Документи і матеріали

Протестний рух у Західній Україні
проти червоного геноциду в УСРР

Україна в передсмертних судорогах

Український Греко-Католицький Єпископат Галицької Церковної Провінції

в справі подій на Великій Україні до всіх людей доброї волі.

 

Україна в передсмертних судорогах! Населення вимирає голодовою смертю. Побудована на несправедливости, обмані, безбожництві, деправації — людоїдна система державного капіталізму довела багатий недавно край до повної руїни. Перед трьома роками Керманич Католицької Церкви св. Отець папа Пій ХІ енерґійно протестував проти всього, що в більшовизмі противне християнству, Богові та людській природі, перестерігаючи перед страшними наслідками таких злочинів і цілий католицький світ, а з ним і ми долучилися до того протесту. Нині бачимо наслідки поступовання більшовиків: положення з кожним днем стає там страшніше.

На вид таких злочинів німіє людська природа, кров стинається у жилах.

Безсильні подати яку-небудь матеріальну допомогу конаючим братам взиваємо наших вірних, щоби молитвами, постами, всенародньою жалобою, жертвами і всіми можливими добрими ділами християнського життя випрошували з неба помочі, коли на землі нема ніякої надії на людську поміч.

А перед цілим світом знову протестуємо проти переслідування малих, убогих, слабих і невинних, а гнобителів обвинувачуємо перед Судом Всевишнього.

Кров робітників, що в голоді орали чорнозем України, взиває пімсти до неба, а голос голодних женців дійшов до Господа Саваот.

Усіх християн цілого світу, усіх віруючих у Бога, а особливо всіх робітників і селян, передовсім усіх наших земляків просимо прилучитися до цього голосу протесту та болю і розповсюдити його в якнайдальші країни світу.

Усі радіостанції просимо рознести наш голос цілому світові; може дійде він і до убогих хатин, конаючих з голоду селян.

Нехай перед страшною смертю серед лютих страждань голоду буде для них хоч малою потіхою гадка, що їх брати знали про їх страшну долю, на ними боліли, терпіли та за них молилися.

А Ви, страждучі, голодуючі і конаючі Браття, призивайте Милостивого Бога і Спаса Нашого Ісуса Христа; люті терпите муки — приймайте їх за гріхи свої, за гріхи цілого народу і кажіть з Ісусом Христом: «Нехай буде воля Твоя, Отче Небесний!» — Принята для Божої волі смерть це свята жертва, що з жертвою Ісуса Христа злучена принесе Вам Небесне Царство, а цілому народові спасення.

Надія наша в Бозі.

 

Дано у Львові, в день св. Ольги, дня 24 / 7. 1933.

Андрей Шептицький, Митрополит.

Григорій Хомишин, станисл. Єпископ.

Йосафат Коциловський, перемиський Єпископ.

Никита Будка, патар. Єпископ.

Григорій Лакота, перем. Єп.-Пом.

Іван Бучко, львів. Єп.-Пом.

Іван Лятишевський, станисл. Єп.-Пом.

Діло. — 1933. — 27 лип.

 

 

Биймо у великий дзвін на тривогу!

 

Український Народе!

Велика Україна, Твій материк, цей найбагатший край в Європі, корчиться нині в голодових муках і болях і терпить невиносний національний гніт.

Російські комуністи-більшовики, що вогнем і мечем знищили Українську Державу над Дніпром, що баґнетами насадили свою диктатуру на нашій землі, розпинають тепер український нарід. Вони нищать найкращих його синів розстрілами, мучать тюрмами й засланнями і масово виголоджують усе населення на Україні.

Це не поголоски й не сплітки, це найчистіша правда! Про цю страшну правду говорить нині голосно світ, про цю болючу правду кажуть наші тамошні брати у численних листах до свояків і знайомих, про цю жахливу правду оповідають і численні втікачі з більшовицької неволі. Зате цю траґічну правду закривають комуністи. З усіх листів наших нещасних братів і з усіх оповідань утікачів чуємо розпучливий крик: «Рятуйте, бо загибаємо від насильства й голоду!»

Український Народе!

Де б Ти не жив поза межами Великої України, чи в Галичині, чи за океаном в Америці, чи на Волині й Холмщині, чи в далекій Австралії, чи на Буковині й Бессарабії, чи в Китаю, чи на Закарпатті й на еміґрації, в Європі чи в гарячій Африці — ніде Ти не можеш спокійно приглядатися величезному горю та мукам Твоїх неволених та голоджених братів.

Ти мусиш сказати своє тверде слово гнобителям і світові цілому про їхню недолю. Ти мусиш зробити все, щоби рятувати загрожене існування 35-ти мільйонів братів, — щоби рятувати і тим самим себе, своє національне життя перед загладою. Бо ж комуністичні московські диктатори завзялися вже на само життя українського народу, що найшовся під їх владою. Вони знищили всі багацтва української землі, вони зруйнували українське народне господарство, вони через насильну колєктивізацію геть завалили хліборобство й довели українське населення до голоду. На українських широких, урожайних ланах ростуть тепер переважно бур’яни, а український хлібороб у голодових муках докотився декуди до людоїдства. На українській землі, де недавно хвилювали непроглядні пшеничні лани своїм буйним колоссям, запанувало наслідком комуністичної господарки людоїдство. Це ж найстрашніше явище під сонцем. Щоби в хліборобській країні брат поїдав з голоду брата — цього світ не чував і земля наша досі не знала.

