ніколи за довгі десятиліття життя... У липні 2002-го Олександр Єгоров, який під ту пору давно повернувся до себе додому, в Іркутську область, привселюдно заявив, що дівчину саперною лопаткою він не ґвалтував, а свідчення дав під тиском...
І якщо так, то ґвалтівником, як не крути, виявляється елітний офіцер російської армії, увінчаний славою і найпрестижнішими нагородами країни... Утім, повернемося у 27 березня 2000 року.

Розплата по-нашому

Найбільш дивним у справі Буданова є те, що його вирішили заарештувати: друга чеченська війна така, що подібних історій багато, а заарештованих офіцерів одиниці. І Буданов вийшов би сухим із води, якби не випадок - відсутність 27 березня в Чечні його безпосереднього начальника генерала Володимира Шаманова, одного із найжорстокіших воєначальників, "звіра" другої чеченської війни, командувача угрупованням "Захід". Річ у тім, що, за чинним в армії положенням, дозвіл на арешт кого-небудь із офіцерів, а також на те, щоб військова прокуратура могла працювати на території військової частини, може дати (або не дати, на власний розсуд, - примусити ніхто не має права) тільки безпосередній начальник. 27 березня Шаманов, друг і однодумець Буданова, був у відпустці, а його обов'язки виконував генерал Валерій Герасимов - людина, що зуміла зберегти офіцерську гідність у запропонованих країною обставинах другої чеченської війни. Вранці йому доповіли про те, що трапилося. Генерал сам поїхав у полк, допустив туди співробітників прокуратури і дозволив заарештувати Буданова. Той намагався організувати збройний опір, але потім прострелив собі ногу й здався. Один зі слідчих, капітан юстиції Олексій Сімухін, супроводжував заарештованого Буданова в польоті до Ханкали на головну військову базу і розповів, що, доки летіли, полковник усе запитував, як йому бути, що "правильно" говорити... 28 березня труп Ельзи Кунгаєвої викопали, обмили й віддали родині... Буданов був уже в камері, незабаром психолого-психіатрична експертиза визнала його осудним і, отже, таким, що підлягає карному переслідуванню.
А що ж далі? Далі почалося "відбілювання". Так захотіли в Кремлі, де зрозуміли, що в процесі "встановлення диктатури закону" в цьому конкретному випадку зайшли занадто далеко, і якщо не зупинити, суспільство довідається таку правду про війну, стосовно якої доти йому говорили тільки те, що це кривда бойовиків.
Захотіли - і знову зробили велику методологічну помилку. У справі "відмивання" Буданова від кримінального бруду було вирішено піти старим, перевіреним у радянські часи шляхом. Полковнику була призначена друга психолого-психіатрична експертиза в Інституті судової психіатрії ім. Сербського в Москві, печально знаменитому своєю замовною - за замовленнями КДБ - діяльністю в часи радянської боротьби з інакомисленням. Головою комісії по Буданову стала професор-психіатр із 52-літнім експертним стажем Тамара Павлівна Печернікова. Саме її підпис стоїть під "шизофренічними вироками" найзнаменитіших радянських дисидентів 60-80-х років. Таких, як Наталя Горбаневська (засновник і перший редактор самвидавівського бюлетеня правозахисників "Хроніка поточних подій", перебувала в психіатричній в'язниці на примусовому лікуванні, за висновком Печернікової, з 1969 по 1972 р., у 1975 р. еміґрувала) і Вячеслав Ігрунов (у 1976 р. за поширення "Архіпелага ГУЛАГа" визнаний Печерніковою неосудним ("нєвмєняємим"), багато років провів на примусовому лікуванні, нині депутат Держдуми декількох скликань, багаторічний сподвижник "Яблука" і Григорія Явлінського, директор Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень). Крім того, чудово пам'ятає Печернікову зі своїх "справ" Володимир Буковський, який тепер живе у Великобританії, - один із найвідоміших радянських дисидентів, політв'язень, журналіст, письменник, доктор біології, який із 1963 по 1976 р., з невеликими перервами, перебував поперемінно у в'язницях, таборах і спецпсихлікарнях за публікацію на Заході