Богдан Лановик
Микола Лазарович
Роман Матейко

Чорна тінь голодомору 1932—1933 років над Тернопіллям
КНИГА ПАМ`ЯТІ

70-м роковинам страхітливого голодомору 1932-1933 років,
пам'яті невинно убієнних мільйонів українських селян присвячується

Голодомор 1932-1933 років у літературній творчості та фольклорі

Частівки

Сидить Ленін на горі,
А Сталін в болоті —
Що зробили куркулеві,
Те буде й голоті.

Здохла чи вмерла —
Копитами небо підперла:
Масло-пшеницю
Вивезли за границю,
Ячмінь та овес
Згноїв МТС.

Не дивуйтесь, добрі люди, —
Завтра й з вами таке буде.

Хліб качали-вимітали —
Весь народ сумує,
А великий голова
Мовби і не чує.

Пахаренко В. Слово, що здолало смерть // Літературна Україна. — 1992. — 7 трав.

 
Одна лата, два кулі —
Записало в куркулі,
Описало всі горшки
І загнало в Соловки.

Мати в созі, батько в созі,
Діти плачуть по дорозі,
Нема хліба, нема сала,
Тільки кіно та вистава,

А на хаті один куль,
Та й то кажуть, що куркуль.

Тато в созі, мама в созі,
У нас хата стоїть з лоззя,
А на хаті один куль —
А всі кричать, що куркуль.

Хотіли стать хазяями
При совітській владі,
Як залишимось живими,
То будемо раді.

Ой яблучко наливається,
А комунська власть наживається.
Ой яблучко українськеє,
А з’їсть тебе рило свинськеє.

Ой яблучко, в революцію —
Клади жито на лопату в контрибуцію.
Ой яблучко, що за нація —
Надоїла куркулям конфіскація.

Ой яблучко, на чотирі часті —
Нема хліба на Вкраїні
При совіцькій власті.

Батько в созі, мати в созі,
Діти плачуть по дорозі,
Приїхало ГПУ,
Гонить людей в кропиву...

Індуси* пасуть гуси,
А созівці — бугая,
Індуси їдять гуси,
А созівці — журавля.

Свині нині не кричать,
Не реве худоба —
Викинь зуби на полицю
Та лягай до гроба.

Був господарем при непі,
А у созі, як в халепі:
Хто як хоче поганяє,
Бо за дурня тебе має.

Як мав землю я свою,
Стрівав в полі я зорю,
Нині сплю я до тих пір,
Доки збудить бригадир.

Чи роби, чи сиди —
соз не дасть тобі їди.

Сидить дід на стерні
Та штани латає,
Стерня його ззаду коле,
А він колгосп лає:
— Проробив дванадцять день,
Записало трудодень.

Мала баба одну козу
І ту віддала колхозу,
Сіла собі при столі
І рахує трудодні.

Сидить баба в буряні
Та рахує трудодні.
Врахувала триста день:
— Дайте хліба хоч на день.

Ціле літечко робила,
Кіло гречки заробила,
Кіло гречки, два ячменю,
Та й журюся, де я змелю.

Питалася баба діда:
— Чи дадуть в колгоспі хліба?
— Дадуть хліба ще й коржа,
Будем їсти без ножа.

Пийте воду, їжте січку —
Виконуйте п’ятирічку!
Пусте пузо, штани в клітку —
Виконуйте п’ятилітку!

Чом село так лементує?
То буксир в нім хазяйнує:
У людей хліб забирає —
Хай село все вимирає.

Чечевицю і горох,
І картоплю, й буряки —
Все беруть буксирники,
Хай здихають мужики.

Батько в созі, мати в созі,
Діти плачуть по дорозі,
Нема хліба, нема сала,
Бо місцева власть забрала.

Не шукайте домовину —
Батько з’їв свою дитину.
З бичем ходить бригадир —
Заганяє на Сибір.

Голод, холод в нашій хаті,
Ніщо їсти, ніде спати,
Наш сусід уже здурів
І дітей своїх поїв.

Де буксир господарює,
Все село почує:
Там і крики, і плачі,
І виття собачі.

Ой за князів Кочубеїв
Хліба вистачало,
А як прийшли безштаники,
То його не стало.

Ой ви жорна мої,
Щебетушечки,
Меліть з кори борошенце
На пампушечки.

Нехай кишки воркотять —
Вони їсти хотять.
Чого ж очки не сплять,
Вони ж їсти не хотять.

Встань, Тарасе, з домовини,
Глянь на горе України —
Пухнуть люди, мруть-конають,
Через сози погибають.

Устань, Ленін, подивися,
До чого ми дожилися:
Клуня раком, хата боком,
Кінь в колгоспі з одним оком,

Ні корови, ні свині —
Тільки Сталін на стіні.

Ленін Сталіну сказав:
— По мені наказуй:
Хліба дуже не давай,
М’яса не показуй.

