Всі ми – нащадки Славних!..
Матір – Слава б’є крилами на древках!
І йдемо до стягів наших ставати…
І… стяги наші дати вітрам тріпати!

Ратна пісня. «Велесова книга»

Символіка має надзвичайно важливе значення для Військово-морських сил Збройних Сил України. Вона є його історичною і духовною спадщиною, в ній криються наші древні морські традиції, які закликають сучасних військових моряків безстрашно слідувати традиціям старших поколінь по захисту волі і свободи рідного краю.

Військово-морська символіка викликає у пам’яті наше минуле, вона є джерелом могутності Військово-морських сил і згуртованості їх особового складу, отим Франковим духом, «що тіло рве до бою». Вона зберігає морський характер душі нашого народу, вірність споконвічним морським традиціям попередніх поколінь, шкала вартості яких дозволила відродити і незалежність держави, і її Військово-морські сили як вид Збройних Сил України.

Становлення осібної національної військово-морської символіки і її виокремлення від загальної військової символіки України розпочалося в кінці XVIII століття і виразно проявилося в добу національно-визвольних змагань 1917-1921 років. В часи Радянської України флотська символіка була офіційно заборонена і як явище, і як наука, її дослідників переслідували як носіїв крайнього «націоналізму», тобто проголошували ворогами народу.

Але репресії не зуміли вбити потяг народу до морської справи. Повернення до національної військової символіки, відродження і її активний розвиток розпочався після проголошення незалежності України у 1991 році. Наш національний Військово-морський прапор, не зважаючи на активну протидію, досить швидко об’єднав навколо себе перших військових моряків колишнього радянського флоту і це стало історичною передумовою повернення до національних морських традицій і створення національного флоту. Тож розвиток Військово-морських сил і його символіки у нас ідуть паралельними курсами.

Наш Військово-морський прапор є основою символіки Військово-морських сил, які вже добре відомі у світі. Вони гідно в далеких морях і океанах репрезентували Україну як морську державу. Але і сьогодні приходиться читати різноманітні публікації та «історичні дослідження» стосовно відсутності у нас національної військово-морської символіки, її запозичення у інших країнах, що вона не наша та, що за нею немає історичного минулого. В подібних «наукових відкриттях» найперше проглядається стремління наших недоброзичливців позбавити нас історичного досвіду і морських традицій, принизити вітчизняну військово-морську науку і ратну працю сучасних військових моряків у військово-морському будівництві, а в конечному рахунку - позбавити Україну права на власні Військово-морські сили як морський щит нашої держави.

Тому вихід у світ першого в історії ВМС ЗС України дослідження «Військово-морська символіка України» є на часі і надзвичайно актуальним. Ця науково-популярна праця вперше вводить до флотської історичної школи основи військово-морської вексилології, геральдики, емблематики і фалеристики, поступально в історичному часі висвітлює віковий процес їх розвитку в Україні, на базі чого формує погляд на флотську символіку як науку.

Знати історію своєї символіки як складової частини історії ВМС для українських моряків є справою їх честі і гідності. Тому вповні закономірно, що дана праця значно активізує дослідницький інтерес до військово-морської символіки як складової частини військової символіки України, слугуватиме добрим стимулом виховання військових моряків у дусі вірності Військово-морському прапору Збройних Сил України, військовій присязі і військовому обов’язку, стане гідним внеском в подальше вивчення історії Військово-морських сил України.

Ігор Тенюх, адмірал,
командувач Військово-морських сил Збройних Сил України

ВСТУПНЕ СЛОВО

Військово-морською символікою називають систему прапорів, спеціальних знаків і емблем, яким надано символічне значення і які визначають державну приналежність, військові традиції, історичне минуле, вид військової діяльності та несуть у собі відповідну ідею. Символіка є свідком розвитку і воєнно-історичною спадщиною національного флоту.

До системи військово-морської символіки України належать Державний прапор України, Військово-морський прапор Збройних Сил України, гюйс, бойові прапори військових частин, вимпел (майорець), брейд-вимпел, прапори допоміжних, пошуково-рятувальних і гідрографічних суден, прапори посадових осіб України і Збройних Сил, емблема Військово-Морських Сил Збройних Сил України, штандарт командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України, звід сигнальних прапорів кораблів і суден Військово-Морських Сил Збройних Сил України, неофіційні почесні, нагородні прапори, емблеми кораблів, суден і військових частин, військові нагороди і відзнаки, військові печатки та елементи форми одягу військових моряків.

Вивчення прапорів, гюйсів, вимпелів, штандартів є предметом вивчення "Вексилології" – науки, порідненої з геральдикою, яка бере свій початок ще з Древнього Риму. Римляни свої штандарти – попередники сучасних прапорів – називали "вексиллюм", і це слово дало назву історичній дисципліні "Військова вексилологія", до якої належить весь комплекс прапорів, знамен, прапорців і штандартів, що використовуються на флоті.

Значний розвиток і широкий інтерес у суспільстві вексилологія набула в XX столітті в країнах Європи, США і Канаді. Широкій популяризації цієї науки у світі послужили книги американського дослідника У.Сміта, переведені майже на всі європейські мови, та випуски спеціалізованих журналів "Флаг-бюллетень" (США), "Флагмайстер" (Великобританія), "Вексилологія" (Чехія) та інші.

На теренах колишнього СРСР, у радянських армії і на флоті, у військових навчальних закладах вексилологія не сприймалася і не вивчалася як наука. Наприклад, у фундаментальній науковій праці ГШ ВМФ СРСР «Атлас мира» подавалися лише описи і малюнки військово-морської символіки виключно радянської доби. Однак, книга радянського автора К.Іванова "Флаги государств мира" та ряд інших видань значно поглибили суспільний інтерес до вивчення як вітчизняного, так і міжнародного прапорознавства.

В Україні широкий інтерес до вивчення військової вексилології а так же емблематики і фалеристики і їх становлення як науки розпочинається з часу проголошення незалежності та створення національних Збройних Сил України. Їх популяризації у значній мірі сприяють «Військово-історичний альманах», заснований Центральним музеєм Збройних Сил України, та науково-популярний журнал «Воєнна історія».

Що стосується прапорознавства, то вексилологія за типами прапори класифікує на дві групи: прапори (стяги) і бойові прапори.

Прапор – це предмет масового виробництва. Його полотнище, як правило, виготовляється з одного куска тканини і просте у виробництві. Сторони у більшості випадків є дзеркально ідентичними. Прапор кріпиться до древка чи до шнура (фала), що дозволяє піднімати його на флагшток (гафель) чи опускати вниз. Для надійного кріплення прапора до фала на полотнище прапора нашивається смужка з міцної тканини, яку називають шкаториною. Якщо прапор приходить в непридатний стан через погодні умови чи збивається в бою, він тут же замінюється новим. Для цього на кораблі зберігається комплект прапорів.

Прапори найбільш поширеними стали на флоті. За прапором визначають належність корабля чи судна до флоту і держави. Без прапора корабель або судно вийти в море не можуть. У давні часи, щоб заздалегідь можна було визначити приналежність корабля, на вітрильному флоті морські прапори сягали в довжину десяти і більше метрів. На торгових суднах розмір і якість прапора визначали ще й богатство його власника.

Державний прапор – це один з головних символів держави, який визначається її Конституцією. Він обумовлює незалежність конкретної країни. Державний прапор однієї країни своїм малюнком не може повторювати державний прапор іншої країни. У світі існує каталог чи реєстр Державних прапорів. У більшості країн Державний прапор є національним прапором народу, який створив державу. Державні прапори є предметом масового виробництва і вивішуються над будинками органів державної влади, в службових кабінетах, тощо та використовуються на різних заходах. В Україні Державний прапор одночасно є національним прапором.

Бойовий прапор – це предмет одиничного виробництва. Бойовий прапор військової частини є «почесним знаком, що визначає особливості її бойового призначення, історії та заслуг». Він є символом бойової честі, доблесті і слави, звитяги і непереможності військової частини, з ним військова частина чи корабель вступає в бій і поки існує бойовий прапор, військова частина (корабель) вважається непереможеною. Бойовий прапор зобов’язує військовослужбовців вірно служити Батьківщині, вміло і непохитно її боронити, не шкодуючи навіть життя. Виготовляють його з двох кусків зшитої по периметру дорогої тканини, прикрашається вишивкою, бахромою, китицями і стрічками. Він кріпиться до древка спеціальними цвяхами або петлями. Бойовий прапор вручається в урочистій обстановці, як правило, від імені Президента України лише один раз і охороняється особливо ретельно. Його втрата, у тому числі і в бою, є великим соромом для військової частини, котра після такої ганебної події підлягає розформуванню, а її командир і винуваті особи – військовому суду.

Військово-морський прапор – головний символ військового флоту країни; він визначає приналежність корабля до держави та її збройних сил, служить бойовим прапором корабля. Кораблі військово-морських сил будь-якої країни, на відміну від військових частин інших видів збройних сил, мають ту особливість, що володіють правом екстериторіальності, тому свій військово-морський прапор не спускають навіть у портах інших країн. Тобто, в чиїх би водах кораблі не знаходились, вони є територією виключно своєї країни, приналежність до якої визначає їхній військово-морський прапор. І це право кораблі зобов’язані відстоювати навіть силою зброї.

Комерційний (торгового флоту) прапор – прапор для суден цивільного флоту. Він визначає державну приналежність судна або судновласника і піднімається на кормі судна. Для українського цивільного флоту прийнято Державний прапор України. У світі існує практика закупки для використання приватними морськими компаніями прапорів і інших країн, наприклад, таких не морських як Швейцарія чи Молдова.

Штурмовий прапор – спеціальний прапор, що видається підрозділам військ під час бойових дій при штурмі ворожих укріплень чи фортець. За дизайном він може повторювати Державний прапор, Військово-морський прапор, бойовий прапор військової частини. Наприклад, при штурмі радянськими військами Севастополя в 1944 році штурмовим прапором служив Військово-морський прапор, а при штурмі Рейхстагу в Берліні у 1945 році було виготовлено 11штурмових прапорів. Наш земляк, старший лейтенант Олексій Берест, як символ великої Перемоги над фашизмом, особисто встановив над Рейхстагом прапор за № 5.

Штандарт – спеціальний прапор, який присвоюється відповідним посадовим особам (штандарт Президента, штандарт міністра оборони, штандарт начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил, штандарт командувача Військово-морських сил). Штандарти мають форму прапора, можуть кріпитися як до древка, так і до поперечини на древку, багато оздоблені шиттям, бахромою і зберігаються в резиденції або у кабінеті посадової особи.

