383 роки тому, у вересні 1618 року, українські і польські війська під проводом гетьманів П. Сагайдачного і Я. Ходкевича обложили Москву. Військо Сагайдачного стояло перед Арбатськими ворітьми Земляного валу і готувалося до штурму. Про це писав Шевченко в драмі "Никита Гайдай": "Як Сагайдачний з козаками Москву для Польщі воював". Цьому передувала ціла низка драматичних і трагічних подій страшної, за виразом М. Волошина, історії Росії.

Після смерті Івана ІV Лютого (1584) і короткочасного правління його слабкого духом і тілом сина Федора в Москві розгорнулась запекла боротьба за царський трон. Федір не залишив потомства, а його брат Дмитрій загинув за таємних обставин в Угличі. Трон захопив боярин Борис Годунов, татарин за походженням. Його звинувачували в організації вбивства Дмитрія. В народі почали ходити чутки, що царевич Дмитрій не загинув. В Польщі з'явився чернець Григорій Отреп'єв, який став видавати себе за Дмитрія. За допомогою деяких магнатів він зібрав військо і рушив на Москву. Становище російських селян було надзвичайно тяжким, і в 1606-1607 рр. в Росії розгорнулась перша селянська війна, її очолив Іван Болотников, кріпак одного з московських багатіїв. Він втік на Дін, але згодом потрапив у полон до кримських татар і в Кафі (Феодосії) був проданий туркам. Кілька років він провів на турецькій галері, поки не був звільнений залогою одного німецького корабля. Німці привезли визволених бранців до Венеції, звідки Болотников вирушив через Німеччину і Польщу в напрямку батьківщини. По дорозі він деякий час служив в Угорщині, а потім зустрівся з запорожцями. Коли він став збирати селянські загони, до нього приєдналось чимало запорізьких козаків. Запорожці підтримали й Лжедмитрія. 12 тисяч запорізьких козаків, а також багато донців взяли участь в московському поході Лжедмитрія. З ними прийшов до Росії й Болотников зі своїми загонами. Лжедмитрій в червні 1605 року увійшов до Москви, вінчався в Москві на царство, та воно тривало недовго, бо проти нього вибухнуло повстання і 27.05. 1606 р. він був забитий. Владу захопили бояри, котрі висунули на трон Василя Шуйського, але він також не здобув популярності в народі. Селянські загони Болотникова оволоділи значною територією навкруги Москви. Запорізькі козаки на чолі з отаманом Соломою взяли Боровськ і досягли Дмитрова, охоплюючи Москву з півночі. Прагнення волі було головною рушійною силою повсталих. Та врешті-решт війська Болотникова були розбиті, і сам він страчений на засланні на Півночі.

Однак незабаром значні верстви московської людності підтримали другого самозванця, який 1608 року також зібрав військо і підійшов до Москви. В липні 1610 року боярський цар Василь Шуйський був повалений. Бояри запропонували трон синові польського короля Владиславу. Це дозволило відкинути Лжедмитрія ІІ від Москви. Запорізькі козаки в 1611 році вчинили напад на місто Зарайськ, де воєводою був князь Пожарський (його самого на той час в місті не було). Коли Лжедмитрій ІІ був забитий, донські козаки під проводом Заруцького увійшли до Москви і розгорнули в місті терор і безчинства проти людності. Тоді рух за врятування Росії очолили нижньогородський земський староста Кузьма Мінін і зарайський воєвода князь Дмитро Пожарський. В російській історії цей рух представлений як повстання російського народу проти поляків. Насправді ж цей рух був спрямований передусім проти донських козаків, котрі розперезалися в Москві. Прорвавшись через позиції угорських і польських військ і запорізьких козаків, ополченці Мініна і Пожарського увійшли до Москви. На той час польські війська майже всі залишили Москву і повернулися додому, вимагаючи виплати грошового утримання, яке їм не видавали вже давно.

