ВАЛЬКО
КРАВЧЕНКО
УКРАЇНСЬКИЙ
СЕВАСТОПІЛЬ
ЛЕСЯ
УКРАЇНКА В СЕВАСТОПОЛІ
Наша велика поетка
Леся Українка була
в Севастополі щонайменше
п’ять разів.
Вперше - влітку
1890 року. Лесі
тоді було 19 років.
Українська письменниця
Олена Пчілка повезла
дочку на лікування
тваневими ваннами
до Сак. Там Леся
написала поезію
“Коли втомлялюсь
я життям щоденним…”(
В Саках є памятник
поетці (погруддя)
і материали про
перебування її там
в історико-краєзнавчому
музеї). Потім вони
днів з десять перебували
в Євпаторії, а 29
(17) серпня прибули
на пароплаві до
Севастополя. Під
час цього чотиригодинного
плавання Леся Українка
написала вірш “Грай,
моя пісне!” В Севастополі
тоді вони не затримались,
а вирушили залізницею
до Бахчисараю. Пароплав
прибув до Севастополя
об одинадцятій годині
ранку, а поїзд на
Сімферополь вирушив
о 17.20. Отже, Леся
з матір’ю мали час
не лише перевезти
речі з морського
вокзалу на залізничний,
а й ознайомитись
з містом - принаймні
тією його частиною,
яку називають центром.
Але вже 30 (18)
серпня пізно ввечері
Леся з матір’ю повернулись
з Бахчисараю і зупинились
на нічліг в одному
з готелів центра
міста. Наступного
ранку вони вирушили
кінним екіпажем
до Ялти. В Ялті
– музей Лесі Українки,
перед ним – чудовий
пам’ятник поетці.
Ще в межах сучасних
адміністративних
кордонів Севастополя
велике враження
на Лесю Українку
справив Байдарський
перевал, і вона
тоді ж, в дорозі
написала вірша про
нього: “О, що се?
Чудо чи потужні
чари?”
Майже через 17 років
вдруге Леся Українка
прибула до Севастополя.
Здоров’я її не покращало,
навпаки - кісткоїд
посилювався. Але
цього разу вона
їхала не лікуватися,
а супроводжувала
до Криму свого коханого
- українського музикознавця-фольклориста
Климента Квітку
(1880-1953), хворого
на сухоти. 22(9)
березня 1907 р.
вони виїхали з Києва
потягом і, прибувши
до Севастополя,
зупинились в готелі
Ветцеля. Вони чули
про тихе й затишне
місце - Балаклаву
і хотіли поселитися
там, але севастопольський
лікар відрадив -
в Балаклаві в кінці
березня було ще
зимно, і Леся з
Климентом поїхали
до Алупки, а звідти
- до Ялти. З Севастополя
Леся Українка надіслала
24 (11) березня
батькам листівку
з видом Приморського
бульвару, в якій
писала: “Море синє
і гарне - се ми
гуляємо по сьому
бульвару”.
Повернувшись з Ялти
до Києва, Леся Українка
і Климент Квітка
там повінчалися
і 21 серпня того
ж 1907 року знов
рушили до Криму.
24 серпня вони прибули
до Севастополя,
зупинились цього
разу в найбільшому
і найкращому готелі
міста - готелі мадам
Кіст - поряд з Графською
пристанню. Тут вони
прожили два дні.
Це був третій приїзд
Лесі Українки до
Севастополя.
Зберігся паспорт
К. Квітки з відмітками
готелів Ветцеля
і Кіст. Готель Ветцеля
був там, де зараз
висотний будинок
міської держадміністрації,
не зберігся, а готель
Кіст зараз займає
інженерне управління
Чорноморського флоту.
Цей історичний будинок
було йому передано
севастопольською
міськрадою, яка,
звичайно, з мешканцями
міста про це (як
і про багато що
інше) не радилась.
Меморіальних дошок
нема...
Леся з Климентом
з готелю Кіст переїхали
до Балаклави і оселились
там на дачі Соколової
на Новій Набережній,
що майже біля самого
входу до бухти,
під генуезькою фортецею
(нині на триповерховому
будинку по вул.
Назукіна, 34, є
меморіальна дошка,
але Лея з чоловіком
мешкали не в цьому
будинку, а у флігелі
поруч від якого
зберігся лише підмурок).
