Петро ПРОЦИК,
генерал-лейтенант запасу,
заступник Начальника ГШ ЗС у 1997-2002 роках,
(м. Київ)

Чужий флот (ЧФ)

The Somebody Else’s Fleet (BSF of RF)

The Black Sea Fleet of Russian Federation… It is a bleeding wound in the heart of each patriot of Ukraine. In the article the author analyses all the missed possibilities to throw it out from the territory of our country as mechanism of threat for our sovereignty and independence, the center of separatism and antiukrainian activities of Russia.

Україна могла розпрощатись з Чорноморським Флотом Росії ще у 2008 році. Аби тоді на це була політична воля тодішньої влади та підтримка НАТО. Бо Закон України «Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України» підставою для денонсації міжнародного договору визначає ситуацію, якщо держава, підрозділи збройних сил якої перебувають на території України, увійшла у воєнний конфлікт з третьою державою, внаслідок чого виникла загроза національним інтересам України.

За ці майже 14 років, що минули з часу підписання тою малороською владою чорнофлотських угод (окремі достойники котрої нині знову повернулись, навіть на ключові міністерські пости з президентської квоти) російський флот, поводячись нахабно і безкарно, давав безліч законних підстав для їх денонсації. Матрицею такої поведінки є висловлена недавно одним з регіональних депутатів теза, що, мовляв, ЧФ РФ є для нього своїм флотом.
Але ж, для нас, патріотів, ЧФ РФ на нашій території – це втрата нашого суверенітету, окупація частки нашої землі, механізм утримання України у зоні інтересів Росії, втягування нас в конфронтацію з сусідами та усім демократичним світом, навіть у війну, центр координації сепаратизму, українофобії й паплюження нашої державності, беззаконня і свавілля; реальна загроза контрабанди й незаконної торгівлі зброєю, не виправдане нічим екологічне, соціальне, економічне навантаження, якого зазнають Севастополь та інші пункти його базування.
Саме тому вважаємо, що законодавча неврегульованість таких важливих питань щодо тимчасового перебування на території України ЧФ РФ, а також недотримання або порушення підрозділами ЧФ РФ Конституції України, вимог міжнародних договорів України, Закону України «Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України» та інших нормативно-правових актів є підставою для денонсації підписаних угод.
Адже, міжнародні договори України про тимчасове перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України підлягають денонсації в разі:

