Одна з вулиць в центрі Севастополя носить ім’я українського письменника-мариніста, автора 28 книжок Василя Кучера, котрий присвятив літературній діяльності понад три десятиліття... Микола Нагнибіда в своєму вірші про цю вулицю писав:

Тут з піхотою він, з матросами,
Молоденький ще Кучер Вася,
Під фугасними лютими грозами
Севастополю присягався.

    Василь Степанович Кучер народився 20(7) липня 1911 року на Житомирщині в родині сільського вчителя. Коли Василь був ще хлопчиком і пас череду, приятель його батька, також сільський вчитель Максим Тадейович Рильський подарував малюкові “Кобзаря” Шевченка, і ця книжка в значній мірі окреслила все його подальше життя. Коли Василь вчився в Білоцерківському педагогічному технікумі, він почав писати до газети. В 1930 році  вступив до Харківського університету. Продовжував писати і пройшов шлях від сількора до широковідомого письменника, автора багатопланових романів.
    До війни Василь Кучер опублікував сім збірок оповідань і повість “Кармалюк”, на основі якої написав сценарій, по якому був поставлений фільм про українського народного героя, як сказали б зараз – терориста. Цей фільм йшов і в обложеному Севастополі навесні 1942 року. Потім свою повість автор доповнив і розширив, і так виник роман “Устим Кармалюк”, в якому Кучер відтворив бунтарський і свободолюбивий дух українського народу. За романом була написана п’єса, яка ставилась в Кам’янці-Подільському, де Кармалюк був ув’язнений в фортеці.
    Але почалася війна. Володимир Сосюра писав в своїй поемі “Вітчизна”:

Ближче й ближче гуркочуть бої...
Наступає кривава негода...
Йдуть на фронт побратими мої
І Собко, і Негода.
Кучер, Гарцман, Олекса Десняк,
Йося Фельдман, і Ле, і Качура -
Всі готові йти в пекло атак,
На вогонь і тортури.

    Згадані тут Качура, Гарцман, Десняк і багато інших українських письменників полягли на полі бою. Кучер став кореспондентом армійської газети військ, що захищали Причорномор’я, і брав безпосередню участь в обороні Одеси, а за тим Севастополя. Його дружина також була в діючій армії, дітей вони відвезли до своїх батьків.

    Найсильніша у всьому світі військово-морська база англійців Гонконг у другій світовій війні протрималась 18 днів, Севастополь натомість - 250. І ця героїчна оборона стала найважливішою темою творчості Василя Кучера. За час оборони Севастополя вийшло десь біля двадцяти його книжок. Під час роботи над збірками нарисів, документальних оповідань і репортажів про героїв оборони Севастополя, в  яких більше 40 відсотків припадало на долю  В. Ку- чера, він жив у бліндажі в Херсонесі біля башти Зенона, в якій ховався від артилерійських нальотів. Якось після чергового артнальоту ворога Кучер повернувся до свого бліндажа і побачив замість нього глибоку воронку... Він написав історію артилерійського полку, командир одного з дивізіонів якого майор Бундич, між іншим, знав напам’ять всю “Енеїду” Котляревського. Але окремою книжкою цей твір не вийшов, бо німецький снаряд влучив у друкарню, і набір і верстка були знищені, а Василь Кучер був поранений. Не можна було, зібравши необхідний матеріал на передовій, від’їхати для опрацювання його в тил: вся територія прострілювалась ворогом, скрізь був фронт. На Мекензієвих горах В. Кучер жив восени і взимку в вогкій землянці, де блимав каганець з мідної гільзи, а нагорі шугали штормові вітри з моря і гриміла канонада. Фронтові нариси Кучера - енергійно-пружні, динамічні, вони зворушують лаконізмом зображення, виразністю показа подій, внутрішньою емоційністю. Кучер написав нариси про Василя Цибулька, Миколу Фільченка (прізвище останнього він вживав в незросійщеному варіанті) та інших героїв оборони Севастополя.

    Після здачі Севастополя Кучер був військовим кореспондентом в Сталінграді, а закінчував війну співробітником української фронтової радіостанції “Дніпро”.

