Наша велика поетка Леся Українка була в Севастополі щонайменше п’ять разів.

    Вперше - влітку 1890 року. Лесі тоді було 19 років. Українська письменниця Олена Пчілка повезла дочку на лікування тваневими ваннами до Сак. Там Леся написала поезію “Коли втомлялюсь я життям щоденним…”( В Саках є памятник поетці (погруддя) і материали про перебування її там в історико-краєзнавчому музеї). Потім вони днів з десять перебували в Євпаторії, а 29 (17) серпня прибули на пароплаві до Севастополя. Під час цього чотиригодинного плавання Леся Українка написала вірш “Грай, моя пісне!” В Севастополі тоді вони не затримались, а вирушили залізницею до Бахчисараю. Пароплав прибув до Севастополя об одинадцятій годині ранку, а поїзд на Сімферополь вирушив о 17.20. Отже, Леся з матір’ю мали час не лише перевезти речі з морського вокзалу на залізничний, а й ознайомитись з містом - принаймні тією його частиною, яку називають центром. Але вже 30 (18) серпня пізно ввечері Леся з матір’ю повернулись з Бахчисараю і зупинились на нічліг в одному з готелів центра міста. Наступного ранку вони вирушили кінним екіпажем до Ялти. В Ялті – музей Лесі Українки, перед ним – чудовий пам’ятник поетці.

    Ще в межах сучасних адміністративних кордонів Севастополя велике враження на Лесю Українку справив Байдарський перевал, і вона тоді ж, в дорозі написала вірша про нього: “О, що се? Чудо чи потужні чари?”

    Майже через 17 років вдруге Леся Українка прибула до Севастополя. Здоров’я її не покращало, навпаки - кісткоїд посилювався. Але цього разу вона їхала  не лікуватися, а супроводжувала до Криму свого коханого - українського музикознавця-фольклориста Климента Квітку (1880-1953), хворого на сухоти. 22(9) березня 1907 р. вони виїхали з Києва потягом і, прибувши до Севастополя, зупинились в готелі Ветцеля. Вони чули про тихе й затишне місце - Балаклаву і хотіли поселитися там, але севастопольський лікар відрадив - в Балаклаві в кінці березня було ще зимно, і Леся з Климентом поїхали до Алупки, а звідти - до Ялти. З Севастополя Леся Українка надіслала 24 (11) березня батькам листівку з видом Приморського бульвару, в якій писала: “Море синє і гарне - се ми гуляємо по сьому бульвару”.

    Повернувшись з Ялти до Києва, Леся Українка і Климент Квітка там повінчалися і 21 серпня того ж 1907 року знов рушили до Криму. 24 серпня вони прибули до Севастополя, зупинились цього разу в найбільшому і найкращому готелі міста - готелі мадам Кіст - поряд з Графською пристанню. Тут вони прожили два дні. Це був третій приїзд Лесі Українки до Севастополя.

    Зберігся паспорт К. Квітки з відмітками готелів Ветцеля і Кіст. Готель Ветцеля був там, де зараз висотний будинок міської держадміністрації, не зберігся, а готель Кіст зараз займає інженерне управління Чорноморського флоту. Цей історичний будинок було йому передано севастопольською міськрадою, яка, звичайно, з мешканцями міста про це (як і про багато що інше) не радилась. Меморіальних дошок нема...

    Леся з Климентом з готелю Кіст переїхали до Балаклави і оселились там на дачі Соколової на Новій Набережній, що майже біля самого входу до бухти, під генуезькою фортецею (нині на триповерховому будинку по вул. Назукіна, 34, є меморіальна дошка, але Лея з чоловіком мешкали не в цьому будинку, а у флігелі поруч від якого зберігся лише підмурок). Тут вони прожили близько двох місяців. 23 вересня Леся писала звідти матері: “Кльоня зміцнів. Ми се пояснюємо собі надзвичайно чистим повітрям нашого теперішнього мешкання, бо різко замітно зменшився кашель, як тільки ми спровадились на сю дачу”.

    В Балаклаві Леся Українка написала вірша “За горою блискавиці”. В ньому йдеться про сполохи блискавки, що їх спостерігала поетка в Балаклаві над глибокою затокою з чорною водою. Але цей вірш не можна вважати належним до пейзажної лірики, бо в його алегоричних образах присутня думка про те, що не можна губити віру в наступну бурю, яка запалить небо і змете чорний морок. В Балаклаві поетка закінчила драматичну поему “У  пущі” і продовжила працю над драмою “Руфін і Прісцілла”, а також працювала над драматичним етюдом” Йоганна, жінка Хусова”.
     13 жовтня (30 вересня) 1907 р. Леся Українка і Климент Квітка переїхали з Балаклави до Ялти.

    В липні 1908 року Леся Українка вчетверте прибула до Севастополя (з Євпаторії) разом з чоловіком. Вони поселились цього разу на Нахимівському проспекті в двоповерховому готелі “Брістоль”, який був там, де зараз ростуть дерева й кущі перед Будинком дитинства й юнацтва (ідеальне місце для пам’ятника Лесі Українці). Вони прожили тут п’ять днів і потім поїхали до Ялти, куди К. Квітка отримав призначення на роботу. В Ялті тоді поетка востаннє бачилась з своїм батьком Петром Антоновичем Косачем.
    В п’ятий і в останній раз Леся Українка була в Севастополі в 1911 році. Вона виїхала з Києва до Кутаїсі, де служив тоді її чоловік, через Одесу, Севастополь і Батумі. В Севастополі була 9 червня (27 травня), про що свідчать відправлені нею звідси того ж дня два листи - до О. Кобилянської та до сестри Ольги. До Кутаїсі вона прибула 15 червня. Всього Леся Українка відправила з Севастополя 6 листів. Три її вірша можна вважати севастопільськими.

    В ті останні роки свого життя Леся Українка неодноразово їздила маршрутом Одеса-Кавказ і Кавказ-Одеса. Пароплав на цьому своєму шляху іноді заходив до Севастополя, стояв тут деякий час, - отже, можна гадати, що принаймні ще кілька раз Леся Українка ступала на севастопольську землю. Востаннє велика поетка проїздила повз Севастополь в травні 1913 року.

    З Севастополем пов’язана і драматична сцена “Іфігенія в Тавриді”, яку Леся Українка написала в січні 1898 року.. Більшість дослідників схиляю- ться до думки, що таврський храм богині Діви, в якому Іфігенія була жрицею, знаходився на місці Георгіївського монастиря на території сучасного Севастополя.
   В кінці 1908 року, перебуваючи в Ялті, Леся Українка довідалась, що в Севастополі мешкає у свого сина відомий кобзар Гнат Гончаренко (1835-1917). Лесі Українці вдалося спровадити його до Ялти, і там вони удвох з чоловіком записали на фонограф наспівані ним українські думи.

   Леся Українка зустрічалась з уроженцем Севастополя К. М. Станюковичем, особисто знала мешканців Батилиману В. Г. Короленка та Є. М. Чирикова.
   В Севастополі також бували рідні й друзі Лесі Українки, наприклад, її улюблений брат Михайло (в червні 1891 р.).

В Севастополі є вулиця Лесі Українки, але не в старій частині міста (центрі), а в Стрілецькій бухті, де поетка скоріше всього не бувала.
    Зачарована природою Криму, Леся Українка писала: “Щоб тута жити, треба мати крила!” То ж не будьмо безкрилими і підіймемось над нашими буденними негараздами на крилах лесиних пісень!