Просвіта Дзвін Севастополя Союз українок ТРЦ Бриз
На першу Галерея Вільна трибуна УКІЦ УГКЦ
Відгуки Бібліотека Пласт Смішного! Лінки
ЗЕМЛЕ МОЯ, КРИМСЬКА!
Віктор ВИНОГРАДОВ

Віктор Євгенович Виноградов народився 29 серпня 1963 року в місті Пустомити Львівської області. У Ялті закінчив середню школу. Згодом закінчив Львівський інститут декоративно-ужиткового мистецтва. Був викладачем у Ялтинській художній школі і деякий час її директором. Тепер -незалежний художник і поет. Член Національної Спілки письменників України. 1995 року ялтинець В. Виноградов став лауреатом видавництва "Смолоскип". Наступного року у цьому ж видавництві побачила світ його перша збірка віршів "Шлях дощу". Вона увібрала твори, які писалися з 1987 по 1995 рік. Вона відкривається передмовою поета Володимира Олейка, котра емоційно вводить читача у світ дитинства поета. Завершує збірку ґрунтовна стаття критика Роксолани Харчук, де зроблено спробу окреслити художню манеру молодого автора, що "функціонує" в режимі модернізму". Але це, на думку критика, не виключає пошуку власних шляхів. Від себе скажемо: в літературу прийшов небезталанний поет. З ним можна не погодуватись, сперечатись. Вказувати на певні і не раз істотні промахи.
Автор вражає неординарністю та свіжістю поетичної думки. У кращих віршах образність заснована на нових, несподівано сміливих асоціативних зближеннях. Це пояснюється тим, що його поетична муза діє у співдружності з музами суміжних мистецтв - музики та живопису. В. Виноградов - обдарований художник. В цьому легко переконатися, познайомившись з його збіркою "Шлях дощу", оздобленою самим автором. Не можна не захопитися вміщеним у книзі автопортретом. Нагадаємо іще: поет любить музику. Грає на скрипці. Традиції мистецького синтетизму, що пробивали собі дорогу ще в кінці XIX століття і в модерністській поезії, і в творчості Лесі Українки, згодом у П. Тичини, М. Рильського та інших митців, плідно позначилися на творчих пошуках В. Виноградова. Колір, світло, гра відтінків, виступаючи в органічній єдності з елементами музичності, надають віршам естетичної наснаженості, новизни. Пригляньтесь до чудових віршів "Бабусі", "П'єса для альта". І ви на конкретних прикладах відчуєте оту співдружність муз.
Поет торкається вічних, загальнолюдських ідей. Замислюється над тим, як дійти щастя. Як здолати дискомфорт, боління духу, який прагне проникнути в сутність людського життя, дійти істини. У цих творах запановує драматизм. Вони схиляють до роздумів і бентежать серце.
Не можна оминути пейзажної лірики В. Виноградова. Особливо яскраві його "дзвінкі акварелі" у першій частині збірки "Повітряні стебла", які за висловом С. Кочерги викликати "по-язичеськи трепетне захоплення ликом природи, що має безліч відтінків, здатні п'янити, мов запах озону після грози".
Водночас помічаєш втрату художньої міри, яка навіть приводить до самоповторів: "тіні... смарагдово-світлі", "Згоряє ліс вночі смарагдовим багаттям", "Мрії приймають смарагдовий ранок як дар". Для підкреслення драматизму часто вживається кольоровий епітет "сірий". Забралися і "хмар отари", які побутували колись іще в О. Олеся. Багато втрачають вірші від термінологічного перевантаження. Так, скажімо, у вірші "Я мислю як проза" тільки літературознавчих термінів більш півдесятка: мадригали, катрени, поеми, сонети, римовані плеса, ліричні експресії, вірші.
Правильно відзначив В. Олейко замикання поета в герметичному світі снів, ілюзій, естетизації естетичного, боязнь суспільної заангажованості. Яким шляхом він піде далі? Чи буде продовжувати реалізовувати свою спроможність в рамках модернізму, чи вийде на шлях геніїв громадянської поезії Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, творців, що вчили "неложними вустами сказати правду" про долю Батьківщини й народу.
 

ЛІРИКА

БАБУСІ
Обличчя твоє так нагадує фреску,
де вохра потріскалась, мічена часом.
Життя об'єднало все в кольорі разом -
як пензель
в руках живописця Франческо.
А дні пролітали, лишались тривоги.
Тебе малювали на темному фоні.
І вже неминуче стікало на скроні
білило епохи - мов попіл вологий.
Твій спогад - як усміх, бо всяке бувало.
Життя мов площина чиясь живописна,
а серце щосили лещатами стисне -
минуле себе нагадає
зухвало.
Там тло дотлівало, у сірих висотах
приречені ангели благовістили.
Терпіннями паляться душі, бо всоте
наточує час вже іржаву стамеску -
довбає цю землю на шрами і зморшки.
Дозволь подивитись на тебе ще трошки -
обличчя твоє так нагадує фреску...

* * *
О. С.
Весна іде
прозора і легка -
модель маестро Боттічеллі.
Ховаються до зимних келій
суха вода, холодна і крихка.
Ще світ, скупий на чисті кольори,
малює стримано на грунті
блідий ескіз квітучої пори,
як немовля, - без таїн, щирий.
А все живе з промінням віри.
І всесвіт сонце сіяти приніс.
В очах розтали вітражі зими.
Весна іде, як суть пророцтва,
у храм промерзлий одиноцтва,
де ти слабкий, відкриєш всі замки...

ЗИМА В ГУРЗУФІ
Південне сонце блідо матовіє
крізь хмар острижені отари.
У птахові вітрила бризом віє
холодний гомін Адаларів.

Фаланги хвиль щитами перламутру
вистукують скелястий стогін.
На плечі гір круті первісним хутром
лягає сніг, і під розлогі
під опахала італійських піній
стікає срібний дощ оливи.
А дух вогню над коминами, синій,
летить розвіяний і пахне чорносливом.

ШІСТДЕСЯТНИКАМ
Слава Богу пройшла зима:
Хтось від снігу лишився білим,
хтось у полі в траву вроста
чи упав на дорогу пилом.

Посірілі пройшли сніги.
І відбили у дзвін морози.
Сплять поховані без могил.
Їм відлига збирає грози.

Вже дощами дзвенить весна
І у ріки пірнає небо.
А душа, - як вода, пісна -
спрагу волі зове до себе...


Бібліотека "Українського життя в Севастополі"

Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