документів про факти "діяльності Печернікової" - зловживання психіатрією в політичних цілях, обміняний у 1976 р. на лідера чилійських комуністів Луїса Корвалана. Свідчила Печернікова на боці обвинувачення (КДБ) на процесі проти Олександра Гінзбурга (журналіста, члена Московської Гельсинської групи, видавця самвидавного поетичного збірника "Синтаксис", першого розпорядника Громадського фонду допомоги політв'язням у СРСР і їхнім родинам, заснованого Солженіциним на гонорари від видання "Архіпелага ГУЛАГа", який чотири рази був засуджений за дисидентську діяльність, у 1979 р. висланий із СРСР в обмін на радянських розвідників, помер у Франції в липні 2002 р.).
І ось, уже в наші дні комісія під керівництвом такої Печернікової визнає Буданова неосудним. Причому тільки на мить здійснення злочинів, а отже, неосудним за них. Але цілком осудним до і після цього, а значить, із правом повернутися на військову службу!.. Віртуозне виведення полковника з-під кримінальної відповідальності і навіть збереження для нього можливості бути в армії. Звичайно, це був єдиний спосіб "відмити" Буданова - і ним влада (президент, його адміністрація, Міністерство оборони - "куратори" процесу) скористалася.
Однак, це виявилося й справжнім психіатричним абсурдом нашого часу, що викликав, після обнародування, хвилю громадського обурення. Принаймні, у Москві і європейських столицях. Стало очевидним, що репресивна радянська КДБ-психіатрія збережена і чудово прилаштована на "демократичну" службу. Як це так? Путіну посипалися запитання, особливо активні з Німеччини (втрутився бундестаґ) і Франції: чи випадковою є поява саме Печернікової в справі Буданова через стільки років після падіння комуністичної системи?
Відповідь була, звичайно, очевидною - історія, як хронічна хвороба, схильна до рецидивів, і ми їх одержали... Так виконана Печерніковою заказуха спричинилася до серйозних політичних наслідків. Суд у Ростові-на-Дону, що, здавалося б, мусив уже "завтра" завершитися фактично виправдальним вироком, раптом, за вказівкою з Кремля, "сьогодні" (це було 3 липня 2002 року) повністю змінив хід "спектаклю" (а подекуди це справді був чистої води спектакль на користь Буданова), скасував читання вироку, засумнівався в правдивості експертизи Печернікової, призначив наступну і залишив Буданова під арештом...
Ця будановська наразі не-свобода - принципова подія нашого часу. По-перше, для самої армії, яка, безумовно, перетворилася в Чечні в політичну репресивну структуру. Армія з нетерпінням чекала, чи буде прецедент на суді в Ростові-на-Дону? А значить, "чи можна" - як Буданов?.. Коли Печернікова сказала: "Можна", - цей сигнал "правильно" зрозуміли в Чечні, де офіцери, що перебувають на волі, продовжують справу Буданова. Наприкінці травня 2002 року (саме тоді, коли була обнародувана експертиза, яка виправдовує полковника) у "зоні антитерористичної операції" знову зафіксовано серію викрадень молодих жінок із наступним убивством. 22 травня, наприклад, в Аргуні, безпосередньо з її будинку № 125 по вулиці Шалінській, на світанку військові забрали симпатичну 26-літню вчительку початкових класів Світлану Мударову. Як і Ельзу Кунгаєву, жертву Буданова, її впихнули в БТР у тапочках і халатику. Дві доби військові робили все, щоб сховати місце, де вони тримають викрадену вчительку. 31 травня її понівечений труп підкинули в руїни одного з аргунських будинків... Це Печернікова сказала - "можна"... Психіатри в нашій країні продовжують писати свої експертизи кров'ю безневинних жертв.
По-друге, результату справи Буданова чекали і чекають люди Чечні. Якщо переможе полковник, а не правосуддя, отже, як і раніше немає надій на те, що Чечня буде територією, де діють російські закони, вона залишиться землею під п'ятою бандитів, і людям, які там живуть, нині однаково, яку форму і чию зарплату одержують ці бандити. Головне, що вони вбивають.

Кінець першої частини

До змісту Аннa Полiтковськa Друга чеченська