22 лютого 2006 року виповнилось 10 років Українському культурно-інформаційному центру в м. Севастополі.

10 років у потоці історії — це лише мить, у житті людини — цілий період, для закладу культури — час розквіту творчих сил. Вже зроблено перші складні кроки, вже склався колектив, народились традиції, але ще є простір для пошуків, нових ідей, нема самозаспокоєння — на цьому підґрунті, як відомо, й народжується творчість.
Кожний ювілей, навіть самий маленький, є приводом для підведення підсумків, споминів про значні події у житті закладу культури.
1995 року Палац культури рибалок, на базі якого був створений УКІЦ, зазнав кризу Колективу загрожувало 40% скорочення штату за ініціативою власника Палацу СДП "Атлантика", комерційне переорієнтування.
Того ж часу в Криму та Севастополі виникли складні міжетнічні відносини, які змусили Кабінет Міністрів України шукати засобів впливу на ситуацію Активно обговорювались питання про створення у цьому регіоні такого чи таких закладів культури, які були б спроможні об'єднати представників різних культур, різних релігійних конфесій, сприяли б розвитку взаєморозуміння та вирішенню багатьох проблем.
Таким чином виникла ситуація, коли Міністерству культури потрібна була база для створення такого закладу культури, а колектив Палацу рибалок, який бажав розвиватися в руслі культури, був готовий стати такою базою.
Тривале узгодження деяких позицій мало завершення 30 січня 1996 року Кабінет Міністрів України прийняв рішення про створення Українського культурно-інформаційного центру в м Севастополі на базі Палацу культури рибалок, а на підставі цього документу 22 лютого 1996 року Міністерство культури і мистецтв України видало наказ за №88, який і зазначив дату народження УКІЦ та існування колективу ПК рибалок у новій якості.
Створення Українського культурно-інформаційного центру в російськомовному місті севастопольці сприйняли по-різному Дехто привітав цю подію, а дехто побачив у цьому загрозу російській культурі та спробу насильницької українізації. Дуже мало людей розуміли, що збережений один з найважливіших закладів культури міста, який завдяки свідомим, послідовним діям колективу не перетворився на салон з продажу авто (була така загроза), не став місцем розміщення декількох десятків крамничок, а продовжує справу виховання молоді, бо в творчих колективах УКІЦ та гуртках навчаються вокалу, танцям, грі на музичних інструментах близько 1000 дітей та молоді. Тут є місце для розвитку будь-якої культури.
А українська культура, якщо обтрусити з неї політичну лузгу, якою засмічене все наше життя, є культурою яскравою, зрозумілою, гідною високої шани й поваги.
Головна мета роботи Центру була визначена в його Статуті "сприяння процесу відродження і розвитку української національної культури та культур народів, які проживають в Україні та Криму. Всебічна підтримка культурних ініціатив, спрямованих на поширення надбань украінсь кої культури, міжнаціональне співробітництво у сфері професійного народного мистецтва та культурно-масової роботи".
Задача не дуже проста, враховуючи те, що до того часу колектив працював переважно з рибалками, підприємствами рибодобувної та рибообробної промисловості
На початку роботи лише 2 працівника вільно володіли українською мовою, добре були знайомі з українською культурою народними звичаями, традиціями Тобто не вистачало до свідчених кадрів. На перших кроках роботи УКІЦ це була найважливіша проблема її досить швидко розв'язав директор Центру — Олександр Артемович Коротун. До колективу влилися нові люди.
Не слід думати, що вирішення всіх цих завдань йшло безболісно, що формування колективу відбулося легко. Ні! Приходили, але швидко звільнялися ті, хто хоча й мав знання з української мови та культури, але кохав не саму культуру, а насамперед себе у ній, хто сподівався влучно попасти у потік і зробити собі ім'я, хто агресивно відносився до інших культур, просто нечесні люди. Колектив позбавлявся від таких "знавців".
Сьогодні колектив УКІЦ — це команда однодумців, яку складає близько 150 працівників, третина з них — творчі працівники. В УКІЦ працює 5 творчих відділів та підпорядковані їм бібліотека (перша українська бібліотека в Севастополі), художня та швацька майстерні, фонотека, музей.
Кількість творчих колективів зросла за 10 років з 11 до 19. Вони різні за жанрами та напрямками, 12 з них мають звання "народний" та "зразковий".
100% керівників відділів мають вищу освіту, 97% методистів — вищу, незакінчену вищу та середньо-спеціальну освіту. Середній вік працівників творчих відділів — 40 років, керівників колективів—46 років.
Зрозуміло, що такий кадровий склад гарантує високу якість проведення будь-яких заходів, це й обумовило зростання їх кількості: з 299 у 1996 році до 535 у 2005 році, тобто вдвічі.
Деякі скептики можуть запитати: "Навіщо потрібні в Севастополі заходи з української культури?" Їм можна відповісти, що є люди, котрим не потрібні заходи з будь-якої культури: чи з української, чи з російської, чи з кримськотатарської. Але ж є люди, котрим потрібні такі заходи, якщо вони цікаві й проведені на високому рівні.