Посадовий прапор – прапор, який присвоюється вищим посадовим особам військового відомства. В основному використовуються у військовому флоті, і у більшості випадків має в своїй основі головні елементи Військово-морського прапора. Коли посадова особа прибуває на військовий корабель, її посадовий прапор піднімається на стеньзі і спускається після її відбуття на берег. Комплекти посадових прапорів видаються і зберігаються на кораблях.

Гюйс – символ військово-морських сил, другий за значенням після Військово-морського прапора. Визначає ранг корабля. Піднімається на гюйсштоках (на носу) кораблів 1-го і 2-го рангів під час їх стоянки на якорі, швартовах чи на бочці, а так же над фортецями або укріпленими районами. Тому його ще називають «фортечним прапором». У нашій країні гюйс використовується виключно у Військово-морських силах Збройних Сил України.

Вимпел – вузьке довге полотнище, яке піднімається на стеньзі чи грот-стеньзі кораблів постійної бойової готовності. Нагадує довгу стрічку з роздвоєнням на кінці. В Україні ще має назву "майорець". Історія його виникнення сягає давнини. Спершу вимпел, закріплений на вершині щогли, застосовувався для визначення напряму і сили вітру. У вітрильному флоті був знаком, за яким відрізняли військове судно від цивільного. Спускається з щогли після виведення корабля з кампанії.

Брейд-вимпел – короткий вимпел, який виконує функцію посадового прапора, як правило, командира дивізіону кораблів. Встановлюється на стензі корабля. У козацькому флоті подібної форми корогва визначала місце знаходження в поході командира групи суден (полковника, військового старшини куреня чи полку).

Отже, система прапорів на військових кораблях і суднах несе великий обсяг інформації, уособлює у собі історію флоту і його традиції. Надводні кораблі, підводні човни, кораблі спеціального призначення, морські та рейдові судна забезпечення Збройних Сил України, а також їхні катери та шлюпки несуть прапор чи спеціальні прапори Військово-морських сил Збройних Сил України, які є символом їх приналежності до Збройних Сил нашої країни. Розглянемо їх призначення і порядок використання.

Військово-морський прапор Збройних Сил України, піднятий на кораблі Військово-морських сил, одночасно являється його Бойовим прапором. Він символізує державну приналежність, недоторканність і готовність корабля захищати державні інтереси України на морі. Бойовий прапор не може бути спущений перед ворогом чи захопленим ним. Військово-морський прапор Збройних Сил України вперше урочисто піднімається на кораблі в день його зарахування до складу Військово-морських сил. Цей день вважається Днем корабля і щорічно відзначається як корабельне свято. Військово-морський прапор Збройних Сил України є предметом масового виробництва.

Для виховання у екіпажу гордості, поваги й любові до свого корабля, прапора і бойових традицій Військово-морських сил внесення (винесення) Військово-морського прапора Збройних Сил України та його підйом (спуск) на кораблі проводяться за відповідним щоденним ритуалом. Ритуал визначається Положенням про корабельну службу.

Керівництво ритуалом здійснює командир корабля. Для виконання ритуалу призначається спеціальна прапороносна група з найкращих військовослужбовців корабля.

Під час підіймання Військово-морського прапора Збройних Сил України на флагштоках споруд та територій військових містечок ритуал внесення прапора виконується також згідно з вимогами Положення про корабельну службу.
На кораблі, що стоїть на якорі (бочці, швартовах), прапор Військово-морських сил підіймається щоденно на кормовому флагштоці корабля в робочі дні – о 8-й годині, у вихідні та святкові дні – о 9-й годині при великому зборі екіпажу корабля і спускається в час заходу сонця.

У разі виходу корабля в море після заходу сонця й до 8 (9) години ранку Військово-морський прапор Збройних Сил України підіймається на гафелі чи кормовому флагштоку в момент переходу корабля з положення "на якорі" (бочці, швартовах) до положення "на ходу". Під час перебування корабля в морі Військово-морський прапор Збройних Сил України не спускається ні вдень, ні вночі.

Підйом прапорів на кораблях буває повсякденним і урочистим, його порядок визначається Положенням про корабельну службу. Урочисте підіймання прапора Військово-морських сил Збройних Сил України здійснюється: у разі включення корабля до складу Військово-морських сил (перше підіймання прапора Військово-морських сил Збройних Сил України); під час відвідування корабля Президентом України, Головою Верховної Ради України, Прем’єр-міністром України; на відзначення державних свят і важливих подій державного та військового значення.

Кораблі, що будуються на заводах, від початку розміщення на них особового складу і до дня включення їх до складу Військово-морських сил підіймають на кормовому флагштоці (в інших випадках – на гафелі) Державний прапор України.

Державний прапор України підіймається на кораблях Військово-морських сил в наступних випадках: перед початком бою, у разі відвідування корабля Президентом України – Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України, головою Верховної Ради України, прем’єр-міністром України; за розпорядженням командира з’єднання кораблів на відзначення державних свят та важливих подій державного та військового значення, а також під час перебування кораблів у територіальному морі (портах) іноземних держав – у дні національних свят цих держав.

На ходу надводного корабля перед початком бою Державний прапор України підіймається на грот-стеньгу (на однощогловому кораблі – на стеньгу щогли) і його охорона в бою є почесним обов’язком екіпажу корабля, який зобов’язаний самовіддано та мужньо захищати Державний прапор України і не допустити його захоплення противником.

Посадові прапори затверджуються міністром оборони України і підіймаються під час перебування на борту корабля відповідних посадових осіб держави чи Збройних Сил. Під час відвідування корабля Президентом України на кораблі підіймається (за згодою Президента України) дублікат штандарту Президента України, а також Державний прапор України. У разі прибуття на корабель посадової особи військового відомства на кораблі підіймається на грот-стеньгу (на стеньгу – у разі наявності однієї щогли) надводного корабля відповідно до посади прибулого: прапор міністра оборони України; прапор начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України; прапор командувача Військово-морських сил Збройних Сил України; прапор начальника штабу – першого заступника командувача Військово-морських сил Збройних Сил України; прапор командира військово-морської бази, з’єднання кораблів.

Суднам і катерам Військово-морських сил відповідно до їхнього призначення (пошуково-рятувальні, гідрографічні, тощо) присвоюються спеціальні прапори суден забезпечення, які підіймаються і спускаються згідно з порядком підіймання та спуску Військово-морського прапора Збройних Сил України.

Сигнальні прапори – це комплект різнокольорових прапорів кораблів і суден, кожен з яких означає окрему літеру чи цифру. Вони складають собою військово-морський звід сигналів України та являються зримими засобами зв’язку на кораблях і суднах. Існують зводи сигналів національні і міжнародні. Вони діляться на абеткові, цифрові, додаткові, спеціальні, звід сигналів НАТО та на прапори заміщення. Підняті спеціальним набором кілька таких прапорів на фалах реї щогли візуально передають спеціальні команди, доповіді і сповіщення флагмана для кораблів похідного ордеру. При стоянці піднятий той чи інший прапор означає, наприклад, що корабель знаходиться на бойовому чергуванні, заправляється паливом, проводить завантаження боєприпасів, дозволяє пришвартуватися до його борту іншим плавзасобам, проводить водолазні спуски тощо. В давні часи, коли ще не існувало радіозв’язку, команди і розпорядження з корабля на корабель вдень передавалися виключно через прапорові сигнали і прапоровий семафор. Та й сьогодні, якщо кораблі знаходяться на дистанції візуальної видимості доповіді і сповіщення передаються переважно візуальними засобами зв’язку.

Коли йдеться про використання військово-морської символіки, слід зазначити, що на флоті склалася давня традиція відзначення державних свят і важливих подій державного чи військового значення, днів з’єднань і кораблів підняттям на кораблях набору сигнальних прапорів ("розцвіченням"), які розміщуються між клотиками щогл, та від останніх – до штевнів кораблів. Якщо з технічних причин це здійснити неможливо, то прапори розміщуються тільки від клотика фок-щогли до форштевня корабля. Прапори розцвічування підіймаються на кораблі під час стоянки на якорі (бочці, швартовах) у пункті базування одночасно з підійманням Військово-морського прапора Збройних Сил України і спускаються разом з ним. На ходу корабель не розцвічується.

Гюйсом є спеціальний прапор, що піднімається на гюйсштоці корабля разом з Військово-морських прапором і означає, що корабель належить до 1-го або 2-го рангу. Гюйс підіймається на гюйсштоці під час стоянки корабля на якорі (бочці, швартовах), а також на салютних вежах берегових опорних пунктів (фортецях), тому його ще називають фортечним стягом. Він є другим за значенням після Військово-морського прапора символом флоту і за геральдичними правилами повинен нести основні елементи військово-морського прапора. У Військово-морських силах Збройних Сил України за гюйс в 1994 році прийнято Державний прапор України, однак в 2009 році розпочалася робота по встановленню для ВМС ЗС України гюйса іншого зразку.

Для визначення кораблів постійної бойової готовності встановлено спеціальні вимпели. Вимпелом є вузький, довгий, роздвоєний на кінцях прапор. Вимпел, піднятий на кораблі, означає, що корабель перебуває в кампанії і є постійно готовим до виконання завдань за призначенням. Вимпел підіймається на грот-стеньгу (на стеньгу – у разі наявності однієї щогли) надводного корабля і є постійно піднятим вдень і вночі, на ходу в морі й під час стоянки на якорі, бочці чи швартовах. На флоті існує традиція під "вимпелами" розуміти кількість кораблів у морі. Наприклад, "у поході знаходиться з’єднання з десяти вимпелів". Вимпел спускається після виведення (виключення) корабля з кампанії, наприклад, на час його ремонту в заводі або після наказу про його виключення з бойового складу сил флоту.

Вимпел з зображенням Військово-морського прапора біля шкаторини називається брейд-вимпелом. Він присвоюється командирові з’єднання чи дивізіону кораблів і підіймається на грот-стеньгу (на стеньгу – у разі наявності однієї щогли) флагманського надводного корабля (на виносній щоглі – на підводному човні) під час стоянки на швартовах (бочці) у пункті базування. Брейд-вимпел також присвоюється старшому на рейді командирові (начальникові) і підіймається під прапором посадової особи чи під вимпелом корабля.

Другою і найдавнішою складовою частиною предмета військової символіки, у тому числі і військово-морської, є „Військова емблематика", назва якої походить від грецького слова „emblema” – вставка, опукле зображення. Емблема – це символічне зображення, яке несе у собі певне ідейне навантаження і відображає конкретне поняття. Вона визначає приналежність військовослужбовців Військово-морських сил Збройних Сил до роду занять чи до окремих спеціальностей або відношення різноманітного військового майна до роду військ (сил), спеціальних військ або служб, окремих об’єднань, з’єднань, військових частин, установ, закладів і т.ін.

