Головний майдан нашого міста, один з проспектів та один з районів носять ім'я адмірала Нахиміва, одного з керівників першої оборони Севастополя, що загинув на бойових позиціях. На майдані — пам'ятник Нахиміву. Зараз тут мало не щонеділі збираються сепаратистськи налаштовані люди (практично всі в похилому віці, для кого «все в минулому»), горланять, що Севастопіль ніби є тільки російське місто і має належати Росії, і просто не знають, що вони збираються біля пам'ятника адміралу-українцю за походженням, і, отже, головний майдан Севастополя названо іменем нашого земляка (спочатку називався Катерининським).

Пам’ятник було встановлено в 1898 році. Автори кавалерійський генерал і художник Олександр Олександрович Більдерлінг та скульптор Микола Іванович Шредер. Це були друзі, які працювали разом: перший з них малював, а другий робив скульптуру. За їх проектами встановлено  кілька пам'ятників в Севастополі та інших містах. В 1928 р. більшовики зняли скульптуру Нахиміва і відправили на переплавку, а на постаменті, головна частина якого залишилась,  встановили пам'ятник Леніну. В 1959 р. пам'ятник Нахиміву було відновлено (автор М.В. Томський.)

Ще за часів гетьмана Мазепи генеральним писарем Війська Запорізького служив Федір Нахимовський. При новому гетьмані Пилипові Орликові Нахимовський виконував, як тепер кажуть, дипломатичну місію і був посланцем в Криму. Про його успіхи на дипломатичній ниві свідчить хоча би те, що уряд Франції призначив Нахимовському щорічну пенсію.

В 1758 році Федір Нахимовський, постійний представник гетьмана Орлика при кримському ханові, помер в Бахчисараї, де і був похований.

За часів російсько-турецької війни за Північне Причорномор'я в документах зустрічається прізвище підпоручика Асиркського полку Тимофія Нахиміва. Цілком вірогідно, що так було перероблене нащадками Федора Нахимовського, що перейшли на російську службу, родинне прізвисько.

Син Тимофія Нахиміва козацький старшина зі Слобожанщини Мануйло (Эммануил) Нахимів брав участь у бойових діях проти Туреччини на боці Росії і за хоробрість і мужність отримав від Катерини II російське дворянство і землі в Харківській та Смоленській губерніях. Про Тимофія Нахиміва в документах написано, що він був «из малороссиян». Отже «из малороссиян» були і Мануйло Нахимів, і його син Степан, і син Степана, що народився в смоленському маєтку Нахимівих, Павло Степанович Нахімов, адмірал, герой Кримської війни. Прізвище «Нахімов» є перекрученим, стилізованим на російський лад. Подібне нерідко ставалося і значно пізніше. Тому слід вживати справжнє прізвище «Нахимів».

Прізвище Нахиміва явно українське. Якби він був росіянином, то звався б Нафімов. Такі паралелі характерні для української і російської мов: Юхим - Ефим, Хома — Фома, Охрім — Ефрем і т. д. Згадується также українське жіноче ім’я Хима, Химка. У євреїв, котрі мешкали на Україні, це ім’я звучить як Фіма. Відоме також єврейське прізвище Нахімсон. У всякому разі російської основи тут нема.

Адмірал Нахимів був явно української вдачі і як військовий начальник діяв цілком в традиціях української запорізької старшини, що не відділяла себе від рядових  запорожців. Нахимів любив матросів, і вони любили його. До нас дійшла пісня, складена матросами:

Хвала тобі,
 Руської землі
Нахименко хвацький,
 Що потопив і попалив
Байдаки султанські …

Відома кобзарська пісня про Нахиміва, більш пізня:
Ой, на Чорному морі,
 на березі кам'яному
Стоїть місто славне
на всю землю православну
на ймення Севастопіль.
Ой, зібрались
лихоманці, чужоземні
бусурманці,
а за ними ще й турки
яничари,
Під місто підпливали,
гармати лаштували,
мушкети наставляли.
Ой, став батько
Нахимів закликати:
«Ви хлопці-молодці,
 добре дбайте,
 нашої святої землі
 на поталу не давайте!”

Після поразки Росії в Кримській війні в «Морском сборнике» було проведено дискусію про засади виховання солдат та матросів, в ході якої багато писалось про жорстоке свавілля командирів, тілесні покарання та інші вади тодішньої армійської системи.  Наводились слова, вже покійного Нахиміва: «Досить нам вважати себе поміщиками, а матросів кріпаками. Матрос - це головний двигун нашого корабля, а ми  лише пружини, які на нього діють».

Цілком  слушно підкреслює С. В. Венюкова, що порядки, які завів Нахимів в Севастополі, суперечили основним   положенням Миколаївських статутів, і сам Нахимів говорив, що на нього «всякий день готовят материалы для предания после войны строгому суду за бесчисленные отступления от форм». Це той великий демократизм, що був свого часу притаманний Запорізькому війську, звідки походили предки Нахиміва .
М. С. Лесков розповідав, як Нахимів не терпів звернення до нього через «Ваше Превосходительство»:
- Что я вам за Превосходительство? Что это еще такое? Вы имени моего, что ли, не знаєте? Или прельщать меня Превосходительством вздумали? У меня имя єсть!
На Чорноморському флоті серед демократично настроєних офіцерів встановився звичай уникати титулів і називати один одного на ім'я та по батькові. Лєсков у статті «Пересичення знатністю», писав: « підлеглі з родинною простотою називали в розмові Павло Степанович, Михайло Петрович, а ці знамениті адмірали в свою чергу також називали на ім'я й по батькові офіцерів. На Балтійському флоті Росії цей звичай не був розповсюджений, бо той флот — був «поблизу Петербургу».

За 240 років до Синопської перемоги Нахиміва в 1614 році Синоп взяли запорізькі козаки, предки Павла Степановича. Вони, як і він, попалили турецькі кораблі, спалили арсенал і визволили всіх невільників.

Коли адмірал Нахимів був ще мічманом, у битві при Наварині (1824 р.) разом з ним брав участь молодий українець з Полтавської губернії (нині Канівський район Черкаської області) Василь Завійко, або Завойко, як його звали в Росії. Потім Нахимів плавав на корветі «Наварин», а Завойко був в його команді. А коли Нахимів керував обороною Севастополя, Василь Завойко керував обороною Петропавловська-на-Камчатці і за те, що примусив відступити англо-французький флот, отримав два ордени і звання контр – адмірала.

Велика була Російська імперія, і всюди - від Криму до Камчатки — серед її захисників були українці.