Одначе, й людоїдство не спинило російських комуністів від того, щоби тепер, при зборі цьогорічних невеликих урожаїв, не наложити своєї руки на весь український збір. Комуністи рішили вивезти з України все збіже на північ, у московські промислові осередки, а українське населення тим самим віддати масово на поталу голодовій смерти. За спротив населення проти такого обдирання краю та проти голодження комуністи нищать його немилосердно розстрілами, а всю вину за неврожай складаю на українську національну свідомість і тому гноблять український нарід політично гірше московських царів. Вони касують усі рештки політичної автономії Радянської України, нищать усі українські культурні надбання та викорінюють українізацію. На виснаженому голодом народному орґанізмі виконують при допомозі терору ще й нечуваний і невиданий в історії ніякого народу політичний гніт.

Український Народе!

Урвалася міра Твого терпіння. Мовчати далі не можна! Скрізь, де б’ється українське серце, треба не тільки протестувати проти всіх комуністичних насильств, але й заворушити сумлінням цілого людства, поставити на ноги весь світ, щоби він звернув увагу на Твоє положення й прийшов Тобі з допомогою.

Українська Парламентарна Репрезентація і всі центральні українські установи заснували у Львові Український Громадський Комітет рятунку України. Подібні Українські Комітети треба творити по всьому світі, треба їх працю узгіднювати та спільними зусиллями змагати до облекшення долі наших неволених братів на Великій Україні.

Український Народе!

Де б Ти не жив, чи на власній землі, чи на еміґрації, чи в Європі, чи за океанами, ставай одностайно в суцільні лави боротьби з насильством. Мобілізуй опінію світа проти всіх комуністичних страхіть на Великій Україні. Допомагай своїм братам на Великій Україні, чим можеш і як можеш. Львівський Громадський Комітет поведе масову рятункову акцію в краю та за кордоном і в найкоротшому часі оголосить подрібний її план. У своїй праці Комітет рахує на загальну, масову підтримку. Повний віри в успіх початого діла, Комітет кличе до дружньої співпраці всіх українців, що щиро хочуть з’єднатися в болю зі своїми гнобленими наддніпрянськими братами.

А Ви, нещасні, опухлі з голоду Брати з-над Дніпра, Кубані та Дону, прийміть від нас вислови подиву для Вашої мужньої постави в нещастю, прийміть вислови найглибшого співчуття у великому горі й будьте певні, що скорше чи пізніше прийде кінець Вашим мукам, а зпоза комуністичних хмар і темряви, що повисли над Україною, засяє сонце Волі.

 

Львів, дня 25 липня 1933 року.

 

Підписали:

 

1. За Українську Парламентарну Репрезентацію: Д-р Дмитро Левицький, Дмитро Великанович.

2. За Товариство «Просвіта» у Львові: Василь Мудрий, С. Маґаляс.

3. За Наукове Товариство імені Шевченка у Львові: Д-р В. Левицький.

4. За Українське Педаґоґічне Товариство «Рідна Школа» у Львові: о. Олекса Базюк, Д-р Мирон Коновалець.

5. За Український Католицький Союз у Львові: Вол. Кузьмович, А. Трач.

6. За Союз Українок у Львові: Мілєна Рудницька.

7. За Т-во укр. письменників і журналістів у Львові: І. Кедрин.

8. За Ревізійний Союзу Українських Кооператив у Львові: Ю. Павликовськй, Р. Левицький.

9. За Краєве Господарське Товариство «Сільський Господар» у Львові: Ю. Павликовський, М. Холєвчук.

10. За «Народну Торгівлю», Краєвий Союз Споживчий у Львові: Ю. Павликовський, Д-р Бариляк.

11. За Краєвий Молочарський Союз «Маслосоюз» у Львові: А. Мудрик, А. Палій.

12. За Центральний Кооперативний Банк у Львові: Д-р Кость Левицький, М. Кисілевський.

13. За «Дністер», Товариство взаїмних обезпечень у Львові: інж. Ю. Мудрак, Д-р Л. Макарушка.

14. За «Центросоюз», Союз Кооперативних Союзів у Львові: Інж. М. Творидло, Радловський.

15. За Земельний Банк Гіпотечний у Львові: В. Сінґалевич, Волошиновський.

16. За «Карпатію», Т-во Взаїмних Обезпечень на життя і ренти: д-р І. Ґижа і О. Тарнавський.

17. За Народну Орґанізацію Українців м. Львова: Аґатон Добрянський.

18. За «Молоду Громаду» у Львові: Радловський, М. Бонковський.

19. За Товариство «Взаїмна Поміч українського учительства у Львові»: Зелений, Д. Петрів.

20. За Тов. учит. вищ. шкіл «Учительська Громада» у Львові: Сиротюк.

21. За Союз Українських Адвокатів у Львові: Д-р Кость Левицький.

22. За Українське Лікарське Товариство у Львові: Д-р Максимонько.

23. За Союз Укр. Приватних Службовиків «СУПРУГА» у Львові: Камінський, Гладкий.

24. За Українське Товариство Допомоги Інвалідам у Львові: Д-р І. Ґижа, Волошиновський.

25. За Товариство Охорони Воєнних Могил у Львові: Карпінський, Д-р Лициняк.

26. За Тов. «Сокіл-Батько» у Львові: В. Мигаль, інж. Свірський.

27. За Головну Старшину Укр. Рух.-Спорт. Т-ва «Великий Луг» у Львові: М. Козланюк, І. Мамчак.

28. За «Міщанське Брацтво» у Львові: М. Стефанівський, М. Кривецький.

29. За Т-во «Зоря» у Львові: М. Кліщ.

30. За Укр. Т-во «Сила» у Львові: І. Табора, С. Валько.

31. За Т-во «Воля» у Львові: Козіцький Іван, Сивуляк Михайло.

32. За «Українське Народне Мистецтво» у Львові: Ірена Макух-Павликовська.

33. За Укр. Т-во Допомоги Еміґрантам з України у Львові: А. Петренко, Ф. Дудко.

34. За Відділ Укр. Центр. Комітету в РПП у Львові: О. Кузьминський.