У сучасному українському флоті до цієї групи належать:
1. Емблема Збройних Сил України, емблеми Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України, Військово-Морських Сил Збройних Сил України, родів військ (сил) та служб;
2. Власні емблеми об’єднань, з’єднань, військових частин, підрозділів, кораблів, катерів, суден, установ, закладів, військових підприємств і т.ін. (в подальшому коротко називатимемо їх емблемами військових частин чи кораблів;
3. Спеціальний комплекс емблем (знаків), що використовуються як складові частини військової форми одягу українських військовослужбовців: нарукавні емблеми, емблеми розрізнення, кокарди, емблеми на головні убори, фурнітура (ґудзики з державною або військовою символікою), шитво на мундирах і головних уборах тощо.

У флотській практиці одні й ті ж емблеми уніформи називають по різному: шеврони, емблеми, нарукавні емблеми, нашивки тощо, які не відповідають суті їхнього призначення. Тому в подальшому для визначення власної символіки військових частин у тих випадках, коли емблема створюються саме для носіння на рукаві військової уніформи, будемо використовувати прийнятий термін Українського Геральдичного Товариства – нарукавна емблема.

4. Окремий розділ військової емблематики складають розпізнавальні знаки, що існують у вигляді спеціальних знаків, які наносяться на техніку, бойові пости на кораблях або пришиваються на військову уніформу. Можна вважати їх примітивними емблемами. Інколи це простий знак (геометрична фігура у вигляді кола, квадрата, прямокутника, ромба, трикутника чи цифри, літеру тощо). Його функція – просто відрізняти одного військовослужбовця (підрозділ, бойовий пост, зброю) від іншого, який належить до іншого підрозділу або надавати відповідну інформацію (наприклад, коли і хто задраює ілюмінатор, дії за тривогами і приготуванням корабля до походу тощо). Розпізнавальний знак з’єднання (частини) призначається старшим начальником і періодично змінюється. На деяких флотах розпізнавальні знаки частин при тривалому використанні перетворюються на емблеми цих частин чи установ. На кораблях ВМС ЗС України розпізнавальні знаки (маркування) бойових постів визначаються Положенням про корабельну службу. Розпізнавальні знаки військових звань, що нашиваються на рукави тужурок офіцерів та адміралів плавскладу у відповідності до термінів, прийнятих Українським Геральдичним товариством, теж будемо називати емблемами розрізнення.

Окрему, третю, групу військової символіки складає військова геральдика, яку ще називають як гербознавство або мистецтво зображення та опису гербів. Геральдику відносять до спеціальних дисциплін, розглядаючи як складову історичної науки. До військової геральдики належать зображення гербів кораблів, військових з’єднань, частин, установ, закладів і підрозділів. На даний час у Військово-Морських Силах Збройних Сил України офіційних гербів кораблів і військових частин не існує. Однак не виключена можлива поява таких у майбутньому, бо на кораблях, що здійснюють далекі походи і візити до іноземних портів вже виготовляють, використовуючи корабельні емблеми, прототипи гербів. До цієї групи символіки можна віднести як існуючі герби кораблів, так і майбутні особисті герби військовослужбовців, що відображають специфіку їхньої військової діяльності чи заслуги перед країною і Збройними Силами, як, наприклад, герби, що в минулому присвоювалися військовослужбовцям за проявлену мужність і військову звитягу на полі бою.

Четвертою групою військової символіки є військова фалеристика, яка обіймає весь комплекс військових нагород, заохочувальних та ювілейних відзнак, знаків кваліфікації, які виконані у вигляді нагрудних знаків. До фалеристики також відносяться металеві нагрудні відзнаки військових штабів, частин, нагрудні знаки "Командир корабля", "За далекий похід" тощо.

І останньою, п’ятою групою військової символіки, є військова сфрагістика, яка включає весь комплекс військових печаток. Поки що у Військово-Морських Силах Збройних Сил України вона широкого використання, крім офіційних печаток військових частин та печаток діловиробництва, не набула, тому у даній праці ми цього напрямку торкатися не будемо.

Підсумовуючи сказане, можемо стверджувати, що за недовгий в історичному вимірі період будівництва національного флоту військово-морська символіка України пройшла доволі великий шлях розвитку: у новітній військово-морській історії України створено цілісний комплекс власної, національної за змістом, стилем і традиціями, символіки Військово-Морських Сил Збройних Сил України.

Глава I. КЛЕЙНОДИ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКОВОГО ФЛОТУ: ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ

У військовій історії України клейнодами називалися головні символи військової і адміністративної влади Війська Запорізького. До загальновійськових клейнодів належали булава, корогва (прапор), бунчук, литаври, печатка і каламар. З 1648 року, часу визволення України з під ярма Речі Посполитої, вони стали державними символами Гетьманської України. На Задунайській Січі з 1776 року до загальновійськових клейнодів була зарахована і оздоблена дорогоцінним камінням шабля, вручена кошовому отаману від імені султана Оттоманської Порти.

Протягом віків змінювалась форма самих клейнодів але не змінювалась їхня духовна суть. Сьогодні головними клейнодами, або символами, Українського військового флоту є Військово-морський прапор Збройних Сил України, або просто Військово-морський прапор, емблема Військово-Морських Сил і штандарт командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України, які затверджуються спеціальним Указом Президента України.

Військово-морський прапор є особливо шанованим не лише на флоті, а й серед народу, бо уособлює собою Україну як морську державу та бойову історію флоту, її військово-морську спадщину. У більшості країн світу для національних військових флотів прийняті спеціальні військово-морські прапори, проте деякі, як США, Франція, Чілі, Уругвай та інші, за військово-морські прийняли державні прапори. В Україні для національних Військово-Морських Сил прийнято спеціальний прапор, а Державний прапор служить гюйсом або, як його ще називають, фортечним прапором.

Так склалася історія наших національних Військово-Морських Сил, що у 2008 році їм виповнилося 16 літ, а їхньому прапору 18 липня того ж року – 90 років. У ці розбіжності в роках вклалася складна як героїчна, так і трагічна історія національного флоту та його прапору, жертовна боротьба багатьох поколінь українських моряків за вітчизняний флот, за свій прапор і за право України бути морською державою.

Однак історія символіки Військово-Морських Сил Збройних Сил України значно давніша цього періоду, сягає глибини віків і є невід’ємною сторінкою історії національного державного будівництва. Специфіку її розвитку слід розглядати в контексті як державного розвитку, так і розвитку історичної науки і військового мистецтва. Тут слід окремо зазначити, що дослідження української військової символіки протягом віків колоніального стану України було суворо заборонене, розглядалося як недозволений сепаратизм і було витіснене за межі України, здебільшого вивчалося лише з точки зору окремих напрямків історичної науки чи в контексті якогось мистецького явища або військової події. Сьогодні ми робимо чи не першу спробу узагальнити в єдине ціле весь процес розвитку військово-морської символіки як складового процесу становлення України як морської держави.

1. Прапорництво флоту стародавньої України

Перші історичні згадки і описи військової символіки наших пращурів знаходимо в літописах часів України-Руси; в плині віків їх збереглося мало і вони несуть небагату інформацію. Але й з тієї історичної спадщини, яка дійшла до нас, можна зробити висновок, що історично прапор представляв націю, військо, організацію чи посадову особу, вів воїнів до бою.
У ті давньоукраїнські часи військові знамена для війська і флоту були спільними і називалися стягами. Однак часто вживались і такі терміни, як хоругва, прапор, штандарт, знамено, значок. Хоругва, стяг – це типологічна група символів, якій притаманні кращі риси українського декоративно-прикладного мистецтва, вони є річчю священною і тісно пов’язані з релігійними віруваннями. В дохристиянські часи на них зображалися язичницькі символи, родові відзнаки древніх русичів тощо. За літописними зображеннями давньоруські стяги були видовжені по горизонталі, трикутної форми, часто з прорізями на кінцях, переважно червоного чи малинового кольору.

Щодо походження термінів „стяг”, „корогва”, то й досі серед істориків точаться суперечки. Дехто, не вдаючись до серйозних часових досліджень, вважає походження назви „стяг” від варяжського „ctyand” – дрючок чи палиця, дехто слово „хорогва” виводить від польського кінного військового підрозділу „choroqien” – хорогва. Якщо йти подібним шляхом, то походження цих слів можна вивести навіть від мови якого-небудь народу і з латиноамериканського континенту. Насправді ні та, ні інша позиції не витримують критики, бо відображають позицію тих істориків, завдання яких полягало в доведенні відсутності вікової української військової традиції, і в першу чергу військової символіки: мовляв, українцям символіку могли принести лише сусіди! Однак, беручи за основу древні літописи та акти, можемо впевнено говорити, що слова "корогва", "стяг" і "прапор" несуть у собі виключно українське походження, і увійшли до нашої лексики задовго до появи на староукраїнських землях варягів чи створення поляками власної держави, тим більше кінного війська. На наш погляд, найбільш вірогідно слово "корогва" є змінене часом праслов’янське або староукраїнське слово, яке дійшло до нас у латинській транскрипції "korggy". Слова "прапор" і "стяг" з сивої давнини дійшли до нас без змін. Саме тому час і зберіг ці слова до днів сущих виключно за їхній суто український корінь. Термін "хоругва" ("той, що веде" – грец.) прийшло на береги Дніпра з християнством. В Україні воно було лінгвістично сприйнято як «хорогва», а козацтвом на Запорізькій Січі об’єднане з старослов'янським як "корогва". З ХШ і до кінця ХVШ ст. ці назви були найчастіше вживані для означення всіх видів прапорів, і в першу чергу військових, які за формою і призначенням були частково подібні до західноєвропейських, але зі своїми національними особливостями.

На території України термін "хоругва" з давніх часів використовувався для наочного відрізнення військових підрозділів, організаційних (цехових), територіально-адміністративних громад чи територій, а також для означення церковного прапора. Ще в княжі часи хоругва як символ представляла як окрему державну організацію, так і княже військо чи особу князя-полководця, а також символізувала віру чи відповідну політичну ідею і їхня символіка змінювалась відповідно до них. Навколо хоругви гуртувалися воїни, об’єднувалися спільним гаслом, вона була орієнтиром для визначення дислокації військових підрозділів на полі бою, вела військо, додавала впевненості у бою, проголошувала перемогу чи поразку, несла велике моральне і психологічне навантаження на військо. Якщо княжа хоругва впала, то це значило поразку, тому за хоругву чи стяг велися найзапекліші битви. Підняти захоплену хоругву противника значило ствердити над ним свою владу. "І Данило увійшов у город свій, і на знак побіди поставив на Німецьких воротах хоругов свою", – засвідчує Руський літопис. "Марцель (угорський воєвода – авт.) – читаємо у Галицькому літописі, – хоругву свою покинув, і Русь взяла її, і був насміх великий над Марцелем".
З прийняттям християнства разом з мистецькими і культовими речами з Візантії перейшли знамена з християнською символікою. З того часу на княжих стягах стали розміщувати зображення хреста і християнських святих. У Київській державі були сформовані основні відзнаки і атрибути княжого війська під впливом відзнак, що існували на території України, однак для морських походів спеціальних стягів не існувало. У морському поході княжа хоругва розвівалася на лодії князя, її вітрила мали окремий розпис з княжим гербом. Перед боєм княжий стяг піднімали вгору на щоглі, для цього вживався термін «поставити стяг». Стягами визначали і бойовий порядок княжого війська і флоту, а «ставити» стяг доручалося окремо визначеному і досвідченому дружиннику під охороною досвідченої в боях дружини. На інших лодіях «ставили» менших розмірів стяги або стяги воєначальників, які приймали участь у поході.

