Українське життя в Севастополi Бібліотека ім. Марії Фішер-Слиж Мирослав МАМЧАК МАРТИРОЛОГ офіцерів та урядовців Українського Державного флоту (1917-1921 рр.)

Мирослав МАМЧАК
МАРТИРОЛОГ
офіцерів та урядовців
Українського державного флоту
(1917—1921 рр.)

Історію творять люди. Але їхні імена не завжди залишаються на скрижалях самої історії. Прикладом подібного може служити історія вітчизняного флоту періоду національно-визвольної революції 1917—1921 років. Як не прикро визнавати, але відсутність відомостей про людей, які на зорі XX століття відроджували наш національний флот, які на морі і на суші героїчно боролись за волю і свободу українського народу та за державну незалежність, і сьогодні створює проблему на шляху військово-морського будівництва в сучасній Україні. Нас і сьогодні переконують, що у минулі часи в Україні ніколи власного флоту не було, що серед нас не було ніколи і справжніх військових моряків, нас знову підводять до висновку, що Україні для свого захисту з моря військового флоту не потрібно, що для цього достатньо наявності в українських портах флоту сусідньої держави.

Та настав час розвіювати численні міфологеми радянської історіографії та пропаганду наших сучасних недоброзичливців навколо флотського питання і відновити історичну правду про своїх, викинутих чужою силою з рідних портів, українських моряків, абсолютна більшість яких і за кордоном залишалися великими українцями, щиро любили свій народ і свій край, багато зробили для популяризації українства в зарубіжних країнах, зберегли неоціненні історичні пам’ятки та документи тієї епохи.

У 1989 році в далекій Америці помер останній український військовий моряк УНР старший лейтенант Василь Пилишенко і свідків тих подій вже не залишилося. То ж зараз можемо лише опиратися на нечисленні і розкидані світом спогади очевидців і учасників тих подій. На щастя, в еміграційних українських виданнях публікувалися спогади і оповідання окремих учасників і свідків подій у Севастополі, в Криму, Одесі і Миколаєві, але по флотській темі їх надзвичайно мало, і окремого списку морських офіцерів, будівничих українського військового флоту, до сих пір не складено. Сьогодні, вибираючи з цих спогадів прізвища українців-моряків, ми робимо чи не першу скромну спробу об’єднати їх, розкиданих долею по всіх континентах світу, в єдиний мартиролог морських офіцерів України і повернути ці імена історії Військово-морських сил Збройних Сил України. На їхніх ратних подвигах, відданості народу і звитязі мають виховуватися сучасні захисники Батьківщини.

На жаль, ми ще досить мало знаємо про наших морських попередників, про тих, хто на початку XX ст. боровся за Український флот і зі зброєю в руках захищав незалежність нашої країни та боровся за українське Чорне море. В радянські часи їх імена з історії флоту були викреслені, а документи якщо не знищені, то заховані в спецхрани й у більшості випадків вивезені за межі України. А самих українських морських офіцерів, хто не відбув в еміграцію, знищила кривава рука червоних окупантів як «ворогів народу».

Наведений нижче список морських офіцерів минулої епохи є далеко не повним, це лише початок великої дослідницької роботи зі встановлення історичного зв’язку з попередніми поколіннями українських моряків на шляху повернення нашої історичної правди. Ґрунтовна робота по встановленню імен офіцерів флоту УНР і Української Держави ще попереду, але на сьогодні складений мартиролог відповідає нашим знанням історичного минулого. Автор має надію, що до цієї непростої роботи приєднається багато дослідників нашої морської минувшини і відкриють широкому читачеві біографії тих, хто насправді складає гордість морської історії України, і цим лише прислужаться не лише відродженню історичної справедливості, а й справі ствердження України як морської держави.

Слід зважати, що військовим морякам-українцям Чорноморського флоту доводилося діяти при надзвичайно складних військово-політичних зовнішніх і внутрішніх умовах, відроджувати національний флот в час незавершеної Світової війни, розвалу світових імперій, загальної розрухи і політичної кризи. То ж бойові офіцери не завжди могли розібратися в політичних програмах і платформах численних партій, не завжди швидкоплинна зміна військово-політичної ситуації давала їм час на прийняття виважених рішень у відповідності до свого світогляду. У багатьох випадках остаточні рішення приймалися під тиском безвихідних обставин. Більшість офіцерів флоту, виховані флотською школою та консервативними традиціями імперського флоту не завжди могли швидко змінити власний світогляд на вимоги часу національно-визвольної боротьби українського народу і у багатьох випадках йшли на службу Українській Державі не по волі своїх національних почуттів, а за збігом обставин і плином тодішніх подій.

Першим морським офіцерам і адміралам УНР і Української Держави довелося служити і будувати флот України в часи жорстокого військового і політичного шторму в Чорному морі. Не всі з них втрималися українського берега в цьому штормі, але кожний з них вніс свій вклад у відродження морської традиції українського народу, без якої було би неможливим створити сучасні Військово-Морські Сили України. То ж хай цей, перший, мартиролог буде первинною цеглиною в некрополь пам’яті славних морських лицарів України, продовжувати справу яких історія визначила нашому поколінню.

А
1. Акимів (Акимов) Євграф Миколайович (р.н. — р.с. не від.), капітан 2 рангу, учасник 1-ї Світової війни, комісар Центральної Ради УНР на Чорноморському флоті з жовтня 1917 р., комісар Директорії УНР в Морському міністерстві в 1919-20 рр., подальша доля не відома.
2. Антонович Дмитро Володимирович (02.11.1877 — 1945), видатний державний і політичний діяч, вчений-історик і філолог, товариш (заступник) Голови Центральної ради УНР, організатор Морського міністерства УНР, перший Генеральний секретар морських справ, а затим міністр Морських справ УНР (23.12.1917 — 14.03.1918), з 1920 р. в еміграції у Відні, став одним з організаторів Українського вільного університету і членом оргкомітету Всеукраїнського Національного Конгресу, у Празі являвся директором музею Визвольної боротьби в Україні та головою історико-філологічного товариства, помер і похований у Празі.
3. Афанасіїв Володимир Юрійович (р.н. — р.с. не відом.), старший лейтенант, до 1917 р. командир роти юнкерів у Петрограді, з кінця 1917 р. на українській службі, начальник Гардемаринського відділу навчальної частини Головного морського штабу в жовтні 1918 р., подальша доля не відома.

Б
4. Барнів Борис (р.н. — р.с. не від.), мічман, інженер-механік, в 2-.03.1920—1922 р. — начальник Головного морського технічного і будівельного управління Військово-морської управи УНР, в 1921 р. воював у складі Збірного (морського) куреня 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР, подальша доля не відома.
5. Бачманов Михайло Петрович (р.н. не від. — 31.01.1972), капітан 1 рангу, учасник Цусімської битви з японським флотом в 1905 р. та 1-ї Світової війни, військово-морський аташе в Румунії, на еміграції поселився в Австрії, помер в м. Еннс.
6. Білинський Михайло Іванович (17.11.1882 — 21.11.1921), контр-адмірал, брав участь у 1-й Світовій війні на Балтійському флоті, прибув в Україну 20.12.1917 р., з 26.12.1917 р. — директор контрольного департаменту секретаріату Морських справ, з 28.04.1918 р. — начальник головної військово-морської господарчої управи Морського міністерства УНР, у травні-жовтні 1918 р. входив до складу делегації, яка вела переговори з РРФСР про умови мирного договору, морський міністр УНР (26.12.1918 — 09.04.1919), весною 1919 р. — командир дивізії морської піхоти і учасник 1-го Зимового походу Дієвої Армії УНР, 12.06.1919 р. заарештований С. Петлюрою у справі П. Болбочана, звільнений з під арешту 9.07.1919 р., з 10.10.1919 р. — начальник Морського Генерального штабу, з травня 1920 р. — міністр внутрішніх справ УНР, з 18.10.1920 р. — радник міністерства народного господарювання, в еміграції — член Ради Республіки у Тарнові, розглядався прем’єром уряду УНР в екзилі, восени 1921 р.— учасник Другого Зимового походу Української Повстанської армії, під час якого в бою з червоноармійцями Г.Котовського в с. Малі Миньки під Базаром загинув. Похований в с. Малі Миньки.
7. Білець (р.н. — р.с. не від), бунчужний 1-го Флотського екіпажу УНР в 1920 р., подальша доля не відома.
8. Богацький Михайло Васильович (22.11.1899 — р.с. не від.), мічман, старшина Головної військово-морської Управи в 1919 році, в 1921 р. — старшина бронепотягу «Чорноморець», інтернований до польських таборів в листопаді 1921 р., подальша доля не відома.
9. Богданович (р.н. — р.с. не від.), лейтенант, мінний офіцер дивізіону тральщиків Одеської бригади тральщиків, в 1918 р. розміновував мінні поля під Одесою і в Буго-Дніпровському регіоні, подальша доля не відома.
10. Богомолець Вадим Михайлович (22.10.1878 — 19.04.1936), в роки 1-ї Світової війни підполковник, прокурор і начальник судового управління Чорноморського флоту, в 1917 році член Українського військового комітету ЧФ, керівник агітаційно-пропагандистської секції Ради Української Чорноморської громади і активний організатор українізації флоту, в 1918 р. генерал-хорунжий судової управи, голова військово-морського суду флоту УНР, військово-морський аташе УНР в Румунії в 1919 р., в еміграції з кінця 1920 р. в Стамбулі, затим у Парижі, редактор журналу «Libre Ukraine», помер і похований у Парижі.
11. Божко Іван (р.н. — р.с. не від.), під старшина 1-го Гуцульського полку морської півхоти у 1919 році. Подальша доля не відома.
12. Босий (р.н. — р.с. не від.), матрос, у березні — травні 1918 р. голова Української морської ради у Одесі. Подальша доля не відома.
13. Боксар Самійло (р.н. — р.с. не від.), активний учасник культурно-просвітницького гуртка «Кобзар», приймав активну участь в українізації флоту, член президії Ради Української Чорноморської громади в 1917-у році. Подальша доля не відома.
14. Благовєщенський (р.н. — р.с. не від.), старший лейтенант, командир дивізіону тральщиків Одеської бригади тральщиків флоту Української Держави, після 1918 р. подальша доля не відома.
15. Будолатті Михайло Георгійович (09.09.1899 — р.с. не відом.), ранговий збірного куреня морської піхоти Збірного полку Дієвої армії УНР в 1919 році, в 1921 р. — старшина бронепотягу «Чорноморець», В листопаді 1921 р. інтернований в Польщі, подальша доля не відома.
16. Буков Петро (р.н. — р.с. не від.), у 1918 році офіцер Морського міністерства Української Держави, член комісії по розробці уніформи Державного флоту України. Подальша доля не відома.
17. Бурлєй Сергій Іванович (15.01.1861 — 11.1920), контр-адмірал, учасник 1-ї Світової війни, в 1912-13 рр. командир Керченського порту, 1913-1917 рр. — градоначальник Севастополя, в 1915 р. — адмірал особливих доручень командувача ЧФ, в 1917 р. прихильник українізації флоту, з 29.04. до 10.06.1918 р. — начальник штабу українського флоту у Севастополі, з червня 1918 р. — командир Українсько-кримської флотилії, після інтернування німцями якої — товариш військового міністра Кримського крайового уряду Сулькевича, брав участь в українізації ЧФ, в 1920 році — викладач наук при Дирекції маяків, відмовився від евакуації. В листопаді 1920 р. заарештований більшовиками і помер під тортурами ЧК у севастопольській тюрмі. Могила не віднайдена.