Але, в той же час, законодавча неврегульованість питань тимчасового базування ЧФ РФ дозволяє його командуванню і далі порушувати підписані угоди, особливо щодо виконання свого зобов’язання поважати суверенітет України, шанувати традиції та звичаї Українського народу і не завдавати шкоди національним інтересам України, додержання підрозділами ЧФ, особами військового і цивільного персоналу, які входять до їх складу, а також членами їх сімей міжнародних договорів України, українських законів, утримання від будь-якої політичної діяльності в Україні, а також від іншої діяльності, не сумісної з її національними інтересами.
Як з’ясовується із російських газет, харківський пакт – лише квіточки. Російська влада розвиває успіх і вже напрацювала  плани аншлюсу не лише Криму, а всього українського узбережжя. Як пишуть ці газети, Росія розглядає можливість відкриття нових об’єктів базування військових суден ЧФ в Україні.
Тож, російські військові об’єкти при згоді сторін і добрій волі Києва (хтось ще сумнівається, що вона вже є?) можуть з’явитися також у Миколаєві й Одесі і, можливо, в гирлі Дунаю, де, як вони вважають, в України й Румунії є територіальні суперечки.
«Можливість розширення ЧФ на захід є своєрідною відповіддю на розширення НАТО на схід, де, приміром, у Румунії й Болгарії США почали розміщення своїх нових військових баз», - заявив відомий українцям адмірал Комоєдов. Інший їх стратег, командувач ЧФ РФ віце-адмірал Клєцков, розповів, що «зараз опрацьовуються плани не лише переозброєння флоту, постачань нових кораблів, зброї, але й, що немало важливо, облаштування чорноморців у Севастополі, інших гарнізонах ...». Вони, ще не вбивши ведмедя, розповідають, як ділитимуть його шкіру. Воєначальник поки не розкриває, що конкретно стоїть за даними планами, але ясно, що ЧФ РФ очікує масштабне військове будівництво і розширення інфраструктури, де швидше за все, на принципах подвійного базування матимуть право дислокуватися російські військові судна і берегові частини.
Нижче ми наведемо оцінку сучасного, без перебільшень, катастрофічного стану ЧФ та вкрай обмежених можливостей Росії щодо оновлення його бойового складу.
Але, з огляду на гіпертрофовані імперські амбіції правлячого дуумвірату можна очікувати, що наш сусіда, попри здоровий глузд та негативні наслідки для допотопної економіки, спробує взяти реванш, адже ЧФ за своїми можливостями у 20 разів поступаєтьсяфлотам країн-членів НАТО в Чорному морі.
Більш того, вже маємо ознаки, що російське керівництво розпочало практичну реалізацію цих амбіцій.
Недавно головнокомандувач Військово-морським флотом РФ адмірал Володимир Висоцький пообіцяв, що Чорноморський флот Росії, вічне базування котрого пролонгувала нинішня колоніальна влада, протягом 10 років поповниться 9-10 новими надводними кораблями (фрегатами проекту 22350) і 5-6 дизельними підводними човнами (проекту 677 «Лада»).
Він також похвалився, що вже цього року спеціально для Чорноморського флоту закладуть один фрегат і один неатомний підводний човен. В Криму планується розмістити один з чотирьох французьких вертольотоносців «Містраль», переговори про купівлю яких завершуються.
Згадуваний адмірал Володимир Висоцький ще у вересні 2009 року заявляв, що наявність на озброєнні кораблів типу «Містраль» дозволила б Росії завдати поразки Грузії у війні 2008 року «протягом 40 хвилин замість 26 годин». «Містраль» здатен транспортувати 900 військових, 35 гелікоптерів, 4 баржі для висадки на суходіл та 70 сухопутних машин.
Для нас же особливо тривожним стало повідомлення про те, що українська влада вже дала згоду!!! на те, що росіяни уже у 2011 році переведуть у Севастополь з Балтики 3 бойових кораблі. Це що, в Росії помінялась Воєнна доктрина і її уявлення про супротивників? Чи все-таки підтверджується думка багатьох експертів, що вона й надалі усіма силами намагатиметься утримати Україну у сфері свого впливу.

Правові проблеми укладення і ратифікації угоди по ЧФ

Угода між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації (ЧФ РФ) на території України {Закон N 2153-VI від 27.04.2010} укладена і ратифікована всупереч Конституції України, оскільки:
Виходимо з того, що зазначена у перехідних положеннях нашої Конституції (прийнята 1996 року) можливість «Використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України» не є підставою для укладання нового договору, оскільки враховуючи факт присутності на той час ЧФ РФ та ведення переговорів з РФ про термін його перебування, лише узгоджувала це перебування з вимогами статті 17 Основного закону, котра однозначно визначає, що на території України не допускається розташування іноземних військових баз. Таким чином, подовження встановленого законом в 1997 році 20-річного (до 2017 року) терміну тимчасового перебування ЧФ РФ вступає у пряме протиріччя з цією нормою.
Крім того, необхідно нагадати, що стаття 9 Основного закону визначає, що укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення до неї відповідних змін.
Верховною Радою угода ратифікована теж з порушенням Конституції, оскільки Конституцією визначений особливий порядок внесення змін до розділу І «Загальні засади» Конституції виключно шляхом прийняття їх не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради з подальшим затвердженням на всеукраїнському референдумі.
Тож, пролонговані всупереч Конституції угоди 1997 року по ЧФ РФ не відповідають за багатьма параметрами вимогам законодавства України, особливо базовому Закону «Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2000, N 17, ст.122 ). При пролонгації вище означених угод не були врегульовані такі питання:

Вище означені угоди порушують також міжнародне право, оскільки пов’язавши в угоді факт збереження своєї військової бази на нашій території з ціною на газ, РФ демонстративно порушила пункт 3 Меморандуму про гарантії безпеки Україні 1994 року, де підписанти, серед яких є і Росія «підтверджують Україні їх зобов’язання згідно з принципами Заключного Акта НБСЄ утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким чином отримати будь-які переваги».

