Микола НІКУЛІН

БЕЗ НАЗВИ.
ЧAСТИНА ДРУГА.

Я вже давно не знаю, яку традицію я відстоюю чи зберігаю: думаю не мовою своїх батьків, матюкаючись "світовою мовою" на "щирих українців" і водночас розуміючи, що заручений з цією землею. І молюся за неї.

Такі слова Ромцьо виводив під час "архинудної" лекції з української мови під блаженне виття викладача, яке, мов диявольська музика, вивертало все Ромчине нутро. Кажуть, що люди з роками байдужішають, зрештою, сам хлопець не був винятком, але три проблеми і досі різали йому душу: рідна мова, віра та гумор.

ПРО ВІРУ. Bible Studies йшли своїм порядком: молитва, за якою слідувала дискусія віршів з Біблії. Проповідник-американець почав, як завжди, розповідь, широко ілюструючи її історіями з власного життя. Така вже мода пішла: ілюструвати лише заради зацікавлення, та на Ромка воно діяло дуже рідко: він звик вбирати тільки потрібну йому інформацію. І якось прозвучало питання:
- Do you know what you believe in?
- Yes! I believe in the Lord our God… He came to save us and was crucified for us… - зубрила, пробравшись навіть сюди, тягнула свою звичну пісню. Таким самим макаром вона видавала speeches на семінарах і зараз, запинаючись, дивлячись на американця (тобто перевіряючи, чи те, що тре" вона каже) гомоніла на одній ноті.
- I don't, - подав Роман голос. Він сидів на стільці, злегка розкинувшись, і дивився просто в очі проповідникові.(Чомусь зараз вважається нормальним не дивитися співрозмовникові в очі).
- But now we know that, - тут американець підняв над головою Біблію, - because now it's quite easy to get this book and read it. And we all should do that.
- Let it be so, - Роман формально вийшов з тієї розмови. Так, він не читав всю Біблію (О, скількі там дивовижного написано!), бо не міг сприйняти зараз такий обсяг інформації. А під час таких бесід всі навколо здавалися схожими на зомбі чи загіпнотизованих. Роман також не міг забути тих моментів перебування на церковній службі у протестантів: тупі пісні, відсутність поезії, руки, що у пориві радощів люди здіймали вгору - ні дати ні взяти, слони, описані у "Фізіологу", що вітали сонце підняттям хоботів. Тільки чи те сонце, що дає життя і творчість?
Ще багато говорили, в тому числі про авторитет Біблії. Хлопець нутром відчував втрату частини самого себе в таких зустрічах - і не міг пояснити. А кілька років тому він порвав зі службами на "Просвіті" у Севастополі. Здавалося, що його тягнуло на Bible Studies? Практика англійської мови і… бажання ситно поїсти "на халяву". О, це бажання уже починало долати всі інші… А годували проповідники щедро. І не розумів хлопець, що з ним робилося, вечорами за чаєм довгі розмови тягнулися… А дійсно, в кого чи у що ми віруємо?

О РОДНОМ ЯЗЫЦЕ. Світло настільної лампи осяювало теплу гуртожитську кімнатку, приємно відбиваючись від стін, покритих світлими обоями, та зелених штор. Ромцьо любив робити спільні вечері, і зараз він та його приятель сиділи, розвалившись, за столом і потягували чай.
- А на фіга ти базариш мовою? - спитав товариш. Дискусія тривала уже кілька хвилин.
- Просто, для інтересу, - українську мову Роман вивчив сам, вважаючи, що знання іншої мови вже робить людину особливішою. Він зрозумів, що незважаючи на всі витребеньки націоналістів, він полюбив її до нестями.
- Так на … нею говорити, як ніхто не базарить?
- Ти ж розмовляєш.
- Це тому, що ти говорив. Але далеко не всі ж такі…
- Ну, треба ж людям чути хоча б ту мову.
- А на фіга? Хіба вона тобі шмат хліба принесе? У престижних фірмах, коли беруть на роботу про неї і не згадують. Куди ти з нею дінешся? Лише викладати за нещасні сто гривень. Тобі воно треба?
О, яка ж щира правда стояла за словами Ромчиного приятеля. Роман збагнув це ще давно. І єдиний контраргумент, що він висунув, це те, що мова є вираженням індивідуальності.
- А для чого тобі індивідуальність? - брякнув приятель.
- З нею цікавіше…
- Що, те, що тебе відкидає кожна тусовка з твоїми принципами, є цікаве?
Це був довгий словесний бій раціонального з ірраціональним.
Они сошлись: стихи и проза…
Аби лише дійшли до компромісу!..

ПРО ГУМОР. Роман, повністю відключившись від оточуючого світу, засинав. У нього над вухом гупав реп, що часто-густо переривався вигуками та реготом Ромкових сусідів. Наш севастополець звик до всього.
В той день один сусід справляв день народження. Їжа, "бухло" - всього вистачало. Після рясної трапези - теревеньки. Напідпитку легко реготати.
- Лежать на одному столі банан з вібратором, - "травив" іменинник анекдот. - Ну, вібратор вібрує весь час. Банан йому й каже: "Ну чого тремтиш, дурню? Все одно мене з"їдять."
Відповіддю був регіт. Опісля почалася усім відома гра: треба було зобразити слово, що казали на вухо вибраній людині. Та от бачити хотіли такі речі, як поллюцію, дефлорацію, ерекцію і т.д. і т.п. Звичайно, зобразити таке не кожному під силу, отже й регіт стояв на півобщаги.
Ромцьо пригадав попередню їхню пиятику, коли один з його сусідів, напившись до нестями, розвалив стіл, скинувши на підлогу всю їжу та розтоптавши її. Наш севастополець іржав з того, інакше той сміх назвати не можна. То була як захисна реакція від цієї напасти.

* * *

Відкривши Біблію, Ромко вперше натрапив на момент, з яким не погоджувався. Мабуть, тисячу разів мали рацію філософи, що в усьому сумнівалися. Таки не можна брати навіть Біблію за абсолютний авторитет - хоча дуже багато дивовижного так сказано.
"До чужого ярма не впрягайтесь з невірними, бо що є спільного між праведністю і беззаконням, або яка спільність у світла з темрявою?" - рекло друге послання до Коринтян. Незважаючи на утиски, що здавили Романову душу з усіх усюд, на його намагання позбутися світу цього, Ромцьо знову дійшов до висновку: так, він все-таки до нестями любив цей світ, повний "невірних".
А на что мне небо, да зачем эти звёзды,
Если я останусь один?
З власного життя Ромко знав, що аж занадто багато невірних навколо, але і їм не є чужа мораль, любов, кому, як не їм, нести слово?.. Тільки яке слово? Де воно, справжнє добро? Тим більше, саме з такими людьми житимемо весь час.
Американські проповідники всякого роду-племені "кумарили" Романа на кожному кроці. Це був другий аргумент проти них, що вважали Біблію абсолютним ідеалом. Хлопець, дописавши речення до кінця, тихо поклав ручку. Він закінчив - чергову главу своєї книги життя.
Липень 2000 року