В
18. Вінграновський О. (р.н. — р.с. не від.), мічман штабу військової флотилії УНР в 1920 р., подальша доля не відома.
19. Веселкін Михайло Михайлович (13.11.1871 — 12.1918.), контр-адмірал, генерал-губернатор Севастополя, в березні 1917 р. на вимогу матроських мас командувачем ЧФ віце-адміралом О.Колчаком був відсторонений від посади, воєнно-морський аташе Української Держави в Болгарії у 1918 р, після падіння гетьманату переїхав до Петрограду, де був арештований і у грудні 1918 р. розстріляний ЧК як заложник.
20. Величко Дмитро (р.н. — р.с. не від.), прапорщик морської піхоти, учасник І Світової війни, активіст Українського національного руху в Севастопольському гарнізоні. У листопаді 1917 року добровільно вступив до Морського куреня ім. П. Сагайдачного, з яким виступив на захист Центральної Ради. Найвірогідніше був захоплений і розстріляний більшовиками чи загинув у вуличних боях 8-9.02.1918 р. у Києві.
21. Величко Костянтин Петрович (1894 — р.с. не від.), прапорщик, делегат до Установчих зборів від Чорноморського флоту в 1917 р., член Центральної Ради і член Українського Генерального військового комітету в 1917 р., голова Севастопольської ради воєнних і робітничих депутатів в 1917 р., восени 1917 — комісар УНР на Кавказському фронті, голова Українського Чорноморського військового комітету у 1918 р. Подальша доля не відома.
22. Верцінський Іван Іванович (26.09.1898 — р.с. не від.), лейтенант, старшина бронепотягу «Чорноморець» армії УНР в 1921 р., подальша доля не відома.
23. Віжинський В. (р.н. — р.с. не від.), севастопольський лікар, член президії Ради Української Чорноморської військової громади в 1917-1918 рр., подальша доля не відома.
24. Вітинський Василь, (р.н. — р.с. не від.), власник кав’ярні на проспекті Нахімова родом з Галичини, член президії Ради Української Чорноморської громади у 1917 р., один з організаторів українізації Чорноморського флоту у 1917-18 рр. Подальша доля не відома.
25. Волконський Валентин Михайлович, (р.н. не від. — 24.07.1960), учасник І-ї Світової війни, в 1920 р. — мічман штабу Військової флотилії УНР, інтернований до польських таборів в 1921 р, емігрував до Англії, де і помер.
26. Волошин Кость (р.н. — р.с. не від.), осавул штабу дивізії морської піхоти флоту УНР в травні 1919 року. Подальша доля не відома.
27. Ворожейкін Сергій Миколайович (р.н. не від. — 27.03.1939), контр-адмірал, в 1918 р. начальник штабу Головного командира портів Чорного і Азовського морів Української держави, в 1919 р. перейшов до білогвардійців, в жовтні 1919 р. директор Морського кадетського корпусу в Севастополі. В 1935р. віце-адмірал еміграційного російського імператорського флоту в Бізерті, помер у Бізерті.
28. Верщинський Іван (р.н. — р.с. не від.), лейтенант, офіцер Головної військово-морської Управи в 1919 р. Подальша доля не відома.

Г
29. Гайдай (р.н. — р.с. не від.), флотський інженер, відряджений Центрофлотом 28.12.1917 р. з Севастополя до Моргенради УНР. Подальша доля не відома.
30. Гадд Олександр Оттович (р.н. не від. — 26.12.1960), один з перших російських підводників, учасник російсько-японської і 1-ї Світової воєн, контр адмірал, в 1918 р. командир бригади кораблів флоту Української Держави в Одесі, розмінував мінні поля в морських районах Одеси і Буго-Дніпровського лиману, в листопаді 1918 р. віце-міністр Морського міністерства Української Держави, після падіння гетьманату був звільнений в запас і емігрував до Фінляндії, помер в Гельсінгфорсі.
31. Гаух А. (р.н. — р.с. не від.), поручик, начальник постачання 1-го Флотського півекіпажу в 1920 р., подальша доля не відома.
32. Гелів (р.н. не від. — 1920), севастопольський лікар, активіст Української громади, як повстанець загинув у бою з військами ЧК в 1920 р.
33. Гемпель Омелян Олександрович (1892 — р.с. не від.), підполковник, командир 1-го Гуцульського полку морської піхоти флоту УНР у 1919 р., підтримав повстання отамана Оскілка проти Директорії і був відсторонений від посади, в 1920 р. начальник зв’язку (телеграфної чоти) штабу 1-ї Запорожської дивізії Дієвої Армії УНР, подальша доля не відома.
34. Герман, священник 1-го Флотського півекіпажу УНР в 1920 р., подальша доля не відома.
35. Горбов (р.н. — р.с. не від.), інженер-механік дивізіону тральщиків в Одесі в 1918 р., приймав участь в розмінування Одеської і Буго-Дніпровської заток в 1918 р. Подальша доля не відома.
36. Горянський Павло Єрофеїч (р.н. — р.с. не від.), голова Української громади Ялти у 1918 р., голова Кримської крайової Української Ради з 11.08.1919 року і консул УНР в Криму, подальша доля не відома.
37. Гребенніков І. (р.н. — р.с. не від.), мічман, в 1920 р. — старшина 1-го Флотського півекіпажу, подальша доля не відома.

Д
38. Данчич (р.н. — р.с. не від.), мічман, учасник Світової війни, член Української Військової Ради в Одесі в 1917 році, активіст українського національного військового руху. Подальша доля не відома.
39. Дашкевич-Горбацький Володислав Володиславович (16.08.1879 — 07.05.1952), генеральний хорунжий, учасник 1-ї Світової війни, начальник штабу 50, 68 піхотних дивізій, 36 піхотного корпусу, в Україні з початку 1918 р., фактичний керівник перевороту Гетьмана Скоропадського 29.04.1918 р., начальник Штабу Ясновельможного Пана Гетьмана, з 27.06.1918 р. — генеральний старшина для доручень Гетьмана, з жовтня 1918 р. голова надзвичайної місії Української Держави в Румунії. Після падіння гетьманату з Одеси відбув до Туреччини, але отримав відмову від Денікіна за співпрацю з Гетьманом. З осені 1919 р. — у адмірала Колчака, командувач Північної групи військ, учасник Сибірського Льодового походу, з 1922 р. — в еміграції в Німеччині. В 1945 р. інтернований і засуджений в СРСР, помер в Інтинському каторжному таборі, похований в с. Азень Республіки Комі.
40. Дашкевич-Горбацький Микола Володиславович, (01.05.1873 — ?), капітан 2 рангу Морського міністерства УНР, на службі в Українській Державі з 1918 р. — начальник відділу морської піхоти Головного Морського штабу Морського міністерства, з серпня — офіцер для особливих доручень Воєнного міністерства, з жовтня 1918 р. — військово-морський аташе у Австрії. Після падіння гетьманату 18.07.1920 через Болгарію прибув до Севастополя і був призначений начальником відділу — інспектором Морського Корпусу. 30.10.1920 р. відбув в еміграцію на дредноуті «Генерал Алексєєв» («Воля»). З 1920 р. з дружиною проживав у Хорватії як біженець, де досить бідував.
41. Дежур Юрій (р.н. — р.с. не від.), мічман, комісар Центральної Ради УНР на Чорноморському флоті по виборах до Установчих зборів УНР, голова Чорноморської окружної виборчої комісії в грудні 1917— січні 1918 рр. Подальша доля не відома.
42. Дем’яненко Йосип (р.н. — р.с. не від.), моряк-підводник Чорноморського флоту, учасник 1-ї Світової війни, керівник Українського гуртка 4-го підводного дивізіону і Школи підводного плавання у Балаклаві в 1917 р. Подальша доля не відома.
43. Дерев’янко (р.н. — р.с. не від.), голова судового комітету крейсера «Пам'ять Меркурія» в 1918 р., учасник Світової війни. Подальша доля не відома.
44. Дорошевський (р.н. — р.с. не від.), колезький радник, лікар дивізіону тральщиків в Одесі в 1918 р., подальша доля не відома.
45. Дмитрієв Михайло Олексійович (р.н. не від. — 18.02.1965), капітан 1 рангу, в 1918 р. — командир флотилії флоту Української Держави в Азовському морі, перейшов в січні 1919 р. до Добрармії, евакуювався з флотом з Севастополя до Бізерти, затим емігрував у Францію. Помер і похований у Парижі.
46. Дроздовський Левко Антонович (15.02.1869 — 1951), генерал-хорунжий УНР, учасник російсько-японської і І Світової війни, генерал-майор російської армії, Георгіївський кавалер, у 1918 р. — військово-морський аташе у Швейцарії, за Директорії — військовий аташе у Швейцарії і Італії. З 1920 р. — на еміграції, жив в Абіссінії, з 1948 р. — у Перу. Помер і похований у м. Ліма (Перу).
47. Дугельний Григорій Макарович (20.11.1893 — 23.11.1921), підполковник УНР, учасник 1-ї Світової війни, Георгіївський кавалер, штабс-капітан російської армії, 07.11.1920 р. — помічник начальника Військово-морської управи і командир 1-го Флотського півекіпажу УНР, затим Військової флотилії. Учасник ІІ-го Зимового походу Повстанської Армії УНР, 17.11.1921 р. був важко поранений у останньому бою з кіннотою Г.Котовського біля с. Малі Миньки і захоплений в полон. Відмовився перейти до Червоної армії, розстріляний під Базаром.
48. Дубицький В. (р.н. — р.с. не від.), кондуктор флоту, в 1920 р. — старшина 1-го Флотського півекіпажу УНР, подальша доля не відома.
49. Дяченко Вадим (р.н. — р.с. не від.), мічман, учасник Світової війни, член Моргенради УНР, командир крейсера «Пам'ять Меркурія» флоту УНР в 1917-1918 рр., учасник боїв з більшовиками в Одесі, після захоплення крейсера більшовиками у січні 1919 р. подальша доля не відома.
Е
50. Егельман П. (р.н. — р.с. не від.), мічман, старшина Морського відомства УНР і Української Держави, в 1921 р. — старшина штабу 1-ї Запорізької стрілецької дивізії. Подальша доля не відома.