35. За Відділ Союзу Українок-Емігранток в РПП у Львові: Ал. Тарановичева, Л. Доненкова.

Діло. — 1933. — 14 серп.

 

 

Комітети Рятунку України

Комунікати Українського Громадського Комітету Рятунку України

 

В справі основування Повітових і місцевих

Громадських Комітетів Рятунку України.

 

Для переведення одноцілої і масової протестаційної акції в цілому краю закликаємо українське громадянство оснувати негайно в усіх повітових осередках Повітові Громадські Комітети Рятунку України. В тій ціли треба скликати в найближчих днях у всіх повітових містах нараду представників усіх місцевих українських товариств і орґанізацій. Нарада вибере Повітовий Громадський Комітет, який складається з 6–9 осіб (голова, заступник голови, секретар, скарбник і члени). Цей Комітет поведе акцію в цілому повіті згідно з інструкціями Українського Громадського Комітету у Львові та в тісному з ним порозумінні.

Першим завданням Повітових Громадських Комітетів, до виконання якого слід негайно приступити, є дати почин до оснування в усіх громадах повіту Місцевих Громадських Комітетів Рятунку України чи зв’язатися з уже існуючими.

Подрібний план дальшої цілої акції, а саме речинець днів національної жалоби і протесту, програма місцевих і повітових віч і нарад, план збіркової акції і т. ін. будуть своєчасно оголошені. Аж до цього часу прохаємо здержатися по змозі з уладжуванням протестаційних віч (там, де їх речинець ще не був визначений).

Про оснування Повітових Громадських Комітетів, їх склад і адресу просимо повідомити негайно Український Громадський Комітет на адресу: Львів, Підвалля 7. ІІІ поверх.

 

Львів, дня 30 серпня 1933.

 

Український Громадський Комітет Рятунку України

За діловий Комітет:

Мілєна Рудницька                                    Зиновій Пелєнський,

                             заступниця голови.                                              секретар.

*

 

В справі основування Комітетів Рятунку України

по цілому світі та їх зв’язку.

 

По думці відозви Українського Громадського Комітету Рятунку України з дня 25.VII ц. р., яку підписала Українська Парламентарна Репрезентація та 34 українських центральних краєвих громадських установ, звертаємося з гарячим зазивом до українців у цілому світі станути до спільної з нами протестаційної і допомогової акції з приводу червоного терору і голоду на Україні. Скрізь, де живе український нарід, чи на рідній землі, чи на чужині, треба вести планову і одноцілу працю, бо лише тоді може вона числити на успіх, коли буде йти скоординованим шляхом в краю і цілому світі. У тих краях і більших українських осередках, в яких досі нема ще Комітетів Рятунку України, закликаємо такі загально-громадські Комітети негайно оснувати. Український Громадський Комітет у Львові стоїть уже в зв’язку з цілою низкою аналоґічних орґанізацій, які оснувалися на інших українських західних землях та в більших європейських еміґраційних осередках.

Просимо про оснування Комітетів та намічену працю повідомити нас на адресу: Український Громадський Комітет, Львів, вул. Підвалля ч. 7., ІІІ поверх. Просимо також надсилати нам усі матеріали і літературу, себто голоси преси української і чужої, бюлетини, летючки, брошури і т. ін.

Українську національну пресу поза межами рідного краю просимо цей комунікат передрукувати.

 

Львів, дня 30 серпня 1933.

 

Український Громадський Комітет

Рятунку України

За діловий Комітет:

Мілєна Рудницька                                    Зиновій Пелєнський,

                             заступниця голови.                                              секретар.

Діло. — 1933. — 1 вер.

 

 

На рятунок України

 

Комунікат Українського Громадського Комітету Рятунку України. Ч. 3.

 

На черговому засіданні Ділового Комітету дня 6. ІХ. 1933 вислухали і прийняли до відома звідомлення Президії Комітету зі заходів у справі співділання церковної влади греко-католицької і православної церков з акцією Комітету; у справі правного положення Комітету; у справі зв’язку львівського Комітету з українськими комітетами рятунку України в інших краях та з міжнародніми гуманітарними орґанізаціями, як Червоний Хрест і т. п.

Рішено завізвати громадянство тих повітів, де ще не основано місцевих комітетів, згідно з думкою комунікату з дня 30 серпня, або з яких про оснування комітетів не вислано до Львова повідомлень, виконати це в найкоротшому часі.

Далі рішено звернутися до українського громадянства з проханням збирати і надсилати до Комітету листи з Великої України з описами про тяжке положення тамошнього населення, про голод, тощо. Ці листи потрібні Комітетові в його заходах у справі голоду на Україні перед міжнародними гуманітарними орґанізаціями. Листи мають бути віродостойні, тому треба їх надсилати з копертами. Комітет ручить за тайну листів і назвиськ надавців та адресатів і використавши їх може на бажання звернути їх власникам. На збирання цих листів повітові місцеві комітети повинні звернути особливу увагу.

Одночасно повітові місцеві комітети, як теж поодинокі громадяни, в місцевостях, де є свіжі збігці з Великої України, повинні постаратися, щоби ті збігці, коли вони зовсім грамотні, самі давали письменні описи сучасного положення на Великій Україні, а від неграмотних списувати їх дослівні зізнання і надсилати до Львівського Комітету. Ці описи і зізнання мусять бути завірені щонайменше двома свідками.

Вкінці рішено видати поклик до культурного світу про положення на Великій Україні.

 

Львів, дня 7. ІХ. 1933 р.

 

За Діловий Комітет:

Василь Мудрий в. р.      Зеновій Пеленський. в. р.

голова.                                 секретар.

Діло. — 1933. — 9 вер.

