УСМІШКИ ПОВАЖНИХ ЛЮДЕЙ

з Книги веселої мудрості, Київ, 1969 (упорядник Ілля Доля-Попов)

***

Коли Мольєр помер, до принца Конде, що дуже любив покійного, прийшов незнайомий поет, який написав епітафію на гробницю Мольєра, і, звичайно, хотів отримати винагороду.
Принц Конде, прочитавши епітафію, вигукнув:
- О боже, наскільки приємніше було б, якби не вам довелося писати мольєрівську епітафію, а Мольєрові - епітафію на вашу могилу!

***

Голлівудські кіноділки мали особливу пристрасть до творів Бернарда Шоу. Один з них відвідав письменника і домагався згоди на екранізацію його п'єси.
- Гаразд,- сказав Шоу, - я згоден, але на таких умовах: перше - ви не скористуєтеся назвою моєї п'єси, друге - докорінно зміните її зміст, третє - не будете ніде, в картині чи в рекламі, згадувати моє ім'я.
Кіноділкові довелося піти ні з чим.

***

Якось до Олександра Дюма прийшов літератор і став погрожувати, що він докінчить із собою і трьома своїми дітьми, якщо Дюма не позичить йому одразу ж 300 франків.
Дюма відповів, що, на жаль, має всього 200 франків.
- Ні, мені потрібно 300,- наполягав літератор. - В такому разі,- відповів Дюма,- я запропоную вам таке: себе ви позбавте життя, а діти нехай залишаються жити.

***

Один допитливий іноземець, якого відрекомендували Олександрові Дюма, почав відразу розпитувати знаменитого романіста про його походження.
- Ви квартерон, месьє?
- Так, сер,- відповів Дюма, який ніколи не приховував свого родоводу.
- А ким був ваш батько? - продовжував іноземець.
- Був мулатом,- відповів Дюма. - А ваш дід?
- Був негром,- відповів письменник, починаючи втрачати терпіння.
- Ага! - зрадів іноземець. - А можу я запитати, ким був ваш прадід?
- Мавпою, сер! - спалахнув від гніву письменник. - Мавпою! Мій родовід починається там, де ваш закінчується.

***

Чутки про мою смерть дещо перебільшені.
Марк Твен

***

Лікар сказав французькому письменникові Бернарду Фонтенелю, що кава - це отрута.
- Я, лікарю, з вами цілком згоден, - відповів Фонтенель, - але бачите, ця отрута діє дуже повільно. Я вживаю її ось уже 80 років.

***

У великого російського актора Щепкіна запитали:
- Які ролі ви любите грати? Великі чи маленькі? - А це залежить від п'єси,- відповів Михайло Семенович. - Якщо п'єса гарна, то великі, а якщо погана, то найменші.

***

Французькі філософи Руссо і Дідро якось прогулювалися берегом ставка. Зупинившись біля одного місця на березі, Дідро сказав:
- Ось саме з цього місця я разів двадцять збирався кинутися в воду, щоб покінчити з собою...
- Що ж вас утримувало? - байдуже запитав Руссо.
- Я пробував воду рукою, і вона мені завжди здавалася надто холодною.

***

Один офіцер, якого Суворов дуже любив і поважав, як бравого й хороброго воїна, відзначався надто нестриманим язиком, чим нажив собі таких ворогів, що й служити йому стало несила.
Одного разу Суворов закликав його до себе, замкнув двері і як надзвичайний секрет сказав йому, що в нього є дуже лютий ворог, який на кожному кроці шкодить йому і паскудить.
Стурбований цим повідомленням і взагалі всіма таємничими обставинами цієї бесіди, офіцер почав було перераховувати своїх ворогів, намагаючись відгадати, про кого саме сказав йому фельдмаршал, але той тільки руками розводив від нетерпіння й досади: "Не той, мовляв" не той!"
Офіцер перебрав усіх своїх недругів і нарешті сказав, що не знає, на кого вже й подумати. Суворов навшпиньки підійшов до вікон, до дверей, прислухався, потім все з тими ж блазенськими кривляннями підійшов впритул до офіцера і шепнув йому:
- Висунь язика.
Той послухався.
Тоді Суворов, показуючи пальцем на його язик, мовив:
- Ось він! Ось хто твій найлютіший ворог!

***

Далі