Є
51. Єрмак (Єрмаков) Мстислав Петрович (ро.н. не від. — 26.07.1960), генерал-майор флоту Української Держави, командир Дунайської флотилії флоту Української Держави, перейшов до білогвардійців. В листопаді 1920 р. «за особые отличия по службе» бароном Врангелем підвищений до генерал-лейтенанта, помер і похований у Парижі.
52. Єршов (р.н. — р.с. не від.), мічман, флаг-офіцер дивізіону тральщиків Одеської бригади тральщиків флоту Української Держави, приймав участь в розмінування Одеської і Буго-Дніпровської заток у 1918 р., подальша доля не відома.
53. Євдокимов Сергій Володимирович (р.н. не від. — 22.04.1960), контр-адмірал, заступник начальника (молодший флагман) Генерального морського штабу в 1918 р., емігрував до США, помер у Нью-Йорку.
54. Єфремов Михайло Васильович (р.н. не від. — 10.10.1943), капітан 1 рангу, начальник Головного морського штабу, після поразки УНР емігрував до США, помер у Нью-Йорку.

Ж
55. Жук Гаврило (22.11.1884 — 1925), сотник, начальник штабу морської дивізії флоту УНР в 1919 році. Подальша доля не відома.
56. Жуковський Олександр Тимофійович (22.11.1884 — 1925), підполковник, в.о. Морського міністра Української Держави (14.03. — 29.04.1918), з 15.12.1918 р. — начальник Окремого корпусу кордонної охорони, з березня 1920 р. — посол і військовий аташе УНР в Чехословаччині та голова всіх посольств УНР за кордоном. З 16.03.1920 р. — ревізор закордонних місій УНР. Емігрував до Відня (Австрія) звідки в 1922 р. повернувся до УРСР, де за нез’ясованих обставин помер.
57. Жуковський (р.н. — р.с. не від.), мічман, вахтовий офіцер есмінця «Завидний», після захоплення корабля більшовиками в січні 1918 р. у Одесі доля не відома.

З
58. Заболотний Микола (р.н. — р.с. не від.), учасник І Світової війни, хорунжий, затим сотник і осавул 1-го Гуцульського полку морської піхоти з травня 1919 р. В бою з більшовиками 21 липня 1919 року під м. Бар, командуючи резервом полку, забезпечив розгром ворога. Отримав поранення в груди і руку, але бою не покинув. Подальша доля не відома,
59. Запаснюк М. (р.н. — р.с. не від.), ранговий 1-го Флотського півекіпажу в 1920 р., подальша доля не відома.
60. Зарудний О. (р.н. — р.с. не від.), капітан 1 рангу, учасник Цусімської битви з японським флотом, командир лінкора «Синоп», відряджений до Моргенради 28.12.1917 р., старшина Морського міністерства, у жовтні 1918 р. призначений воєнно-морським аташе Української Держави в Туреччині, остався в еміграції, подальша доля не відома.
61. Злобін Микола Миколайович (14.08.1874 — 1933), капітан 1 рангу, в 1907-1909 рр. командир міноносців «Живучий» і «Свірєпий», в 1912-17 рр. — командир канонірського човна «Вьюга». З 23.04.1918 р. товариш Морського міністра УНР і Української Держави, Морський міністр УНР 20.04.-16.09.1919 р., затим начальник Військово-морської управи Військового міністерства УНР до 07.07.1921 р., одночасно з липня до 7 листопада 1920 р. — командир Військової флотилії Дієвої Армії УНР. 6.09.1921 р. інтернований в Польщі, там покинув посаду і був звільнений з Армії УНР. Емігрував до Франції, життя в еміграції не досліджене.

І
62. Іванів І. (р.н. — р.с. не від.), поручик, старшина 1-го Флотського півекіпажу УНР в 1920 р., подальша доля не відома.
63. Ісаєвич Іларіон (р.н. — р.с. не від.), полковник морської піхоти з 24.10.1918 р., в 1919 р — комендант (командир) 1-го Гуцульського полку морської піхоти УНР, подальша доля не відома.
64. Ілютович Олександр Володимирович (? — 26.04.1934), капітан 1 рангу, інженер-механік, голова комісії з питань Мозирської (Пінської) флотилії. В 1919 р. перейшов на службу до польського флоту і командував Пінською флотилією ВМС Польщі, помер у Пінську.
65. Ілютович-Яхновський, (р.н. — р.с. не від.), лейтенант флоту УНР, член місії Військового міністерства УНР до Грузії в квітні і в травні 1920 р. до Севастополя для переговорів з Денікіним. Подальша доля не відома.
66. Іванів, (р.н. — р.с. не від.), поручик адміралтейства у Севастополі, 11-16 травня 1920 р. забезпечував місію Військового міністерства УНР до Севастополя і переговори з Денікіним. Родом з Балти, штурман торгового флоту. Подальша доля не відома.

К
67. Калін (р.н. — р.с. не від.), підпоручик, ревізор штабу Одеської бригади тральщиків флоту Української держави, подальша доля не відома.
68. Капустін Г. (р.н. — р.с. не від.), мічман, учасник Світової війни на лінкорі «Пантелеймон», активіст українського військового руху, голова суднового комітету лінкора «Борець за свободу» («Пантелеймона») з 24.04 до 29.12.1917 р. Організатор підняття на кораблі українських прапорів. Переобраний під тиском більшовиків після захоплення ними влади у Севастополі і на флоті, подальша доля не відома.
69. Карпенко (р.н. — р.с. не від.), мічман, учасник Світової війни, активіст українського військового руху в Одесі, член Комітету військових організацій округи від Української Військової Ради в Одесі в 1917 р. Подальша доля не відома.
70. Кисилів Іван Кузьмович (р.н. — р.с. не відом.), мічман, старшина куреня морської піхоти Дієвої армії УНР в 1919-1920 рр., з літа 1920 р. — старшина 1-го Флотського півекіпажу УНР, в 1921 р. — старшина бронепотягу «Чорноморець», подальша доля не відома.
71. Келлер Павло Федорович (21.05.1883 — 17.06.1980), капітан 1 рангу, граф, учасник І Світової війни, командир есмінця «Пилкий», в 1918 р. флаг-офіцер оперативної частини штабу флоту Української Держави, з падінням Гетьманату перейшов до ЧФ ЗС Півдня Росії, емігрував до Румунії, з 1936 р. — полковник ЗС Румунії, в 1945 році арештований СМЕРШем і вивезений до СРСР, до середини 1950-х знаходився в сталінських таборах, після звільнення виїхав до Німеччини. Помер і похований у м. Ойтин, ФРН.
72. Кисловський Олександр Дмитрович (р.н. — 1923), капітан 2 рангу, командир навчального канонерського човна «Запорожець», відбув в еміграцію з денікінцями, помер у Стамбулі.
73. Кириченко (р.н. — р.с. не від.), в 1918—1920 рр. активіст Української громади і українського військового комітету в Севастополі, емігрував з врангелівським військом, оселився в Югославії, приймав участь у емігрантському русі.
74. Коваленко Олександр Петрович (1875 — 1963), капітан, флотський інженер-механік, учасник повстання на броненосці «Потьомкін» в 1905 р., після якого емігрував у Швейцарію. Повернувся в Україну в 1917 році, військовий інженер, директор інженерно-механічного відділу Генерального морського штабу УНР, віце-морський міністр УНР, з 1919 р. — в дипломатичній місії в Женеві, затим консул в Парижі, в 1920 р. брав участь в роботі Асамблеї Ліги націй. В еміграції відомий вчений, професор-інженер, декан, почесний доктор наук, автор ґрунтовних підручників українською мовою з вищої математики, аналітичної геометрії, прикладної механіки та інших точних і технічних наук, а так же спогадів, викладач технічних дисциплін в Українській господарській академії в Подєбрадах (Чехія), уклав ряд технічних словників українською мовою, помер і похований у Женеві.
75. Ковтун Петро (р.н. — р.с. не від.), поручик 1-го Гуцульського полку морської піхоти, з яким здолав весь його бойовий шлях. Подальша доля не відома.
76. Козік Петро (р.н. — р.с. не від.), ранговий 1-го Флотського півекіпажу УНР в 1920 р, подальша доля не відома.
77. Коломієць Микола (р.н. — р.с. не від.), учитель чоловічої гімназії в Севастополі, один з перших членів просвітницького гуртка «Кобзар», в 1917-1918 рр. член президії Ради Української Чорноморської громади, один з активних організаторів українізації Чорноморського флоту. Після 1918 р. доля не відома.
78. Костяченко Л. (р.н. — р.с. не від.), прапорщик флоту, в 1919-20 рр. командир бронепоїзда «Чорноморець» дивізії морської піхоти Дієвої армії УНР. Подальша доля не відома.
79. Костарів Л. (р.н. — р.с. не відом.), старший лейтенант, учасник 1-ї Світової війни, начальник штабу 1-го Флотського півекіпажу, сформованого в Ланьцуті 10 серпня 1920 р., в 1921 р. — командир бронепотягу «Чорноморець», подальша доля не відома.
80. Кошельний (р.н. — р.с. не відом.), матрос, член Одеської Морської Ради і товариства «Українська хата» в 1917 р., організатор загальноміських заходів по підтримці УНР, представник Одеської Морської Ради у Генеральному військовому комітеті в 1917 р., подальша доля не відома.
81. Клочковський В’ячеслав Євгенович (16.02.1873 — 05.01.1930), контр-адмірал УНР і Польщі, один з перших організаторів Підводних сил Чорноморського флоту Російської імперії, учасник Цусімської битви під час російсько-японської війни 1905 р. і 1-ї Світової війни в Чорному морі, командир підводної бригади, представник Гетьмана України в Криму і Севастополі, тимчасовий командувач флотом Української Держави в Севастополі та командувач морськими силами Української Держави — головний командир портів Чорного і Азовського морів Української Держави в 1918 р. Після падіння гетьманату перейшов до флоту Збройних сил Півдня Росії Врангеля і на початку 1919 р. був призначений начальником Північного порту в Севастополі. В кінці 1919 р. перейшов на польську службу — заступник командувача польського флоту, згодом повноважний військовий аташе Польщі в Англії, радник посла у Франції, бригадний генерал і командир дивізії Війська Польського. Помер і похований у Варшаві.
82. Кликов Олександр Михайлович (р.н. не від. — 07.01.1951), контр-адмірал, член Центрофлоту, член комісії Морського міністерства по реформуванню флоту Української Держави, після падіння гетьманату був звільнений з служби і перейшов до білогвардійців, згодом емігрував до США, помер у Сіетлі, Вашингтон.
83. Крєменцов (р.н. — р.с. не від.), колезький радник, дивізіонний лікар дивізіону тральщиків в Одесі у 1918 році, на українській службі за контрактом, подальша доля з 1918 р. не відома.
84. Кривицький (р.н. — р.с. не від.), лейтенант, командир дивізіону тральщиків Одеської бригади тральщиків флоту Української Держави в 1918 р., подальша доля не відома.