 

 

Комітет допомоги голодуючій Україні в Чикаґо

 

В Чикаґо скликали українці 24 вересня зібрання товариств, на якім вирішили створити спільний Комітет Допомоги Голодуючій Україні. Комітет має скликати віче і демонстраційний похід і сподівається, що це дасть почин до подібного руху по всіх містах Злучених Держав і Канади. Головою Комітету є д-р Омелян Тарнавський; секретарем Петро Запорожець; скарбником Дмитро Заболоцький.

Діло. — 1933. — 29 жовт.

 

 

День національної жалоби і протесту

 

Комунікат Українського Громадського Комітету Рятунку України

 

Українського Громадського Комітету Рятунку України у Львові подає до відома всього українського громадянства поза межами Совітського Союзу, що день 29 жовтня 1933 р. призначив днем національної жалоби і протесту з приводу голоду та інших жахливих подій на українських землях у Совітському Союзі.

Того дня в усіх церквах на українських землях у Польщі відбудуться за дозволом і згодою церковної влади Богослуження в наміренні українського народу, що проживає під комуністичною диктатурою, а крім того панахиди за померших наслідком політичного більшовицького гнету і голоду. В часі Богослужень будуть виголошені відповідні проповіді про лихоліття українців у Совітському Союзі.

Того самого дня після Богослуження мають відбутися сходини чи збори в усіх наших громадських установах по містах і селах, на яких будуть виголошені реферати і відчити про положення на Радянській Україні.

По більших містах, у яких досі ще не було протестаційних зборів ні віч, мають відбутися того дня прилюдні збори або віча, на яких треба всесторонно обговорити комуністичну політику винищування українського народу.

На всіх зборах і вічах, як по містах, так і по селах, треба ухвалювати резолюції з протестом проти більшовицького насильства та руйнування нашого народу.

Повітові комітети рятунку України, а де їх нема, то інші українські громадські установи спільними силами і заходами подбають про те, щоби день національної жалоби як по містах так і по селах випав якнайкраще.

День національної жалоби 29 жовнтя має українське громадянство провести в пості, а по церквах, на зборах, на сходинах і на вічах складати добровільні датки на орґанізацію акції допомоги. Зібрані датки треба висилати до Земельного Банку Гіпотечного у Львові, вул. Словацького, ч. 14 з допискою: Комітет рятунку України.

Після відбуття дня національної жалоби всі Повітові Комітети рятунку України, а де їх немає, то інші громадські установи, зберуть докладні дані про хід дня жалоби і вишлють їх до Українського Громадського Комітету з рятунку України у Львові (вул. Підвалля ч. 7, ІІІ пов.).

 

Львів, 12 жовтня 1933 р.

 

За діловий Комітет Українського Громадського

Комітету Рятунку України:

Василь Мудрий,                                             Д-р Іван Ґижа,

                                      голова.                                                            секретар.

 

* * *

На днях вийде з другку книжечка В. Мудрого п. н. «Лихоліття України», яка послужить підручником для референтів, що виголошуватимуть у день національної жалоби реферати про більшовицьку руїнницьку політику супроти українського народу.

Діло. — 1933. — 15 жовт.

 

 

Пастирський лист

в справі допомоги Великій Україні

 

Андрей Шептицький

Божою Милістю і Благословенням Святого Апостольського Престолу Митрополит

Галицький, Архієпископ Львівський, Єпископ Камінця Подільського

 

Григорій Хомишин

Божою Милістю і Благословенням Святого Апостольського Престолу

Єпископ Станиславівський

 

Йосафат Коциловський

Божою Милістю і Благословенням Святого Апостольського Престолу

Єпископ Перемиський, Самбірський і Сяніцький

 

Григорій Лакота

Божою Милістю і Благословенням Святого Апостольського Престолу

Єпископ тит. Данійський, Помічник Перемиський

 

Іван Лятишевський

Божою Милістю і Благословенням Святого Апостольського Престолу

Єпископ тит. Ададейський, Помічник Станиславівський

 

Іван Бучко

Божою Милістю і Благословенням Святого Апостольського Престолу

Єпископ тит. Кадоенський, Помічник Львівський

 

Всечесному Духовенству і Вірним Божий Мир і Архієрейське Благословення.

 

Протестуючи недавно проти злочинів большевицької влади на Придніпрянській Україні, а передусім проти злочинів повнених на сільському населенню, — Ми спільним письмом заохочували Вас до посту, жалоби, молитви, до добрих діл, для випрошення з неба Божого милосердя для страждучих і умираючих з голоду наших братів.

Ціле українське громадянство нашого краю послухало Нашого зазиву і Комітет Ратунку України установив по порозумінню з Нами на 29 жовтня — день національної жалоби і протесту, звертаючися до духовенства з проханням торжественних богослужень і відповідних проповідей на цей день.

Ідучи назустріч бажанню Комітету, відзиваємося знову сим спільним посланієм до вірних Нашої Церковної Провінції. Відзиваємося спільним посланієм до всіх, щоби всіх з’єднати у любові для наших терплячих братів.

Йде про рятування нашого народу, мусимо бути злучені любов’ю до того народу Христовою любов’ю в одно. Ця любов розтягається далеко поза границі Нашої Церковної Провінції й обнимає всіх Українців і поза ними всіх терплячих, кривджених і вбогих. Вона обнимає і всіх нез’єдинених наших братів, що не мають великого щастя належати до вселюдної Церкви, до того Христом установленого, а по цілому світі розсіяного всесвітнього брацтва любови. Наша любов звертається з особлившим співчуттям і глибоким болем до тих, що там за кордонами терплять невиносимі муки і вмирають з голоду. На вид того, що там діється, дрож грози і співчуття переходить майже ціле людство. Але те загальне співчуття не ратує голодуючих. Людська поміч при найліпшій волі мало може супроти страшної руїни. Ми є майже безсильними свідками нечуваних і небувалих подій.