Після упадку Київської держави змінюється і форма стяга – з видовженого гострого трикутника стяги набирають форми чотирикутника зі зрізаним по діагоналі верхнім правим кінцем. З ХІV ст. внаслідок західних впливів, у першу чергу польсько-литовських, військові прапори стають ознакою і земельних, і територіально-адміністративних границь, а також відзнакою військових загонів родових магнатів. При військовому ополченні використовувалися прапори магістратські і цехові, на яких поряд з християнською символікою зображалися інструменти, вироби ремесла, герби міст тощо. Прапори перед використанням і, зокрема, перед морським походом обов’язково освячувалися.

2. Прапорництво козацького флоту України

Прапорництво часів Київської держави дістало продовження в символіці і традиціях козацького війська і флоту України. В козацькій символіці найповніше відбилися знакова система і традиції попередньої епохи, про прапори якої маємо теж не досить багаті дані. Але козацька символіка (клейноди) займає особливе місце в історії Українського прапорництва.
Від самого початку ідейно-символічну основу козацької геральдики становили сюжети мілітарного характеру, що являється цілком закономірним для того часу, який характеризується крайньою мілітаризацією усіх сфер життя тодішніх українців. Саме життя на Великому степовому кордоні диктувало військовий спосіб життя, що і знаходило своє відображення у зовнішніх формах, зокрема й у символіці, основу якої стали складати зображення зброї або символів військової доблесті, мужності, шляхетності і перемоги над ворогами. Козак – рицар, його звитяжна зброя та рицарські шляхетні чесноти в поєднанні з християнськими символами – основні елементи козацької геральдики і прапорництва.

Прапор, або хоругва, для українського козацтва протягом всього часу його існування був одним з найголовніших і найшанованіших його клейнодів. Він означав самостійність вольностей Війська Запорізького низового, символізував ратну славу, честь, гідність та непереможність. Тому й берігся та охоронявся особливо дбайливо, заради його збереження козаки нехтували навіть життям. Зберігалася військова корогва у січовій церкві, і її виніс був обов’язковим атрибутом козацьких ритуалів. Навколо неї у морських і сухопутних битвах кипіли найнебезпечніші січі, втрата корогви означала втрату символу перемоги, ганьбу і поразку.

Загальновійськовим прапором козацького війська була гетьманська корогва, яка являлася символом Війська Запорізького. Одночасно існували січова, полкові, курінні і сотенні корогви та значки (хоругви менших розмірів). Серед відомих нам козацьких прапорів найчастіше зустрічаються прямокутні або трапецієвидні прапори. Значки козацьких підрозділів були переважно трикутними. Полкові і курінні корогви виконували функції бойових прапорів.

У козацькому війську довго не було одного типу корогв, панувала повна довільність щодо барв прапорів і знаків, які на них були зображені. Традиційними на них були зображення солярних знаків (місяця, зірок), а основу символіки складав хрест. Кожна з таких корогв також мала свої особливості в символіці. Лише останній гетьман України Кирило Розумовський 8.03.1755 року видав ордер, згідно якого прапори козацьких формувань упорядковувалися до відповідного зразка. Гетьман установлював, що одна, лицева сторона прапора, мала мати «герб національний» («козак з самопалом») а зворотня – «герб сотні, до котрої сіє знамено належить». Видача ордеру Розумовським свідчила про реформу козацького прапорництва Гетьманської України. Однак і в цей час домінують ясно-блакитні, блакитні і білі кольори.

Коли і якою з’явилася корогва на Січі, достеменно не відомо. Перші документальні згадки про козацькі прапори відносяться до першої половини XVI століття. Посол австрійського імператора Еріх Лясота у 1594 році згадує про прапори, що були увіткнуті в «колі» запорізьких козаків. Літопис Грабянки прив’язує факт появи у запорізького війська власного Військового прапора до вручення йому влітку 1578 року польським королем Стефаном Баторієм Великої королівської корогви: «А в літо 1576 за Стефана Баторія Короля Польского Казаки въ лучший еще строй учинили. Той же Король, видя у казаков мужество великое … прислал им короговь…». Однак з цілого ряду причин значення цього факту козацькою традицією було виразно перебільшене і оповите ореолом легенд. Прив’язуючи появу офіційних символів війська до особи короля, козацька старшина намагалася в такий спосіб легітимізувати здобуті силою козацької зброї привілеї і незалежність свого стану, які окреслювалися загальним поняттям – «козацькі вольності». Символіка в тих умовах найбільше надавалася до використання в якості засобу офіційного, сьогодні ми б сказали юридичного, підтвердження «старожитніх прав і вольностей» козацького стану в Україні.

Баторієва корогва, напевно, мала би обов’язково мати зображення польського державного герба чи корогви королівської особи. Саме про вручення такої і йдеться у «Постанові щодо низовці» від 16 вересня 1578 року. Однак козацька прапорова традиція після врученням їм королівської корогви на Січі не змінилася: на козацьких прапорах, як і раніше, вишивали хрест золотого чи білого кольору, козака з мушкетом при шаблі, Архангела Михаїла і Пресвяту Богородицю та солярні знаки – цю корогву протягом віків визнавало головною все українське козацтво: реєстрове і нереєстрове.

Врешті, козакам вручали корогви й інші королі, імператори, султани та царі, які воліли мати на своєму боці козацьке військо. Та ця практика лише підносила роль українського козацтва у тодішньому світі но не впливала на суть їх духовних символів.

Козацькі корогви виготовлялися з найкращої матерії – полотна, адамашку, атласу, тафти тощо і мали яскраво виражені кольори: малинові, блакитні, жовті, побутували і різних відтінків – малинового, жовто-блакитного, червоно-оранжеві, жовто-зелені, жовто-чорні, малиново-білі, сині, блакитні, біло-сині тощо. Козацькі корогви були двосторонні, тобто зображення на двох сторонах були відмінні. Зображення малювалися фарбами безпосередньо на тканині, виконувалися в аплікації чи гаптувалися. Нечисленні збережені пам’ятки свідчать про достатньо високий рівень їхнього художнього виконання.

Офіційно вважається, що прапором Війська Запорізького, тобто традиційним Козацьким прапором, є стяг малинового кольору. Малиновий колір у геральдиці є кольором шляхетності й лицарства, відваги і перемоги.

Однак аналіз колірних характеристик козацьких бойових прапорів, захоплених поляками під Берестечком, та тих, що зберігаються після знищення Запоріжської Січі у Санкт-Петербургському Ермітажі свідчить про їхню колірну розмаїтість.
Особиста гетьманська корогва Богдана Хмельницького була білого і малинового кольору з традиційними козацькими символами – срібним хрестом над місяцем – аналог якоря, давньохристиянського знаку надії, і зірками навколо з бурою облямівкою. Польський король Ян Казимир в часи Хмельниччини подарував козакам прапор червоного кольору з Архистратигом Михаїлом, що попирає списом змія, з одного боку і коронованим білим орлом з двома православними хрестами з другого боку.

Поряд з традиційним козацьким золотим хрестом на малиновому полі широко використовувався і білий хрест на синьому полі або малиновий чи синій хрест на білому полі. Останні прапори у більшості використовувалися у морських походах. Синій колір означав стійкість, силу, вірність і надійність, за геральдичними правилами з вісімнадцятого століття – боротьбу за свободу.
Перші флотилії козацького флоту з кінця XV століття виходили з Січі в походи Чорним морем під малинового кольору січовою корогвою, на лицьовому боці якої був зображений золотий хрест в оточенні небесних світил, а на зворотному – зображення святого Архангела Михаїла, предводителя і воєводу Небесного Воїнства і покровителя козаків під час морських походів.
Врешті, січова корогва була тісно пов’язана з символікою Києва, покровителем якого з княжих часів був святий Архангел Михаїл, а сам Київ вважався духовним центром українського козацтва. І цей зв’язок був не випадковим, він лише підкреслював неперервану правонаступність на Січі більш глибоких історичних військових традицій України-Руси.

Під цим прапором козацький флот здобув європейську славу і найвагоміші перемоги над ворогами, і надихав він їх на звитяги до 1734 року, коли відновленій після погрому 1709 року Новій Січі імператриця Анна затвердила новий прапор – бойовий козацький вітрильний корабель на малиновому полі, над яким у кряжах розміщувалися фігури Архангела Михаїла (зліва) та Пресвятої Богородиці (справа). Цей прапор серед істориків дістав назву «морський козацький прапор», але він вручався Січі як загальновійськовий клейнод. Скоріше, його слід вважати як визнання імперією заслуг козацького флоту та морської звитяги запорожців в час крайньої необхідності Російській імперії флоту на Чорному морі, якого вона в той час ще не мала. Це був чи не єдиний випадок у козацькому прапорництві, коли композиційну основу прапора складають не християнські символи (хрест, образи святих) а засіб до перемоги над ворогом – бойовий корабель.

Прикметно, що саме цей прапор разом з ще 13 курінними корогвами після остаточного знищення Січі російськими військами в 1775 році як військова здобич потрапив до «Великого гетьмана» князя Григорія Потьомкіна а після його смерті - до імператорського Ермітажу. Там вони протягом десятиліть як військові трофеї знаходилися разом з іншими захопленими ворожими знаменами. Ці прапори сфотографував і описав у 1924 році український історик Микола Макаренко.

Після знищення Січі, більшість козацького флоту перейшла за Дунай, де, заснувавши Задунайську Січ, змінила й свої клейноди, у першу чергу прапор, повернувши йому мотиви символіки Запорожських козацьких корогов. Січовим козацьким прапором стала білого кольору корогва з золотим хрестом посередині з одного боку і золотим півмісяцем на чорному полі з другого боку. Отже козаки, позбувшись російської зверхності, повернулися до своєї вікової традиції – на їхньому прапорі знову постав золотий хрест. Біло-золотий колір був повернутий з кольорів одягу святого Архангела Михаїла. Зворотна сторона прапора означала залежність від турецького султана.