Л
85. Лазаревський Борис (р.н. — р.с. не від.), сотник, оберавдит флоту, член Чорноморського Українського військового комітету в 1917 р.

86. Ладижинський (р.н. — р.с. не від.), боцманмат лінкора «Пантелеймон», перший голова його суднового комітету в 1917 р., ініціатор перейменування корабля на «Борець за свободу». Подальша доля не відома.
87. Лащенко В’ячеслав Митрофанович (р.н. — р.с. не від.), директор жіночої гімназії у Севастополі, організатор в 1900 році і голова у першій половині 1917 р. українського просвітницького товариства «Кобзар», з квітня 1917 р. — голова Української Чорноморської громади у Севастополі, один з активних організаторів руху по українізації Чорноморського флоту. В 1920 р. член Тимчасового Українського уряду в Криму — Українського національного блоку при Уряді генерала Врангеля. Подальша доля не відома.
88. Лінник (р.н. — р.с. не від.), матрос, учасник Свытовоъ выйни, украънський активыст у Севастопольському гарнызоны, член Ради Чорноморської Української військової ради, делегат І Українського військового з’їзду від Української громади Севастополя, подальша доля не відома.
89. Лихоніс Іван (р.н. — р.с. не від.), учитель гімназії в Севастополі, член президії Ради і скарбник Української Чорноморської громади в 1917 р., голова Українського кооперативу у Севастополі, .голова з’їзду Українських організацій Криму 28—29 серпня 1918 р., після 1918 р. доля не відома.
90. Литвиненко Володимир Федорович (13.07.1898 — р.с. не від.), мічман, офіцер Головної військово-морської управи Військового міністерства УНР в 1920 р., в 1921 р. — старшина бронепотягу «Чорноморець», подальша доля не відома.
91. Личек М. (р.н. — р.с. не від.), мічман, флотський артилерист, в 1918 р. офіцер Морського відомства Української Держави, в 1920-21 рр. старшина 6-ї гарматної бригади Армії УНР. Подальша доля не відома.
92. Лівен Карл (р.н. — р.с. не від.), капітан 1 рангу, князь, представник Української Держави і Морського міністерства в українсько-німецькій технічно-навігаційній комісії (Nateko) і одночасно командир ескадреного міноносця «Звонкій» т.з. українсько-німецького флоту у Севастополі у 1918 р., після приходу до влади Директорії УНР був звільнений з служби і перейшов до білого флоту, білоемігрант.
93. Левчук (р.н. — р.с. не від.), мічман, відряджений на початку 1918 р. з Севастополя до Моргенради для організації радіотелеграфного вузла зв’язку Моргенради, подальша доля не відома.
94. Леванда Дмитро Дмитрович (17.04.1884 — 11.08.1931), капітан 2 рангу, народився в Умані. В 1903 р. закінчив морський кадетський корпус, служив в управлінні головного начальника Архангельська та тилового водного району.
У 1917—1918 рр. на посаді флаг-капітана штабу білогвардійської флотилії Північно-Льодовитого океану. З 30.10.1919 р. капітан 2 рангу білогвардійського флоту. В 1920 році повернувся на Батьківщину і перейшов на службу до УНР, 20.03.1921-1922 — очолював відділ Головного морського штабу (Генморштаб), затим ад’ютант (він же секретар) Головної військово-морської Управи Військового міністерства УНР. Після поразки УНР емігрував до Литви, затим до Польщі. Помер і похований у Варшаві.
95. Леонтович Іван Миколайович (р.н. — р.с. не від.), активний член Української громади Севастополя у 1917 р. Найімовірніше загинув під час більшовицької різні в Севастополі у лютому 1918 р.
96. Лінлінський М. (р.н. — р.с. не від.), лейтенант, у 1920 р. — старшина штабу Військової флотилії УНР, після інтернування в Польші 21. 11. 1921 р. подальша доля не відома.
97. Логінов С. (р.н. — р.с. не від.), старший лейтенант, в 1920 р. — начальник штабу 1-го Флотського екіпажу УНР, подальша доля не відома.
98. Лотоцький Володимир (р.н. — р.с. не від.), хорунжий адміралтейства, український військово-морський і державний діяч, голова Морської Генеральної ради у 1917 р., організатор Генерального Морського секретарства Центральної Ради, у березні-квітні 1918 р. — виконуючий обов’язки Народного міністра справ морських УНР, в 1919 р. — керуючий справами Директорії УНР, в 1920 р. — старшина штабу командувача запасними військами, подальша доля не відома.
99. Луценко Іван (р.н. — р.с. не від.), військовий лікар, полковник медичної служби, учасник Світової війни, голова Української Військової Ради частин армії і флоту в Одесі в 1917 р. Комендант Одеського військового Коша і учасник боїв з більшовицькими військами в січні 1918 р. Подальша доля не відома.
100. Любицький (р.н. — р.с. не від.), товариш (заступник) завідувача морським відділом при Військовому міністерстві УНР восени 1917 р., один з активних організаторів Морського міністерства УНР. Подальша доля не відома.
101. Любич-Могильницький (р.н. не від. — 1919), колишній матрос Австро-Угорського флоту, учасник 1-ї Світової війни, родом з Галичини, ординарець морського міністра, молодший адміністративний старшина 1-го Гуцульського полку морської піхоти, загинув під м. Фельштином, нині м. Гвардійське Хмельницької обл.
102. Лясковський Корній (р.н. — р.с. не від.), офіцер флоту, член Ради Української Чорноморської військової громади в 1917 р. Після 1918 р. доля не відома.

