Документально  не відомо звідки був родом  герой першої оборони Севастополя Гнат Шевченко. Є дані, що цей хоробрий матрос походив з того ж Гайсинського повіту Подільської губернії, що й Петро Кішка. Він був взятий до армії з кріпаків в рекрутський набір 1850 року і служив під час оборони Севастополя на 3 бастіоні під керівництвом лейтенанта ЗО флотського екіпажу Миколи Олексійовича Бирильова. 3-й бастіон був розташований між Південною бухтою і Малаховим курганом.  Як і всі інші бастіони, його побудували матроси, солдати і робочий люд Севастополя. Лейтенант Бирильов сам формував свою команду, відбирав людей. Так до нього потрапили матроси Кішка і Шевченко, які були зараховані на батарею капітан-лейтенанта Перекомського. Начальником артилерії 3 бастіону був капітан 1 рангу Будищев.

Захисники 3-го  бастіону особливо прославились своїми нічними вілизками. Вони руйнували ворожі укріплення, виводили з ладу гармати, захоплювали полонених. Більшість вилазок очолював   улюбленець матросів лейтенант Бирильов. Ось і в ніч на 20 січня 1855 року він також повів у тил ворога 250 охочих. Саме тоді Гнат Шевченко і здійснив свій славний подвиг, закривши собою свого командира від штуцерної кулі ворога. Ось як писав про це великий князь Михайло Павлович в листі до своєї «августєйшої» родини: «Сегодня ночью молодой лейтенант Бирилев сделал прекрасную вылазку. Наши спустились с правой части третього бастиона... Бирилев бросился со своим отрядом в траншею, где пошла страшная рукопашная схватка, и гнал неприятеля. Этот рассказ - со слов самого лихого Бирилева. Он не может довольно нахвалиться примерной храбростью своего отряда, как моряков, так й сухопутных . У нас убито 5 и  ранено 34, в том числе известный удалец матрос Кошка - штыком в желудок. Товарищ его - храбрец, подобный ему, пал сегодня превосходной смертью. Бирилев мне говорил, как это было. Он видел, как один француз в него уже целился, в тот самый момент он увидел между собой и французом матроса; в ту же минуту раздался выстрел, и несчастный матрос упал к его ногам, успел только перекреститься и испустил дух.  Геройская смерть! Пуля пронизала ему грудь насквозь  и ударилась о шинель Бирилева.”
Цей подвиг став широко відомим по всій імперії. Художник І. Прянишников написав картину «Подвиг матроса Шевченка».  Було організовано збір коштів на пам'ятник матросові, з усіх усюдів стали надходити пожертви. Проект пам'ятника було замовлено відомому російському скульптору, приятелеві великого українського поета Тараса Шевченка,  авторові пам'ятників Богдану Хмельницькому в Києві, тисячоліття Росії в Новгороді та інших -  Михайлу Йосиповичу Микешину. Він створив проект в 1874 році - дерев'яну модель, по якій тоді було відлито в Миколаївському адміралтействі  погруддя матроса Шевченка з трофейних гармат, захоплених під час російсько-турецької війни 1828 - 1829 рр. Пам'ятник було встановлено в Миколаєві біля флотських казарм, а в 1902 р. його було перенесено до Севастополя і встановлено біля казарм колишнього ЗО флотського екіпажу, в якому служив Гнат Шевченко. Це був перший в Росії пам'ятник нижньому чину і кріпаку. На ньому були такі написи: на передній стороні постаменту
- «Матросу Игнатию Владимировичу Шевченке. Слава»; на бічних гранях: “ Во время осады находился ва III бастионе»; «20 января 1855 г. убнт, спасая жизнь  своего начальника»; «На службу постунил в ЗО флотский экипаж в 1850г.”

Самопожертва Гната Шевченка в ім'я спасіння бойового товариша не єдина в Кримській війні. Був ще один матрос з таким же прізвищем - Григорій Шевченко та Семен Копельський, шерегові Полтавського полку, котрі закрили собою від близького вибуху ворожої бомби командира своєї дивізії генерала П. А. Урусова і врятували йому життя. На жаль, цей подвиг не набув такого широкого розголосу в країні. Чи згадаймо хоча б унтер-офіцера Зінченка, який, будучи кілька разів пораненим, врятував полковий прапор і життя командира батареї. І таких подвигів українці під час оборони «города русской слави» здійснили чимало.

