Вік Севастополя необізнані з історією люди починають з завоювання Криму Росією і заснування міста в 1783 році. Великий російський поет О.С. Пушкін зазначав:
"Деякі люди історію вітчизни знають лише з часу кн. Потьомкіна". Саме немало таких людей живе в Севастополі, котрі приїхали сюди зовсім недавно. Мимоволі згадується назва статті сумнозвісного Леніна - "Від якої спадщини ми відмовляємось?". Бо ж вік Севастополя принаймі починається з заснування давньогрецького міста Херсонеса Таврійського в 422 році до н.е. В цьому ж місті був ціляй слов'янський квартал, де мешкали наші предки - давні українці, що розмовляли своєю давньоукраїнською мовою і мали свою писемність. Про це маємо свідчення, зокрема, відомих болгарських просвітителів Кирила й Мефодія, котрі взимку 860 - 861 р.р. мешкали в стародавньому Корсуні, зустрічалися тут з вихідцями з центральних українських земель і знайомилися з їхніми книгами.

Херсонес заснували давні греки, котрі прийшли сюди з міста Гераклеї, заснованого близько 540 року до н.е. на південному березі Чорного моря (нині - турецьке місто Ергем). Гадають, що населення Гераклеї сформувалось частково з місцевих жителів, частково - з трипільців - давніх українців, що прийшли туди. Можливо, поселення давніх греків у Північному Причорномор'ї було наслідком згадки про свою давню батьківщину і бажанням повернутись до неї.

А таврійським Херсонес був названий тому, що в Криму і Північному Причорномор'ї ще з ХІІІ ст. до н.е. мешкали таври. Ще візантійський письменник ХІІ ст. Євстафій писав, що таври і руси - це один і той же народ. Таври були предками сучасних українців. В наш час про це писав зокрема Голова Кримської "Просвіти" професор Симферопільського університету Петро Гарчев, що нещодавно відійшов з життя. Отже на запитання - коли українці з'явились в Севастополі і в Криму, слід відповісти: вони ніколи тут не з'являлись, вони були тут завжди, з прадавніх віків, коли ще тут не було не лише Севастополя, а й навіть Херсонеса Таврійського. Що ж до Росії, то тоді не лише її, а й навіть Московії ще не було, а там, де пізніше виникли майбутні російські міста, були болота й непролазні хащі, і жили там, як писав "батько історії" Геродот, андрофаги - людожери.

В 988 році сюди прийшов з Києва князь Володимир Великий. Прийшов він з своїм військом, під тим тризубом, котрий так ненавидять прихильники "единой и неделимой" і від котрого вони так оберігають свій "молоткастый, серпастый советский паспорт". Його кораблі вийшли з Дніпра і увійшли до бухти, яка нині називається Пісочною.
До нас не дійшов опис зовнішності Володимира, але маємо такий опис його батька князя Святослава: він носив "оселедець" і мав такий вигляд, який пізніше мали запорожці. У Херсонесі Володимир прийняв хрещення, в 988 році його прийняла вся Київська Русь, яка пізніше хрестила й ті північні і північно-східні   фінно-угорські землі, де через півтора сторіччя інший київський князь Юрій Довгорукий заснував на річці Москві місто Москву -"коров'ячий брід" в перекладі з фінно-угорської. З християнством прийшла до тих племен й церковнослов'янська мова, яка, змішавшись з фінно-угорською, створила російську мову. Величезна кількість фінно-угорських слів збереглася в сучасній російській мові, зокрема  назви практично всіх річок...
В 1988 році російська православна церква святкувала 1000-річчя хрещення Русі, яке вона представила як хрещення Росії, хоч тисяча років тому Росії ще не було, і святкувала його не в Севастополі, не в Києві, а... в Москві, якої в 988 році також не було. Не випадково від участі у цій фальшивій імпрезі відмовились східні патріархи й Папа Римський, надіславши натомість вітання Україні.

При цьому слід додати, що хрещення Володимира було навіть не перше, а друге, бо ще в 55 році в Херсонесі Таврійському побував перший учень Христа Андрій Первозваний - про це писав Нестор. Проповідуючи віру Христову, звідси він вирушив до Подніпров'я, де передрік заснування майбутньої столиці України - Києва. Отже святе начало було явлене Україні-Русі від імені Христа через його апостола Андрія. В кінці I століття н.е. в Херсонесі перебував папа Римській Климент, третій по Петрі намісник Христа на Землі. Він застав тут громаду Христову у 2 тис. чол.

