В 1835 році 8 липня  народилась письменниця, перша в Росії жінка — літературний критик, публіцистка Марія Костянтинівна Цебрикова. Це сталося в Кронштадті, “отом гнезде краж», як вона характеризувала базу російського Балтійського флоту. Її батько був тоді капітан-лейтенантом, старшим ад’ютантом штабу головного командира порту, і звали його в Кронштадті «собакою на сіні», бо він сам не брав хабарів і підлеглим не дозволяв. Треба гадати, це була не випадкова риса його характеру, адже був він онуком запорізького козака Максима Цебрика з славного слобідського міста Харкова.  Син Максима Цебрика Роман, набувши освіту в Німеччині, вступив на службу до іноземної колегії і став невдовзі одним з діяльних співробітників царя Олександра І, від котрого в нагороду він отримав кінцівку – “ов” до свого прізвища. Син Романа Микола Романович Цебриков морский офіцер, був декабристом, членом Північного товариства і справив вирішальний вплив на свою небогу Марію, він був засланий до Севастополя;  другий син Олександр Романович Цебриков контр-адмірал, брав участь в Кримській війні, командуючи весловою флотилією на Дунаї, охороняв Ізмаїл і закінчив службу на Чорноморському флоті віце-адміралом. Після ганебної, як писала  Марія Костянтинівна, але заслуженої поразки Росії у Кримській війні, брати багато сперечалися. Микола казав:” Я радий, що нас побили, радий. Ми прокинемось тепер, цей грім розбудить Росію. Ми підемо вперед. Жаль Севастополя, але це на краще. Очі відкриються». Третій з братів, Костянтин Романович Цебриков, закінчив службу генерал-лейтенантом.

Цебрикова викладала в недільних школах. Перша повість Марії Цебрикової зявилась в одному з тодішніх російських часописів в 1860 році. Її критичні статті читачі визнали гострими, а цензура — небезпечними. Марія Костянтинівна працювала в російській літературі більше сорока років і чи не найбільш відомим і знаменним з усього нею написаного був її лист до імператора Олександра III.

Після вбивства Олександра II народовольцями, котрих Цебрикова вважала «кращими людьми своєї доби», хоча була впевнена, що для Росії корисніша просвітительська праця, ніж терор — настав час реакції. «Відвідуючи друзів, ув'язнених в тюрмах,
-- писала Цебрикова, — я запитувала себе: ось вони страждають, чому ж я нічого не роблю?» З лйстів отриманих з Сибіру, вона складає книжку «Каторга і заслання», яку вивозить до Англії, щоб надрукувати там. «Міс Булочка», англійка Етель Буль, у шлюбі Етель Ліліан Войнич, авторка «Овода» називала Цебрикову «одною з найбільш героїчних осіб, котрих я будь-коли знала». В 1889 р. Цебрикова написала відкритого листа Олександру 111 і, щоб його надрукувати, сама їде за кордон. В Севастополі її затримують на цілий тиждень, зволікаючи з виданням закордонного пашпорту, і” видали, - писала вона, - лише тоді коли я заговорила генеральським тоном, погрожуючи телеграмою міністрові внутрішніх справ”. Лист царю вона везла  в шухляді з тютюном, стінки і дно якої були оклеєні папером, під яким була захована чернетка листа. Надрукувавши листа в Женеві в кількості 50 примірників, вона все це, та ще й 20 брошур « Каторга й заслання», заховала на собі і привезла до Петербурга. Примітивши, що за нею слідкують, вона в той же день розвезла свого листа по різним адресам - в канцелярію царя, до редакцій газет та кількох урядових установ. Ввечері її схопили в готелі. На допиті вона сказала: “Ви безсилі вбити думку”.

Олександр III спочатку сказав. «Отпустить старую дуру», але тут же додав, що йому «жить с ней в одном городе невозможно». Найбільше його розлютило звинувачення Цебрикової в тому, що він своєю дурною політикою грає на користь революції. «Ей-то что за дело?, - написав він на її лист. За його наказом вона була вислана на три роки на північ Вологодської губернії. Її лист люди переписували і поширювали по всій Росії. Його високо оцінив Лев Толстой. Лист закінчувався пророчими словами: “Ви не почуєте проклять нащадків, їх почують діти ваші, і який страшний спадок передаєте ви їм”.

Коли закінчився строк заслання Цебрикової, їй дозволили виїхати спочатку до своєї приятельки до Смоленської губернії.  Там вона вела велику пропагандистську і просвітницьку роботу, розповсюджувала книжки видавництва Л.М. Толстого “Посредник”, лікувала дітей (вона здобула медичну освіту в Цюриху). Селяни дуже любили “Цебричиху”. Але фізичні сили її були підорвані, і в 1910 р. за порадою лікарів віна переїхала до Криму, жила у свого двоюрідного брата в Кореїзі. Її попередження , що монархія Романових буде повалена, сповнилось через 27 років, і їй судилось дожити до цього дня -- вона померла 20 березня (2 квітня) 1917 року в маєтку брата у других поблизу Місхора.

Чи знає хтось там зараз правнучку козака Цебрика? Хай ця невеличка стаття прислужиться її пам”яті.

До змісту книги "УКРАЇНСЬКИЙ СЕВАСТОПІЛЬ"