Софія Перовська - це одна з найгероїчніших постатей визвольно-революційного руху в Російській імперії, одна з чарівних жінок нашої історії, українського народу.Розповідь про неї  почнемо з її родоводу, про який сьогодні мало хто зна.

    В кінці ХYII - на початку ХYIII ст. жив собі на хуторі Лемеші (нині село Козелецького району Чернігівської області) городовий козак Грицько. Прізвища він не мав, як і багато інших козаків і селян тоді на нашій Україні, проте мав прізвисько - Розум, бо був дуже кмітливий і розумний. Його син Олекса пас громадську отару, а вільний час проводив у церкві, бо дуже любив співати. Там його почув царський вельможа Федір Вишневський, котрий був відряджений на Україну шукати гарних голосів для імператорської  співочої капели, і забрав з собою до Петербурга. У вродливого українського хлопця закохалась дочка Петра I Лисавета, і коли в 1741 році вона стала імператрицею, то надала йому графське звання. Так Олекса, син Грицька Розума, став графом Розумовським. В 1742 році вони з Лисаветою таємно повінчалися. Відома княжна Тараканова видавала себе за їх дочку. Олекса викликав до Петербурга свого брата Кирила, котрого Лисавета нарекла графом Кирилом Розумовським і відрядила вчитись за кордон. Коли він повернувся до Петербурга, Лисавета призначила його в 1746 році президентом петербурзької Академії наук. Згодом, не без впливу свого потаємного чоловіка, Лисавета вирішила поновити гетьманство на Україні, і в 1756 році Глухівська Рада обрала Кирила Розумовського гетьманом. На цій високій посаді він залишався до 1764 року, коли нова імператриця німкеня Катерина II остаточно скасувала українське гетьманство.

    Один із синів гетьмана Розумовського граф Олексій Кирилович був деякий час міністром освіти і 19 жовтня 1811 року відкрив Царськосельський ліцей. Він підписав список прийнятих до ліцею, в якому значилось також ім’я Пушкіна. Пізніше Пушкін,
оженившись, породнився з Розумовськими, бо мати його дружини була далекою родичкою однієї з дочок гетьмана Розумовського Наталі Кирилівни, у шлюбі Загряжської. За свідченням П. А. В'яземського, “Пушкін заслуховувався оповідань Наталі Кирилівни”. Останній вечір свого життя до дуелі Пушкін провів на балу в домі одного з синів гетьмана Розумовського генерал-майора Льва Кириловича Розумовського.

    Генерал-фельдмаршал Олексій Кирилович Розумовський також кохався у садівництві, і в його підмосковному маєтку Горенках вчився цієї справи молодий тоді Х. Х. Стевен, згодом засновник Нікітського ботанічного саду.

    Крім дітей від законної дружини, Олексій Кирилович Розумовський мав ще дев’ять“бастардів” від скрипальки Соболевської. Він забезпечив їх усіх матеріально і дав їм прізвище Перовські - за назвою підмосковного села Перова, де його дядько Олекса Розум вінчався з царицею Лисаветою Петрівною (зараз це частина Москви і там є навіть станція метро Перовська).

    Всі Перовські були освічені люди і займали високі пости в російській державі.Граф Василь Олексійович Перовський був оренбурзьким губернатором в той час,коли туди був засланий Шевченко, і намагався полегшити долю великого поета. Похований в Георгіївському монастирі на околиці Севастополя. Лев Олексійович Перовський був міністром внутрішніх справ Росії. Йому належав Мелас на Південному березі Криму. Олексій Олексійович Перовський був гарним письмен- ником, писав під псевдонімом Антон Погорільський.

    Одна з дочок Олексія Кириловича Розумовського Ганна Перовська одружилась з таким собі Толстим, але шлюб  було розірвано з самого  початку, і син Ганни Олексіївни  хоч і носив прізвище Толстой, виховувася в українській сім’ї матері. Це був знаменитий поет, прозаїк і драматург Олексій Костянтинович Толстой. Він успадкував Мелас по своєму дядькові. Хоч писав він російською мовою, але був щирим українцем і приятелював з Тарасом Шевченком. З Кобзарем приятелювали також  брати Жемчуж никови, сини ще однієї дочки Олексія Кириловича  - Ольги, кузени О. К. Толстого. Вірним другом Шевченка була Варвара Миколаївна Рєпніна, онука Розумовського. Шевченко кілька разів відвідував  маєток Рєпніних- Волконських в Яготині. Варвара Миколаївна була закохана в поета.

