|  | УКРАЇНСЬКА АФОРИСТИКА
                    
                    
                      Левко Боровиковський
                    
                    
                      Байкар, поет; 1806 – 1889 Шабля різанину чує, 
                      Люлька пожари віщує
 *
 Сидіть дома, на покої
 Не пристало козакові.
 *
 Є й такі: не найде толку – буде тихо;
 Не найде ж точки – лихо!
 *
 Поки багат,
 То поти й сват.
 *
 Сова хоть спить, та кури бачить.
 *
 Хоть вовк линяє,
 Та норов не міняє.
 *
 Як Смерть далеко,
 О Смерті думать легко,
 А стане за плечима, –
 У всіх нас страх з великими очима.
 *
 Хто сам собі дає зарік –
 Пропащий чоловік.
 *
 Хто робить – той мовчить; а вірять Крикунам.
 *
 Чобітку!..
 З ногою не сварись,
 Бо Чобіт без ноги ні к чорту не годиться.
 *
 Кому вдалося раз збрехати,
 Тому вже віри більш не ймуть.
 *
 У кого що болить,
 Про те й кричить.
 *
 А ти б, Метелику, не дуже-то гордився,
 Бо ти недавно сам з гусениці вродився.
 *
 Хто добре робить – той не хвалиться нікому.
 *
 Забув... А не забув набити брюхо
 І чарки не поніс за вухо!
 *
 Хто вище злізе – дужче пада.
 *
 Жартуй собі, шути,
 Та миром не мути.
 *
 Мор, голод і війна – то страшні людоїди;
 А ще страшніші – злі сусіди.
 *
 Усякий знає:
 Хто солодко живе – той гірко умирає.
  До змісту книги "Українська 
                    Афористика" 
                  Бібліотека "Українського життя в Севастополі"
 |  |