У світі найкраще –  визволення крик
*
Хто поверне в рабство ту країну,
Де стяг свободи затрепетав?
*
Є сотня мов, а правда лиш одна.
*
Щасливий поет, що “не може втекти” від своєї пісні...
*
Викладати мову – це означає, передовсім, прищеплювати любов до мови.
*
Вміє розставатись той, хто вмів любить.
*
Коли зійдеться три українці, то це вже хор.
*
І прописні істини потребують, щоб їх часом нагадували.
*
Гордість – велика рушійна сила, рідна сестра високого почуття відповідальності.
*
Куди приходить мода, там умирає муза.
Яке ще там у біса горе,
Коли серця у нас живі?
*
Хай сміються з нас, глузують –
Нам байдуже,
Бо замовкнуть, як почують
Слово дуже.
*
Спи, брате дорогий, товаришу і сину!
Безсмертний будеш ти, бо вмер за Україну.
*
Як гул століть, як шум віків,
Як бурі подих, – рідна мова...
*
Моя Батьківщина – це поле без меж...
Моя Батьківщина не знає – “назад”!
Вперед її кроки.
*
Коли слова для тебе – грище,
Звукосполучення нове, –
Тебе народ, суддя найвищий,
Марнописателем назве.
*
Немає мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово – це перлина.
*
О пісне! Від народу кров і плоть...
Тебе ніхто не може побороть...
*
Кожне серце
Має інший ритм одмінний,
Інший біль і іншу радість,
Інший стук і іншу кров...
*
Безсмертя – хто поставить на коліна?
Нове життя нового прагне слова.
*
Чим більший поет, тим глибші корені його творчості.
*
Меч ще довго перебуватиме на озброєнні поезії.
*
Особисте щастя залежить від щастя народу.
*
Тільки маючи нерозривний зв’язок із землею, з народом, може рости і розцвітати література.
*
Поет – це людина, що палко любить слово, як найгострішу зброю...
*
Поет любить слово. Але він – не слуга слова, він – його володар.
*
Література й народна поезія – рідні сестри, що вза-ємно збагачуються...
*
Як хочеш від людей шаноби,
Любов і гнів бери у путь.
*
Щасливий воїн, що во ім’я миру
Свою підносить бойову сокиру,
Во ім’я правди кривду тне з плеча!