Нещодавно в Севастополі сталася така подія. Відомий російський скульптор Кликов виконав пам'ятник Володимиру Великому і зголосився подарувати його Севастополю. Привіз він його сюди, а тут замість подяки почався скандал. Виявилось, що в наш час Володимиру потрапити до Херсонесу набагато важче, ніж в 988 році, бо директор музею зачинив перед ним ворота і категорично відмовився впустити його. Бідолашний пам'ятник деякий час стояв перед ворітьми на зупинці автобусів.

 Місцева газета "Слава Севастополя" організувала гучну кампанію не проти Хмари, не проти Кравчука, а проти князя Володимира. Він і завойовник(взяв-таки Херсонес), і вбивця (на війні ж бувають поранені і навіть забиті) і чого тільки йому не інкримінували в цій газеті деякі громадяни "города героя", забувши, що якщо Володимир і мав гріхи, то вони всі були відпущені йому російською церквою - адже вона ж оголосила його святим!
В книжці Г.Сергієнка "Шевченко і Київ", виданій в 1987 р., читаємо: "Усі реакційні сили згуртувалися і виступили проти закладин пам'ятника Т.Г. Шевченкові у Києві. Запеклий реакціонер київський генерал-губернатор Ф.Ф. Трепов 9 лютого 1914 року повідомив Міністерство внутрішніх справ про заборону ним закладин пам'ятника Т.Г. Шевченкові у Києві з політичних причин, проти цього виступила "благомисляча частина населення". Подібно до цього і в Севастополі  розгорнулась дискусія - куди діти Володимира? Крім тієї території, звідки він вивіз християнство, тобто сучасного музею-заповідника, була ще одна гарна пропозиція - поставити його на головному міському пагорбі замість Леніна. І тоді було б, як у Києві, де Володимир височить над містом з хрестом. Але на це, звичайно, "благомисляча частина населення" не пристала. Ніхто прямо не сказав, але ясно: у князі Володимирі вбачають представника ненависного Києва, що обмежує права "республіки Крим".

Врешті-решт місцева влада вирішила встановити пам'ятник хрестителеві Руси-України неподалік від неприступних воріт музею, біля ресторану "Дельфін" - там, де майже кожного вечора відбуваються п'яні бійки.

Віруючі зібрали півтори тисячі підписів проти цього блюзнірства, але це не мало впливу - стоїть перед дверима ресторану.

Сьогодні перед Україною стоїть завдання, подібне до того, що стояло перед князем Володимиром, -- входження до світового співтовариства, прилучення до світових духовних цінностей. В часи Володимира вони були втілені в християнство, тому він його прийняв. В наші часи організаційне втілення єдності цивілізованого світу - НАТО, Рада Європи.

Як відомо, російські імперіалісти присвоїли собі історію Київської Русі і не бажають визнавати, що це була князівська Україна. В середині XIII століття, коли Київська Русь впала під навалою монгольської орди, виникло Велике князівство Литовське. В першій третині XIV століття в боротьбі з монгольськими наїзниками воно звільняє від них і приєднує до своєї території значну частину Білорусії, а з середини і на початку другої половини XIV століття - Волинь, Поділля, Київ (1362 року, після розгрому ординців під Синіми  Водами), Чернігівське, Новгород-Сіверське, Переяславське князівства та південні українські землі до самого Чорного моря. Постала велика держава, в складі якої сама Литва територіально була хіба десятою частиною. Хоча князівство звалось Литовським, в ньому панувала давньоукраїнська мова Київської держави, її культура, закони, система військової організації, методи житлового і фортечного будівництва, православна віра. І от українське-литовське військо великого князя литовського Альгірдаса (Ольгерда) в 1363 році, громлячи ординців, взяло місто Херсонес.

