Петро Кішка народився в 1828 році в селі Ометинцях тодішнього Гайсинського повіту Подільської губернії, нині це Немирівський район Вінницької області. І хоч був він з родини українського селянина – кріпака, в російській і радянській літературі про нього пишуть – “російський матрос”.
Ось один з останніх прикладів. «Советский энциклопедический словарь» московського наукового видавництва «Советская энциклопедия» 1987 року подає: «Кошка Петр Маркович (1828-1882), русский матрос».

В дитинстві малий Петро полюбляв слухати розповіді дідів про запорізьку старовину, про славне минуле рідної України і мріяв бути схожим на тих хоробрих лицарів — запорожців.
16 травня 1849 року власник села і тамтешніх кріпаків пан Казимір Яловицький, котрий мешкав головним чином в Петербурзі й Варшаві, запідозривши Петра Кішку в зв’язках з учасниками селянського повстання на Поділлі, віддав його в рекрути. 20 серпня (1 вересня) того ж року Петро Кішка прибув до Севастополя Тут його було зараховано матросом до ЗО флотського екіпажу Спо-чатку він плавав на різних військових кораблях, а коли в 1854 році почалась облога Севастополя, Кішка був призначений на бата-рею капітан-лейтенанта Перекомського. Батарея була розташована між 3-м і 4-м бастіонами внизу, тобто між Бамборською висотою і Бульварною гіркою в кінці Південної бухти, що в районі нинішнього залізничного вокзалу.
Однією з причин поразки Росії в Кримській війні була відсутність доріг.
 Захопивши Крим, Росія не спромоглася збудувати сюди бодай якусь дорогу. Після війни почалось будівництво залізниці від станції Лозової на Слобожанщині до Севастополя. Залізничний вокзал спорудили в кінці Південної бухти, для чого низинну, заболочену місцевість в самому кінці бухти засипали, і це місце стало зватись Пересипом. З часом ця назва почала забуватись, але коли на початку совєцько-німецької війни з’явився кінофільм “Два бійці” і стала популярною пісенька з нього про Костю-моряка, то в Севастополі з’явився її трохи незграбний варіант:

Я вам не скажу за всю Одессу,
Вся Одесса очень велика,
Ну, а в Севастополе Пересыпь
Обожала Кошку-моряка.

Як бачимо, слава про матроса Кішку живе а в народній пам’яті.
Про подвиги матроса Кішки ми не будемо розповідати, бо про це дуже багато написано. Зокрема, можна прочитати історичну повість Бориса Слободянюка «Дума про матроса Кішку», видану в Києві в 1981 році. Нагадаємо лише про те, що він брав участь в 18 вилазках в тил ворога і часто діяв сам - майже щоночі ходив у секрети і повертався з полоненими і важливими відомостями про ворога. Про нього в Севастополі казали, що це той Кішка, що ночами ловив французьких та англійських мишей.  Він двічі був поранений, підвищений в чині до квартирмейстера, нагороджений знаком відзнаки військового ордена св. Георгія четвертого ступеню, а також двома медалями -–срібною за захист Севастополя і бронзовою в пам’ять про Кримську війну.
Повернувшись до рідного села, матері Кішка в живих вже не застав. Землі родина не мала, і Петро став чумакувати. Кілька разів їздив по сіль до Одеси, Миколаєва, Херсона, працював у лісництві. В 1863 році його знову взяли на службу, на цей раз на Балтійський флот. Опинившись в Петербурзі, Кішка прийшов до одного з чільних учасників оборони Севастополя генерал-лейтенанта Степана Олександровича Хрульова, що мешкав там на той час. Він розповів йому, що ще двічі був представлений до наго-роди в Севастополі, але подання десь «загубились». Хрульов написав від себе по інстанції, і в грудні 1863 року Кішка отримав золотий Георгіївський хрест другого ступеню. Він про-служив ще чотири роки. Повернувшись знову додому, одружився і останні роки свого життя провів у рідному селі, отримуючи невелику пенсію. Прожив Кішка лише 54 роки, помер 1 лютого 1882 року і був похований на батьківщині.
26 травня 1956 року в Севастополі на Корабельній стороні біля матроських казарм був відкритий памятник славному українцеві-захисникові Севастополя. Бронзове погруддя виконали скульптори брати • Василь та Йосип Кейдуки, що були на той час матросами Чорноморського флоту. Такий же пам’ятник було встановлено на батьківщині Петра Кішки. В Севастополі в одній з ніш на будинку Панорами оборони міста в 1854-1855 рр. є ще одне погруддя матроса Кішки. Портрет його залишив нам художник Василь Федорович Тімм, приятель Тараса Шевченка. Матроса Кішку ми бачимо також на живописному полотні панорами – зображено, як він повертається з чергової вилазки, ведучи полоненого француза.
Говорячи про матроса Петра Кішку, принагідно згадаймо ще одного українського героя з таким прізвищем, чиє життя також було пов’язане з Кримом, - Самійла Кішку, котрий в 70-х роках XVІ століття прославився в боях з турками, але потрапив до полону і 25 років мучився невільником на турецьких галерах. В 1599 році він очолив повстання на галері, коли вона була біля Козлова (Євпаторії) і, звільнившись з полону, повернувся в Україну, де був обраний гетьманом запорізького реєстрового козацького війська. В 1602 році він загинув в Прибалтиці, де запорожці воювали тоді проти шведів на боці Польщі. В Україні добре відома дума про Самійла Кішку, котру з дитинства добре знав Тарас Шевченко. Він писав про цю та інші українські історичні народні думи, що вони «возвышенно просты и прекрасны». Ці думи були одним з джерел поетичного натхнення Великого Кобзаря.

Сьогодні матрос Петро Кішка, як і запорожець Самійло Кішка по праву займають чільне місце в пантеоні героїв України.

До змісту книги "УКРАЇНСЬКИЙ СЕВАСТОПІЛЬ"