Склад та якісний стан ЧФ РФ

Відповідно до досягнутих Угод (від 9 червня 1995 року і 28 травня 1997 року) Чорноморський флот Росії на території України може мати 25 тис. чоловік особового складу, у тому числі в частинах морської піхоти та морської авіації наземного базування – 1987 чол.; 272 од. кораблів і суден (бойових кораблів – 32, бойових катерів – 20, кораблів спецпризначення – 16, суден і катерів допоміжного флоту – 130, пошуково-рятувальних суден і катерів – 40, гідрографічних суден і катерів – 34). Бойових літаків морської авіації наземного базування (22 од.), звичайних озброєнь і техніки: 132 бойових броньованих машин і 24 артилерійських одиниць калібру 100 мм і вище.
Основна база Чорноморського флоту Російської Федерації знаходиться в м. Севастополі (не Севастополь, а в…!).
Чорноморський флот Російської Федерації використовує також такі пункти базування і місця дислокації: 31-й випробувальний центр з відповідними об’єктами забезпечення (в районі Феодосії); військовий санаторій «Ялта», 830-й пост зв’язку та ретрансляції в м. Ялта, 1001-й пункт високочастотного зв’язку в населеному пункті Прибережне Судакського району, 2436-й склад ракетного палива на станції Мамут. За Росією залишилося 2 пункти базування корабельного складу: Севастополь і Феодосія, аеродроми Гвардійське і Кача з об’єктами забезпечення, 2 запасних аеродроми; 1 місце дислокації берегових військ (Севастополь).
Відвертою брехнею та цинізмом, маніпуляцією є твердження російських вождів, що, нібито ЧФ РФ захищає на Чорному морі інтереси України, здатен це зробити. Не здатен. Нині ЧФ за своїми можливостями у 20 разів поступається флотам країн-членів НАТО в Чорному морі.
Зараз чисельність особового складу Чорноморського флоту складає близько 11 - 12 тис. (за іншими даними – менше 14 тис.) та близько 9 – 10 тис працівників.
Чисельність російської морської піхоти на Чорному морі становить 2500 - 2900 чоловік (показово, що наприкінці 2008 – у 2009 р. 810 полк морської піхоти повторно розгорнуто у бригаду морської піхоти).
У бойовому складі ЧФ нині – близько 50 суден, з них менше 40 бойових кораблів і катерів: 13 великих кораблів (флагман, ракетний крейсер «Москва», 2 великих протичовнових кораблі, 3 сторожовика і 7 великих десантних кораблів). Крім того, – ще 13 малих кораблів (ракетні, протичовнові і тральні), 2 підводних човна і 6 ракетних катерів.
Фактично, порушенням міжнародних договорів України є базування на нашій території потенційних носіїв ядерної зброї Росії – крейсера «Москва», сторожових кораблів «Питлівий», «Ладний» та «Смєтлівий», літаків типу Су-24, Бє-12 та вертольотів Ка-27.
Стан кораблів російського Чорноморського флоту стрімко наближається до критичного, більшість із них служать довше відведеного запасу міцності, й до 2015 року ЧФ РФ може зовсім припинити виходи в море. Більшість із кораблів ЧФ служать понад відведених їм 30 років. Рекордсменом же є рятувальне судно «Комуна», яке спустили на воду... у 1913 році. «Очаков» почали будувати у 1969 році, а спустили на воду в 1971-му. Субмарину «Святий князь Георгій» спустили на воду пізніше — у 1982-му.