М
103. Максимов Микола Лаврентійович (25.10.1880 — 15.11.1961), контр-адмірал, учасник оборони Порт-Артура в 1905 році і 1-ї Світової війни, начальник Генерального морського штабу флоту УНР, товариш військового міністра з 05.05.1918 р. і Морський міністр Української Держави з 24.10. по 14.11.1918 р., затим до 14.12.1918 р. — товариш (заступник) Морського міністра зі штабом в Одесі. Після падіння гетьманату був звільнений з служби і перейшов до білогвардійців Врангеля, разом з якими емігрував до Алжиру. 20.04.1930 р. призначений головою білоемігрантської групи Військово-морського союзу в Алжирі. Помер у Франції, похований у Ніцці.
104. Мандрика Кость (р.н. — р.с. не відом.), старший лейтенант, згодом капітан 3 рагу,учасник І Світової війни, представник Морського міністерства УНР, короткий час командир Гуцульського полку морської піхоти , згодом начальник відділу Головної військово-морської Управи Військового міністерства УНР, подальша доля не відома.
105. Мандрика Михайло Іванович (р.н. не від. — 14.02.1965), мічман, флаг-офіцер дивізіону тральщиків флоту УНР в Одесі, розміновував мінні морські поля в Чорному морі в 1918 р. Після падіння гетьманату у січні 1919 р. перейшов до флоту Збройних сил Півдня Росії. У тому ж місяці підвищений Врангелем до лейтенанта, евакуювався у1920 р. разом з білим флотом з Одеси, жив у Франції, в м. Антіб, де помер і похований.
106. Марар К. (р.н. — р.с. не від.), капітан торгового флоту, урядовець 1-го Флотського півекіпажу в 1920 р., подальша доля не відома.
107. Маринич Петро Іванович (1899 — 22.11.1921), випускник Спільної Військової Школи (14.11.1919), хорунжий 1-го Гуцульського полку морської піхоти, з яким пройшов весь його бойовий шлях, учасник Першого і Другого Зимових походів. За бойову доблесть в Першому Зимовому поході нагороджений Залізним Хрестом. Розстріляний більшовиками під Базаром 22 листопада 1921 р. Посмертно нагороджений Хрестом Симона Петлюри.
108. Містников Микола (р.н. — р.с. не від.), капітан 2 рангу, учасник 1-ї Світової війни, обіймав різні посади у Морському міністерстві, 19.04.1918 р. військовим міністром О .Жуковським призначений комендантом Севастополя і начальником оборони кримського узбережжя, однак із-за непоступливої позиції німецького командування з Криму змушений був повернутися і на посаду не вступив, подальша доля не відома.
109. Михайлик Михайло (р.н. — р.с. не від.), поручик (однорічник) авіації флоту, в 1917-1918 рр. член президії і секретар Ради Української Чорноморської громади, організатор українізації Чорноморського флоту. Делегат І Українського військового з’їзду від Української громади Севастополя. Після падіння УНР опинився в еміграції де і помер. Автор спогадів про Севастополь 1917 року.
110. Михайлов Всеволод Володимирович (р.н. не від. — 1944), мічман, флаг-офіцер штабу дивізіону Одеської бригади тральщиків флоту Української Держави в 1918 р., емігрував і жив у США, помер і похоронений у Сіетлі.
111. Могильницький (р.н. — р.с. не від.), сотник 1-го Гуцульського полку морської піхоти. У бою з більшовиками 6.06.1919 р. отримав важке поранення, подальша доля не відома.
112. Муленко Максим (р.н. — р.с. не від.), у 1918 році член ревізійної комісії Української Чорноморської громади, делегат з’їзду Українських організацій Криму 28-29 серпня 1918 р.
113. Мурашко Василь Опанасович (6.03.1894 — після 1957 р.), учасник Світової війни, штабс-капітан Севастопольської школи авіації ЧФ, член президії Ради Української Чорноморської громади в 1917 р. Організатор і режисер українського театру у Севастополі. В 1918 р. — старшина 4-го Сердюцького полку Армії Української Держави, в 1919 р. — командир Київського авіаційного загону Дієвої Армії УНР, полковник. З 20.08.1919 р. — експерт у справі закупівлі авіа майна у Австрії, Німеччині і Чехословаччині, з 13.09.1020 р. — начальник Управи Повітряного флоту Армії УНР. З 1922 р. жив в еміграції в Чехословаччині. З 1938 р. активний член Союзу гетьманців, був заступником керівника Союзу, у 1942 р. відвідав Україну. В 1944 — 45 рр. активний учасник чеського антифашистського руху. Влітку 1945 р. арештований радянським СМЕРШем, але за наполяганням чеських партизан через 9 місяців з сталінських застінків був звільнений. Жив і похований у передмістях чеського м. Підмокле.
114. Муромцев Петро Харлампович (р.н. — 8.07.1924), мічман, інженер-механік дивізіону тральщиків Одеської бригади тральщиків флоту Української Держави в 1918 р., у січні 1919 р. перейшов на службу до білого флоту, 28.03.1920 р. підвищений ген. Врангелем до лейтенанта, на еміграції проживав в Парижі, за іншими даними — у м. Брод в Югославії.

Н
115. Ніщєнков Олексій Аркадійович (р.н. не від. — 07.07.1934), капітан 1 рангу, учасник 1-ї Світової війни, начальник штабу Українського державного флоту у Севастополі в 1918 р., після антигетьманського перевороту звільнений з служби і перейшов до ЗС Півдня Росії, емігрував з Врангелівськими військами, жив і помер в Бєлграді (Югославія).
116. Неклієвич Микола Корнелійович (1888 — після 1938), капітан 2 рангу, в 1917 р. очолював військову секцію Ради Української Чорноморської громади, у 1918 році начальник відділу кораблебудування Головної військово-морської технічної управи Морського міністерства Української Держави. З січня 1919 р. у білих — інженер-механік крейсера «Кагул» флоту Збройних Сил Півдня Росії. У січні-лютому 1920 р. повернувся у розпорядження командувача флотом УНР. У 1920 р. знову повернувся до Севастополя і служив рульовим на шхуні «Орлик» врангелівської армії. У 1921 р. приїхав до Польщі і вступив у розпорядження Морської управи Військового міністерства УНР. Автор спогадів про український Чорноморський флот, з 1924 р. жив у Франції де і помер.
117. Ненюков Дмитро Всеволодович (18.01.1869 — 05.07.1929), віце-адмірал, учасник російсько-японської війни і оборони Порт-Артура в 1905 р., учасник 1-ї Світової війни. Начальник військово-морського управління у Ставці Верховного Головнокомандувача в 1914 р., командувач Дунайської флотилії в 1917 р. За Гетьманату — представник Морського міністерства Української Держави в справах демобілізації торгівельного флот у Одесі, одночасно очолював конспіративну організацію білогвардійських офіцерів Одеси — Миколаєва, віце-міністр Морського міністерства Української Держави у жовтні-листопаді 1918 р. З грудня 1918 р. командир Одеської вмб і керівник одеського центру Добрармії при Антанті. З 20.02.1919 до 08.02.1920 р. — командувач Чорноморським флотом Збройних сил Півдня Росії генерала Денікіна і з 28.08.1920 р. — командувач ЧФ Добрармії Врангеля. Забезпечив евакуацію Білої армії з Криму 2-5.11.1920 р. Емігрував з Білою армією, в еміграції оселився під Бєлградом (Сербія), де і помер.
118. Нємітц Олександр Васильович (26.07.1879 — 01.10.1967), віце-адмірал, учасник 1-ї Світової війни, в 1914-15 рр. — у ставці Верховного Головнокомандувача Російської армії, в 1916 р. — командир дивізіону есмінців ЧФ, в 1917 р. — командир Мінної дивізії, з серпня 1917 р. — командувач Чорноморським флотом з присвоєнням звання «контр-адмірал», після проголошення УНР визнав її владу над флотом, за що був усунутий з посади, в 1919 р. перейшов до більшовиків, начштабу 12 Червоної армії Українського фронту, лютий 1920 — грудень 1921 р. — командувач Морськими силами РСФСР і одночасно управділами Наркомату морських справ, з 1924 р. — викладач у військово-морській академії СРСР, професор, завідувач кафедри стратегії і тактики, з 1941 р. — віце-адмірал. Помер у Ялті.
119. Нестреляй (р.н. — р.с. не від.), з червня 1917 р.— голова Чорноморського українського військового комітету, з листопада — комісар УНР при командувачі Чорноморського флоту, подальша доля не відома.
120. Никогда Гаврило (р.н. — р.с. не відом.), полковник морської піхоти, командир 1-го Гуцульського полку морської піхоти УНР у 1919 р., подальша доля не відома;
О
121. Овод Семен Петрович (р.н. — р.с. не відом.), капітан 2 рангу, в. о. Морського міністра Української Держави 1-5.05.1918 р., віце-морський міністр, начальник Головного морського штабу, після падіння УНР подальша доля не відома.
122. Омельянович Володимир Степанович (02.05.1866 — ?), полковник, влітку 1920 р. — начальник управління постачання Морського флоту Військового міністерства УНР, з 8.11.1920 р. — начальник постачання Технічних військ Армії УНР. Подальша доля не відома.
123. Озеров (р.н. — р.с. не від.), капітан 1 рангу, з квітня 1918 р. комендант Одеського військового порту, в 1919 р. перейшов до білогвардійців, білоемігрант.
124. Озоревич Лев (р.н. — р.с. не від.), у 1918 р. офіцер Морського міністерства Української Держави, член комісії по розробці військово-морської уніформи. Подальша доля не відома.
125. Окуневський Ярослав Іполитович (05.03.1860 — 24.10.1929), контр-адмірал медичної служби флоту Австро-Угорської імперії, начальник Санітарної служби головного штабу ВМФ Австро-Угорської імперії, створив положення, проект і збудував перший в Європі військово-морський госпіталь у м. Пулі (Хорватія), учасник 1-ї Світової війни, начальник санітарної управи УГА і керівник медичної місії УНР у Відні, надавав матеріальну і організаційну допомогу у створенні дивізії морської піхоти УНР на території ЗУНР, помер і похоронений у м. Городенка Івано-Франківської обл.
126. Омельянович Володимир Степанович (02.05.1866 — р.с. не від.), полковник УНР, учасник І-ї Світової війни, влітку 1920 р. — офіцер Військово-морської управи Військового відомства УНР, з 28 серпня до 10 жовтня 1920 р. — командир 1-го флотського півекіпажу, З 08.11.1920 р. — начальник постачання Технічних військ Армії УНР, інтернований до польських таборів, подальша доля не відома.
127. Остроградський-Апостол Михайло Михайлович (1870 — 30.10.1923), контр-адмірал, командир канонірського човна, крейсера і бригади лінійних кораблів в роки 1-ї Світової війни, комендант Севастопольської фортеці у 1917 р., командувач флоту УНР у Севастополі, представник гетьмана України в Криму в1918 р., голова комісії Української Держави на переговорах з німцями по поверненню Чорноморського флоту та голова Української громади в Одесі у 1918 р., заступник Морського міністра УНР в 1919 р., з 17.04.1920 р. — Головний начальник Чорноморського флоту УНР, військово-морський представник УНР в штабі Антанти в Ясах, (Румунія) у 1920 р., помер і похоронений у Бухаресті.
128. Остроградський Борис (р.н. — р.с. не від.), мічман флоту УНР, начальник штабу Києво-Дніпровської флотилії УНР у 1920 р., в 1920 р. направлений контр-адміралом М.Остроградським-Апостолом до Румунії в місію УНР до Антанти, подальша доля не відома.
129. Осканів Яків Христофорович (20.08.1898 — р.с. не від.), мічман флоту УНР, управлінець Військово-морської управи Військового міністерства УНР в 1920 р., в 1921 р. — старшина бронепотягу «Чорноморець», Подальша доля не відома.
130. Опанасенко (р.н. — р.с. не від.), лейтенант, в 1918 р. командир дивізіону тральщиків Одеської бригади тральщиків флоту Української Держави, подальша доля не відома.

