В Стрілецькій бухті є вулиця, на початку якої меморіальна дошка сповіщає, що вона названа на честь контр-адмірала Василя Миколайовича  Єрошенка, командира останнього великого військового корабля - лідера есмінців "Ташкент", що залишав Севастополь в кінці червня 1942 року. І коли на місці поранення Кутузова в Криму недалеко від Ангарського перевалу встановлено меморіальні дошки російською та українською мовами, то можна було б і на вулиці Єрошенка вчинити так же, тим більше, що Кутузов був росіянином, а Єрошенко - все ж українець.

    Походив він з Кубані, яка була заселена запорізькими козаками після ліквідації Катериною ІІ Запорізької Січі. Батько адмірала Микола Кирилович був залізничником, пов'язаним всім своїм довгим трудовим життям з станцією Краснодар. Мати Віра Миколаївна вела господарство, виховувала чотирьох синів. Закінчивши дорожньо-будівельний технікум в Краснодарі, Василь Єрошенко поїхав до Ленінграду і восени 1926 року став курсантом військово-морського училища ім. Фрунзе. Навесні 1930 р. він закінчив навчання і був відряджений до Севастополя. Тут його було призначено на лінкор "Паризька Комуна", котрий щойно прийшов на Чорне море разом з крейсером "Профінтерн" і став флагманським кораблем Чорноморського флоту. Далі Василь Єрошенко служив ще на кількох кораблях, а наприкінці лютого 1941 року отримав призначення на новий і навіть зовні дуже красивий лідер есмінців "Ташкент", будівництво якого щойно було закінчене. Екіпаж корабля складали триста моряків, що стали підлеглими, а з початком війни й бойовими побратимами Василя Єрошенка. Це були командир боцманської команди мічман Сергій Тараненко, старшина команди електриків Петро Попко, дальномірник Григір Підгірний, комендор Василь Донець, старшина команди торпедистів Григір Сулименко, командир мінно-торпедної частини лейтенант Леонід Фельдман, машиніст другої статті Василь Удовенко та інші. Всі - незабутні. Василь Єрошенко писав про них після війни, а про самого Єрошенка написав вірша відомий поет Сергій Алимов, котрий перебував на Чорноморському флоті з самого початку війни і не раз бував на "Ташкенті":

Кубанский казак - командир корабля,
Ему ль попадаться впросак?
Летит по волне, как казак в ковылях,
Бывалый и смелый моряк.

    3 серпня 1941 року лідер есмінців "Ташкент" брав участь в обороні Одеси, а з жовтня і до кінця 1942 року в обороні Севастополя. За цей час "Ташкент" під командуванням капітана 3 рангу В. М. Єрошенка відконвоював без втрат 17 транспортів, перевіз близько 20 тисяч бійців і велику кількість військових вантажів захисникам Севастополя, знищив своїм вогнем велику кількість живої сили й техніки ворога. Німці називали "Ташкент" "блакитним дияволом". Їх лякали сміливість і бойова майстерність Єрошенка та його екіпажу.

    У свій останній похід 26 червня 1942 року "Ташкент" привіз до Севастополя військові підрозділи, боєприпаси й паливо і забрав з обложеного міста більше 2 тисяч поранених, жінок і дітей, а також обгорілу панораму першої оборони Севастополя. Але вранці 27 червня на південь від Судака на "Ташкент" налетіли кілька ескадрилій німецьких пікіруючих бомбардувальників. 86 літаків на протязі чотирьох годин скинули на наш корабль більше 300 авіаційних бомб і кілька торпед. Корабель зазнав тяжких пошкоджень, втратив швидкість, але дійшов до Новоросійська. Про цей рейс, як про зразок військової доблесті, величі і краси людського духу, написав нарис Євген Петров, який був на "Ташкенті". Та 2 липня, вже на стоянці в Цемеській бухті, нерухомий "Ташкент" знов був атакований великою кількістю  німецьких бомбардувальників і від прямого попадання авіабомб, затонув. В серпні 1944 року його було піднято, але відремонтувати було вже немождливо.

    Капітан 2 рангу (з червня 1942 р.) В. М. Єрошенко восени 1942 р. був призначений командиром гвардійського крейсеру "Красный Кавказ", на якому разом з ним служили деякі його товариші з "Ташкента".

    Військовий кореспондент Євген Халдей писав про Василя Єрошенка: "Подивіться на це обличчя: віє мужністю і непохитною волею. Я зробив одну з світлин після вручення Єрошенкові англійського ордену - хреста "За бойові заслуги".

    Після війни, вийшовши у відставку, контр-адмірал Єрошенко написав книжку спогадів про себе і своїх бойових друзів. Він мешкав в Севастополі на вул. Пирогова і працював в держприйомці. 1972 р. помер в Ленінграді, мав багато орденів і медалей. На думку М. Байсака, заслужив звання Героя Радянського Союзу, та його не отримав.
    В Севастополі є ще одна вулиця, названа на честь кубанського українця - вулиця Горпищенка.
     Український народ дав світові ще двох знаменитих людей з таким прізвищем. Василь Якович Єрошенко, українець з Білгородської області, в 1914-1923 рр. мешкав в Японії і, оволодівши японською мовою, писав там і після повернення на батьківщину прозу й поезію японською мовою, причому такої високої художньої якості, що японська критика вважає його класиком японської літератури. Чи не приклад він для руськоязичних севастопольців: хай би вони вірші й казки українською мовою не писали, але хоч би її розуміли та читати навчилися.

    Микола Олександрович Ярошенко, генерал-майор, українець з Полтави, вважається відомим російським художником (його прізвище писалось в нерусифікованому варіанті). Він був був діяльним членом Товариства пересувників, автором багатьох картин гострого соціального змісту ("Терористка", "Курсистка", "Всюди життя" та ін.) і психологічних портретів. Живучи в Полтаві та Києві, він створив низку картин на українську тематику. В кінці свого життя, в 1898 році, він побував в Криму. В Севастопольському художньому музеї - його картина "Забутий храм".

    Вулиця Єрошенка красива, дуже зелена, обсаджена високими кипарисами. Коли ви будете йти нею до пам'ятника Володимирові Великому і далі до Херсонесу, згадайте про знаменитих українців Ярошенків.