Всеж таки з великою вдячністю мусимо на цьому місці згадати ті спочування нашій недолі зі сторони многих людей і народів, викликані Нашим першим письмом. З особлившою вдячністю вітаємо започатковану віденським Кардиналом Архієпископом Теодором Інніцером акцію для рятування України через створення у Відні інтернаціонального, міжконфесійного комітету.

А понад все віра кріпить Нас обітницею, що можемо упросити з неба Божого милосердя. Віра кріпить обітницею тріумфу правди і справедливости.

Ми віримо і надіємося, що:

«Воскресне Бог і розсиплються вороги Його і втікатимуть від лиця Його.

Як щезає дим так і щезнуть, як тає віск від вогню.

Так погибнуть грішники від лиця Божого, а праведники звеселяться».

Першим нашим письмом Ми взивали Вас взагалі до молитви, жалоби й покути, а сьогодні вертаємо до того самого та заряджуємо, щоби в неділю 29 жовтня — в день, коли обходимо празник Христового Царства — відбулися по всіх церквах торжественні богослуження, при яких буде відчитане се Наше письмо з відповідними поясненнями, притім додаємо ще усильну раду покутних діл, посту, сповіди й милостині.

Від травня відбуваються по парохіях торжества, при яких українська молодь прирікає Христові Цареві досмертну вірність. В надії, що та посвята Христові обійме усю нашу молодь — особлившим покликом звертаємося до неї. «Много може молитва праведного» — каже св. ап. Яков. Ми тим словом звертаємося до Тебе, Українська Католицька Молоде: много може молитва невинних і чистих сердець. Прирікаючи Христові-Цареві в день Його празника на ціле життя вірність і послух, пам’ятай про тих, що конаючи в болях, не мають потіхи молитви, св. Тайн і христіянського похорону. Ви, невинні душі молодих, принимайте на себе хоч малу частину їх терпінь. Своєю покутою й молитвами сплатіть справедливости Божій за них. Такий закон Церкви — Христового тіла: як Христос муками і смертю заплатив за наші провини, так і ми одні за одних можемо терпіти, надолужувати, жертвувати своє життя та тим приспішувати кінцеву славну побіду Христа.

Благодать Господа Нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і причастя Святого Духа най буде зі всіма нами.

 

Дано у Львові, Станиславові й Перемишлі дня 17 жовтня Ювілейного Року 1933.

 

+ Андрей        + Григорій        + Йосафат        + Іван        + Іван        + Григорій

  Митрополит                  Єпископ                      Єпископ                     Єпп.                Єпп.                        Єпп.

                                                                                                           пом. львів.        пом. стан.              пом. перем.

Нова Зоря. — 1933. — 26 жовт.

 

 

Одним фронтом

 

Львів, 28 жовтня 1933.

Український Громадський Комітет Рятунку України у Львові вже давно порішив влаштувати сконцентровану загальнонаціональну маніфестацію з приводу подій на Великій Україні. Проробивши відповідну орґанізаційну роботу в краю та зв’язавшись з подібними комітетами в Чернівцях, Празі й інших краях, де живуть українці, Комітет приступив тепер до виконання цього свого рішення.

Комунікатом з дня 12 жовтня Комітет подав до відома всього українського громадянства поза межами Радянського Союзу, що день 29 жовтня призначив днем національної жалоби й протесту з приводу голоду та інших жахливих подій в Радянському Союзі.

На заклик Комітету відгукнулася ціла українська суспільність у Польщі й за кордоном. Всі національні чинники приєдналися до ініціативи Комітету. Велику вагу має приєднання до розпочатої Комітетом акції церковних сфер обох віроісповідань.

З особливою однодушністю до ініціативи львівського Комітету поставилась українська еміґрація в різних європейських краях.

Комітет допомоги голодуючій Україні в Празі, що об’єднує всі еміґрантські орґанізації в Чехословаччині; без огляду на їх політичне зафарблення, а на чолі якого стоїть соціал-демократ проф. О. Бочковський, поробив приготування для влаштування 29 жовтня прилюдного віча в Празі, для пропаґанди справи допомоги голодним та відправи Служби Божої за померлих на Україні з голоду (див. допис з Праги до «Тризуба», ч. 38, з 23.Х.33).

Українська Еміґраційна Рада в Парижі, що об’єднує ту частину наддніпрянської політичної еміґрації, без огляду на партійну приналежність і політичні переконання, котра ґравітує до закордонного центру УНР, завізвала окремим обіжником всі підчинені орґанізації, а саме: Український Центральний Комітет у Польщі, Українське Об’єднання в ЧСР, громади в Болгарії, Югославії, Туреччині, Бельгії, Люксембурзі та Союз українських еміґрантських орґанізацій у Франції, щоби зайнялися переведенням у себе для жалоби і протесту, згідно з рішенням Українського Громадського Комітету у Львові (див. «Тризуб», ч. 33).

Об’єднання українських орґанізацій на чужині в Брюсселі, центр націоналістичної частини української політичної еміґрації, поступило так само, як Головна Еміграційна Рада й видало відповідні зарядження до підлеглих орґанізацій про переведення для жалоби і протесту 29 жовтня ц. р.

Комітет рятунку України на Буковину в Чернівцях, що об’єднує людей різних політичних напрямків, поступає солідарно з львівським Комітетом, а наддніпрянська еміґрація в Румунії, в особі еміґраційного комітету в Букарешті, перша відізвалася на поклик львівського Комітету, приступаючи до дня жалоби і протесту.

Нема сумніву, що українська еміґрація в Америці і Канаді поступить дня 29 жовтня так, як і українська суспільність на західних землях й на еміґрації в Європі.