Дійсна картина свідчить про те, що заходи з української культури, мовно-мистецькі свята, які щорік проводить УКІЦ, користуються попитом, є тенденція зростання їх кількості та кількості їх відвідувачів: це шкільні класи, які приводять вчителі української мови, історії, народознавства, щоб поширити знання учнів, це студенти технікумів і вузів, військовослужбовці, мешканці міста, що шанують українську культуру. За 10 років склалися традиції. Стільки, скільки існує УКІЦ, проводиться акція "Вінок Кобзарю" під час шевченківських свят, яка містить міський конкурс читців, конкурс дитячого малюнка, тематичні вечори, брейн-ринги, святкові концерти. УКІЦ започаткував проведення в Севастополі щорічного свята "Святий Миколай, до нас в гості завітай", Дня Матері, мовно-мистецьких свят на День української писемності і мови. За 10 років існування УКІЦ проведено більш 60 літературно-музичних світлиць та альманахів "Сузір'я", які знайомили севастопольців з життям та творчістю видатних українських митців: І.Франка, Л.Українки, Є.Гребінки, Л.Глібова, О.Кобилянської, І.Нечуя-Левицького, М.Гоголя, М.Рильського, Л.Костенко, І.Драча, О.Ольжича, О.Теліги, Є.Маланюка, А.Малишка, Г.Квітки-Основ'яненка.С.Руданського, Л.Старицької-Черняхівської, Н.Ужвій, М.Лисенка тощо.
Головна мета цих заходів — допомога в вивченні української мови, знайомство з історією української культури — досягається не тільки тим, що на заходи запрошується молодь, яка є глядачем, але й тим, що від 10 до 30 старшокласників і студентів є виконавцями творів, учасниками заходів. Склад виконавців постійно змінюється, і це дає змогу долучати до української культури все більше і більше молоді.
Саме з участі в заходах УКІЦ почався шлях у мистецтво Любові Тищенко, яка сьогодні є випускницею Київського Національного інституту театрального мистецтва ім.І.Карпенка-Карого, ще декілька постійних учасників заходів Центру стали студентами Київського Національного університету культури і мистецтв.
Найбільш резонансними за роки існування Центру були тематичні вечори: "Голгофа голодної смерті" — театралізована літературна світлиця до 70-річчя Голодомору в Україні, "Дзвони Чорнобиля", "Лицарі України" до 510-ої річниці українського козацтва, Міжнародний день рідної мови, який проводиться разом з Асоціацією національно-культурних товариств Севастополя. З АНКТС нас пов'язує давня і міцна дружба.
Саме в УКІЦ з року в рік святкує кримськотатарська громадськість Севастополя "Наврез-Байрам", єврейська громада — "Рош-а-Шана", новорічне свято. Молдавське та болгарське товариства саме в УКІЦ поділилися своїми знаннями про традиції святкування весняного свята "Мартішор", білоруси — зимового свята "Жаницьба комена". Двічі УКІЦ проводив форуми національно-культурних товариств Севастополя, 10 разів — акцію "Братерство в наших душах і піснях" під час святкування Дня Незалежності України.
Працівники Центру неодноразово були учасниками "круглих столів" та семінарів з питань міжетнічних відносин, двічі були у складі делегації Севастополя на Всеукраїнських форумах національних меншин, що проходили в м.Києві. Робота УКІЦ у цьому напрямку визнана у місті. Ми вміємо знаходити друзів. Центр став об'єднуючим закладом культури для інтелігенції міста.
Саме на базі бібліотеки УКІЦ постійно збираються члени севастопольської організації "Союзу українок", за безпосередньою участю творчих працівників Центру проводилися 1 -й та 2-й форуми інтелігенції міста "Маю честь жити в Севастополі", заключна акція відомого севастопольського пленеру, форум вчителів української мови та літератури "Духовні скульптори прийдешніх поколінь", традиційні фестивалі-конкурси творчих робіт телеорганізацій "Телетріумф — Севастополь", День працівників культури та аматорів народної творчості.
Давні стосунки поєднують нас з Кримським республіканським центром народної творчості, третій рік у рамках заключеної Угоди ми співпрацюємо з виховними структурами ВМС ЗС України, спільні заходи поєднують УКІЦ з кафедрами української мови та малювання й креслення Севастопольського державного гуманітарного університету.
Ми відкриті для співпраці, але ж нас дивує намагання деяких громадських організацій спостерігати за кожним кроком УКІЦ, чекаючи на помилку, щоб тієї ж миті плеснути від "щирого серця" брудом, щоб знали, хто більше любить Україну.
Це сумно. І це стиль, який ми відкидаємо. Наш стиль — це велика повага до культури України, до культур народів Криму. Це толерантність, це прагнення досконалості, співпраці, діалогу.
Цього стилю ми дотримуємось всі 10 років існування, саме за це нас шанують у місті, саме це є нашим компасом у суперечному, бурхливому, нашому неспокійному, але такому цікавому світі.

Тетяна ТИМОФЄЄВА,
заступник директора з культурно-масової роботи

***

Урочистим гала-концертом відзначили творчі колективи Українського культурно-інформаційного центру в м. Севастополі (УКІЦ) його 10-річчя.

Вітаємо цей острів української культури та його очільника Олександра Коротуна з першим ювілеєм, бажаємо творчого натхнення, успіхів у шляхетній діяльності, нових планів, задумів, зростання!