Серед багатьох відомих імен, якими пишається Севастополь, почесне місце належить Оксані Петрусенко. Панас Карпович Саксаганський назвав її “українським соловейком”. А заспівав, почав свій лет до вершин слави цей “соловейко” у нашому місті.

Оксана народилась 18 лютого 1900 року в селі Балаклії Зміївського повіту на Харківщині (нині Балаклія – районний центр). Її батько походив з кріпаків, був севастопольським матросом. Закін-чуючи службу, він одружився з робітницею Морського заводу і, демобілізувавшись, переїхав з молодою дружиною до Балаклiї. Ще в Севастополі він захворів на сухоти і незабаром помер в рідному селі. Тоді його дружина з маленькою донькою повернулась до своїх батьків до Севастополя.

Оксана рано навчилась грати на гітарі на слух, мала чудовий голос і співала під власний акомпанемент. Її запросили співати в церковному хорі, згодом в хорі в будинку Хлудова. Навчаючись в прогімназії, вона співала в тамтешньому хорі. Старенький вчитель-українець, запросивши її до себе, займався з нею музичною грамотою. Від нього вона і перейняла любов до української пісні. Любила співати й Оксанина мати. У Севастополі часто гастролювали українські театральні трупи, у виставах яких звучали народні пісні, які Оксана охоче переймала.

У 14 років Оксана була змушена залишити прогімназію через  матеріальну скруту і пішла працювати - спочатку на взуттєву фабрику, а потім до морського порту на Корабельній стороні.

1917 р. у Севастополі виник український аматорський хор “Рада”, який нараховував 60 хористів. Чоловічі партії виконували переважно матроси. В репертуарі були українські на-родні пісні та класичні твори. Оксану взяли до хору, і вона співала дуети разом з керівником хору Георгієм Загалом, довголітнім керівником самодіяльних хорів у Севастополі. Перший виступ хору відбувся під час церемонії перенесення з острова Березань праху розстріляного лейтенанта Шмідта й його товаришів. Потім хор виступав на Приморському та Історичному бульварах.

Після революції у Севастополі гастролювала українська трупа, очолювана Степаном Глазуненком. Вистави відбувались в Народному домі. Оксана почала співати в хорі театру, виступати в концертах в Лiтньому театрі.

Коли трупа закінчила свої гастролі і залишила Севастополь, Оксана поїхала з нею. Це було 1918 року. Під час гастролей по Криму Оксана прочитала оголошення, що українському театру в Херсоні потрібні хористки, і поїхала із Ялти. Її взяли. 1920 р. театр виїжджав до Берислава й Каховки і на Перекопський фронт. Оксана завжди виступала в українському костюмі, який їй дуже личив. Вбрання вона шила собі сама. Зовні вона була зразком дівчини з зукраїнських степів: висока, статурна, вольове облисся, скіфські вилиці, гостний зір.

Восени 1921 року в Умані почалось мандрівне життя Оксани в периферійних українських музично-драматичних театрах. 1923 р. вона навідалась до Севастополя. Мати її померла у 1921 році. 1926 року Оксана приїжджала до Севастополя з сином, якому тоді було півтора року. Чимало виступала Оксана Петрусенко й у містах Росії.

З 1934 р. Петрусенко - в Київсь-кому театрі опери й балету. Після тріумфального виступу у Москві її запросив до себе Сталін, і Воро-шилов запропонував їй перейти до московського Великого театру, але вона відмовилась.
1936 року вона знову приїхала до Севастополя з сином, зупинялась у своєї сестри у других(двоюрiдної), яка  мешкала по вул. Леніна в будинку №66. Погостювавши тут півмісяця, Оксана поїхала відпочити до Ялти.

1938 р. Оксана приїхала до Севастополя на гастролі разом з Михайлом Донцем. Вони грали “Наталку-Полтавку” й “Запорожця за Дунаєм”. Зупинились вони в готелі “Інтурист”. Оксана відвідала виставу “Сватання на Гончарівці” Севастопольського театру української музичної драми й комедії на відкритій естраді на Історичному бульварі біля Панорами. Після вистави вона зайшла за лаштунки і привітала акторів.

15 липня 1940 року О. А. Петрусенко, народивши другого сина, померла від сердечного тромбу.1990 р. севастопольське товариство української мови ім. Шевченка запропонувало міському совєту назвати на честь народної артистки України  Оксани Петрусенко музичну школу і одну з нових вулиць, та марно...