П
131. Патон-де-Верайон Петро Іванович (р.н. не від. — 07.09.1941), контр-адмірал, учасник 1-ї Світової війни, член комісії Морського міністерства по реформуванню флоту Української Держави, офіцер штабу флоту УНР в 1918 р., після падіння гетьманату перейшов до білогвардійців, помер у Франції.
132. Пащенко Михайло (р.н. — р.с. не відом.), матрос Чорноморського флоту, учасник 1-ї Світової війни, організатор українізації на Чорноморськім флоті, з квітня 1917 р. — заступник голови Української Чорноморської громади, доля після 1918 р. не відома, найбільш вірогідно загинув під час більшовицьких репресій у Севастополі взимку 1918 р.
133. Пількевич С. (р.н. — р.с. не від.), лейтенант флоту УНР, в 1920 р. — старшина 1-го Флотського півекіпажу, подальша доля не відома.
134. Піддубний Михайло (р.н. — р.с. не від.), сотник 1-го Гуцульського полку морської піхоти, учасник Першого Зимового походу Дієвої Армії УНР. Пропав безвісти під час Другого Зимового походу у листопаді 1921 року.
135. Петренко Іван (р.н. — р.с. не від.), поручик 1-го Гуцульського полку морської піхоти флоту УНР, учасник Першого і Другого Зимових походів, під час останнього був поранений. З кінця 1921 р. — в еміграції, автор спогадів про бойову діяльність полку.
136. Перебаскін Борис, капітан 2 рангу, начальник відділу мінних загороджень і тралів Військово-морської управи Військового міністерства УНР в 1919 р. Подальша доля не відома.
137. Пилипенко (р.н. — р.с. не від.), мічман, учасник І-ї Світової війни на Чорному морі, вахтовий офіцер, командир ескадреного міноносця «Завидний» флоту УНР в 1917-1918 рр. Після захоплення корабля більшовиками в січні 1918 р. — старшина Морського міністерства УНР. Подальша доля не відома.
138. Письменний Степан Дмитрович (? — 1940), військово-політичний діяч УНР, матрос Балтійського флоту, учасник 1-ї Світової війни, член і секретар Українського Генерального Військового комітету, з лютого 1918 р. — секретар Військового міністерства УНР, 02.07.1918 р. звільнений з військової служби, з 25.12.1918 р. — начальник канцелярії головного управління Генерального штабу УНР, в 1919-1921 рр. — скарбник Військового міністерства УНР. З 1922 р. жив в еміграції в Рівному (Польща). Після окупації Рівного радянськими військами в 1939 році був схоплений НКВС і у 1940 році розстріляний у концтаборі в Старобільську під Харковом.
139. Пилькевич Олександр Меркурійович (02.05.1877 — 15.10.1922), генерал-хорунжий армії УНР, в роки 1-ї Світової війни офіцер 8-ї Повітроплавної роти у Севастополі, активіст Українського Чорноморського військового комітету від якого був обраний делегатом на 1-й Всеукраїнський військовий з’їзд 20.05.1917 р. З кінця липня 1917 р. — представник Українського Генерального Військового комітету при Головному штабі Російської армії в Петрограді, з осені консул Української Держави у Москві. З 16.05.1919 р. — командир 12-го Немирівського полку Дієвої армії УНР, в 1920 р. — командувач Окремого корпусу прикордонної охорони. Помер у польському таборі для інтернованих Щепіорно, похований у Калішу.
140. Пилишенко Василько (Василь) Васильович (1.01.1889 — 16.08.1989), старший лейтенант флоту УНР, учасник 1-ї Світової війни, призваний на флот у 1912 році з Волині, з 1914 — унтер-офіцер, боцман і голова суднового комітету лінкора «Синоп», голова Української Військово-морської ради Одеської округи восени 1917 р. і член Одеського «комітету десятьох». В 1917 року обирається членом Національного Конгресу УНР і членом Центральної Ради. 4.11.1917 р. — мічман, організатор Української Морської ради в Одесі, член міського уряду «десятьох» в Одесі, командир матроського загону по обороні Одеси від червоногвардійських військ Муравйова в січня 1918 року. Був двічі полоненим, двічі засуджувався до смертної кари. Учасник революційного руху і січневих 1918 р. боїв з більшовиками в Одесі. Призначений Центральною Радою повітовим комісаром Єлисаветського повіту на Херсонщині, в період Гетьманщини інспектор — контролер Хлібного бюро Подільської губернії. У листопаді 1918 р. — заступник голови Головного інформаційного бюро Армії УНР, підвищений до старшого лейтенанта. Після поразки УНР жив в еміграції в с. Поромів на Волині (Польща), з 1945 р. — у Німеччині, з 1950 — у США. Нагороджений Хрестом Симона Петлюри (1936) і Хрестом Комбатанта в 1950-х р. Автор спогадів про флот УНР. Помер в Саут Баунд Брук, похований на православному цвинтарі де спочиває і Святослав Шрамченко.
141. Пилишенко Михайло Васильович ((р.н. — р.с. не від), менший рідний брат Василя Пилишенка. З початком І Світової війни був призваний на Чорноморський флот, служив на мінному загороджувачі «Бештау», член Української Морської ради в Одесі, з листопада 1917 р. — комісар УНР Одеського порту. Подальша доля не відома, за повідомленням сина Василя Пилишенка Володимира загинув у Сибірі.
142. Плещук (р.н. — р.с. не від), підполковник флоту, офіцер берегової оборони в Севастополі, командир Морського куреня ім. П. Сагайдачного, направленого з Севастополя дл Києва на підтримку Центральної Ради у листопаді 1917 р. Подальша доля не відома. Найвірогідніше був захоплений у вуличних боях і розстріляний більшовиками у Києві 9.02.1918 року.
143. Покровський Андрій Георгійович (1862 — 1944), адмірал УНР, у роки 1-ї Світової війни командир бригади лінійних кораблів Чорноморського флоту, начальник штабу флоту в 1915-1916 рр. (з перервою), в 1917 р. — начальник Миколаївського військового порту, з проголошенням УНР — начальник Району охорони південно-західної частини Чорного моря зі штабом в Одесі. У травні 1918 р. очолював комісію Морського міністерства по реформуванні Українського державного Флоту, у 1918р. — Головний командир портів Чорного і Азовського морів, з 14.11. до 15.12.1918 р. — Морський міністр Української Держави. Після падіння гетьманату був арештований, після звільнення з тюрми на підписку про невиїзд від військової діяльності відійшов, в кінці 1919 р. емігрував до Болгарії. З 1924 р. — у Бельгії, де працював машиністом тепловоза. З 1931 року проживав у Єгипті. Помер і похований у Каїрі.
144. Поплавський (р.н. — р.с. не від.), уповноважений комісар Моргенради УНР в Одесі в 1917-1918 рр. Подальша доля не відома.
145. Поплавський (р.н. — р.с. не від.), в 1917 р. уповноважений комісар Центральної Ради УНР в Одесі. Після захоплення Одеси більшовиками в 1918 році подальша доля не відома.
146. Погорецький Володимир Володимирович (р.н. — 24.02.1970), капітан 2 рангу, командир підводного човна «Тюлень», з вересня 1918 р. — командир дивізіону підводних човнів флоту Української Держави. Після антигетьманського перевороту перейшов до флоту Збройних Сил Півдня Росії генерала Врангеля. «За отличия в службе» 28.03.1920 р. підвищений Врангелем до капітана 1 рангу. Емігрував до Канади, помер і похований у Ванкувері.
147. Постриганов Юрій (р.н. — р.с. не від.), капітан 1 рангу, займав різні посади в Генеральному морському штабі флоту Української Держави у 1918 р., подальша доля не відома.
148. Постріганєв Лев Юрійович (? — 01.09.1952), капітан 1 рангу, учасник 1-ї Світової війни, обіймав різні посади у Морському міністерстві УНР і Української Держави, з 10.11.1918 р. до 01.10.1919 р.— начальник Генерального морського штабу, після скасування Морського відомства — на еміграції. Помер у Парижі.
149. Прокопович Володимир (р.н. — р.с. не від.), голова суднового комітету есмінця «Завидний» у 1917 — 1918 рр., учасник І-ї Світової війни. Добровільно вступив до Морського куреня ім П. Сагайдачного і виступив на захист Центральної Ради в листопаді 1917 р. Найвірогідніше загинув у вуличних боях з більшовиками у Києві 8-9.02.1918 р.
150. Протасов Микола Іванович (р.н. не від. — 20.04.1957), капітан 2 рангу, флаг-офіцер оперативної частини штабу Чорноморського флоту в 1917 р., контр-адмірал УНР, начальник Генерального морського штабу за Гетьманату у 1918 р. Після антигетьманського повстання був звільнений зі служби і перейшов до білогвардійців Врангеля. Білоемігрант, помер у Ніцці.
1151. Пчєльніков Андрій Андрійович (1880-1935), капітан 1 рангу, начальник Головного морського штабу в 1918, 1919-1920 рр. З наступом Добровольчої армії перейшов до лав Збройних Сил Півдня Росії. Мешкав у Любляні (Словенія) як білоемігрант де і помер.

Р
152. Раць (р.н. — р.с. не від.), секретар Морської Генеральної Ради УНР в 1917 і на початку 1818 р. Подальша доля не відома.
153. Римський-Корсаков Михайло Михайлович (25.02.1872 — 14.02.1950), контр-адмірал, учасник оборони Порт-Артура, учасник 1-ї Світової війни, начальник Батумського загону кораблів ЧФ, згодом — Північно-Західного загону ЧФ, начальник Миколаївського військового порту в 1918 р., після падіння гетьманату у січні 1919 р. перейшов до білогвардійців, евакуювався з Феодосії до Стамбула з Білою армією в 1920 р., жив і помер в Копенгагені, похований на цвинтарі о. Амогер.
154. Рибко (р.н. — р.с. не від.), голова Чорноморської окружної комісії по виборах до Установчих зборів УНР на початку 1918 р.
155. Романченко (р.н. — р.с. не від.), голова судового комітету крейсера «Пам'ять Меркурія» в 1917 р. Подальша доля не відома.
156. Рябоконь Яків (р.н. — р.с. не від.),юнак 1-го Гуцульського полку морської піхоти в 1919 році. Подальша доля не відома.

