Скільки  поетів, письменників, художників, вчених називаються в Росії великими російськими поетами, вченими і т.д., які дійсно були великими, але зовсім не російськими! Скільки талантів інших народів, зокрема українського, Росія видавала  і продовжує видавати за свої...
Ось взяти такий випадок. «Советский энциклопедический словарь» 1987 року видання подає:
«Миклухо-Маклай Ник. Ник. - рос. этнограф...»
Але чи так це насправді?

Всюди, куди б не закидала доля, Микола Миклухо-Маклай возив з собою три книжки: повість Гоголя «Тарас Бульба», томик віршів Міцкевича і трагедію Гете «Фауст». То були не просто улюблені твори, вони значили для великого мандрівника багато більше.
Дядько його, старший батьків брат, замолоду приятелював з Гоголем, котрий дуже цікавився історією їх родини. Їх далекий предок Охрім Макуха був курінним отаманом  Війська запорізького. Разом з ним за визволення України з-під гніту польської шляхти під прапором Богдана Хмельницького воювали троє його синів. Один з них закохався в шляхетну панночку і перейшов на бік поляків в обложену козаками фортецю. Брати його викрали звідти, хоча один з них при цьому загинув, і батько власноручно стратив зрадника. Отак у Гоголя й з'явились знамениті слова Тараса Бульби:
«Я тебе породив, я тебе й вб'ю!». А Миклуха-Маклай називав себе «нащадком Тараса Бульби».

Правнук Охріма Макухи Степан Макуха, прадід мандрівника, мав прізвисько «Махлай», тобто «капловухий». За відзнаку при здобутті Очакова в 1772 році, де він командував кінною козачою сотнею, Степан Макуха отримав чин хорунжого і російське дворянство, був викликаний до Петербурга, і сама «вража баба» Катерина 2  піднесла йому дворянську грамоту і повісила на шию бойовий орден Володимира першого ступеню. Після цього писатися в документах «Капловухим» було зовсім незручно, та й прізвище «Макуха» було щось не теє на дворянське вухо. І Степан почав підписуватися — «Миклуха-Маклай».

Мати мандрівника була дочкою   лікаря-німця, підполковника у відставці, котрий вступив до російської армії в 1812 році, щоб воювати проти Наполеона, і, одружившись з полячкою, шляхтянкою, залишився в Росії. Той лікар походив з одного роду з Гете, а його дружина була родичкою Міцкевича. Сам Микола Миклуха-Маклай   був троюрідним небожем Гете і небожем Міцкевича. Про себе він говорив: «Моя особа є живим прикладом того, як благополучно з'єднались три одвічно ворожі сили.
Палка кров запорожців мирно злилась з кров'ю їхніх, здавалось, непримиренних ворогів, гордих ляхів, розбавлена кров'ю холодних німців».

Лише російської крові в ньому не було, хоч і прозваний він великим російським мандрівником. Ну, та це ж у росіян «в порядке вещей». Згадаймо хоча б «великого російського мандрівника» — Беллінс-гаузена, або «великого російського вченого-лінгвіста» Бодуена де Кур-тене (звучить — чисто по-російськи).
Перебуваючи в Океанії, Миклуха Маклай записав в щоденнику. «Я з гордістю почуваю себе українцем». В Австралії живуть троє онуків Миклухи-Маклая (він одружився з донькою прем'єр-міністра Нового Південного Велзу). В їхній оселі висить портрет діда у барвистій українській вишиванці.

Після Гоголя найближчим Мнклусі-Маклаю з українських письменників був Шевченко. В пошані до Кобзаря його виховав батько, який, в свою чергу, з творчістю Тараса Григоровича був знайомий з дитинства. Він мав рукописні списки поем Шевченка «Катерина» та інші.  Сестра мандрівника Ольга писала в своїх спогадах: «В суботу у нас звичайно влаштовували літературно-музичні вечори. По черзі читали вірші під мамину музику - вона добирала мелодію й награвала її на фортепіано. Лунали твори Гете, Міцкевича, Жуковського, Шевченка, Некрасова, Пушкіна, Олексія Толстого .Тато натхненно читав «Гайдамаків».

Начальник петербурзької пасажирської станції й вокзалу інженер-капітан Микола Ілліч Миклуха-Маклай в 1856 році був звільнений з посади за те, що він надіслав засланому Шевченкові 150 крб, що було визнане неприпустимим: людина, що перебуває на державній службі, царською поштою надсилає гроші царському в'язневі. Миколі,  майбутньому мандрівникові, тоді було 11 років. В зрілому віці в своїх філософських записах він аналізував поему Шевченка «Кавказ», сповнену співчуття до народів Кавказу — чеченців та інших, які боролись за свою свободу. Йому була близька ця поема, бо він сам співчував всім народам, зокрема тим, що мешкали на його «березі Миклухи-Маклая».

Вперше Миклуха-Маклай відвідав Крим у травні 1869р., повертаючись з наукових досліджень на Червоному морі.

В 1886 році в Ливадії він прохав Олександра III, щоб Росія взяла тих тубільців під свою опіку. Імператор обіцяв подумати, та згодом на поданні мандрівника з'явилась резолюція:«Миклухо-Маклаю отказать». Великий російський вчений Микола Іванович Вавілов в 1937 році, перед тим, як був заарештований більшовиками, писав про Миклухо-Маклая і Україну : «За країною, котра народила його фізично і духовно, навіки закріпилось право зачинательки гуманізму».

М. М. Миклуха-Маклай був ініціатором створення в Севастополі   морської біологічної станції, нині це Інститут біології південних морів Національної Академії Наук України. Перед будинком цього інституту стоять пам'ятники Миклусі-Маклаю і першому директорові біологічної станції Олександру Онуфрієвичу Ковалевському (білорусу).

До змісту книги "УКРАЇНСЬКИЙ СЕВАСТОПІЛЬ"