В 1787 році, після відновлення Запорізького флоту у вигляді Лиманської (Чорноморської) флотилії Війська вірних козаків, імператриця Катерина II "пожалувала" йому бойовий прапор, який композиційно являв собою біле полотнище з синім хрестом на ньому, тобто прапори Війська вірних козаків і його Лиманської флотилії майже збігалися символами, за формою і змістом з прапором Задунайської флотилії, лише колір хреста змінили в дусі тогочасних морських традицій – з золотого на синій. Російська імператриця своїм указом дещо раніше, 1782 року, затвердила і стародавній герб Києва, духовного центру козацтва: "Архангел Михаїл в срібній (білій) одежі на синьому полі". Тож синій хрест теж вважався символом Святого Михаїла.
Повернення, хоч і не повне, до традицій прапорництва Запоріжжя мало на меті більш всього не стільки відновлювати запорізькі військові порядки, як спробу переманити під цей прапор задунайців, які у черговій російсько-турецькій війні виступили тепер вже проти російських військ. Врешті, у значній мірі імперії вдалося цього досягнути. Однак після завершення війни 1792 року саме під цим біло-голубим прапором святого Архангела Михаїла і були депортовані запорожці – і вірні, і невірні – з рідної землі на землі дикої і пустинної тоді Кубані.

З цього часу і до 1917 року українські моряки були вже не самостійною чи автономною частиною російського флоту, а його складовою частиною, були позбавлені права власної символіки і бороздили моря і океани під російським імператорським Андрєєвським прапором.

Підсумовуючи сказане можемо стверджувати, що у символіці козацького прапорництва, яке використовувалося козацьким флотом, утвердилися два основних мотиви: 1) зображення хреста; 2) зображення образу святого Архангела Михаїла. Серед різноманіття кольорів козацького прапорництва переважали малиновий, білий, блакитний і синій кольори. Характерним є й те, що образи святих на козацьких прапорах XVI XVIII ст. вималювалися в дусі бароко на достатньо високому художньому рівні в стилі пануючого тоді українського мистецтва, а козацьке прапорництво вповні відповідало існуючим в ті часи європейським стандартам. І є закономірним, що козацькі традиції прапорництва, переосмислені в часі, стали геральдичною базою для створення військово-морської символіки для національного флоту в часи боротьби за незалежну державу українського народу.

3. Прапорництво флоту УНР

Після розвалу Російської імперії та проголошення Української Народної Республіки в 1917 році постала проблема державної приналежності Чорноморського флоту і, відповідно, його національної символіки. Питання прапору для українського флоту постало одним із перших і довгий час дискутувалося в Генеральнім секретаріаті морських справ Центральної Ради. Військові моряки пропонували різні версії, але переважила думка історика і Народного міністра справ Морських Дмитра Антоновича.
14 січня 1918 року Центральна Рада на тривалу й наполегливу вимогу Міністерства справ Морських УНР прийняла перший в історії України Тимчасовий «Закон про український державний флот». Стаття 2 цього Закону визначала і прапор для українського військового флоту: «Прапором Українського військового флоту є полотнище в двох – жовтому і блакитному – кольорах. В кряжі блакитного кольору – історичний золотий тризубець часів Українсько-Руської держави X в.». У внутрішньому полі тризубця встановлювався білий колір.

Варто наголосити, що з ініціативи Народного міністра справ Морських Дмитра Антоновича княжий тризуб як державний символ України вперше використали в своїй символіці саме військові моряки. А вже з Військово-морського прапора він незабаром перейшов у стан Державного герба УНР. Прапор, затверджений 14 січня 1918 року, був піднятий на більшості кораблів і в фортецях Чорноморського флоту 29 квітня того ж року.

Та в цей же день перестала існувати УНР, замість якої постала Українська Держава на чолі з Гетьманом Павлом Скоропадським. Морське міністерство було возз’єднане з військовим, товариш (заступник) військового міністра виконував функції керівника морського відомства.

У травні 1918 року для остаточного вирішення питання створення державного флоту Гетьман розпорядився створити комісію з флотських фахівців для визначення штатів, бюджету та символіки українського флоту. Комісію очолив колишній начальник штабу Чорноморського флоту, герой Першої світової війни віце-адмірал Андрій Покровський. При цій комісії була створена і геральдична комісія з визначення символіки, форми одягу і відзнак особового складу національного флоту. До неї увійшли капітани 1 рангу М. Протасов, С. Овод та А. Пчєльніков, капітан 3 рангу М. Білинський, підполковник В. Савченко-Більський, лейтенант С. Шрамченко та інші офіцери, а також художник Юрій Нарбут.
Геральдична комісія обговорювала різні пропозиції і підходи до створення національного Військово-морського прапора, бо той, що був затверджений Центральною Радою, моряків не задовольняв. Комісія вважала, що існуючий тимчасовий Військово-морський прапор України не в повній мірі враховує світову практику морського прапорництва і не дозволяє на його базі створити систему військово-морських посадових прапорів, прийнятих у світі. Спершу кілька членів комісії, вихованих на традиціях російського флоту, запропонували для українського державного флоту прийняти Андрєєвський прапор, від якого більшовицька Росія на той час відмовилася. Прихильники цієї ідеї доводили, що українці, зважаючи на їхній вклад у розвиток російського флоту, мають на цей прапор повне право. Їхнім головним аргументом був історичний факт того, що Святий Андрій Першозванний таки дійсно перебував на українських теренах, і цей факт, на їхню думку, лише підтверджував право українських моряків на Андрєєвський прапор.

Противники заперечували, бо були впевнені, що відмова безбожних більшовиків від покровительства Святого Андрія є тимчасовою, а Андрєєвський прапор як асоціювався, так і буде асоціюватися з російським флотом і таки колись повернеться на гафелі кораблів російського флоту. Шануючи Святого Андрія, вони все-таки вбачали в Андрєєвському прапорі символ залежності від колишньої імперії і знищення козацького флоту України.

Найбільш переконливим для членів комісії стала пропозиція повернутися до національних історичних військово-морських традицій. Звичні і традиційні для моряків біло-сині кольори, доводили вони, є не лише гамою кольорів Андрєєвського прапору, а й Святого покровителя Небесного Воїнства Архангела Михаїла, що з давніх-давен був покровителем і Києва. Його образ був на козацькій корогві ще в XV столітті. Під образом і синьо-срібними (білими) кольорами Архангела Михаїла козацькі флотилії протягом віків не раз отримували перемоги у морських баталіях з різними ворогами, визволяли чорноморське узбережжя, Крим, порти Очаків, Хаджибей (Одесу) і Ізмаїл. З ним вперше прийшли до севастопольських бухт і на Кубань.

Врешті, ідея повернутися до національних морських традицій об’єднала всіх членів геральдичної комісії, котра і взяла за основу Військово-морського прапора Державного флоту України прапор Лиманської козацької флотилії: на білому полі синій хрест. Він найбільш вдало поєднував і національні традиції, і світову морську практику.

Однак в часи, коли геральдична комісія визначала майбутню символіку українського флоту, інша, державна комісія на чолі з контр-адміралом Михайлом Остроградським вела переговори з німецьким командуванням стосовно долі Чорноморського флоту, на багатьох кораблях якого німці підняли свої біло-чорні прапори. Одночасно велися мирні переговори з радянською Росією, на яких теж стояло питання розподілу Чорноморського флоту, а також і з Антантою. Напевне, для прискорення вирішення всіх питань виконуючий обов’язки Морського міністра капітан 1 рангу Микола Максимов запропонував добавити до національної практики і європейську, взяти за приклад британське і німецьке військово-морські прапорництва та поєднати їх з національним. Британський військово-морський прапор мав вигляд білого полотнища з червоним хрестом Святого Георгія посередині, а в крижі – державний прапор Великої Британії. Посередині білого полотнища німецького військово-морського прапору був розміщений чорний хрест з біло-чорною облямівкою і теж з державним прапором та хрестом на ньому у крижі. Тож за прикладом військово-морського прапорництва Великої Британії і Німеччини український синій хрест Архангела Михаїла отримав біло-синю облямівку. У лівому верхньому кряжі розмістили державний прапор з золотим тризубцем посередині, середній зуб якого мав форму хреста. Автором малюнка Військово-морського прапора став автор першої української гривні видатний український художник Юрій Нарбут.

Геральдична комісія вперше опрацювала і посадові прапори українського державного флоту: прапор міністра морських справ і прапор командувача флотом. Прапор міністра морських справ являв собою прапор флоту, на середину хреста якого був накладений якір у квадраті з білим полем. На прапорі командувача флотом замість квадрата з якорем накладався малинового кольору щит з зображенням на ньому святого Архангела Михаїла. Таким чином, за духовні засади національного флоту в основу прапора українського державного флоту були закладені традиційні біло-сині кольори воєводи і Предводителя Небесного Воїнства Святого Архангела Михаїла – покровителя Києва і українських моряків, під знаменням і кольорами якого були здобуті видатні перемоги українців на Чорному та інших морях.

Ці пропозиції Гетьман Павло Скоропадський прийняв і 18 липня 1918 року затвердив "Закон про Військово-морський прапор" Української держави. Цього ж дня виконуючий обов’язки Морського міністра капітан 1 рангу М. Максимов наказом № 192/44 по Генеральному морському штабу оголосив про затвердження Військово-морського прапора українського флоту і наказав підняти його на всіх кораблях і суднах. Після повалення гетьманату наказом по Генеральному морському штабу 3 січня 1919 року № 10/1 Головний отаман військ і флоту УНР Симон Петлюра підтвердив легітимність раніше прийнятого морського прапора, наказавши «вважати прапором Воєнної фльоти Української Народної Республіки прапор, затверджений 18 липня 1918 року».
З перемогою більшовицької Росії над Українською Народною Республікою національна символіка змінюється на політично-партійну. Прапори опановує червоний колір комуністів. Не оминула ця участь і Чорноморський флот, спершу перетворений більшовиками в "Красный флот Советской Украины", а з середини 1919 року вже без зайвої гри в національне самовизначення – в російський. Прапори УНР були визнані "буржуазними" і "націоналістичними", а прихильників світової морської практики і національних традицій очікувала одна кара – смерть.

Проте ситуація в Україні змусила більшовиків дещо поступитися принципами в символіці, тож до своєї повної окупації України вони затвердили для "Красного флота" УНСР червоний прапор з… жовто-блакитним крижем та надписом на ньому "УНСР" – Українська Народна Соціалістична Республіка

4. Історія створення сучасного Військово-морського прапора Збройних Сил України

Повернення до національної морської символіки почалося після розвалу комуністичної імперії – Радянського Союзу – і проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року. Слід особливо наголосити, що питання національної військової символіки для армії і флоту України виникло одним із перших ще до створення Міністерства оборони і Військово-Морських Сил України – в серпні 1991 року.

