ФІНАЛ

Отак воно в житті -
То дме, а то мете,
А там - пропащий світ:
Ударили морози.
І вже з твоїх палких
Полум’яних ідей,
Як битий гострий лід,
Падуть на душу сльози.
Ще кратер не застиг,
Та вже вулкан погас.
Замріяна блакить
Від горя потемніла.
Курличуть журавлі:
Пора! В дорогу час! -
Пора, давно пора.
На нарах стогне тіло.

А поруч на стіні
Тенета сплів павук.
Комашка то бринить,
То б’ється у знемозі.
Хвилинка. Мить. Кінець -
Ні стогону, ні мук,
Лиш кат-павук стоїть
Радіє перемозі.

Невже?..
         Холоне піт.
- Пусти! - кричу. - Пусти!
І вже тріщать громи
І крешуть блискавиці.
Позаду Рубікон,
Попалені мости,
А потім - все життя
На чужині в темниці.
А потім день у день -
То подвиг, то провал,
А потім - ніч у ніч
Тверді залізні нари.
Свідомість в тім’я б’є
Ломакою: фінал! -
Звисають за вікном,
Мов чорний прапор, хмари.

А десь ревуть воли,
Худоба п’є вино,
Гуляють пастирі -
Вільготно, сито, п’яно,
Безроги по хлівах
Лежать, сповиті сном,
Нажершись, вірний пес
Облизує кайдани.

Отак воно в житті...
На свічці гніт дотлів.
Лежу знеможений думками.
Останній раз шепчу:
«Я полум’ям згорів,
Уже в дорогу час -
Що ж, поганяй до ями».

Я спини не зігнув.
Нехай відрікся світ,
Злякалися брати,
Хай зрадила дружина -
Я як людина жив!
Я у бою упав!
Я знав за що борюсь!
Я знав за що загину.

До змісту Зеновій Красівський «НЕВОЛЬНИЦЬКІ ПЛАЧІ»