В краю навіть ті елементи, що не дуже вдоволені або зі складу Комітету рятунку України у Львові, або з його діяльності й проводили досі протестаційну кампанію на власну руку, приєднуються до заініційованого Комітетом спільного виступу.

Бракуватиме лишень радикалів і соціальних демократів з одного боку, а скрайніх націоналістів з другого. Одні від самого початку і до кінця ведуть протестаційну акцію цілком сепаратно від Громадського Комітету й визначили осібний день (5 листопада) для свого сконцентрованого виступу, а другі взагалі неґативно ставляться до протестаційної акції та поборюють її.

Переведенням дня жалоби і протесту в краю займуться повітові комітети рятунку України, а де їх нема, інші українські громадські орґанізації. Повітові Комітети, як і Центральний Комітет у Львові, побудовані на безпартійній основі. Репрезентують вони загал української суспільности, зорґанізований в культурних, економічних, гуманітарних, спортових і інших товариствах та установах, без ріжниці партійної приналежности. І цей безпартійний характер органів переведення дня жалоби, поруч з участю в цій акції духовенства, надасть виступові 29 жовтня дійсно всенародний, загальнонаціональний характер.

Ціла українська суспільність в краю й на еміґрації виступить 29. Х одним суцільним фронтом. Цьому не пошкодить відсепаровання радикального і соціал-демократичного проводу, тільки може причинитися до ізоляції того проводу від власних партійних мас. Не пошкодить одноцільному фронтові й неґативне відношення до акції краєвих націоналістів, тільки остаточно здискредитує їх в очах широких народних мас.

А. Жук.

Діло. — 1933. — 29 жовт.

 

 

День жалоби і протесту

 

Комунікат Українського Громадського Комітету Рятунку України

 

І. У справі церковних свят

у день 29 жовтня ц. р.

 

Український Громадський Комітет Рятунку України у Львові закликає все українське Громадянство до масової участи в торжественних Богослуженнях, що відправляться по всіх церквах і до загального посту в дні 29 жовтня.

 

ІІ. У справі Товариських сходин

членів наших установ.

 

У зв’язку з забороною прилюдних віч та зборів у день 29 жовтня ц. р. з приводу подій у Наддніпрянській Україні Комітет просить керманичів усіх наших установ перестерігати при влаштовуванні товариських сходин своїх членів точно законних постанов. Зокрема на сходинах у дні 29 жовтня ц. р., присвячених розглядові положення наших братів над Дніпром, можуть брати участь виключно тільки члени даної установи, при чому президія зобов’язана мати в часі сходин під рукою книгу членів та спис присутніх на сходинах членів, щоби на випадок приходу представника влади мати змогу доказати, що це сходини виключно тільки членів Товариства.

Комітет звертає увагу, що участь у сходинах навіть одного нечлена могла б спричинити дуже прикрі наслідки для Товариства, а навіть дати причину до розв’язання Товариства.

Вкінці Комітет підкреслює, що сходини мусять мати поважний та гідний характер і не можуть займатися ніякою іншою темою тільки важким положенням наших братів на Наддніпрянській Україні.

 

За Діловий Комітет:

В. Мудрий, голова.                Д-р Іван Ґижа, секретар.

Діло. — 1933. — 28 жовт.

 

Бережани

У битком наповненій просторій церкві, в якій побіч міщанства і дооколичного селянства станула в одних рядах місцева інтеліґенція, відправив у неділю 29.10 в год. 10:30 місцевий парох о. декан Е. Бачинський торжественну Службу Божу в асисті діяконів. По євангелію виголосив о. парох зворушливу проповідь-промову, яка витиснула сльози на очах присутніх, так, що в одну хвилину ціла церква гірко заридала. По Службі Божій відправив о. парох панахиду. До панахиди станули всі місцеві священики. Для тих, що не могли бути на відправі перед полуднем, відправив о. парох по вечірні в наміренні страдаючих братів молебен до св. Йосифа, опікуна церкви й робочого люду, прочитав і пояснив спільний пастирський лист українського кат. Єпископату, а під кінець відправив знов панахиду, по котрій ціла церква навколішках відспівала гімн «Боже Великий Єдиний». Тому, що місцеве староство не дало дозволу на віче, відбулися лише сходини членів міщанської читальні «Просвіти» в год. 6 вечором у домівці товариства. Читальна об’єднує найбільше членів зпоміж місцевого громадянства. Призначений референт учитель «Р. Ш.» п. Крамарчук був напередодні заарештований, тому прелєґента виручив голова Повітового Комітету Рятунку України о. Е. Бачинський, який виголосив відповідну промову. Закінчив її зазивом до одномінутової мовчанки. Присутні повстали з місць, запанувала гробова тишина, а думками всі полинули до своїх страдаючих братів.

Діло. — 1933. — 2 лист.

 

Бережанщина

До Повітового Комітету Рятунку України в Бережанах наспіли до дня 15.ХІ. ц. р. звіти з переведеного дня жалоби і протесту з отсих місцевостей: Августівка, Коростець, Вербів, Ценів, Жуків, Будилів, Тростянець, Лапшин, Потутори, Саранчуки і Куропатники. В усіх тих місцевостях, крім церковної торжественної відправи і проповіди, відбулись також у місцевих установах сходини громадян, на яких виголошено відповідні реферати й ухвалено низку резолюцій. Як глибоко відчув наш нарід те, що діється на Наддніпрянщині, найкраще ілюструє село Августівка, в якому люди самочинно зібрали 614 підписів під протестом та зложили, не зважаючи на теперішню нужду нашого села, квоту 80 зол. для голодуючих.

Діло. — 1933. — 21 лист.

