У скупого і веселка одноколірна

Як часто задля досягнення шляхетної мети вдаються до варварських методів.

Коли король голий – півбіди, біда, коли – піддані голі.

Кожний стовп прагне повчати дерево, як треба рости.

Тому, хто зневажає своїх Богів, доводиться кланятись чужим.

Накоїти стільки дурниць можуть тільки дуже розумні люди.

На кожного вандала культури не настачиш.

Навіть застосовуючи найновіші досягнення педагогіки, з чортеняти можна виховати лише чорта.

Сіль на рані можна стерпіти за однієї умови: якщо сіль ваша, а рана чужа.

Ми тому й бідні, що дуже багаті.

Ланцюги завжди виступають за об’єднання.

Якщо казка стане дійсністю, кому вона тоді буде потрібна?

Важко бути Богом, коли немає святості.

Вдячного слухача можна знайти, лише заговоривши до самого себе.

Коли оголошують війну палацам, миру не буває і в халупах.

Всі йдуть у проповідники, а хто ж піде в люди?

Езоп не міг вільно говорити тому, що був раб. А ми?

Охочих вказувати шлях у світле майбутнє завжди більше за тих, хто його торує.

Людей багато, але всюди таке малолюддя!

Бережи свою чашу терпіння для кращих часів.

Коли словам тісно – це вже базар.

Мертва догма, але яка живуча!

У темнім царстві не зовсім пристойно бути світлою особою.

До суду історії можуть подавати позов лише безсмертні.

Буває, що простіше вивчити іноземну мову, аніж знайти із сусідом спільну.

Народна влада? Але не кожний народ її може витримати.

Допоки втрапиш на праведну путь, стільки доводиться согрішити.

Яка влада темряви не оголошує себе світлою?

Ніхто не командує так народом, як його слуги.

Якщо вожді поселяються в серцях трудящих, то це означає, що серця вже реквізовані.

Коли борються зі старими догмами, найчастіше народжуються нові.

Коли покращують життя народові, про ближнього ніколи подбати.

У морі байдужості штормів не буває.

Спеціалістами зі Святого Письма частіше виступають дияволи.

Коли їси очима, маєш ту перевагу, що на ціни можна й не звертати уваги.

На вельможній руці й мізинець почувається вказів-ним перстом.

Коли мертвий живіший за всіх живих, останнім не позаздриш.

Що вдієш, доводиться помилятися, адже живеш уперше.

У вас свої достоїнства, у відьми – свої. Чому ви до неї причепилися?

Що теорема не доводиться, теж треба довести.

Душа болить, сором пече, совість мучить, докори сумління не дають спокою, але
людина все стерпить.

Коли помилки часто повторюються, їх можуть визнати за правила.

Якщо гріх усезагальний, то він ризикує перейти у святість.

До змісту книги "Українська Афористика"