116 років на Україні існувала Гетьманська державність.  Одним з иайвидатніших українських гетьманів був Петро Конашевич-Сагайдачний (роки правління 1606 - 1622). Під час другої світової війни Сталін навіть хотів заснувати орден на честь цього видатного полководця середньовічної Європи, та обмежились Богданом Хмельницьким. В 1608 році флот гетьмана Сагайдачного ввійшов у нинішню Північну бухту Севастополя. А хто тут тоді був? Тут були кримські татари, їхнє селище Білий Яр (Ак-Яр). Якщо про прадавню українську приналежність князя Володимира  чи    почасти український характер великого князівства Литовського ще можна дискутувати, то українство гетьмана Сагайдачного, певне, ніхто не заперечуватиме. Він, як відомо, народився на Галичині в селі Кульчиці, що неподалік Самбора. Отже, в Севастопольській бухті стояли запорозькі чайки, а на її березі мешкали кримські татари. Вперше запорізькі чайки з'явились у цій бухті ще в 1585 році, але хто привів ту флотилію невідомо. В 1631 році (цілий загін прийшов з боку Керчі) запорожці ще взяли фортецю Інкерман. Московітів (росіян) тоді тут не було жодного (буквально).

Та от настав 1783 рік. Росія захопила Крим ("по праву силы и победы оружия нашего"). 13 (2) травня до нинішньої Південної бухти Севастополя віце-адмірал Федір Олексійович Клокачов привів Озівську флотилію, створену в січні 1783 р. За два дні до цього кошовий отаман Лиманської флотилії Чорноморського козачого війська Сидір Білий привів сюди вісім фрегатів. Згодом він передав їх призначеному командуючим створеним Чорноморським флотом Клокачову, а сам повернувся до керування своєю флотилією. Не лише залога Сидора Білого складалась з українців, а й на кораблях Клокачова майже всі матроси були українцями. Вони оселились в заснованому тут місті, і тоді в Севастополі з'явились перші українські хати-мазанки, і тут залунала українська мова. Д.М. Сенявін (майбутній адмірал), котрий керував зведенням перших будівель в Севастополі, згадував: "Начали строить казармы. Эти строения делали из плетня, обмазывали глиной, белили известью, крыли камышом на манер малороссийскх хат".

Сидір Білий за бойові заслуги був нагороджений землями в Херсонському повіті і мав звання підполковника російської армії. Катерина II визнала його заслуги, натомість сучасний севастопольський "совєт народних (!) депутатів" навіть згадувати про нього не хоче. Серед засновників Севастополя один лише Клокачов був росіянином та й той перебував тут лише неділю і вже 8 травня відбув до Херсона. Далі керували створенням Чорноморського флоту і будівництвом Севастополя Мак-Кензі - шотландець, Войнович - серб, а надіслав сюди ще  Клокачова ефіоп Ганібал. Харчі для Чорноморського флоту постачались з українських земель. Будівельні матеріали для перших споруд Севастополя - також. Перші кораблі будували в Херсоні та Миколаєві. А на чиї кошти будувались ці кораблі і споруди військового порту Севастополя? Знову ж таки на кошти України.

Софія-Фредеріка-Августа Ангальт-Цербстська, принцеса Фіке, чи, вибачте, російська імператриця Катерина іі 18 лютого 1870 року наказала так званій Малоросійській колегії надати в розпорядження генерал-поручника І. А. Ганібала 203 тисячі 640 рублів. От на ці гроші і розгорнулось будівництво флоту та його головної бази на татарській і українській землі. Як сказав Шевченко, "байструки Єкатерини сараною сіли".

А потім була Кримська війна. Тоді в Росії була територіальна засада комплектування флотів, тому на Чорноморському флоті, що захищав Севастополь, служили переважно наші земляки, багато з яких відзначились під час Кримської війни. Звичайно, військові частини були в Севастополі з усієї імперії. Зупиніться біля однієї із споруд музею Чорноморського флоту і почитайте там на фасаді назви частин, котрі захищали Севастополь, порахуйте. Ось що виходить: 12 полків українських,  6 білоруських, 5 польських, 2 литовських, разом - 25, і ЗО російських, в складі яких чи не половина були казанські татари, башкири, якути тощо. А гармати перед музеєм і ядра - де були відлиті? В Луганську на Україні і в Пермі. А під час другої світової війни Севастополь захищали, згідно з статистичними даними, вояки сорока чотирьох національностей, в тому числі й українці. Зупиніться біля Меморіалу другої оборони на майдані Нахімова і прочитайте прізвища тих, хто отримав звання Героя - скільки з них явно українські.

Наш народ , починаючи від князя Володимира Великого і до наших днів творив і творить добру славу Севастополя.