Як помилуваний буде навісний убивця,
То й тебе при тому стануть мати за злочинця.

Краще вбогим голод-холод при правді пізнати,
Ніж володарем пробувши, все ж правди не мати.

Від тіла прогнилого здорове нидіє.

Кожен, хто нещадно тут ображає Бога,
Щиро біди сам собі учиняє з того.

Ніхто не може учинити добра без правди, вона захована в будь-якому доброчинні.

Як чужі пси на того, котрий годує їх, дико гавкають, так і лихі та невдячні люди ненавидять того, хто корисне чинить.

Буде милість твоя зайва, коли суд лукавий.

У пеклі той, що любить свою кирпу гнути.

Правда – лазня мисленна – нам душу змиває,
А почорнене лжею сумління вбіляє.

Промінь слави навіки смерть гасить.

Правду злая утроба в світі не з’являє.

Бути добрим без правди серце неспроможне.

Бог живе лише в правді, в брехні – біс одвіку,
В кому правда – Господь там, лжа – біс чоловіку.

Як той може навчати, котрий сам лукавий,
Як він правити може, коли сам неправий?

Добрий добре шанує, злий шанує злеє.

Як де хвалять, буває, тих, що творять правду,
Це лукавим – як рана...

Правда – доброму дочка, а лихим – рабиня.

Собі подібне любить кожен, відомо...
У людині-бо іншій як би міг любити,

Що в собі ненавидиш, – годі те чинити.

До змісту книги "Українська Афористика"