Після призначення Міністром оборони України генерал-полковника Костянтина Морозова з метою визначення символіки для війська і флоту та опрацювання пропозицій з військ, розпорядженням міністра оборони в 1992 році була створена спеціальна комісія з розробки військової символіки і форми одягу, головою якої було призначено заступника міністра оборони генерал-лейтенанта Івана Біжана. Військово-морські сили в ній представляв офіцер Головного штабу ЗС України капітан 3 рангу Ігор Тенюх. Активно в інтересах флоту в комісії працювали офіцери соціально-психологічного управління Міністерства оборони України майор Андрій Куліш та капітан-лейтенант Микола Гук.

Питання про національну флотську символіку стало особливо актуальним одразу ж по формуванні організаційної групи ВМС України в Севастополі на початку квітня 1992 року. Там воно ускладнювалося внутрішньополітичною ситуацією і тим, що історія національної символіки була не те що мало дослідженою, а й взагалі для флотських офіцерів невідомою. Для її дослідження рішенням командувача ВМС контр-адмірала Бориса Кожина була виділена група офіцерів орггрупи, до якої увійшли автор цих рядків, лейтенант Андрій Науменко, капітан 2 рангу Костянтин Іванко, підполковник Володимир Черевко та майор Олександр Дерновий. Керівником групи став ВО заступника командувача ВМС з соціально-психологічної роботи капітан 1 рангу Анатолій Данилов, а загальне керівництво розробкою символіки ВМС України здійснював начальник штабу орггрупи ВМС капітан 2 рангу Юрій Шалит.

Відповідних знань у офіцерів не було, не було й спеціальної літератури. Виручили шефи, у першу чергу львів’яни та запорожці, які почали надсилати відповідну літературу, та управління Військово-Морських Сил Головного штабу Збройних Сил України. У середині квітня 1992 року до орггрупи ВМС прибув в той час ВО начальника управління ВМС Головного штабу ЗС України капітан 3 рангу Ігор Тенюх. Він мав з собою зразок прапора флоту УНР 1918-1921 років, який і запропонував прийняти прапором Військово-Морських Сил України. У цьому вбачалася передача і правонаступність історичних традицій національного флоту, що було особливо важливо в умовах Севастополя і флотської проблеми, яка загострювалася. 11 травня 1992 року питання прапору ВМС України контр-адмірал Борис Кожин виніс на обговорення орггрупи. Офіцери орггрупи одноголосно проголосували рекомендувати керівництву Збройних Сил затвердити прапор флоту УНР прапором Військово-Морських Сил України. Більше в організаційній групі ВМС не виникало інших пропозицій стосовно Військово-морського прапора. Він був прийнятий незаперечно!

На базі цього прапора командувач ВМС розпорядився розробити решту символіки для ВМС України, і в червні 1992 року перший альбом з пропозиціями від орггрупи був направлений до Головного штабу Збройних Сил України. До пропозицій було включено і проект корабельного гюйса. Першим тимчасовим гюйсом командувач ВМС затвердив голубе полотнище з золотим тризубом посередині, запропоноване організаційною групою ВМС.
Значну допомогу морякам у питанні символіки надав представник львівського РУХу Орест Карелін-Романишин, який на той час був одним з небагатьох фахівців військового прапорництва в Україні і вже мав спеціалізовані виставки у Києві та Львові. Він декілька разів приїздив до Севастополя і власноруч пошив Військово-морські прапори для перших кораблів і морської піхоти Українського флоту.

Проте остаточне вирішення питання флотської, як і загальновійськової символіки загалом, затягувалося, тому на першому новозбудованому кораблі ВМС – кораблі управління «Славутич» – взамін Військово-морського прапора 28 липня 1992 року довелося піднімати Державний прапор України. Та час не чекав, ситуація навколо Чорноморського флоту політизувалася і різко ускладнилася. ВМС України прилюдно виставлялися як флот без минулого, без історії, символіки, традицій і бойової слави. Крім того, на літо 1993 року було заплановано введення до складу національного флоту фрегата «Гетьман Сагайдачний» та десантного корабля на повітряній подушці «Донецьк», і моряки, поборюючи як антиукраїнські сили на місцях, так і бюрократичні перешкоди в Києві, намагалися провести ритуал відповідно до усталених на флоті традицій. До вирішення справи підключилося Головне управління ВМС ГШ ЗС України. Отримавши підтримку організаційної групи ВМС та ряду громадських організацій, у першу чергу севастопольських організацій Спілки офіцерів України та товариства «Просвіта», капітан 3 рангу Ігор Тенюх погодив проекти прапора з ВО начальника управління ВМС Головного штабу Збройних Сил України капітаном 1 рангу Михайлом Єжелем і представив зразок Військово-морського прапора міністру оборони України генерал-полковнику Костянтину Морозову.

Однак у Міністерстві оборони України появилася опозиція до пропозицій військових моряків. Так, спочатку голова комісії з розробки символіки заступник міністра оборони генерал-лейтенант Іван Біжан не розумів, чому флотська символіка має так різко відрізнятися від проектів символіки інших видів Збройних Сил. Пояснення зробив старший офіцер Головного управління ВМС ГШЗС України капітан 1 рангу Валентин Польовий. Він заявив, що синій хрест є символом Святого Миколая, покровителя моряків всіх часів і морів, та що наші моряки без образу і символу свого покровителя в море не ходять. І хоча його аргументи не зовсім відповідали історичній істині, опозиція проти них стала безсилою, змушена була погодитися і допустити проект до затвердження міністром оборони України. Оглянувши проект Військово-морського прапора, Костянтин Морозов затвердив пропозицію військових моряків, відзначивши при цьому, що вони першими з інших видів Збройних Сил визначилися з прапором свого виду Збройних Сил. Єдиною зміною, що була внесена до прапора флоту УНР, була заміна тризубця часів УНР на сучасний Малий Герб України.

Затверджений міністром оборони України і погоджений з Президентом України – Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України Леонідом Кравчуком Військово-морський прапор вперше в історії сучасних Військово-морських сил Збройних Сил України в присутності великої делегації з Донецької області був урочисто піднятий на десантному кораблі на повітряній подушці "Донецьк" 26 червня 1993 року у феодосійському ВО "Море". Право першого в історії Українського військового флоту підняття Військово-морського прапору було надано одному з перших українських морських офіцерів командиру бригади надводних кораблів – капітану 2 рангу Миколі Жибарєву та командиру корабля капітану 3 рангу Олександру Звєрєву. Через тиждень, 4 липня 1993 року, у Керченському ВО "Затока" Військово-морський прапор України, освячений Патріархом Київським і всієї України-Руси Філаретом, у присутності численних делегацій з міст і областей України та керченських корабелів був урочисто піднятий на флагштоці фрегата „Гетьман Сагайдачний. Так історичний Військово-морський прапор України продовжив своє життя у морській історії сучасної України та українського флоту, возз’єднавши собою історію України-Руси, козацького флоту, державного флоту УНР та флоту сучасної України. На цих кораблях поряд з Військово-морським прапором вперше було піднято і гюйси нового зразку.

Та комплексна робота над військово-морською символікою продовжувалася. Значно пожвавив роботу над створенням бойових прапорів і прапорів видів Збройних Сил України наказ міністра оборони України № 199 від 30.08.1993 р. "Про хід роботи щодо розробки і впровадження військової символіки Збройних Сил України", яким була передбачена ціла низка заходів. Роботу з військового прапорництва та збору пропозицій з військ і від зацікавлених організацій сконцентрували у Центрі з розробки форми одягу Тилу Збройних Сил України. Тож уже у жовтні 1993 року колегія Міністерства оборони України, поряд з проектами Бойового прапора військової частини і прапорів інших видів Збройних Сил, затвердила прапор і гюйс Військово-Морських Сил, котрі до того вже протягом чотирьох місяців розвівалися над просторами Чорного моря. Відповідно до Положення про прапори видів Збройних Сил, розробленого за участі штабу ВМС України і затвердженого міністром оборони України, встановлювалося, що прапор Військово-Морських Сил одночасно є і Бойовим прапором корабля, являється символом честі, доблесті і слави та закликає самовіддано служити українському народові, твердо і непохитно боронити українську державу, не шкодуючи в бою свого життя.

Однак законодавче затвердження військової символіки все ще залишалося не вирішеним. Адже згідно з прийнятими 21.10.1993 року доповненнями до Закону України "Про Збройні Сили України" право затвердження Бойових прапорів військових частин та прапорів видів Збройних Сил України було надано Верховній Раді України.

Для прискорення вирішення питання військової символіки 5 січня 1994 року Прем’єр-міністр України Віталій Масол подав до Верховної Ради України проект постанови Верховної Ради України «Про затвердження положень про Бойовий прапор військової частини, прапори видів військ та символу Збройних Сил України», погодженої з Президентом України, Кабінетом міністрів України та іншими центральними органами виконавчої влади. Президія Верховна Ради України розглянула проект постанови лише 3 жовтня 1994 року і заслухала з цього приводу доповідь першого заступника міністра оборони генерал-полковника Івана Біжана. Після обговорення питання члени Президії Верховної Ради України прийняли рішення повернути проект постанови на доопрацювання до комісії Верховної Ради з питань оборони і державної безпеки, якій доручалося винести це питання на розгляд сесії лише після затвердження Державного герба України. Таким чином питання військової символіки відкладалося на невизначений час. Врешті, позиція невиправданого затягування законодавчого й юридичного визнання прапорів українського війська і флоту пояснюється небажанням багатьох тодішніх народних депутатів, у першу чергу з фракцій комуністів і соціалістів, відмовитися від партійно-політичного принципу на користь національного в підході до військової символіки.

Та все ж бюрократичні перепони не зупинили процесу розвитку військово-морського прапорництва. Перший у Військово-морських силах Бойовий прапор в 1994 році було вручено Севастопольському Військово-морському інституту, а за ним в 1995 році – 4-й окремій бригаді морської піхоти.

Прапор Військово-морських сил України вперше був пронесений фрегатом "Гетьман Сагайдачний" Середземним морем і Атлантичним океаном у червні-липні 1994 року під час походу до французького порту Руан на святкування 50-річчя висадки десанту союзників "Велика армада" під керівництвом командира походу капітана 1 рангу Юрія Шалита. Там, серед кораблів військових флотів, які представляли більшість морських держав світу, прапор і гюйс Військово-морських сил вперше демонстрував міжнародному товариству військово-морську символіку України як морської держави.

