Павло ГЛАЗОВИЙ
БАЙКОГРАФІЯ

ПРЕДКИ І НАЩАДКИ

У міському зоопарку - сталося це влітку,
здоровенний лобуряка плюнув мавпі в клітку.
Мавпа плаче: - Ми ж, - говорить, - предки твої, враже!
А самець її голубить і тихенько каже:
- Ти не гнівайся на нього.
Він якийсь патлатий, бородатий,
кривоногий, згорблений, кудлатий.
На руці його чорнилом
написав хтось "ЕДИК"...
Може, він якраз, голубко,
наш далекий предок.
 

СЛІПА ЛЮБОВ

Були в мавпи два синочки,
два синочки, як линочки.
Одного вона любила, а другого вічно била.
Одного вона жаліла, а другого вічно їла.
Одного вона лизала, а другого все кусала.
І тепер у мавпи син залишився лиш один, -
той, якого не любила, той якого вічно била.
А зализаний все сох та все нидів, доки й здох.

Був у тому мавпин гріх.
І повчальний він для всіх:
якщо маєте ви діток, не лижіть, будь ласка, їх!
 

ВИРОДОК

Гладить мавпа мавпенятко -
що то значить мати! - та й питає:
- Будеш маму стару годувати?
Мавпенятко відвернулось, поглядає скоса,
та як тицьне мамі дулю під самого носа!

Про людей такої байки я не написав би,
хоч у них бувають діти гірші, ніж у мавпи.
 

КАРЛЮЧКИ

В зоопарку молодець кинув мавпі олівець.
Та його схопила в ногу, обписала всю підлогу
різними карлючками, мавпячими штучками.
- Не умієш ти писати! - учинили мавпи крик.
А вона одній та другій олівцем у око штрик!
- Що ви розумієте? Ви ж читать не вмієте!

Байка нібито й проста, а мораль глибока:
знай, кого критикувать, бо будеш без ока.