Мирослав Мамчак
ГІБРИДНО-ФЛОТСЬКА ВІЙНА
Інформаційна оборона

До книги увійшли статті, які були надруковані у вітчизняній і зарубіжній пресі в період відродження і розвитку Військово-Морських Сил України, розподілу Чорноморського флоту і охоплюють період 1992 – 2014 рр. Автор послідовно відстоює право України на флот, Севастополь і Крим, розвінчує міфи ідеологічних і інформаційних противників, аналізує процеси, що мали місце навколо ВМС України, у
Севастополі і в Криму у ці роки.

До читача

Після проголошення незалежності України і початку відродження Військово-Морських Сил України проти них відразу була розгорнута потужна і жорстка інформаційно-ідеологічна протидія. Щоб не допустити створення військового флоту України Кремлем були задіяні всі ресурси Чорноморського флоту та Кримського рескому і Севастопольського міськкому КПУ, які в Криму діяли відкрито і легально, за напрямками: історичному, ідеологічному, інформаційному, культурному, організаційному, освітньому. У повній мірі були задіяні флотські і колишні партійні ресурси пропаганди, спецпропаганди і контрпропаганди. Севастопольцям і кримчанам, які в своїй більшості проголосували на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року за незалежність України, постійно, наполегливо і нав'язливо просувалася думка про їх «історичну помилку», про небезпеку, яку їм несе відсутність російського флоту у Криму та російського статусу Севастополя.

Інформаційно-ідеологічна агресія вимагала відсічі, бодай належної відповіді чи спростування антиукраїнської пропаганди як з сторони української патріотичної громади так і молодого флоту України, однак їх ресурси виявилися вкрай обмеженими. З 1992 року опір ворожій пропанганді чинили лише тижневики «Флот України» і «Кримська світлиця», нерегулярні випуски просвітянського «Дзвін Севастополя», з 1994 року у ВМС України почала працювати ТРК ВМС «Бриз». Журналістів, які твердо і послідовно протистояли гібридному наступу на державність України і її флот в Севастополі було небагато і її приходилося працювати вкрай важко. Найактивнішими серед них були кандидат філософських наук Ігор Лосєв, Петро Фечеп, Олександр Полуциганов, Микола Владзимірський, Лідія Степко, Люба Гуляєва, Микола Гук. Всі ми разом в Севастополі тримали інформаційну оборону молодої держави Україна та її права на власний флот, ще не відаючи слова «гібридна війна», але на собі відчували неоголошену жорстку війну інформаційну, яка досить часто прибирала гарячі прийоми ведення.

Аналіз інформаційного протиборства за флот України у Севастополі і в Криму, за єдність Криму з Україною наразі відсутній. Лише Ігор Лосєв зуміти зібрати свої публікації в томик під красномовною назвою: «Севастополь – Крим – Україна: хроніка інформаційної оборони». Саме так – оборона – бо про наступ на ворожу пропаганду годі було думати: під тиском партії Регіонів і режиму Президента В. Януковича, з 2010 року опір гібридному наступу залишилася чинити лише «Кримська світлиця», флотські структури змушені були відступити в інформаційну тінь.

Протидіяли нам не лише російська преса. І сам командувач ВМС України адмірал М. Єжель не раз грізно обстоював тезу, що для флотських журналістів «Чорноморського флоту не існує!». А він, ЧФ, не лише існував, а й при підтримці вищого керівництва Росії налягав всіма своїми численними пропагандистськими рупорами на ВМС і мешканців Криму, сіяв смуту, доводив «єдність і героїчність ЧФ», його неподільність, неприродність існування ВМС в українському Севастополі та російський статус Севастополя.

До даної книги увійшли деякі мої публікації у газетах «Флот України», «Кримська світлиця», «Народна армія» та інших виданнях, які вдалося зберегти, і які віддзеркалюють той непростий час, коли приходилося не стільки забезпечувати, як відстоювати в інформаційному і ідеологічному протиборстві з російською пропагандою право і шлях розвитку національного флоту та ствердження України як морської держави. Решта мого архіву під час анексії Криму втрачена. Як журналісту і керівнику ЗМІ приходилося боротися проти пропагуємої неправди, грубого викривлення нашого історичного минулого в різних напрямках. Тому і статті різні: полемічні, аналітичні, публіцистичні, просвітницькі. Статті, написані свого часу для севастопольської громади російською мовою, я зважив за краще сьогодні перекласти рідною мовою – вони передають дух того часу. Для цього, щоб читач міг відчути дух тієї пори, я зібрав збережені друковані різними виданнями свої публікації воєдино - як учасник і свідомий свідок тих непростих подій першого десятиліття становлення і вітчизняного флоту, і нашої держави. Бо роки протистояння з російською інформаційно-ідеологічною машиною за український флот, за українську національну свідомість в зросійщеному Криму потребують прискіпливого вивчення.

Як офіцер українського флоту і як військовий журналіст я виконував свій обов'язок. Роки боротьби за відродження флоту України були вкрай важкими. Але вони є кращими в моєму житті і в моїй військовій службі.

До книги Гібридно-флотська війна. Інформаційна оборона *.pdf