Просвіта Дзвін Севастополя Союз українок ТРЦ Бриз
На першу Галерея Вільна трибуна УКІЦ УГКЦ
Відгуки Бібліотека Пласт Смішного! Лінки

Ромко МАЛКО

Крим буде або українським, або...

Прецедент

Нещодавно в Керчі знову відбувся показовий шабаш під патронатом Лужкова. Цього разу оборонці "Всєя Русі" вирішили іще раз підживити міф дружби між російським і українським народом, підкріпивши його мостом через Керченську протоку. Безумовно, аргументи про економічні перспективи сподобалися місцевим можновладцям. Тепер, щоб з'їздити на пиво у Сочі, не треба шукати броду чи їхати через тридев'ять земель довкола Азовського моря. Кілька годин - і ви готові. А ще Керчю особисто заопікується білокам'яна...

Усе було б добре, якби Керч не був українським містом і якби присутність Лужкова і Ко не була тут небажаною. Хоча подібні заяви, висловлювані московським мером, як свідчить практика, залишаються лише заявами, бо ніхто не збирається вкладати реальні гроші у цю авантюру. Популізм, як завжди. Але навіть якби проект усе таки відбувся, ми його тільки вітатимемо, адже все, що будується тут, залишиться нам. І з'єднати український Крим з українською Кубанню таки потрібно. То чому б не зробити це за рахунок сусідів? Хай будують.

Скалка в оці

Дурниць, яких українська влада наробила за роки незалежності, так багато, що ми вже втомилися про них слухати. Але якщо деякі "помилки" можна з часом виправити, то інші трансформувалися у болячки, які гнояться. Крим - одна з них і чи не найбільш задавнена. Сморід, який висить над півостровом, тим більше дошкуляє, чим більше українські правителі вдають, що їм пахне. Вплив Росії у геополітично важливій українській області дедалі зростає, і в цьому ми впевнились, повернувшись із Симферополя. Що чекає на Україну, коли гнійник Криму трісне, - невідомо, але перспективи, скажу вам, невтішні.

Мине 10-20 років, і поняття "український Крим" може навіки зникнути з лексикону.

Тут ви не почуєте української мови, не побачите її на вивісках магазинів чи на шпальтах газет. Ваша особа викличе підозру відразу, як тільки ви спробуєте щось з'ясувати не на "общєпонятном". Вас, зазвичай, "не зрозуміють". Складається враження, що місто, щонайменше, знаходиться за Уралом і живе роком 60-м. Якби не кіоски з модним "хламом" і рекламні плакати - ознака перемін, усе було б просто чудово. Українцям, які дивом тут ще залишилися, живеться просто жахливо. Їх не тільки ігнорують і не помічають, їх відверто виживають до дідькової мами. Усе керівництво півострова впевнене, що такої проблеми, як українська, не існує.

Кожен крок українців на відстоювання своїх природніх прав зустрічається з обуренням і протидією з боку російської меншини, яка чомусь тут почувається, як у себе вдома. Можливо, цьому сприяє клімат, який дуже нагадує соловецький, а може, даються взнаки природні риси характеру москвина?

Тут немає жодної повноцінної української школи, хоча є безліч бажаючих навчатися українською. Поодинокі українські класи ледве животіють. Підручники, що надходять, дивним чином зникають на складах. Діти з українських класів зазнають постійного приниження, нові школи відкривати ніхто не збирається, бо чекають, коли зникнуть ті, що є. Подібне коїться у вищій школі, у громадському житті, церкві і т.ін. Я знайшов лише одну українську газету - тижневик "Кримська світлиця", решта - москальське розважальне сміття типу "спід-інфо". Навіть київських сюди не привозять - мабуть, не "пользуюца спросом". Український театр перетворений на концертний зал для виступів російських "звьозд". Крим роками не бачив української вистави.

Доки ми терпітимемо подібний стан речей - не знаю. Зрештою, ми терплячі. А кримська влада робить усе, щоб знищити навіть сліди перебування українців на півострові. За такі "жарти" у нормальній країні ставлять до стінки. Але це у нормальній країні, а ми ж - найдемократичніша у світі бананова республіка.

Зате Росії тут багато. У кожному закапелку, на кожному смітнику. Максимальне сприяння всім забаганкам. Впадає в око жахливе падіння людської моралі і постави. Повальні матюки з вуст молодих, зажирілі наглі ветерани - довкола один великий "совок" .

Єдиний, хто не дає тут собі наплювати у кашу, - це татари.

Татари

Цим народом варто захоплюватися, хоча і не варто легковажити. Тактика щодо вирішення своїх проблем у них дуже різна і своєрідна. Вони давлять не стільки кількістю (їх у Криму 1/8 населення), скільки якістю. Високий рівень дисципліни, єдність. Треба вивести на вулиці сто тисяч народу - без питань, треба когось поставити на місце - зробимо. Таких речей, як три "Рухи", татари не розуміють. Уся нація працює на одну ідею. Не кожен на себе, а разом на всіх.

Вони є всюди. У державних і приватних структурах, на всіх факультетах ВНЗ. Вони опановують усе. А додамо до цього величезний приріст у татарських сім'ях - 5-10 дітей у кожній - і отримаємо у найближчому майбутньому не меншину, а татарську більшість. Та все ж говорити про сепаратизм з боку татар не слід. Вони набагато більші українські патріоти, ніж переважна частина українців, бо не лише вчать українську мову, а й постійно нейтралізують російські шовіністичні випади.

Та, попри все, українці в Криму є і будуть.

Цього року у Симферополі традиційно відзначалася славна пам'ять Вождя українських націоналістів Євгена Коновальця. Влада, м'яко кажучи, була не в захваті від самої ідеї, тому доклала чимало зусиль, щоб провалити заходи, організовані місцевими осередками ОУН. І тільки завдяки зусиллям провідника Симферопольської ОУН Марії Іщук і директора Всеукраїнського інформаційно-культурного центру Галини Хмільовської свято таки відбулось. Не буду розповідати про всю бюрократичну тяганину, яку довелося пережити організаторам, зупинюся на окремих моментах. За день до проведення у військовій частині, де мав відбутися вечір, вимкнули світло. Після численних дзвінків світло увімкнули, але на ранок усе військове керівництво зникло у невідомому напрямку, "забувши" віддати розпорядження на місці. А останнім хітом виявився прикол із запрошеними солдатами: їх вивели на середині дійства із зали і повели... в баню.

Найбільше вразила вистава випускників першого українського класу в Симферополі. "Одержима" не завжди під силу дорослим акторам, не кажу чи вже про дітей. Але гра учнів вартувала захоплення. Спроба переосмислення суперскладних проблем устами дітей на тлі життя українців Криму не виглядає недолугою. Тут дорослішають скоріше.

По всьому

Дуже багато вражень і емоцій кипить у серці. І мандри татарськими кварталами, і розмови на вулиці, і нова мечеть, і дорога вартістю сімнадцять годин туди і так само назад, і потяг з "русскім радіо", і великі, як бараболя, полуниці в Джанкої, і кримське пиво, і дівчата, і солдати, яким усе до..., і вуджена риба, і наляканий офіціант, і чіпси, і ще всього багато, багато. Але єдине, що я знаю твердо, - Крим таки буде українським, бо я бачив очі українських дітей.

"Українське слово" №22(3074) Київ

Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