 

Брідщина

Дня 29. Х. ц. р. у селі Кутищах, пов. Броди, відправив місцевий парох о. З. Новаківський Службу Божу в наміренні українського народу і виголосив проповідь. Після богослуження була панахида. Пополудні на сходинах читальні після вислухання реферату о. пароха ухвалено відповідні протестні резолюції. Приявних було 48 осіб, мужчин, жінок і молоді. Збірка принесла 3 зол.

Діло. — 1933. — 13 лист.

 

Бучаччина

На зазив Громадського Комітету Рятунку України у Львові зав’язався в Бучачі Повітовий Комітет Рятунку України, зложений з представників усіх українських повітових і льокальних товариств та орґанізацій. Повітовий Комітет обіжниками й анкетою підготовив справу національної жалоби і протесту в повіті, а також подбав про те, щоби в кожному селі зав’язалися місцеві комітети, яким розіслано взірець резолюцій, як їх мали ухвалити громадяни на зборах у дні 29 жовтня ц. р. Коли внаслідок відомих подій у Львові прийшла заборона публічних віч і зборів, Повітовий Комітет вислав до всіх місцевих комітетів обіжник із зазивом, щоби скликували на той день збори на основі арт. 18 а) закону про збори. В усіх майже селах Бучацького повіту відбулися в тому дні такі збори, на яких відповідні реферати про положення на Великій Україні виголосили або місцеві реферанти, або реферанти з Бучача, яких в тому дні роз’їхалось в повіт біля 20. Повітовий Комітет крім обіжників видрукував клєпсидри з повідомленням про панахиду в дні 29.Х. Клєпсидри розліплено у місті і розіслано до всіх комітетів по селах. Годиться замітити, що вже самі такі клєпсидри робили сильне вражіння на людей. В самому Бучачі відбулася в тому дні панахида в церкві оо. Василіян в год. 12 впол. а в год. 5 попол. відбулися в салі Т-ва «Міщанське Брацтво» збори на підст. арт. 18 а), на яких було поверх 200 людей. По вислуханні двох рефератів про положення на Великій Україні, присутні ухвалили відповідні резолюції. Крім Повітового Комітету Рятунку України в Бучачі на терені Бучацького повіту оснувався Комітет Рятунку України на судову округу Монастириська, з яким Повітовий Комітет тісно співпрацював. Жертви, зібрані в церквах у тому дні на орґанізацію акції допомоги голодним України, принесли поважну квоту.

Діло. — 1933. — 9 лист.

 

Заліщиччина

В Заліщиках у дні жалоби 29 жовтня ц. р. відбулося перед полуднем у битком наповненій церкві торжественне богослуження з прегарною проповіддю о. Мельничука і з відчитанням пастирського листу. Крім цього пополудні в год. 5 відправили три місцеві священики торжественну панахиду, на якій виповнили церкву не тільки місцеві, але також громадяни з повіту.

Діло. — 1933. — 16 лист.

 

Копичинеччина

Повітовий Комітет Допомоги Голодуючим України повіту Копичинецького повідомляє, що згідно з постановою Центрального комітету день національної жалоби відзначено в повіті в такий спосіб:

1) у всіх церквах повіту під час Служби Божої в неділю 29 м. м. були виголошені відповідні проповіди та відправлені панахиди за померших з голоду. 2) Того самого дня пополудні в усіх читальнях «Просвіти» цілого повіту відбулися сходини. на яких були виголошені реферати про події на Великій Україні. По рефератах ухвалено відповідні резолюції та вибрано в усіх громадах місцеві комітети.

Діло. — 1933. — 11 лист.

 

Перемишляни

На тиждень перед днем жалоби і протесту, себто в дні 22 жовтня ц. р., відбулося велике протестаційне віче в справі голоду на Великій Україні в Перемишлянах. Віче, на яке зійшлися громадяни з усіх сторін повіту в числі до 700 осіб, відкрив голова комітету д-р Франц Свістель короткою промовою. Реферували посли Степан Кузик і д-р Любомир Макарушка. По рефератах принято одноголосно відповідні резолюції. Віче закінчилося відспіванням пісні «Боже Великий Єдиний» і національного гімну.

Діло. — 1933. — 2 лист.

 

Підгаєччина

У селі Богатківцях, пов. Підгайці, відзначено день протесту і жалоби дня 29. Х. ц. р. вислуханням співаної Служби Божої і панахиди. В часі богослуження виголосив о. парох І. Розумний проповідь, а пополудні на сходинах членів читальні «Просвіти» і Кружка «Рідної Школи» відповідний реферат. Ухвалено протестні резолюції і на допомогову акцію зібрано 23 зол.

Діло. — 1933. — 13 лист.

 

 

Голод на Україні

 

(На основі автентичних листів з України)

 

Вістки про нечуваний досі голод на Україні облетіли вже майже всю європейську та заокеанську пресу. Спеціальні кореспонденти «Кельніше Цайтунг», «Дейлі Телеграф» та інші подали до відома про заборону московського уряду для чужих журналістів виїжджати з Москви в ті краї та райони, які найбільше загрожені голодом та де далися в знаки хижацька господарка і порядкування московської навали; так само заборонено що-небудь писати про голод.

Навпаки, «ТАСС» (Телєґрафічна аґенція Совітського Союзу) офіційно заперечує всі ці, мовляв, чутки, а вся радянська преса вперто мовчить про жахливі розміри голоду та дійсні причини, дарма, що голод набрав неймовірно жахливих розмірів, особливо на Україні. Що більше, ця безглузда преса настирливо бреше про «нечуваний» врожай і це тоді, коли цілі мільйони людей засуджені на голодну смерть конають в аґонії...

