В другій половині XVIII ст. в Данії жив дуже здібний юнак  Йоган Християн Даль - "з офіцерських дітей", як свідчить його формуляр. Закінчивши школу, він поїхав вчитись до Німеччини. І хоча юнак мав схильність до вивчення мов(знав їх сім) та, бажаючи обрати найкорисніший для служіння людям фах, отримав диплом доктора медицини. Він чув, що в Росії не вистачає лікарів і, оженившись(дружина його також кохалась в іноземних мовах, знала їх десять), поїхав до Росії. Працював лікарем в Гатчині, Петрозаводську, а з осені 1799 року - в славному українському місті Луганську. Там у подружжя Далів 22(10) листопада 1801 року народився син Володимир, що став визначним українським і російським лексикографом, етнографом і письменником. Він вважав, що батьківщина - це "вітчизна, де хто народився і виріс". Отже, за походженням Володимир Іванович Даль був датчанином, а за місцем народження - українцем, про що красномовно свідчить взятий ним літературний псевдонім - Козак Луганський.

    Володимир Даль прожив на Україні 20 років, знав українську мову. В 1861-1862 р.р. він опублікував збірку "Приказки російського народу", куди включив чимало українських приказок, примовок, скоромовок і загадок. Основною працею Даля став "Тлумачний словник живої великоруської мови" в чотирьох томах(1863-1866). Даль зібрав також цінні фольклорні й мовні матеріали для українського словника, але, на жаль, він залишився неопублікованим. В своїй книжці "Про повір'я, марновірство й забобони російського народу"(1845-1846) Даль навів чимало прикладів з українського фольклору, використав мотиви української демонології. Він написав низку художніх творів на українські теми: повісті "Савелій Граб", "Небувале в тому, що було", кілька оповідань. Він приятелював з Гоголем, Гребінкою, Максимовичем та ін. діячами української культури, підтримував творчі стосунки з Квіткою-Основ'яненком, чий "Салдацький патрет"        переклав російською мовою і написав про автора кілька статей. Надіслану йому Квіткою казку Даль вмістив у своїй книзі "Повісті, казки та оповідання Козака Луганського".

    Та все це було пізніше. Кар'єра Володимира Даля починалась зовсім інакше. Його батько закінчив свою службу в Миколаєві головним лікарем Чорноморського флоту і вирішив дати своїм дітям військову освіту. Так в 1814 році Володимир Даль і його молодший брат опинились в Морському кадетському корпусі. Закінчивши його в 1819 році, мічман Даль прибув на службу до Миколаєва. Він плавав по Чорному морю на різних судах. Тоді він неодноразово бував у Севастополі і писав про нього як про місто моряків, де "зайнять і розваг, крім службових, майже ніяких". Даль полюбляв блукати околицями Севастополя, особливо Інкерманом, де полював на птахів і лазив по печерах, видовбаних в скелях. До морської служби він не мав особливої охоти, до того ж не зносив хитавиці, і коли йому доводилось їхати у службових справах до Севастополя, то волів дістатися сюди з Миколаєва не морем, а суходолом, на візку.

    Восени 1823 року в Миколаєві з'явився сатиричний віршик, що викривав фінансові зловживання командира Чорноморського флоту віце-адмірала Грейга. Його приписали Далю, про якого було відомо, що він "складав комедії". Військовий суд Миколаєва визнав Даля винним. Даль заперечував свою вину, але мічман не мав жодних шансів у суперечці з адміралом, і суд засудив Даля до розжалування в матроси на шість місяців. Навесні наступного 1824 року Даль отримав чин лейтенанта, був переведений на Балтійський флот.

    В 1829 році Даль закінчив медичний факультет Дерптського(Тартуського, Естонія) університету і після цього працював лікарем і урядовцем в різних містах Російської імперії. Його ж син Левко Даль 19-річним студентом Академії мистецтв брав участь в обороні Севастополя.

    Володимир Іванович Даль помер у 1872 році. В його будинку в Луганську нині - музей.

До змісту книги "УКРАЇНСЬКИЙ СЕВАСТОПІЛЬ"