Тут вони прожили
близько двох місяців.
23 вересня Леся
писала звідти матері:
“Кльоня зміцнів.
Ми се пояснюємо
собі надзвичайно
чистим повітрям
нашого теперішнього
мешкання, бо різко
замітно зменшився
кашель, як тільки
ми спровадились
на сю дачу”.
В Балаклаві Леся
Українка написала
вірша “За горою
блискавиці”. В ньому
йдеться про сполохи
блискавки, що їх
спостерігала поетка
в Балаклаві над
глибокою затокою
з чорною водою.
Але цей вірш не
можна вважати належним
до пейзажної лірики,
бо в його алегоричних
образах присутня
думка про те, що
не можна губити
віру в наступну
бурю, яка запалить
небо і змете чорний
морок. В Балаклаві
поетка закінчила
драматичну поему
“У пущі” і
продовжила працю
над драмою “Руфін
і Прісцілла”, а
також працювала
над драматичним
етюдом” Йоганна,
жінка Хусова”.
13 жовтня (30 вересня)
1907 р. Леся Українка
і Климент Квітка
переїхали з Балаклави
до Ялти.
В липні 1908 року
Леся Українка вчетверте
прибула до Севастополя
(з Євпаторії) разом
з чоловіком. Вони
поселились цього
разу на Нахимівському
проспекті в двоповерховому
готелі “Брістоль”,
який був там, де
зараз ростуть дерева
й кущі перед Будинком
дитинства й юнацтва
(ідеальне місце
для пам’ятника Лесі
Українці). Вони
прожили тут п’ять
днів і потім поїхали
до Ялти, куди К.
Квітка отримав призначення
на роботу. В Ялті
тоді поетка востаннє
бачилась з своїм
батьком Петром Антоновичем
Косачем.
В п’ятий і в останній
раз Леся Українка
була в Севастополі
в 1911 році. Вона
виїхала з Києва
до Кутаїсі, де служив
тоді її чоловік,
через Одесу, Севастополь
і Батумі. В Севастополі
була 9 червня (27
травня), про що
свідчать відправлені
нею звідси того
ж дня два листи
- до О. Кобилянської
та до сестри Ольги.
До Кутаїсі вона
прибула 15 червня.
Всього Леся Українка
відправила з Севастополя
6 листів. Три її
вірша можна вважати
севастопільськими.
В ті останні роки
свого життя Леся
Українка неодноразово
їздила маршрутом
Одеса-Кавказ і Кавказ-Одеса.
Пароплав на цьому
своєму шляху іноді
заходив до Севастополя,
стояв тут деякий
час, - отже, можна
гадати, що принаймні
ще кілька раз Леся
Українка ступала
на севастопольську
землю. Востаннє
велика поетка проїздила
повз Севастополь
в травні 1913 року.
З Севастополем пов’язана
і драматична сцена
“Іфігенія в Тавриді”,
яку Леся Українка
написала в січні
1898 року.. Більшість
дослідників схиляю-
ться до думки, що
таврський храм богині
Діви, в якому Іфігенія
була жрицею, знаходився
на місці Георгіївського
монастиря на території
сучасного Севастополя.
В кінці
1908 року, перебуваючи
в Ялті, Леся Українка
довідалась, що в
Севастополі мешкає
у свого сина відомий
кобзар Гнат Гончаренко
(1835-1917). Лесі
Українці вдалося
спровадити його
до Ялти, і там вони
удвох з чоловіком
записали на фонограф
наспівані ним українські
думи.
Леся Українка зустрічалась
з уроженцем Севастополя
К. М. Станюковичем,
особисто знала мешканців
Батилиману В. Г.
Короленка та Є.
М. Чирикова.
В Севастополі
також бували рідні
й друзі Лесі Українки,
наприклад, її улюблений
брат Михайло (в
червні 1891 р.).
В
Севастополі є вулиця
Лесі Українки, але
не в старій частині
міста (центрі),
а в Стрілецькій
бухті, де поетка
скоріше всього не
бувала.
Зачарована природою
Криму, Леся Українка
писала: “Щоб тута
жити, треба мати
крила!” То ж не
будьмо безкрилими
і підіймемось над
нашими буденними
негараздами на крилах
лесиних пісень!