Втім, ситуація з військовою символікою у верхніх ешелонах влади не могла не відбитися на ситуації та відношенні до неї на місцях. Після повернення з походу фрегата "Гетьман Сагайдачний" заступник міністра оборони – командувач ВМС України віце-адмірал Володимир Безкоровайний поставив питання заміни корабельного гюйса. Гюйс, за його твердженнями, був не практичний, не проглядався на голубій водній поверхні, виготовлений власноруч швидко вигорав на сонці і, крім того, в той час не було можливостей організувати його промислове серійне виробництво – гюйс не був законодавчо затверджений. Командувачу в Руані приглянувся приклад багатьох іноземних флотів, у першу чергу французьких ВМС, в яких за гюйс (фортечний прапор) служив Державний прапор їхньої країни. Державних прапорів України, виготовлених професійно, шефи з областей до штабу ВМС на той час доставили достатньо, тож вибір гюйса був остаточним.

Далі настала черга зміни прапора. Віце-адмірал В. Безкоровайний, як і багато хто в Міністерстві оборони та у штабі ВМС, вважав, що прапор ВМС занадто завантажений символікою. Розробкою Положення про Військово-морський прапор і гюйс командувач доручив займатися офіцерам наукового центру ВМС, яких очолив віце-адмірал запасу Микола Клітний. Наслідком їхньої роботи став проект Військово-морського прапора, котрий являв собою біле полотнище, яке перетинав прямий синій хрест з біло-синьою облямівкою. Жовто-блакитний криж з прапора знімався. Тож Положення про Військово-морський прапор України, не чекаючи його затвердження у Верховній Раді, а лише погодивши з Міністром оборони генералом армії України Віталієм Радецьким, віце-адмірал В. Безкоровайний як заступник міністра оборони впровадив в життя наказом по Військово-Морських Силах.

Наказ командувача Військово-морських сил України «Про введення в дію тимчасового Положення про Військово-морський прапор України» від 8 грудня 1994 року № 424 підписав ТВО командувача ВМС контр-адмірал Олексій Риженко. Пунктом першим наказу вводилося в дію тимчасове Положення про Військово-морський прапор України, а другий пункт визначав, що «кораблям 1-го і 2-го рангів піднімати Державний прапор України на гюйсштоках і вважати його гюйсом (фортечним прапором)».

Так новий зразок прапора ВМС України в грудні 1994 році появився на флагштоках кораблів. Окрім нього, внаслідок місцевої самодіяльності, на деяких кораблях стали піднімати прапори просто з самим синім хрестом, без облямівки, виготовлені, як правило, при допомозі шефів в областях, які, як виявлялося, про Військово-морський прапор мали досить уявне бачення.
З початку 1996 року Військово-морські сили України розпочали підготовку до своїх перших оперативно-тактичних навчань "Море-96" та до першого в своїй історії трансатлантичного походу загону кораблів до США. Однак з символікою питання залишалося не вирішеним, не було затверджених проектів не лише прапора ВМС, а й посадових прапорів, вимпела та іншої флотської символіки.

Розробка флотської символіки цікавила не лише військових моряків, а й громадськість. Найактивнішими в цьому плані були створений у Севастополі Геральдичний клуб ВМС "Мадрид", Спілка офіцерів України та севастопольські просвітяни.

Врешті, відсутність офіційної символіки могла б створити в іноземних портах додаткові дипломатичні проблеми не лише для флоту, а й для держави в цілому. Тож для належної організації і прискорення роботи зі створення символіки ВМС України віце-адмірал В. Безкоровайний наказом № 298 від 14 червня 1996 року створив спеціальну комісію, яку очолив начальник штабу – перший заступник командувача ВМС контр-адмірал Микола Костров. До комісії увійшли: заступником голови – заступник командувача ВМС з виховної роботи капітан 1 рангу Віталій Литвиненко, а також начальник тилу ВМС капітан 1 рангу Костянтин Лєбєдєв, начальник фінансово-економічного управління ВМС полковник Віктор Коберник, начальник юридичної служби ВМС підполковник юстиції Геннадій Варицький, начальник відділу державних нагород міністерства оборони України полковник Микола Курич, заступник голови українського геральдичного товариства, завідувач сектором відділу нагород Адміністрації Президента України кандидат історичних наук Віктор Бузало, художник, професор, доктор філософських наук Ольга Петрова, приват-юрист, член геральдичного клубу "Мадрид" Анатолій Ковальов та народний депутат України, член комісії Верховної Ради з питань оборони та безпеки підполковник Володимир Шевченко. Секретарем комісії було призначено офіцера ВМС капітана 3 рангу Юрія Лужецького, який виконував в комісії найбільший обсяг підготовчих робіт.

У травні місяці члени комісії повезли альбом з оформленими проектами на погодження і затвердження до міністерства оборони України та Адміністрації Президента України. В Києві до цієї роботи долучився колишній офіцер ВМС, народний депутат України капітан 1 рангу Євген Лупаков та севастопольська просвітянка Любов Гуляєва. Саме вони, внісши зміни до альбому, повернули Військово-морському прапору вигляд історичного прапору флоту УНР. Цей проект і був затверджений міністром оборони України генерал-полковником Олександром Кузьмуком.

Тож на перших оперативно-тактичних навчаннях Військово-морських сил України "Море-96" 1 серпня 1996 року та під час походу того ж року фрегата "Гетьман Сагайдачний" і великого десантного корабля "Костянтин Ольшанський" з візитом до США над морями і океанами розвівалися затверджені міністром оборони України Військово-морські прапори Українського флоту, які вже навічно об’єднували традиції морської символіки з історією козацького флоту України, флоту УНР і сучасних Військово-морських сил в єдиний історичний процес розвитку морської справи в Україні.

Та робота над військово-морською символікою цим не завершилася. Її продовжив змінювати і розвивати призначений у жовтні 1996 року заступником міністра оборони – командувачем Військово-морських сил України контр-адмірал Михайло Єжель. Наказом від 21 січня 1997 року №28 він перепризначив комісію з розробки символіки Військово-морських сил України, головою якої був призначений начальник штабу ВМС контр-адмірал Віктор Фомін. Положення про комісію визначало її обов’язок подавати на розгляд командувача ВМС України висновки і пропозиції щодо розроблення військово-морської символіки, вивчати традиції флотів світу, давати висновки щодо проектів нормативних актів з питань символіки, встановлювати відносини між ВМС та державними і громадськими організаціями, фізичними особами з питань розробки військово-морської символіки, залучати відповідних фахівців з геральдики, вексилології, фалеристики для підготовки висновків, проводити наради, конкурси та інші заходи з питань військово-морської символіки. Активно, ініціативно і плідно в комісії працювали капітани 2 рангу Юрій Лужецький та Олексій Хлобистов, які виконували весь обсяг дослідницької, творчої, виконавчої і погоджувальної роботи як в рамках комісії, так і геральдичного клубу «Мадрид».

Результатом спільної роботи комісії та геральдичного клубу «Мадрид» стало подання 7 квітня 1997 року міністру оборони України генерал-полковнику О. Кузьмуку нового альбому з проектами прапорів та відзнак Військово-морських сил України, який створював цілісну систему військово-морської символіки. До альбому входили описи Військово-морського прапору України, знамен військових частин і з’єднань ВМС, гюйсу, прапорів допоміжних суден, аварійно-рятувальної служби, посадових прапорів Президента України – Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, міністра оборони, командувача ВМС, командирів морського району (ескадри) і з’єднань, брейд-вимпел командира дивізіону і вимпел корабля. Вперше подавалися на затвердження описи емблеми для головних уборів, нарукавних знаків, нагрудних відзнак «Командир корабля», «Класний фахівець», відзнаки про закінчення СВМІ та нарукавних емблем розрізнення і погонів офіцерів флоту.

Передбачалося, що "у зв’язку з виконаннями кораблями ВМС України завдань за межами її територіальних вод" та виходячи з необхідності того, що "флот нашої держави повинен мати свою символіку, формові відзнаки плавскладу, прапори посадових осіб згідно з прийнятими нормами міжнародного права" за поданням міністра оборони України мають бути затверджені Президентом України. Втім, через розбіжності у поглядах на символіку між міністерством оборони та Адміністрацією Президента запропонована військово-морська символіка затверджена Президентом України знову не була.

І все ж таки, попри бюрократичні перепони чиновників, затверджені міністром оборони України генерал-полковником Олександром Кузьмуком 10 посадових прапорів і прапорів з’єднань, гюйс, вимпел і брейд-вимпел вперше створили єдину систему військово-морської символіки України. 14 липня 1997 року Військово-морські прапори і гюйси, призначені для кораблів і суден Українського флоту, були урочисто освячені у Володимирському соборі в м. Києві Главою Української Православної церкви Київського патріархату Його святістю Патріархом України-Руси Філаретом. Цим актом міністерство оборони України і Військово-морські сили остаточно визначилися з військово-морською символікою. Після остаточного завершення в червні-липні розподілу Чорноморського флоту колишнього СРСР 1 серпня 1997 року, в день першого в історії сучасної України святкування Дня Військово-морських сил України, затверджені і освячені прапори міністром оборони України генерал-полковником Олександром Кузьмуком були урочисто вручені командирам і підняті на кораблях і суднах, які відійшли до Військово-морських сил України.

Врешті, військово-морська символіка в Севастополі і в Криму, як ніде інше, виступала грізною ідеологічною зброєю, при допомозі якої антидержавні сили успішно маніпулювали свідомістю сотень тисяч людей. В цьому краї питання символіки вже набуло державної ваги і це нарешті почали усвідомлювати у вищих ешелонах влади.

Тож для впорядкування і остаточного визначення військової символіки у квітні 2001 року у Генеральному штабі Збройних Сил України вперше було створено Воєнно-геральдичну службу з широким колом завдань. Новостворена служба, поряд з розробкою нових зразків символіки, мала провести експертизу наявної символіки в Збройних Силах, завести реєстр військової символіки та їхню систему, патентування і ліцензування їхнього виробництва. Це означало, що закінчувався період самодіяльності в області створення і виробництва військової символіки і впроваджувався державний підхід до цієї важливої справи. Опрацювавши та систематизувавши весь комплекс військової символіки, воєнно-геральдична служба ГШ ЗС України в липні 2001 року направила до Адміністрації Президента України проект Указу Президента України «Про символіку Збройних Сил України». Однак знову через розбіжності у поглядах Адміністрації Президента та Генерального Штабу проект військової символіки залишився лише проектом.

Проте робота над створенням військової символіки не зупинилася. Незабаром було визнано необхідним встановити і систему емблем видів Збройних Сил та штандартів найвищих посадових осіб міністерства оборони України, Генерального штабу і видів Збройних Сил України. Відповідні пропозиції і ескізи були розроблені воєнно-геральдичною службою Генерального штабу Збройних Сил України. Що стосується флотської символіки, то питання прапора ВМС України не стояло – він залишався не змінним.

