Павло ГЛАЗОВИЙ
БАЙКОГРАФІЯ
ВОВЧА БІОГРАФІЯ
КРУТІЙСТВО
Вовк пішов по службі вгору –
він глава контори,
що дає у лісі звірям
ордери на нори.
Причвалав ведмідь до нього
зі старого гаю і промовив:
- Я колоди все життя тягаю.
Підшукай барліг для мене.
Я прошу, як брата.
Глянь - у мене від роботи спина вже горбата.
- Напиши мені заяву, - відповів зубатий,
- ти на черзі в мене будеш триста сорок п'ятий.
А увечері зустріла вовчика лисичка,
молоденька та гарненька краля-молодичка.
Тільки хвостиком крутнула вліво, вправо, вгору
і одержала, без черги триметрову нору.
Що я маю на увазі і про що помовка?
Знаю я брудного типа, схожого на вовка.
Не своє добро, марудив обома руками
роздає він тим, що крутять перед ним хвостами.
ПАСИВНІСТЬ
Були на зборах їжаки,
були лисиці і куниці,
були зайці і ховрашки,
качки, ворони й інші птиці.
На стіл поклавши білий шовк,
узявши в лапу мікрофона,
промову довгу сірий вовк
читав не гірше Ціцерона.
Останню фразу дочитав
і по столу блокнотом ляска.
- Хто просить слова? - запитав.
- Думки висловлюйте, будь ласка.
Мовчать принишклі слухачі,
а вовк допитується строго:
- Чого дметеся, як сичі?
Невже думок нема ні в кого?
І тут почувся голосок:
- Багато різних є думок,
та ми не всякими думками
ділитись можемо з вовками.
А хто ті вигукнув слова,
я не скажу, бо всяк бува...
НЕОБАЧНІСТЬ
Селянин в степу орав а ранку аж до нічки.
Випряг стомлених волів і погнав до річки.
А по долах та ярах вештався вовцюга.
Він тихенько підійшов до старого плуга,
необачно у ярмо ткнувся головою
і, застрявши, поволік плуга за собою.
Як побачив селянин дивну ту картину,
засміявся і гукнув:
- Бісів же ти сину!
Перестав би ти давно промишлять розбоєм,
а орав та хліб збирав - от би був героєм!
ХЛІБОРОБСТВО
Здибав якось вовк ледачий в полі хлібороба
і сказав йому, понуро глянувши спідлоба:
- Остогидло полювати та горлянки гризти.
Ти навчи мене орати, хліб збирать і їсти.
- Хлібороб сказав: - Так слухай.
Треба встати рано
і зорати поле плугом
глибоко й старанно.
- А тоді вже, - вовк питає,
- можна і обідать?
- Ні, насіння треба взяти,
по ріллі розкидать.
- А тоді вже, - вовк питає,
- значить, їсти можна?
- Ні, подбай, щоб проростала
насінина кожна.
- А тоді вже можна їсти? -
гаркнув вовк сердито.
- Ні, потрібно ще скосити,
потім змолотити...
Вовк завив: - Оце морока!
Ну його все к бісу -
і, спасибі не сказавши,
почвалав до лісу.
ВІДКЛАДАННЯ
Вночі застукав сірий вовк
собаку біля хати.
хапнув за горло і хотів
на д(ісуі розірвати.
Собака скиглить: - Я ж худа...
Навіщо гризти кості?
Весілля скоро буде в нас,
понаїжджають гості.
Тоді добряче я поїм
і стану знов гладкою.
А ти, будь ласка, забіжи
й роби, що хоч зі мною...
Минає тиждень, вовк прибіг.
Нема собаки й близько.
На хату вилізла й лежить.
- Злізай! - сказав вовчисько.
- А ти чому тоді не з'їв? -
собака з хати гавка.
- Бо ти казала, що худа,
просилась на поправку.
- То не біда, коли худа.
Узяв та й з'їв нехай би.
На другий раз. як попадусь,
не відкладай до свайби
БРЕХНЯ
Уночі вчинив хлопчина в хаті тарарам.
- Я тебе, - сказала баба, - вовкові віддам.
Вовк під вікнами тинявся і почув ту річ.
Він просидів під дверима всеньку темну ніч,
дожидав, коли бабуся внука принесе.
Не діждався, розізлився і сказав:
- Усе! Як же можна після цього вірити жінкам,
якщо баба - навіть баба! - бреше в очі вам?
Що ж, у вовка точка зору на жінок своя,
але з вовком сперечатись не наважусь я.
Служба в мене небезпечна, я пишу байки
і не хочу, щоб на мене злилися вовки.
До змісту Павло
ГЛАЗОВИЙ БАЙКОГРАФІЯ