С
157. Саблін Михайло Павлович (17.07.1869 — 17.10.1920), віце-адмірал, учасник 1-ї Світової війни, начальник мінної бригади, командир бригади лінійних кораблів, начальник штабу флоту, командувач Чорноморського флоту з 25.12.1917 — 29.04.1918 рр. (з перервами), член Центрофлоту у 1917-18 рр., завідувач його військово-технічним відділом. В квітні 1918 року обраний командувачем ЧФ. 29.04.1918 р. підпорядкував Чорноморський флот владі УНР але змінив думку і того ж дня вночі вивів головну ескадру до Новоросійська. За відмову топити там кораблі був арештований більшовиками у Москві. Після втечі з тюрми емігрував до Англії, звідки повернувся в Крим до білого руху. З 25.03.до 20.08.1919 р. у Денікіна і з 19.04.1920 р. — у Врангеля командувач ЧФ Збройних Сил Півдня Росії. Помер від важкої хвороби, похований у Севастополі.
158. Савченко-Більський Володимир Олександрович (14.07.1867 — 21.09.1955), генерал-хорунжий флоту УНР, заступник Морського міністра. Учасник 1-ї Світової війни. В 1917 р. командир флотського екіпажу у Севастополі, якого українізував, активний діяч українського національного руху в Севастополі і на флоті, з 23.12.1917 р. — директор канцелярії Морського секретарства Центральної Ради УНР, 19.04.1920 р. — начальник морського Генерального штабу УНР, згодом начальник військово-морської управи. З 1921 р. в еміграції у Польщі, а затим в Німеччині. В 1943 р. був одним з ініціаторів створення у складі вермахту Українського визвольного війська. З 1945 р. в еміграції у Франції, помер і похований у м. Абодант.
159. Свірський Юрій Володимирович (05.04.1882 — 12.06.1959), контр-адмірал, начальник Головного морського штабу Українського флоту, в 1918 р. — представник Морського міністерства Української Держави в Берліні. З 10 жовтня 1918 р. заступник міністра Морських справ. Після антигетьманського перевороту переїздить до Польщі і з 1919 р. на службі в збройних силах Польщі у званні командира І рангу. З 1920 р.— заступник начальника морських справ військового міністерства і командувача Морського побережжя. В 1922 р. призначений Першим командувачем військово-морського флоту Польської Республіки. У 1925—1939 рр. обіймав посаду начальника Військово-морського управління в міністерстві з військових питань у Варшаві. З початком Другої Світової війни разом з міністерством військових справ емігрує до Франції, а згодом — до Великобританії. Разом з міністром оборони Владиславом Сікорським від імені Польщі підписує польсько-британську угоду. Був членом польського уряду у екзилі. З 1941 р. — віце-адмірал. Після «звільнення» Польщі військами СРСР емігрував до Франції, жив у Парижі. У 1946 р. виїхав до Великої Британії. Помер у Лондоні, похований на цвинтарі в Бромптоні.
160. Свідерський Анатолій (24.06.1869 — р.с. не від.), полковник, комісар військового міністерства УНР на Анатолійському узбережжі (Кавказькому фронті), забезпечував демобілізацію українців Кавказького фронту з війни і повернення в Україну через Феодосію, Ялту і Севастополь. З 01.06.1918 р. — помічник начальника управи персонального складу Генерального штабу Української Держави. Подальша доля не відома.
161. Сербін Хведір Макарович (1893 — р.с. не відом.), мічман, на початку 1921 р. — старшина бронепотягу «Чорноморець», на 9.04.1921 р. у складі Збірного (морського) куреня 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР, інтернований в Польщі. Подальша доля не відома.
162. Семирозум Модест (р.н. — р.с. не відом.), сотник 1-го Гуцульського полку морської піхоти в 1919 році, до того твоював у складі Запорізької дивізії. Подальша доля не відома.
163. Сич Петро (р.н. не від. — 1920), отаман, командир полку Дієвої армії УНР, один з керівників антигетьманського повстання, очолив Повстанську селянську армію Лівобережжя в Лубнах, з квітня по вересень 1919 р. командир 1-го Гуцульського полку морської піхоти флоту УНР, з 06.12.1919 р. останній командир збірної сотні морської піхоти у складі Збірного пішого полку Київської дивізії Дієвої армії УНР. У січні 1920 р. захворів на тиф і, хворий, разом з братом намагався дістатися Полтавщини. По дорозі був захоплений більшовиками і розстріляний без суду.
164. Сич Ілько (р.н. не від. — 1920), хорунжий збірної сотні Гуцульського полку морської піхоти флоту УНР, колишній старшина 1-ї Козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії, молодший брат Петра Сича. Захоплений і розстріляний більшовиками при намаганні доставити хворого брата на лікування в рідні околиці на Полтавщину.
165. Сіндерсен (р.н. — р.с. не від.), корабельний інженер, в 1918 р. — на українській службі за контрактом, керівник інженерно-технічних робіт по піднятті з дна бухти в Севастополі затонулого в 1916 році лінкора «Імператриця Марія», після 1918 р. доля не відома. Можливо припустити, що був розстріляний більшовиками в 1919 р. в числі 160 робітників і механіків, які працювали в судових майстернях під час німецької окупації Севастополя в 1918 р.
166. Сліпченко Федір (1899 — р.с. не від.), матрос, народився в Гуляйполі, учасник Світової війни, писар Севастопольської школи авіації Чорноморського флоту, голова Української військової громади авіаційної школи ЧФ в Качі, член Ради Української Чорноморської військової громади, делегат 1-го Загальновійськового з’їзду в Києві від ЧФ. Доля після 1918 р. не відома.
167. Сокальчук Микола Фотійович (25.08.1896 — р.с. не від.), лейтенант, офіцер Головної військово-морської управи Військового міністерства УНР, в 1921 р. — командир бронепотяга «Чорноморець», в листопаді 1921 р. інтернований в Польщі. Подальша доля не відома.
168. Сокович (р.н. — р.с. не від.), севастопольський лікар, член президії Ради Української Чорноморської військової громади, активний учасник українізації Чорноморського флоту. Подальша доля не відома.
169. Сотник Данило (р.н. — р.с. не від.), комісар Центральної ради УНР на Чорноморському флот в 1918 році, подальша доля не відома.
170. Степанов (р.н. — р.с. не відом.), контр-адмірал, командувач Транспортною флотилією Чорноморського флоту в 1917 і Державного флоту Української Держави в1918 р. Після антигетьманського перевороту був звільнений з військової служби, перейшов до ЧФ ЗС ПР генерала Врангеля. Емігрував з білим Чорноморським флотом. Подальша доля не відома.
171. Степанов Олександр (1884 — 1947), генерал-хорунжий флоту УНР, в роки 1-ї Світової війни полковник Генерального штабу, з 3.01.1919 р. по 26.04.1919 р. — начальник Головного морського штабу УНР, помер в еміграції.
172. Стефанів Гнат (1885-1949), полковник Української Галицької Армії і Армії УНР. Народився в с. Топорівці Городенківського району Івано-Франківської обл. Учасник 1-ї Світової війни, в 1918 р. організував Листопадовий зрив у м. Золочеві на Львівщині, затим очолив Начальну команду українських військ у Львові. У 1919 році організував і очолив Гуцульський полк (кіш) морської піхоти війська УНР. В 1920 — 1923 консул ЗУНР в Ужгороді. Помер в еміграції.
173. Стовбун (р.н. — р.с. не від.), секретар Чорноморської окружної комісії по виборах до Установчих зборів УНР на початку 1918 р. Подальша доля не відома.
174. Сухоцький Іван Іванович (21.06.1876 — 13.09.1922), підполковник армії УНР, в роки 1-ї Світової війни служив у Севастопольській фортечній артилерії, член Українського Чорноморського військового комітету, з 6.06.1918 р. до листопада 1918 р.— командир 2-ї батареї Коша морської оборони Армії Української Держави, в 1920 р. інтернований в таборі Ланцут, з 12.08.1920 р. старшина для доручень артилерійської управи Військового міністерства УНР. Помер в Щепіорно.

Т
175. Терещенко (р.н. — р.с. не від.), голова Української громади в Севастополі в 1917-18 рр., подальша доля не відома.

У
176. Успенський Михайло Михайлович (р.н. не від. — 27.03.1972), мічман, дивізіонний мінний офіцер Одеської бригади тральщиків в 1918 році, приймав участь у розміновуванні Одеської і Буго-Дніпровської заток, перейшов на службу до білого флоту, 19.01.1919 р. підвищений ген. Врангелем до лейтенанта, в 1920 р. евакуювався до Стамбула, в еміграції поселився в Бостоні, США.
177. Удовиченко Олександр Іванович (20.02.1887 — 19.04.1975), генерал-хорунжий УНР (генерал-полковник в еміграції), учасник 1-ї Світової війни — воював на Кавказі, як голова Української ради 3-го Кавказького корпусу делегат I і II-го Всеукраїнських військових з’їздів від Кавказького фронту, з січня 1918 р. — начальник штабу, командир 3-го Гайдамацького полку, з березня до середини червня 1919 р. — начальник штабу і командир дивізії морської піхоти флоту УНР, з 17.06.1919 р. — командир 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР. У жовтні 1919 р. хворим на тиф був полонений білогвардійцями і вивезений до Одеси, звідки зумів вибратися і 29.05.1920 р. очолив 3-ю Залізну дивізію Дієвої армії УНР, з 5.10.1920 — генерал-полковник, з 1921 — член Вищої військової ради УНР. 3 1925 р. на еміграції у Франції, працював робітником на шахті, голова комбатанської організації у Франції, помер і похоронений на хуторі Ля Парк Мантенан під Парижем.
178. Усенко Іван (р.н. — р.с. не відом.), боцман, учасник І Світової війни, член Українського військового комітету у Севастополі. У листопаді 1917 р. вступив до Морського куреня ім. П. Сагайдачного, з яким виступив на захист Центральної Ради у листопаді 1917 р. Найвірогідніше загинув у вуличних боях з більшовиками у вуличних боях у Києві 8-9 лютого 1918 року.