Росіяни мають у Севастополі лише 2 відносно нових бойових корабля, збудованих у 90-ті роки. З усіх плавзасобів, що перебувають на озброєнні ЧФ, у 80% – нормативний термін технічної придатності закінчився до 2010 року. Після цього часу списанню підлягатиме понад 60 % кораблів та суден і у складі флоту залишаться близько 13 надводних кораблів, 3 катери, один підводний човен і 20 літаків.
Лише невелика частина кораблів ЧФ Росії – боєготові. Решта – імітують перебування у ремонті. З-за кризи російський уряд припинив фінансування ремонту підводного човна Б-380 – одного з двох, що залишилися у ЧФ (другий – «Алроса» – теж небоєздатний, ремонтується).
Командування ЧФ уже найближчим часом збирається вивести з бойового складу великий протичовновий корабель (ВПК) «Очаков» (припинено фінансування ремонту) та дизельний підводний човен «Святий князь Георгій». Чекають своєї черги також ВПК «Керч», госпітальне судно «Єнісей», транспортний корабель «Тургай», кабельне судно «Сетунь» та морський транспорт озброєння «Генерал Рябіков». Протичовнові кораблі — найбільші у складі ЧФ, вони відповідають західному класу фрегат. Більший за них лише ракетний крейсер «Москва», після усіх списань він залишиться єдиним кораблем першого рангу на ЧФ.
В 2010 році Москва на 30 відсотків скоротила видатки на судноремонт. Навіть командувач ЧФ в 2009 році офіційно висловив побоювання з приводу використання бойових кораблів і катерів, збудованих в 70-ті-на початку 80-тих років (згадаймо авіаційну торпеду на пляжі, чи «парадну» болванку ракети у натовпі севастопольців). З середини 90-тих років росіяни заборонили стрільбу артилерією великих калібрів, а також пуски крилатих ракет через зношеність корабельних систем і загрозу розриву стволів.
Поповнення ЧФ новими кораблями сього річ не передбачається. Можливості оновлення бойового складу ЧФ обмежені. Навіть попри існуючі в угодах обмеження (можна міняти лише клас на клас), у Росії катастрофічно маленькі кораблебудівні програми, причому вони мають забезпечувати чотири флоти і Каспійську флотилію. За останні роки для всього ВМФ Росії було збудовано лише 7 нових військових кораблів. Жоден з них на Чорноморський флот не потрапив. І якщо склад малих ракетних катерів Росія насилу оновлює, то великих бойових кораблів із часів розпаду СРСР практично не будують.
За деякими оцінками, великий сучасний бойовий корабель може з’явитися на російському флоті не раніше, аніж до 2020 року. На той час «наймолодшому» кораблю ЧФ Росії – ракетному крейсеру «Москва» виповниться 37 років... Бойовий корабель без корінної модернізації служить не більше 25 років.
Напевне виходячи з такого стану ЧФ РФ Росія планує, як згадувалось, дислокувати в Севастополі один з кораблів типу «Містраль».