Пам'ятник Гнату Шевченку в Севастополі на початку 1918 року знищили революційні матроси-анархісти.  На III бастіоні був пам'ятник героям вилазок, але і він був  зруйнований   під час 2 світової війни. Робітники Морського заводу вирішили відновити цей пам'ятник і там же, на III бастіоні,  встановити пам'ятник Гнату Шевченку. На жаль, проект Микешина не було використано. Було зроблено нове погруддя Шевченка і чавунні дошки з написами на яких є суттєві погрішності перед історією. Погруддя матроса Шевченка в Севастополі було також встановлене в одній з ніш будинку панорами оборони міста.

 Восени  1994 року пам'ятник Гнату Шевченку відновили в Миколаєві. Його встановили на майдані перед головним  корпусом будівельного коледжу. Цей пам'ятник було виконано за дерев'яною моделлю та документами проекту Микешина, що збереглися в військово-морському музеї в Петербурзі. За наказом командуючого ВМСУ Гната Шевченка зараховано навічно почесним членом екіпажу ракетного крейсера «Україна», що будується в Миколаєві.

Яка ж була доля лейтенанта Бирильова, життя якому врятував матрос Шевченко?
Через 9 років після закінчення Кримської війни, в 1864 році він зустрівся з дочкою видатного російського поета італійського походження Федора Івановича Тютчева від другого шлюбу Марією. Герой Севастополя, 40-річний капітан 1 рангу, командир фрегату «Олег», флігель-ад'ютант свити його Імператорської Величності полонив  серце 24-річної дочки поета, однієї з перших сестер-жалібниць. Вони одружились, у них народився син. Але через 8 років Марія померла від сухот. Ще за її життя у Бирильова почались напади епілепсії - він був контужений в Севастополі, і тепер минула війна нагадала про себе. Він був звільнений у відставку в чині контр-адмірала. З часом його хвороба перейшла в невиліковне божевілля. В 1882 році Бирильов помер, проживши 59 років.

Нещасну долю дочки й зятя, як і долю своєї батьківщини, тяжко переживав Федір Іванович Тютчев. Про царя Миколу І він писав:

Не Богу ты служил и не России
Служил лишь суете своей,
 И все дела твои, и добрые и злые,
 Все было ложь в тебе,
 все призраки пустые:
Ты был не царь, а лицедей.

Тютчев писав про цього царя: “Для того, чтобы создать такое безвыходное положение, нужна была чудовищная тупость. Судьба России уподобляется кораблю, севшему на мель, который никакими усилиями экипажа не может быть сдвинут с места».
Тютчев з болем в серці сприйняв загибель Нахиміва, «бывшего душой доблестных защитников Севастополя».

Довідавшись про падіння  Севастополя, він плакав, побачивши в цьому «первое звено цепи еще более страшных  бедствий». Змушений служити усе своє життя, Тютчев писав дружині Ернестині Федорівні: «Если бы я не был нищ, с каким наслаждением я швырнул бы им в лицо содержание, которое они мне выплачивают, и открыто порвал бы с этим скопищем кретинов». Дочці   Ганні Аксаковій він писав: «Все они более или менее мерзавцы» . Ганна Федорівна, що була фрейліною, жила з царською родиною і разом з ними була в Ливадіі, також тяжко переживала поразку Росії й Кримській війні, до якої  довели правителі. Вона записувала в щоденнику:” Мы согласились на мир на унизительных условиях».  Далі вона записує свою розмову з імператрицею Марією Федорівною, якій вона висловила своє обурення людьми, які “вместо того, чтобы испытать стыд и унижение от позора страны, принимают вид, как будто они одержали победу”.

Пройшло 145 років, але й зараз екскурсоводи Севастополя розповідають про Кримську війну саме так - «как будто они одержали победу».

Нещасний Бирильов подарував Тютчеву ядро і шість куль, підібраних на 3 бастіоні в Севастополі. Коли Тютчев помер, його молодший син Іван Федорович перевіз обстановку його кабінету і спальні з Петербурга в свій підмосковний маєток Мураново, де подарунок Бнрильова і зараз експонується в музеї. Можливо, серед них є і куля, яку зупинив своїми грудьми наш земляк Гнат Шевченко.