Ні корови, ні свині,
Тільки Ленін на стіні,

Ще й показує рукою,
Куди йти за кропивою.

Висить Сталін на стіні,
Посміхається мені,
Ще й показує рукою,
Куди їхать за мукою:

Чи в Ромни, Чи в Сенчу?
Краще в ступі потовчу!..

Нема хліба, нема моні,
А ми плескаєм в долоні.

Встань-но, Ленін, подивися,
Як колгоспи розжилися:
Гарба раком, трактор боком
І кобила з одним боком.

Їде Сталін на тарані,
Дві сельодки у кармані,
Цибулиной поганяє,
Америку доганяє.

А на хаті серп і молок,
А у хаті смерть і голод.

Устань, Ленін, подивися,
До чого ми дожилися:
Ловим миші та товчем —
Лемішаники печем.

Крупська грає на гармошці,
Сталін жаре гопака,
Дожилася Україна —
По сто грам на їдока.

Ой спасибі Іллічу,
Що я хліба не печу.
Треба Сталіна просити,
Щоб нічого не варити.

Батьку Сталін, подивися,
Як  ми в созі розжилися:
Хата раком, клуня боком,
Троє коней з одним оком.

Сидить Сталін на престолі
Та на скрипці грає.
На Вкраїну хлібородну
Скоса поглядає.

Ой скрипочка горіхова,
А смичок із рути,
Як заграє вказівоньки,
На Вкраїні чути.

Ой грав Сталін,
Ой грав Сталін,
Став перебирати:
Так обдерли Україну,
Що аж ребра знати.

Ой грав Сталін,
Ой грав Сталін,
Аж струни порвались.
На Вкраїні люди вмерли,
Деякі остались...

Не дивуйся, братан,
Що ми комуністи, —
Мужики нароблять хліба,
А ми будем їсти.

Комуністи на Вкраїну
Несуть чорну хмару —
Безневинним хліборобам
Голод — люту кару.

Ой Постишев, вражий сину,
Всохли б тобі руки,
Як ти віддав Україну
На голодні муки.

Встав би батько Махно —
Не дав комунистим
Хліб мужицький відбирати
І в комуні їсти.

— Кудий йдеш, куди йдеш,
Куди шкандибаєш?
— У райком за пайком,
Хіба ти не знаєш?!

Ой не піду за Пилипа,
Піду за «буксира»,
Бо у нього повно хліба
І масла, і сира.

Дожилася Україна...: Народна творчість часів голодомору і колективізації на Україні. Зібр. і прокомент. І. Бугаєвич; Післямова П. Мовчана. — К.: Український письменник, 1993. — С. 7, 11-12, 15.

Не журися, Гапко,
Що ми комуністи:
Мужики робитимуть,
А ми будем їсти!

Сидить дівка на рядні,
Числить свої трудодні,
Трудодні, трудоодиниці.
Батько ходить без штанів,
Мати без спідниці.

Сидить баба на рядні,
Та й рахує трудодні.
Має сорок й один день.
Дайте хліба хоч на день!

Ходить Сталін, та й питає,
Чого дітям не хватає.
— Нема хліба, нема солі,
А до того іще й голі.

Ленін грає на баяні,
Сталін вдарив гопака,
Що у нашому колгоспі
Дали сто грам на їдака.

Працювала десять день,
Заробила трудодень.
А від того трудодня
Голодую я щодня.

Жито і пшеницю
Посилають за границю.
А посліди і бур’яни —
Для робочих і селян.

Колосочки я зібрала
На колгоспнім полі
І за це мені дали
Десять літ неволі.

Україно моя,
Хліборобна.
Москві хліб віддала,
А сама голодна.

В 32-му году
Люди їли лободу.
В 33-му году
Стали мерти на ходу.

Ой ти, Сталін, шкуродер,
Що ти з нас зробив тепер,
Бандити стали панувати,
А на Сибірі — батько й мати...

Семенко Ю. Народне слово. Збірник сучасного українського фольклору. Львів, 1992. — С. 37-39, 41-43.

Ой, купались сірі гуси
У Пслі коло кручі.
Плачуть люди голоднії,
З колгоспу ідучи.

Зацвіли волошки сині
В степу при дорозі.
Та померли ж мої діти
З голоду у «созі».

Гринь Г. Чорно-червона коса 33-го // Голос України. — 2003. — 5 липня.

Мамцю, їсти!
Татку, їсти! —
Надриваються малі.
Все забрали активісти —
Голод на селі.

Як Ленін умирав,
Сталіну приказував,
Щоб людям хліба не давав,
Сала не показував.

Народні примовки про «Щасливе колгоспне життя» // Голос України. — 1993. — 10 вересня.

* Індусами називали селян-індивідуальників, що не записувалися до СОЗу – товариства спільного обробітку землі.