Економічна складова проблеми базування ЧФ

Наглою брехнею є і те, що базування флоту сприяє економічному розвитку Севастополя, інших пунктів. Серед причин, котрими обґрунтовується необхідність подовження всупереч Конституції України терміну перебування ЧФ РФ на території України називається і вигода від знижки на газ, і внески в бюджет, робочі місця. Нема лише тверезої оцінки  втрачено Україною вигоди, якби місця базування флоту були демілітаризовані.
Але ситуація починає змінюватись. Як повідомлялось, малоросійська частка нашого суспільства на сході, півдні і, особливо в Криму та Севастополі, поступово приходить до тями від ейфорії очікування благ, що мали звалитися на їх голову від подовження (хоч і всупереч Конституції!) базування Чорноморського Флоту Росії на території України, як мінімум до 2042 року.
Преса у минулому (2010 р.) багато писала про проблеми з банкрутством флотських підприємств, що були платниками податків, про великі заборгованості перед бюджетом Севастополя та й мешканцями міста, що працюють на підприємствах ЧФ, про відмову передати севастопольській громаді надлишкові землі, споруди, вивести з міста підприємства, що його забруднюють та арсенали боєприпасів, що загрожують безпеці мешканців.
Замість того, щоб давати гроші на розвиток інфраструктури міста, де самі зі своїми сім’ями мешкають, російські «гості» домоглися, здавалось би неможливого, українські суди визнали за ними право не платити податки, бо, мовляв ремонтні роботи проводяться на кораблях, а це – територія Росії.
Показовим є дуже швидке «прозріння» регіональної міської влади Севастополя. «На сьогодні, – констатував на брифінгу голова міськдержадміністрації і головний «регіонал» Севастополя Валерій Саратов, – наші очікування у зв’язку з підписанням харківських угод не виправдалися».
Відповідно до Додатків № 2 і № 3 до Угоди про параметри, в АР Крим та м. Севастополі під об’єктами ЧФ РФ значиться 18,2 тис. га земель (у т.ч. близько 3,5 тис. га у межах м. Севастополя). При цьому, на умовах оренди російській стороні для потреб ЧФ РФ передано 4591 об’єкт нерухомості (у т.ч. 3571 у межах м. Севастополя) та понад 110 причалів (використовуються за прямим призначенням не більше третини).
Але ж, відповідно до Угод, земля і нерухомість передані російській стороні виключно для забезпечення функціонування ЧФ РФ, але при тому, що корабельний склад флоту за цей час скоротився майже в 10 разів (на початку 1992 року – 373 кораблі, нині біля українських причалів базуються лише 40 одиниць), вивільнені майнові комплекси Україні не повертаються. Про наявність таких об’єктів, що не використовуються за призначенням, свідчать факти суборенди. Хоч вона нібито скасована, непотрібні ЧФ РФ ділянки і майно не повернуті і їх використання на даний час суперечить угодам. Нині на фондах ЧФ РФ розміщені з десяток філіалів російських вишів, школи, редакції і видавництва, т.з. громадські організації, й багато інших подібних установ, мета котрих – збереження російського духу, насаджування імперської антиукраїнської ідеології та рекрутування ресурсу для потреб Росії.
Російська сторона досі не повернула (як видається, і не поверне) місцевим органам влади величезну кількість земель і об’єктів які не були включені в додатки до підписаних угод, а тому сьогодні флот фактично експлуатує значно більше того, що в них прописане.
За дуже заниженими даними це – 75 земельних ділянок, площею більше 150 гектарів, 300 об’єктів інфраструктури, велика кількість спеціальних полігонів на суші, у внутрішніх і територіальних водах.
Лише наприкінці 2005 року та на початку 2006 року Кабінетом Міністрів України видані Розпорядження (№ 555-р) та Постанова (№ 246) про управління майном, яке використовував Чорноморський Флот колишнього СРСР та про його інвентаризацію. Але за минулий період і зараз ця робота фактично не проводиться.
Стосовно нібито вигідного розміру орендної плати, що отримала Україна після Харківського пакту.
Залік на 40 млрд. дол. нібито орендної плати Україна отримує шляхом знижки ціни газу лише за 10 років дії газових контрактів до 2019 року включно, після чого – знову 100 млн. дол. щорічно, правда, уже живими грошима.
Навіть тут маємо запитання, чому 100 млн. дол., бо США, для прикладу стільки ж сплачують Киргизстану за оренду лише частки одного аеродрому.