    По війні Кучер мешкав в Києві, але дуже часто приїздив до Севастополя. Його не вабили всілякі закордонні мандри, не було йому коли на витрішки туди їздити. Разом з Михайлом Григоровичем Байсаком, колишнім ад’ютантом командира 8 бригади морської піхоти, і Миколою Євдокимовичем Єхлаковим, колишнім комісаром 7 бригади морської піхоти, Василь Степанович Кучер сходив пішки лінії оборони Севастополя від Балаклави до Інкермана, де йому, кореспонденту армійської газети, не раз доводилось бувати під час війни. В один з приїздів до Севастополя письменника командуючий Чорноморським флотом, нагородив майора запасу В. С. Кучера одностроєм капітана 3 рангу і кортиком. Він дуже любив носити цей однострій, як і українську вишиванку.

    Він писав: “Чорноморці! Це ж улюбленці народу. Чорноморські козаки громили турецьких султанів. Про чорноморців найніжніших пісень співали українські дівчата”. І він створив роман “Чорноморці”.

    Вивчаючи документи в музеї Чорноморського флоту, В. Кучер в 1959 р. знайшов там спогади морського лікаря Павла Єреська, які його зацікавили і схвилювали. З ним він бачився ще під час оборони Севастополя, а тепер він поїхав до Миколаєва. де мешкав Єресько. Павло Іванович Єресько, уродженець Чернігівщини, 3 липня 1942 року з трьома бійцями відплив від севастопольського берега з метою дістатися Кавказу. 36 діб без їжі й питної води перебували вони на своїй шлюпці у відкритому морі. Товариші Єреська померли, його ж, напівживого, на 37-й день, 9 серпня, підібрали турецькі моряки з теплоплава “Анафорт”. В Туреччині він потрапив до табору інтернованих. Повернувшись звідти в 1943 році, він брав участь в обороні Кавказу. В 1944 році  повернувся до Севастополя і продовжив службу флотського лікаря. Підполковник медичної служби П. І. Єресько отримав почесне звання заслуженого лікаря України. Увільнившись в запас, він оселився в Миколаєві.

    “Письменник - це смолоскип, - казав Василь Кучер. - Запалиш його темою - палає”. Захопившись епопеєю Єреська, В. Кучер написав роман “Голод”. В перекладі на російську мову він вийшов під назвою “Плещут холодные волны”. Всі твори В. Кучера - документальні, всі навіяні враженнями, які письменник виніс з буремного життя. Відтворене в його книгах має свою адресу, конкретних прототипів, реальний грунт. Романи Кучера “Чорноморці”(1948, 1952 рр.) та “Голод” (1961 р.) виявились найкращими про оборону Одеси та Севастополя. Такої думки був, наприклад, Костянтин Симонов, з яким Василь Кучер був знайомий. Він назвав Кучера “честнейшим летописцем войны”, в книжках якого “выстрадана каждая строчка”. А Олександр Фадеєв називав Кучера українським Купером, тільки що не Фенімором, а Василем.

    Хворіючи на серце, в 1967 році Василь Степанович Кучер помер, проживши лише 56 років. На його могилу чорноморці привезли  якір з ланцюгом. В Музеї Чорноморського флоту в Севастополі експонуються портрет українського письменника-мариніста В. Кучера, його бойові ордени й медалі, кортик. В Севастопольській морській бібліотеці зберігаються його книжки з автографами, подаровані під час його приїздів до нашого міста. Про Кучера Українське телебачення зняло телевізійний фільм. Його ім’ям названі також вулиця і бібліотека в Києві, а також контейнеровіз. В згаданій бібліотеці є меморіальна кімната В. Кучера, до якої його дружина передала родинні реліквії й документи.

    Він був типовим українцем, якого випробування б’ють, а він собі похитається-похитається і, начебто нічого не було, стоїть і посміхається. Можна ще багато чого про нього розповісти. Але з нами залишились його книжки. Вони й розповідають...

До змісту книги "УКРАЇНСЬКИЙ СЕВАСТОПІЛЬ"