Ф
179. Фабрицький Семен Семенович (14.02.1874 — 03.02.1941), контр-адмірал, учасник 1-ї Світової війни, начальник берегової оборони південно-західного району Української Держави з 1.08.1918 р. до 14.12.1918 р. з штабом в Одесі, після падіння гетьманату був звільнений з служби і перейшов на Дон, з 31.01.1919 р. — командувач Донської флотилії Збройних сил Півдня Росії, з 10.01.1920 р. — начальник штабу річних сил ЗС Півдня Росії, в листопаді 1920 р. емігрував спершу в Стамбул, затим в Бельгію, де являвся головою союзу російських морських офіцерів Бельгії. Помер у Брюсселі.
180. Федченко (р.н. — р.с. не від.), поручик авіації Чорноморського флоту, заступник голови і секретар Українського Чорноморського військового комітету в 1917-1918 рр., учасник 1-ї Світової війни. Після 1918 р. доля не відома.
181. Фролов Сергій Іванович (р.н. — р.с. не відом.), контр-адмірал, до 1917 р. — начальник Окремих гардемаринських класів Імператорського флоту у Петербурзі, в 1918 р. перейшов на українську службу і був призначений начальником Миколаївської Гардемаринської школи яку так і не створив. З захопленням Миколаєва Антантою перейшов до білого Чорноморського флоту Збройних сил Півдня Росії, білоемігрант, доля на еміграції не відома.

Х
182. Хоменко Олександр Олександрович (25.031867 — 12.11.1939), віце-адмірал, учасник 1-ї Світової війни, командир Транспортної флотилії Чорноморського флоту з штабом у Одесі, 8.08.1917 р. загальноматроський мітинг в Одесі вимусив подати у відставку з посади командира Транспортної флотилії і припинити планування операції на Босфор, в 1918 р. голова демобілізаційної комісії Морського міністерства Української Держави, в січні 1919 р. перейшов до білогвардійців, білоемігрант, помер у Швейцарії.
183. Хомотиян (р.н. — р.с. не відом.), капітан 2 рангу, з березня 1918 р. — командувач Дунайською флотилією флоту Української Держави, подальша доля не відома.
184. Христич Яким (09.09.1884 — 27.03.1971), мічман, під час 1-ї Світової війни служив в частинах берегової оборони Севастопольської фортеці, співзасновник Українського морського клубу у Севастополі, командир севастопольського матроського загону, який у листопаді 1917 року вирушив на захист Центральної Ради УНР до Києва, учасник оборони Києва від більшовицьких військ Муравйова. У 1918 р. — комісар Центральної Ради в Криму, державний інспектор продовольчих і земельних справ, в 1920 р. — комісар Могилів-Подільського повіту, в 1920 р. — у штаті Військово-морської управи Військового міністерства УНР. З липня 1921 р. проживав у Коломиї на Прикарпатті, редагував часопис «Воля Покуття», був підпільником ОУН. В 1944 р. емігрує до ФРН, з 1962 р. — до США. Автор спогадів про флот УНР, помер і похований в Чикаго.
185. Худяк А. (р.н. — р.с. не від.), поручик, командир 1-ї сотні 1-го Флотського півекіпажу в 1920 р., подальша доля не відома.

Ч
186. Чернелівський-Сокол Микола Іванович (27.08.1881 — 26.11.1936), контр-адмірал, учасник бою крейсера «Варяг» з японською ескадрою в 1905 р. З квітня 1914 р. — на ЧФ, старший офіцер крейсера «Кагул». В роки 1-ї Світової війни начальник загону по боротьбі з ПЧ, в 1917 — начальник Чорноморської Повітряної дивізії. З 10.06.1918 р. — начальник Українського морського штабу Державного флоту України у Севастополі, після падіння Гетьманату — начальник штабу флоту Збройних сил Півдня Росії (Денікіна), в березні 1919 р. з Одеси відбув в Сибір до Колчака, в 1920 р. — командувач Сибірської флотилії, з 1921 р. в еміграції в Китаї, помер і похоронений в Тяньцзіні.
187. Черниш (р.н. — р.с. не від.), один з найбільших діячів українського руху в Севастополі, восени 1920 р. у Севастополі вів переговори з представниками уряду Директорії УНР. Подальша доля не відома.
188. Чібіс Григорій Семенович (1894 — р.с. не від.), в 1921 р. ранговий бронепотяга «Чорноморець», в квітні 1921 р. — Збірного куреня морської піхоти 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР. Після 1921 р. подальша доля не відома.

Ш
189. Шейко (р.н. — р.с. не від.), матрос, заступник голови українського військового судового комітету крейсера «Пам'ять Меркурія». Подальша доля не відома.
190. Шелестун Євген Миколайович (р.н. — р.с. не від.), матрос, учасник 1-ї Світової війни, лівий есер, голова судового комітету дредноута «Воля», голова Центрофлоту у другій половині 1917 р., голова Української ради воєнних і робітничих депутатів у Севастополі у 1918 р., подальша доля не відома.
191. Шпортько (р.н. — р.с. не від.), голова Севастопольської Української ради воєнних і робітничих депутатів в 1917—1918 рр. Подальша доля не відома.
192. Штепа Павло, (29.08.1897-02.03.1980), народився в станиці Нова Дмитрівка на Кубані, старшина Чорноморського флоту і активний організатор його українізації в 1918 р., у 1917-20 рр. році воював у складі матроського загону в Одесі і дивізії морської піхоти УНР. Після падіння УНР в еміграції, спершу в Подєбрадах в Чехословаччині, де закінчив Господарчу академію та захистив вчену ступінь доктора наук. Став одним з організаторів УВО, затим член проводу ОУН. У 1927 р. за завданням ОУН емігрував до Канади, де став відомим письменником і громадсько-політичним діячем та «духовним батьком» націоналістичної еміграції. Письменник і публіцист. Помер і похований в Торонто.
193. Шрамченко Володимир Миколайович (1878 — 1945), контр-адмірал, начальник відділу перевозок Чорного моря флоту Української Держави, з падінням гетьманату був звільнений з служби і подався до Врангеля, в 1919 р. командував Російською флотилією у Стамбулі. Врангелем підвищений до віце-адмірала, білоемігрант, помер у Франції.
194. Шрамченко Лев (р.н. — р.с. не відом.), капітан 2 рангу, начальник матроського відділу Головного штабу Морського міністерства в 1918-1919 рр. Подальша доля не відома.
195. Шрамченко Яків Володимирович (р.н. не від. — 17.10.1967), капітан 1 рангу, учасник І Світової війни, командир ескадреного міноносця «Нєспокойний», після проголошення УНР з 18.03 до 27.03.1918 р. — начальник штабу морського начальника Одеської округи, в подальшому — офіцер відділу перевезень Чорного моря флоту Української Держави. Після падіння Гетьманату — подався до білогвардійців. Емігрував з Врангелівськими військами. Проживав у Нью-Йорку в США, де й помер. Автор спогадів «Жуткие дни. Агония Черноморского флота».
196. Шрамченко Святослав Олександрович (03.05.1893 — 26.06.1958), капітан-лейтенант, учасник І Світової війни, в 1917 р. член військово-революційного штабу Балтійського флоту, в 1917 р. на Чорноморському флоті, від дредноута «Воля» обраний членом Центрофлоту; з зими 1918 року у Морському міністерстві УНР — ад’ютант, товариш і в.о. Морського міністра УНР і Української Держави, начальник відділу Головного морського штабу, заступник начальника Військово-морської управи Військового міністерства УНР. В 1920 р. — начальник Морського Генерального штабу Військово-морської управи Військового міністерства УНР. Член урядової делегації УНР на переговорах з Польщею про військову допомогу в 1920 р. Один з організаторів Гардемаринської школи флоту УНР та Другого Зимового походу армії УНР в 1921 р. На еміграції з 1921 р. у Польщі (Ченстохов). В 1941-1944 рр. голова Українського допомогового комітету в Холмі, добивався звільнення полонених українців з німецького полону, активний провідник українських громад за кордоном, публіцист і історик флоту УНР, відомий філателіст. З 1944 р. мешкав у Західній Німеччині, з 1950 р. — у США. Помер у Філадельфії.
197. Шредер Вацлав Донатович (р.н. — р.с. не від.), головний лікар Севастопольського шпиталю і санітарний інспектор Севастопольського порту, на службі флоту Української Держави з 27.05.1918 р. Звільнений у відставку за станом здоров’я 29.09.1918 р., подальша доля не відома.

Щ
198. Шербак Микола Карлович (01.07.1893 — р.с. не від.), лейтенант, учасник 1-ї Світової війни, в 1921 р. — заступник командира бронепотяга «Чорноморець», на 9.04.1921 р. командир сотні Збірного (морського) куреня 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР, 28.11.1921 р. інтернований на території Польщі, подальша доля не відома.

Ю
199. Ющенко (р.н. — р.с. не від.), заступник голови Севастопольської ради військових і робітничих депутатів у 1917 р. На Першому Загальночорноморському флотському зїзді у листопаді 1917 року був представником Центральної Ради України, подальша доля не відома. Організатор створення морського куреня, який 9 листопада 1917 року був відправлений з Севастополя на захист Центральної Ради УНР.

Я
200. Ярмоленко (р.н. — 6.06.1919.), полковий лікар 1-го Гуцульського полку морської піхоти. Загинув, кинувшись рятувати важкопораненого бійця під час атаки більшовиків в бою під м. Фельдштин.
201. Ястржембський (р.н. — р.с. не від.), полковник, начальник відділу морської піхоти УНР в 1918 р., подальша доля не відома.