ВАЛЬКО КРАВЧЕНКО
УКРАЇНСЬКИЙ СЕВАСТОПІЛЬ
Матрос Кішка
– герой Севастополя
Петро Кішка народився в 1828 році в селі
Ометинцях тодішнього Гайсинського повіту Подільської
губернії, нині це Немирівський район Вінницької області.
І хоч був він з родини українського селянина – кріпака,
в російській і радянській літературі про нього пишуть
– “російський матрос”.
Ось один з останніх прикладів. «Советский энциклопедический
словарь» московського наукового видавництва «Советская
энциклопедия» 1987 року подає: «Кошка Петр Маркович
(1828-1882), русский матрос».
В дитинстві малий Петро полюбляв слухати
розповіді дідів про запорізьку старовину, про славне
минуле рідної України і мріяв бути схожим на тих хоробрих
лицарів — запорожців.
16 травня 1849 року власник села і тамтешніх кріпаків
пан Казимір Яловицький, котрий мешкав головним чином
в Петербурзі й Варшаві, запідозривши Петра Кішку в зв’язках
з учасниками селянського повстання на Поділлі, віддав
його в рекрути. 20 серпня (1 вересня) того ж року Петро
Кішка прибув до Севастополя Тут його було зараховано
матросом до ЗО флотського екіпажу Спо-чатку він плавав
на різних військових кораблях, а коли в 1854 році почалась
облога Севастополя, Кішка був призначений на бата-рею
капітан-лейтенанта Перекомського. Батарея була розташована
між 3-м і 4-м бастіонами внизу, тобто між Бамборською
висотою і Бульварною гіркою в кінці Південної бухти,
що в районі нинішнього залізничного вокзалу.
Однією з причин поразки Росії в Кримській війні була
відсутність доріг.
Захопивши Крим, Росія не спромоглася збудувати
сюди бодай якусь дорогу. Після війни почалось будівництво
залізниці від станції Лозової на Слобожанщині до Севастополя.
Залізничний вокзал спорудили в кінці Південної бухти,
для чого низинну, заболочену місцевість в самому кінці
бухти засипали, і це місце стало зватись Пересипом.
З часом ця назва почала забуватись, але коли на початку
совєцько-німецької війни з’явився кінофільм “Два бійці”
і стала популярною пісенька з нього про Костю-моряка,
то в Севастополі з’явився її трохи незграбний варіант:
Я вам не скажу за всю Одессу,
Вся Одесса очень велика,
Ну, а в Севастополе Пересыпь
Обожала Кошку-моряка.
Як бачимо, слава про матроса Кішку живе
а в народній пам’яті.
Про подвиги матроса Кішки ми не будемо розповідати,
бо про це дуже багато написано. Зокрема, можна прочитати
історичну повість Бориса Слободянюка «Дума про матроса
Кішку», видану в Києві в 1981 році. Нагадаємо лише про
те, що він брав участь в 18 вилазках в тил ворога і
часто діяв сам - майже щоночі ходив у секрети і повертався
з полоненими і важливими відомостями про ворога. Про
нього в Севастополі казали, що це той Кішка, що ночами
ловив французьких та англійських мишей. Він двічі
був поранений, підвищений в чині до квартирмейстера,
нагороджений знаком відзнаки військового ордена св.
Георгія четвертого ступеню, а також двома медалями -–срібною
за захист Севастополя і бронзовою в пам’ять про Кримську
війну.
Повернувшись до рідного села, матері Кішка в живих вже
не застав. Землі родина не мала, і Петро став чумакувати.
Кілька разів їздив по сіль до Одеси, Миколаєва, Херсона,
працював у лісництві. В 1863 році його знову взяли на
службу, на цей раз на Балтійський флот. Опинившись в
Петербурзі, Кішка прийшов до одного з чільних учасників
оборони Севастополя генерал-лейтенанта Степана Олександровича
Хрульова, що мешкав там на той час. Він розповів йому,
що ще двічі був представлений до наго-роди в Севастополі,
але подання десь «загубились». Хрульов написав від себе
по інстанції, і в грудні 1863 року Кішка отримав золотий
Георгіївський хрест другого ступеню. Він про-служив
ще чотири роки. Повернувшись знову додому, одружився
і останні роки свого життя провів у рідному селі, отримуючи
невелику пенсію. Прожив Кішка лише 54 роки, помер 1
лютого 1882 року і був похований на батьківщині.
26 травня 1956 року в Севастополі на Корабельній стороні
біля матроських казарм був відкритий памятник славному
українцеві-захисникові Севастополя. Бронзове погруддя
виконали скульптори брати • Василь та Йосип Кейдуки,
що були на той час матросами Чорноморського флоту. Такий
же пам’ятник було встановлено на батьківщині Петра Кішки.
В Севастополі в одній з ніш на будинку Панорами оборони
міста в 1854-1855 рр. є ще одне погруддя матроса Кішки.
Портрет його залишив нам художник Василь Федорович Тімм,
приятель Тараса Шевченка. Матроса Кішку ми бачимо також
на живописному полотні панорами – зображено, як він
повертається з чергової вилазки, ведучи полоненого француза.
Говорячи про матроса Петра Кішку, принагідно згадаймо
ще одного українського героя з таким прізвищем, чиє
життя також було пов’язане з Кримом, - Самійла Кішку,
котрий в 70-х роках XVІ століття прославився в боях
з турками, але потрапив до полону і 25 років мучився
невільником на турецьких галерах. В 1599 році він очолив
повстання на галері, коли вона була біля Козлова (Євпаторії)
і, звільнившись з полону, повернувся в Україну, де був
обраний гетьманом запорізького реєстрового козацького
війська. В 1602 році він загинув в Прибалтиці, де запорожці
воювали тоді проти шведів на боці Польщі. В Україні
добре відома дума про Самійла Кішку, котру з дитинства
добре знав Тарас Шевченко. Він писав про цю та інші
українські історичні народні думи, що вони «возвышенно
просты и прекрасны». Ці думи були одним з джерел поетичного
натхнення Великого Кобзаря.
Сьогодні матрос Петро Кішка, як і запорожець
Самійло Кішка по праву займають чільне місце в пантеоні
героїв України.
До змісту книги "УКРАЇНСЬКИЙ
СЕВАСТОПІЛЬ"