Але подамо кілька перевірених, достовірних фактів. Саме цими днями до П. прибула одна інтеліґентна жінка Н., німка з Москви. Вона мені оповідала ось що:

— «До Москви прибувають масово втікачі з України в надії зберегти тут своє життя та за великі гроші добути собі хоч кусничок хліба... На Україні його ніде дістати... Українські села стоять напів залишені та зруйновані насильною колективізацією; виглядають, як пустка, що заросла бур’яном... Є села, в яких не побачите ні одної живої душі; посчезали навіть коти та пси... Москва позабирала з України все, що тільки змогла; на насіння залишила тільки незначну кількість, яку населення мусіло з’їсти ще до засіву, щоби не загинути з голоду. Сіяти не було зовсім чим; тому цього року засіяно дуже незначний відсоток засівної площі. Голодом охоплена майже ціла Україна, мільйонів до 15 населення...»

На мій запит, у чому саме причина цього голоду, вона відповіла: «Це безоглядна політика здирництва, яке систематично провадить Москва, особливо супроти України. У самій Московщині так воно не є, але з України видирають буквально все, що тільки можна силою забрати. Все це стягається переважно до чужих більших центрів, де голод ще так не відчувається, але і тут він неминучий, бо з оголеного села більше не буде змоги щось дерти... У самій Москві можна ще прожити, хоч з великим трудом. Ось, напр., я працювала на двох посадах з ранку до пізнього вечора; те, що я заробила, мені ледве вистачало на прохарчування. Дістати в Москві можна все, але за дуже великі гроші...»

А як же до того всього ставиться населення?

— «Населення цей режим ненавидить, як ні один з попередніх. Ще молодь захоплюється, військо задоволене — воно одягнене й сите. Але також не може довго спокійно дивитися як гине сам нарід. Цей безсилий перед армією та системою «шпіцлювання», що попросякала всюди. Виявити свою думку або якийсь критичний осуд ніхто не осмілюється навіть у найтіснішому колі своїх знайомих, а то і рідних: може легко нарватися на найпідлішу брутальну провокацію. На вулицях не раз доводиться почути лайку на адресу режиму...»

Стільки з розмови живої людини. Але випадково нам «пощастило» дістати кілька листів з Радянщини від ріжних осіб і з ріжних околиць. Ось уривок з листа Х. до Т. з Ч-на, околиці, в якій, як то кажуть, люди з роду про голод і не чули.

Х. пише:

— «Проїздив я Україну вздовж і впоперек і, нарешті, застряг на Донбасі, тому, що лише тут було дещо з продуктів... Тут я влаштувався на завод... Я працював... Занадто було тяжко, особливо зиму перебувати, тому, що був напів голим. Через те я кілька разів перемерз і тяжко хворів... Щоби що купити з одежі, то її ж зовсім нема ніде; тоді приходиться йти на базари і купувати кланцуря (лахміття — Т. М.) з вошами...»

А ось що пише Н. до Б.:

— «Добре, ще дуже добре, що хоч поїсти було що; але це тільки до весни 31-го року, а потім — як ножем одрубало. Напружена праця та голодівка підірвали мої сили, енергія пропала. Я мусів залишити виробництво «палочної дисципліни» і подався до Москви... Але і тут довелося працювати за кусок «плаканого» хлібця та за благо «соціалізму...» Я не міг далі вже переживати цього рабства та ніщети...»

Г. пише з Азії до Москви до свого брата А.:

— «В Москві я хоч за два хунти «хлібця» працював, а там (в Азії — Т. М.) за 200 грамів цього хлібця треба працювати... Облазив я ті «Тяно-Шані» і побачив «новеньке життя» — сльози, гніт, кабалу та рабство, — небувале рабство та «ніщету»... «Коли я прибув до Москви, то я ніяк не міг її впізнати та зрозуміти... тут побачив я тисячі селян, особливо з України; валяються скрізь під заборами (плотами — Т. М.), просять хліба, плачуть дітки маленькі, обірвані, позмучені; страшно глянуть; дивлюсь та ніяк не можу второпати, що таке сталося. Приїжджаю з вокзалу в центр города, а тут — море сліз та ридання; бо почули, що тут, у Москві єсть хліб і, що його тут можно купити хоть і дорого, абож випросить, — правда, немає в кого і випросить...» — «Я бачив, — продовжує він, — як одна жінка-робітниця якось загубила хлібну зарібну картку і плакала (кажу по честі) дужче ніж за рідним батьком; бо ж вона тепер не їстиме три місяці хліба, аж поки видадуть нову хлібну картку...»

А ось що пише з України донька В. до свого батька М.:

— «По дорозі з М. до самого Б. я побачила щось жахливе та страшне, а ще гірше чула, як розказують, що твориться в житті селян... Я дуже побоювалася за становище нашої родини, яка перебуває в бурі жахливого голоду, — голоду небувалого в історії України. (Підкреслення авторки листа — Т. М.)... Рідне «село зробилося, як пустеля, ошарпане та заросле бур’янами. В хаті я побачила всіх живих, але обірваних, страшно змучених, постарілих... За одних два роки все різко змінилося. Що пережили та як пережили (особливо цю весну), як розказують так волосся дубом стає... Ну, то це якось пройшло, а тепер виникає в кожного селянина питання, — а що ж покаже будуча зима а також і весна?????»

Справді, це той запит, над яким повинен зупинитися кожний з тих українців, який ще має в свому серцю бодай крихітку людського сумління. Не вистачить того! Треба напружити всі свої зусилля, змобілізувати всі свої сили та засоби на те, щоби запобігти катастрофі, яка грізно насувається з кожним днем на наші села та убогий обшарпаний люд. Передовсім треба дійсно помагати голодним. а то шляхом якнайскоршого усунення властивих причин цього нечуваного та небувалого в історії України — голоду.

Т. М.

Діло. — 1933. — 16 вер.

До змісту книги "Чорна тінь голодомору 1932—1933 років над Тернопіллям"