А орендну плату живими грошима ми могли отримувати уже з 2007 року.
Якщо уважно вчитатись в Угоду про взаємні розрахунки, пов’язані з поділом Чорноморського флоту колишнього СРСР та перебуванням ЧФ РФ на території України (нині подовжену) то ніде ми не знайдемо умови, що вартість оренди дорівнює заборгованості України за державними кредитами, наданими їй Російською Федерацією.
Сказано там лише про те, що нараховування сум платежів здійснюється з дати підписання Угоди, а розрахунки провадяться Російською Стороною, починаючи з 1998 року, шляхом щорічного зменшення рівними частками державного боргу, котрий Україна якраз і зобов’язувалася погасити до кінця 2007 року.
Борг цей станом на 28 травня 1997 року, після вирахування компенсаційної вартості кораблів, суден і плавзасобів і компенсації за розщеплюванні матеріали, визнавався Сторонами сумі 2 447,491 мільйонів доларів США з урахуванням відсотків за користування кредитами.
Зазначено там і те, що сума щорічного погашення частини державного боргу України становить 97,75 мільйонів доларів США. Зверніть увагу, не всього боргу, а його частини, і не до 2017 року, а до 2007, оскільки тоді цей борг Україна зобов’язувалась погасити, а договорів про його реструктуризацію, наскільки відомо, немає.
І найголовніше: стаття 2 зазначеної угоди однозначно передбачає, що «після погашення Україною державного боргу перед Російською Федерацією, орендна плата здійснюється Російською Стороною прямими платежами». Станом на липень 2008 року було погашено 1.881.644.140,0 дол. США, залишок боргу склав 1.192.355.860,0 дол. США.
Якщо б його погасити і перейти на прямі платежі, що мали б скласти від 1,2 до 1,5 млрд. дол. щорічно, то цю суму Україна мала отримувати, починаючи з моменту погашення. Середні ціни на землю під військові бази хоч і всюди різні, але все-таки оренда 2,3 тис. га японської території коштує приблизно 2 мільярди доларів, то така ж площа в Італії – вже 5 мільярдів. А Росія, як уже згадувалось, займає в Криму територію майже у вісім разів більшу, аж 18 тисяч гектарів.
А стаття 3 угоди, окрім орендної плати, передбачає окрему плату за використання повітряного простору, акваторії, радіочастотного ресурсу, засобів та інфраструктури навігаційно-гідрографічного і гідрометеорологічного забезпечення мореплавства та екологію.
Влада називає сумнівні цифри кількості робочих місць, котрі надає мешканцям Криму та Севастополя ЧФ РФ та його внесків в економічний розвиток регіону, чим вводить в оману українське суспільство та світову спільноту. Так,  в недавньому інтерв’ю виданню ВВС було заявлено, що «Чорноморський флот сьогодні тримає біля 70 тисяч робочих місць в Криму».
Разом з тим, ЗМІ повідомляли, що в минулі роки у складі ЧФ РФ налічувалось, за різними даними від 9-10 до 15 тисяч працівників, повідомлялось також, що в рамках загального реформування російських збройних сил кількість працівників на ЧФ РФ мала скоротитись ще на майже 9 тисяч. Приміром, кількість робочих місць на підпорядкованих «чорноморцям» підприємствах скоротилася тільки цього річ на 12 відсотків. Найгірша ж ситуація – в будівельному управлінні ЧФ, де почалася процедура банкрутства. Фактично без замовлень опинився 13-й флотський завод. Через це значно скоротилися надходження до Пенсійного фонду і бюджету Севастополя.
Нині, за даними місцевої влади Севастополя, внески флоту в бюджет міста складають уже менше 15% його загального обсягу, у той же час, навіть при обмеженні туристичних можливостей міста внаслідок суцільної мілітаризації, внесок туристичної галузі до бюджету склав 7%.
Більш того, не отримуючи від РФ орендної плати, державний бюджет компенсує бюджетам Севастополя та інших міст втрати від базування ЧФ.
Зокрема, на 2010 рік передбачено трансфери майже 150 млн. грн., у т.ч. – на компенсацію втрат доходів внаслідок розміщення Чорноморського флоту Російської Федерації на території міст – 109 644,4 млн.(Севастополя – 107 600, Феодосії – 1 614, та смт. Гвардійське – 430,4) і окремо на розвиток соціально-економічної сфери міста Севастополя та інших населених пунктів, в яких дислокуються військові формування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України – 40 126,1 млн. (Севастополя – 38 267,7, Феодосії – 1 611,2 та смт. Гвардійське – 247,2).