    І, нарешті, Микола Олексійович Перовський (іноді він писався - Іванович, маскуючи своє “незаконне” походження від Олексія Кириловича Розумовського). Він був Таврійським губернатором. Його син Лев Миколайович Перовський  - Таврійський віце-губернатор. Дочка  ж останнього Софія Львівна Перовська часто гостювала в маєтку своєї матері Варвари Степанівни на Північній  стороні Севастополя. Там сьогодні встановлено два пам’ятники Софії Перовській: один - погруддя на постаменті в центрі сільськогосподарського підприємства, що названий її  іменем, другий - постать на весь зріст - біля будиночка матері Софії Перовської, зведеного в 1872 році. Там зараз музей, в якому є особисті речі родини Перовських. Софія Перовська  була стримана, навіть сувора, мала ніжну душу і була відданим другом. Вона і зовні була приваблива: маленька, граціозна, виглядала молодше своїх літ, дзвінко сміялась. Одягалась скромно, носила завжди темне плаття, лише піклува лась, щоб неодмінно був білий комірець.Ось  як  описував її в своїй поемі “Возмездие” Олександр Блок (йому розповідав про неї  батько):

Вот кто-то вспыхнул папироской,
Средь прочих женщина сидит,
Большой ребячий лоб не скрыт
Простой и скромною прической.
Широкий белый воротник
И платье скромное - всё просто.
Худая, маленького роста,
Голубоглазый, детский лик.
Но как-бы что найдя за далью,
Глядит внимательно в упор.
И этот нежный милый взор
Горит отвагой и печалью.

    Коли її розшукувала влада, поліціянтам були роздані її прикмети: “Блондинка,малого роста, лицо красивое, брови тёмные, имеет малороссий- ский акцент”. Вона боролась проти російського царату і за краще життя людей праці взагалі, і за визволення свого українського народу від національного гноблення. З своїм коханим, невінчаним чоловіком Андрієм Желябовим, уроженцем Східного Криму,також українцем (псевдо - Тарас), вона мріяла: ми будемо жити довго, поселимось в Криму, будемо орати землю, читати “Тараса Бульбу”.. Та вони обрали  шлях боротьби, а не тихого існування, і Желябов натхненно співав гайдамацьку пісню:
“Гей, не дивуйтесь, добрії люди, що на Вкраїні повстало...”

    Спочатку Софія Перовська брала участь в “ходінні в народ”, вела пропаганду серед петербурзьких робітників. Бажаючи бути чимось корисною людям, вона закінчила фельд шерські курси в Сімферополі (будівлі курсів збереглися, зараз там психіатрична лікарня на вул. Р. Люксембург). Диплом їй вручав Олександр II, автор сумнозвісного Емського указу 1876 року про заборону української мови, і ніхто,зви чайно, не міг подумати, що ця маленька,тендітна дівчина  згодом вб' є цього самодержця.

    Вона не була прибічницею  терору. Але коли партія  “Народна воля” стала на цей  шлях, Софія Перовська взяла активну участь в її діяльності. Після арешту Желябова, котрий всім керував, замах на  Олександра II очолила Софія  Перовська. Це сталося 1 березня 1881 року, а 28 березня Перовська й Желябов вислухали вирок суду.Перед стратою 3 квітня вони поцілувались..

    Деякі оповідання О. С. Гріна закінчуються так: “Вони жили довго і померли в один день”. Перовська і Желябов померли в один день, але жили недовго. Соня мала лише 27 років. Свобода і воля для неї були дорожчими, ніж життя. Її героїзм вартий легенди. Зараз, коли ведеться боротьба проти так званого “світового тероризму”, ми з любов’ю  і гордістю згадуємо імена героїв-терористів минулих часів.