21 лютого 1613 року російські бояри обрали на трон Михайла Федоровича Романова. Однак обраний ними ж до того царем польський королевич Владислав не поступився, і польсько-російська війна продовжилась. В 1614-1615 рр. розгорнулось велике антиурядове повстання на північ від Москви. В ньому також взяли участь запорізькі козаки. Вони діяли у Вологодському та Білозерському повітах і в басейні річки Мологи. У той же час запорожці громили маєтки польських феодалів на Україні.
Навесні 1617 року активні дії проти нового російського уряду розгорнув литовський гетьман Ходкевич з метою повернути московську корону Владиславу. На прохання польського короля Зігмунда  на Москву рушив український гетьман Петро Сагайдачний. Він повів біля 20 тисяч запорожців. Ще в 1607 р. була проведена розвідка ворожої території з допомогою купців, козаків і кобзарів. У травні 1618 р. чотирьохтисячний козацький загін спустошив околиці Калуги. У першій половині червня рушило військо Сагайдачного. 29 червня воно здобуло сильно укріплену фортецю Ливни. Потім, після кількаденної облоги козаки оволоділи містом-фортецею Єлець, знищили гарнізон, забрали багато полонених, в числі яких було царське посольство до Криму на чолі з Степаном Хрущовим. Десять днів тривала облога міста Михайлова. Оволодівши Касимовим, козаки здобули місто Каширу над Окою. 2 вересня Сагайдачний отримав листа від Владислава з проханням прискорити наступ, і 6 вересня запорожці почали переправлятися через Оку. Під Москвою опір українському війську вчинили російські сили на чолі з воєводою Бутурліним, але були розгромлені. Сагайдачний, наділений надзвичайною фізичною силою, ударом бойової булави звалив Бутурліна на землю разом з конем. 8 жовтня під Москвою, біля Тушина, українці об'єднались з військом Владислава. Похід тривав близько трьох місяців, через ріки, ліси і бездоріжжя козацьке військо подолало майже тисячу кілометрів. Якуб Собєський, батько майбутнього польського короля Яна Собєського, писав у своїй книзі: "Конашевич проніс переможні хоругви  свої по безмежних просторах, спустошив огнем і мечем неприятельські землі, обернувши в руїни міста Єлець, Шацьк, Ливни, Калугу. Розніс страх свого імені у всій Московії. Неприятель стогнав під його ударами і, лементуючи, рахував юрби бранців, що йшли за його обозом". Москва готувалась до облоги. Спішно відбудовувались стіни так званого Дерев'яного міста, яке проходило по лінії сучасного Садового кільця, на них встановлювались гармати. В підмосковних селах палили хліб та сіно, щоб ці припаси не дістались українцям і полякам. Сагайдачний став табором перед Арбатськими ворітьми. Та польські війська не пішли на штурм Москви, вимагаючи від свого командування заборгований їм жолд(жалування), вони відступили від Москви і отаборились під Серпуховом.  Уряд Романова вступив в переговори з поляками. Сагайдачний, забезпечивши Владиславу міцні позиції в цих переговорах, зняв облогу і залишив Москву. Він здобув Коломну, Серпухов і Калугу, де став укріпленим табором, чекаючи на закінчення польсько-московських переговорів. З Калуги він керував діями своїх загонів, які заходили далеко поза Москву, здобувши міста і створювали для Москви дуже невигідні умови переговорів, схиляючи її до поступливості. Мирні переговори почались 20 жовтня. Умовляти донських козаків прийшла боярська дума в повному складі і обіцяла їм все чого вони вимагали.

З поляками переговори велися в селі Деуліні недалеко від Троїце-Сергіївої лаври. 1 грудня 1618 року було підписано так зване Деулінське перемир'я. Владислав відмовився від своїх прав на московський престол. За цю відмову Польща отримала білоруські й українські землі, які до того були під владою Москви - Смоленську, Чернігівську та Новгород-Сіверську, всього 29 міст. В кінці 1618 - на початку 1619 року закінчилась громадянська війна в Росії, яка тривала 15 років. Військо Сагайдачного повернулось на Україну через Болхов - Орел - Севськ.

У відомій українській пісні гетьман Сагайдачний названий необачним, бо він "проміняв жінку на тютюн та люльку". Та його необачність, мабуть, все ж була в іншому. Чому він не став штурмувати Москву? Є два пояснення - романтичне і прагматичне. Перше полягає в тому, що він почув церковний дзвін у московському Кремлі і посаді і пожалів одновірців - москалів. Друге пояснення - що він остерігався надто великого посилення Польщі. Так чи інакше, якби він, а також польсько - литовські провідники могли передбачити, що буде з їх державами, коли Москва знову набере сили, що і Україна, і Польща й Литва стануть колоніями Росії - вони б не відмовились від штурму Москви.

Незадовго до цього, 24 травня 1571 року кримський хан Девлет-Гірай спалив Москву, але залишив її і повернувся до Криму. Він також не міг знати, що настане час, коли Москва не лише захопить Крим, а й виселить всіх татар з їх батьківщини. Мабуть, і Девлет-Гірая можна назвати необачним. Нині, коли всілякі лужкови знову погрожують нам, можливо, ми потребуємо сучасного обачного Девлет-Гірая і сучасного обачного Сагайдачного.