Загрози безпеці мешканців

ЧФ має у своєму арсеналі від 200 до 300 тис. тонн боєприпасів, із них 10-20 тис. т вимагають негайної утилізації. В межах Севастополя знаходяться склади 17-го арсеналу і 1584-ї флотської технічної ракетної бази, де зберігається понад 3 тис. умовних вагонів артилерійських і стрілецьких боєприпасів, усього близько 60 тис. тонн.
За деякими даними, лише у підземних шахтах під Севастополем лежать десятки тисяч тонн вибухонебезпечних предметів. Зокрема, у бухті Голандія розташовано близько 80 підземних казематів, де зберігають неймовірну кількість боєзапасів. Просто нафаршировані ними підземний арсенал в Сухарній балці, торпедний арсенал в Троїцькій балці, над яким розташований цілий житловий мікрорайон. Є дані, що застарілі боєприпаси на території деяких складів (як, наприклад – у районі Феодосії) просто засипались землею, і на їх місці уже споруджені житлові квартали.
На бойових суднах ЧФ РФ, які дислокуються в Південній і Севастопольській бухтах, знаходиться певна кількість ракетних і артилерійських боєприпасів, мін, бомб та інших вибухонебезпечних предметів. Враховуючи те, що самі судна були побудовані ще у минулому сторіччі і, звичайно, морально і фізично застаріли, як і умови зберігання боєприпасів, вони теж являють потенційну небезпеку. Недаремно, після підриву морського арсеналу Уляновську з крейсера «Москва» крилаті ракети вивантажували і перевозили на арсенал в межах Севастополя, до речі через усе місто.
Збільшує загрозу і те, що ці смертоносні «скарби» знаходяться ще й у сейсмічно нестійкому районі, а в Севастополі, неподалік від арсеналів і бази пального ЧФ до цього часу діє ядерний реактор. (дослідницький реактор малої потужності прим. редакції)
Замість того, щоб вживати заходів для зменшення загрози, російська та українська сторони скривають, що військові об’єкти ЧФ РФ є вкрай небезпечними для населення Севастополя, Криму, України…
Небезпідставними, мабуть, є дані про затоплення в бухтах  Севастополя Чорноморським флотом, під час розподілу, бойових отруйних речовин та застарілих боєприпасів.
Є факти затоплення десантними кораблями ЧФ РФ боєприпасів на траверзі Севастополя у 1999 і 2004 роках. Зокрема, влітку 2004 року авіаційні боєприпаси, що відслужили свій термін експлуатації, затопили на зовнішньому рейді Севастополя великі десантні кораблі «Орск» і «Цезар Куніков».
За свідченням вчених Севастопольського національного університету ядерної енергії і промисловості на дні Чорного моря затоплено 1150 суден, більша частина яких знаходиться на континентальному шельфі прибережної зони. Фахівці стверджують, що орієнтовна сумарна вага боєзапасу на всіх затонулих човнах та суднах перевищує 20 тис. т. На більшості затонулих суден в цистернах, відсіках та повітряних подушках збереглися залишки рідкого палива, орієнтовна кількість якого складає 100 тис. тон. Існує реальна загроза витікання цього палива внаслідок корозії металу.
Звалища хімічних відходів утворювались протягом довгого часу переважно від діяльності Чорноморського Флоту на прибережному шельфі – на захід від Севастополя (на «Херсонеському звалищі») й в інших місцях (в акваторії селища Чорноморське їх нараховано 49 одиниць, в Керченській протоці – 11, Феодосійській затоці – 1, на узбережжі Алупки – 66, Ялти, район «Ластівчиного Гнізда» – 60, Алушти – 70, Балаклави – 80, мису Лукулл – 65 контейнерів).
Скільки їх насправді знають достеменно російські військовики, але документації на них не передають бо кажуть, що вона в них ще не розтаємничена.

Чого ж громадським організаціям, патріотам нашої держави вимагати від влади

На завершення маємо зазначити наступне.
Дорого Україна заплатила за уявне здешевлення російського газу.
І ще платитиме, аж до реальної втрати незалежності, якщо нинішня українська влада й дальше прийматиме безконечні «братні» пропозиції Росії, як, наприклад, створення СП російського Газпрому та поки нашого Нафтогазу, поглинання ними українського авіапрому, космічної галузі, тощо…

«Чорноморська безпека» #1(19) 2011