Остаточне визначення і завершеність військово-морська символіка України набула підписанням Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил – Президентом України Віктором Ющенком Указу від 20 червня 2006 року за №551/2006 «Про символіку, яка використовується у Збройних Силах України». Поряд з загальновійськовою символікою було затверджено опис і малюнок емблеми, штандарту командувача ВМС та Військово-морського прапору Збройних Сил України.

Згідно Указу Президента України, "Військово-морський прапор Збройних Сил України являє собою прямокутне полотнище білого кольору зі співвідношенням сторін 2:3, у центрі якого розміщено прямий хрест синього кольору, а у верхньому лівому куті полотнища (крижі) – Державний прапор України. З трьох сторін (окрім крижа) хрест має синю облямівку, розміщену на відстані в 1/4 ширини сторін хреста. Ширина сторін хреста становить 1/15 від довжини полотнища, а ширина облямівки – 1/4 ширини сторін хреста. Обидві сторони полотнища прапора дзеркально ідентичні".

Пункт 16 Указу встановлює, що "Військово-морський прапор Збройних Сил України піднімається на кораблях (суднах) Військово-морських сил Збройних Сил України, а також може встановлюватися у кабінетах командирів військових частин Військово-морських сил, на будинках і спорудах Військово-Морських Сил, використовуватися під час проведення офіційних заходів і урочистих церемоній. Зображення Військово-морського прапора Збройних Сил України може використовуватися на знаках розрізнення форменого одягу військовослужбовців, відомчих заохочувальних відзнаках, нагрудних знаках, у символіці військових частин Військово-морських сил".

У такому вигляді прапор Військово-морських сил Збройних Сил України увійшов до каталогу морських прапорів держав світу.

Штандарт командувача Військово-морських сил визначено як "біле квадратне полотнище, прикрашене золотими торочками, у центрі якої розміщено емблему Українського флоту – малиновий козацький хрест з перехрещеними якорями, в центрі якого розміщено круглий синій щит з золотим тризубцем. Древко штандарта дерев'яне, коричневого кольору". Верхівка його стріловидна, виготовлена з жовтого металу, в середині якої вміщено рельєфне зображення емблеми Збройних Сил України. Вперше штандарт командувача ВМС ЗС України міністр оборони України Анатолій Гриценко вручив віце-адміралу Ігорю Тенюху на день Збройних Сил України 6 грудня 2006 року.

Згідно Указу Президента України, емблема Військово-Морських Сил Збройних Сил України і Військово-морський прапор Збройних Сил України є офіційними відмітними символами, що вказують на належність до відповідного виду Збройних Сил України.

Емблема Військово-Морських Сил Збройних Сил України, відповідно до Указу Президента України, "являє собою прямий рівносторонній хрест із розбіжними сторонами малинового кольору, в центрі якого у круглому медальйоні синього кольору вміщено зображення Знака Княжої Держави Володимира Великого. Медальйон накладено на стилізовані зображення двох схрещених якорів. Висота медальйона становить 2/5 висоти хреста. Пружки хреста і медальйона, зображення якорів – золоті".

Пункт 15 Указу визначає, що емблема Військово-морських сил Збройних Сил України встановлюється у службовому кабінеті командувача Військово-морських сил Збройних Сил України, а також використовується на Бойових Прапорах військових частин (з’єднань) Військово-морських сил Збройних Сил України, штандарті командувача Військово-морських сил Збройних Сил України. Зображення емблеми Військово-морських сил Збройних Сил України так же може використовуватися на знаках розрізнення форменого одягу військовослужбовців, відомчих заохочувальних відзнаках, нагрудних знаках, у символіці військових частин, на транспортних і спеціальних засобах, будинках і спорудах Військово-морських сил.

В основу емблеми Військово-морських сил покладено козацький хрест з рівними раменами, що симетрично розширюються, відомий як «запорожський». Хрести саме такої форми найчастіше зображувалися на прапорах, що майоріли на щоглах козацьких бойових чайок в бойових походах, прикрашали герби славетних козацьких флотоводців. Малиновий колір емблеми в Україні і на флоті уособлюється з славою запорожського лицарства. Перехрещені якорі на емблемі вказують на цілі, завдання і сферу бойового застосування Військово-морських сил України.

Одночасно з прапором Військово-морських сил було завершено дискусію стосовно Бойового Прапора військової частини. Указом Президента України від 20 червня 2006 року № 550/2006 «Про опис і малюнок базового зразка Бойового Прапора військової частини (з’єднання) Збройних Сил України» остаточно затверджено єдиний зразок Бойових Прапорів військових частин, який являє собою квадратне полотнище малинового кольору розміром 130х130 см.

Головним елементом лицьової сторони Бойового Прапора військової частини (з’єднання) Військово-морських сил є емблема Збройних Сил України, розміщена у центрі полотнища на тлі діагональних золотих променів, які розходяться від центру між раменами хреста емблеми, посередині яких розміщено емблеми Військово-морських сил Збройних Сил України. По периметру полотнища зображено лиштву обшиту золотим кантом. На верхній частині лиштви розміщено напис «За Україну» а на нижній – «За її волю», запропоновані ще у 1993 році офіцером Міністерства оборони України майором Андрієм Кулішем. На зворотній стороні полотнища Бойового Прапора розміщується повна назва військової частини (з’єднання). Зворотна сторона полотнища теж прикрашена лиштвою з орнаментом у вигляді листя і кетягів калини а у кутах полотнища розміщено емблеми Військово-морських сил. Всі зображення і написи на полотнищах виконані золотим шитвом а вільні сторони Бойового Прапора обшиті золотою бахромою. Верхівка коричневого кольору древка виготовляється з жовтого металу, стріловидна, в середині якої розміщено рельєфне зображення емблеми Збройних Сил України. До верхівки древка прикріплено тасьму, нижні кінці якої прикрашено китицями, сплетених з ниток жовтого і синього кольорів. Підток древка виготовляється з жовтого металу.

Бойовий Прапор військовій частині вручають посадові особи Міністерства оборони від імені Президента України в урочистій обстановці. Разом з Бойовим Прапором військовій частині вручається Грамота Президента України – Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України.

Отже, в 2006 році завершилася майже 14-річна робота по створенню символіки Українського флоту. Сучасні Військово-морські сили Збройних Сил України, як і інші флоти світу, отримали цілісну систему символіки, в основі якої є Військово-морський прапор, гюйс і емблема.

В духовну основу Військово-морського прапора Збройних Сил України закладені вікові національні історично-культурні і військово-морські традиції українських моряків з часів київського князя Аскольда і до днів сущих.

Синій хрест предводителя Небесного Воїнства Архангела Михаїла на Військово-морському прапорі Збройних Сил України уособлює собою стійкість, надійність і силу в бою, вірність присязі українському народові та постійну готовність захищати свободу своєї країни. Синій колір полотнища прапора є символом боротьби за свободу, а білий - чистоту помислів українських військових моряків. Облямівка навколо хреста значить заступництво справи українських військових моряків Святим Архангелом Михаїлом.

Військово-морський прапор Українського флоту увібрав і об’єднав бойові традицій багатьох поколінь українців часів давніх і часів нинішніх в їхній боротьбі за Чорне море і флот. За ним – славетні перемоги українських моряків в Чорному і Середземному морях, на Балтиці, під Царградом, Кафою і Варною, на морях і суші. Під кольорами нашого національного флотського прапора і покровительством предводителя Небесного Воїнства Святого Архістратига Михаїла звільнялося чорноморське узбережжя, приморські фортеці Очаків, Хаджибей (Одеса) і Ізмаїл. За нашим Військово-морським прапором – немеркнучі подвиги багатьох поколінь українців за волю і незалежність нашого народу. Тож далеко не випадково всенародне шефство над Військово-Морськими Силами України відродилося у стародавньому Снятині на Прикарпатті, покровителем якого з давніх давен теж являється Святий Архістратиг Михаїл.

Однак, коли Військово-морський прапор Збройних Сил України відповідає всім правовим нормам, міжнародним військовим і національним історичним та духовним традиціям прапорництва то певною мірою не відповідав їм гюйс Військово-морських сил. Тому у кінці 2008 року командувач ВМС ЗС України адмірал Ігор Тенюх ініціював зміну гюйса для кораблів Українського флоту. Цю роботу на початку 2009 року розпочав Громадський військово-історичний клуб ВМС ЗС України ім. Святослава Шрамченка.

Вище вже говорилося, що рішення про гюйс приймалося у період складного процесу розподілу Чорноморського флоту колишнього Союзу РСР, при відсутності можливостей відповідного науково-історичного обгрунтування і промислової бази виробництва прапорів та невизначеності символіки військово-морської символіки у звязку з тим, що на той час ці обовязки Верховна Рада України поклала на себе. А час заставляв прискорювати вирішення цієї проблеми: вже планувалися перші міжнародні візити та міжнародні навчання з участю кораблів ВМС України. Тому командувач ВМС віце-адмірал В.Безкоровайний пішов тим шляхом, який позволяв без зайвих витрат і в короткий час вирішити проблему символіки: за приклад взяв ВМС Франції а вибір кольорової гами визначила наявність у ВМС великої кількості Державних прапорів, доставлених шефами з областей.

Втім, час довів, що військово-морські традиції Франції і України мають суттєві національні розбіжності. У ВМС ЗС України складалися ситуації, коли кольори Державного прапора Гюйса розміщувалися на кораблі двічі: одночасно як гюйс і як Державний прапор України, коли вони розміщуються нижче прапорів посадових осіб, вимпела, брейд-вимпела і сигнальних прапорів, що являється порушенням геральдичних правил і традицій військової символіки. Крім того, абсолютною більшістю особового складу ВМС ЗС України та широким загалом мешканців України нині існуючий Гюйс свідомо сприймається не інакше як Державний прапор України.

Все це разом взяте, обґрунтовували члени військово-історичного клубу, вимагає зміни гюйса ВМС ЗС України відповідно до національних традицій і міжнародної морської практики.

Члени клубу запропонували командувачу ВМС для затвердження гюйс Військово-Морських Сил Збройних Сил України відповідно до геральдичних правил і міжнародних морських традицій прапорництва, який вміщує головні елементи Військово-морського прапора Збройних Сил України. Він бачиться прямокутним полотнищем синього кольору зі співвідношенням сторін 2:3, у центрі якого розміщено прямий хрест білого кольору. З чотирьох сторін хрест має облямівку, розміщену по раменах хреста на відстані 1/4 ширини сторін хреста, що від перехрестя завертається по діагоналях до кутів полотнища гюйса. Ширина сторін хреста становить 1/15 від довжини полотнища, а ширина облямівки – 1/4 ширини сторін хреста. Облямівки разом з хрестом створюють троянду вітрів, яка є флотським символом дії на морі по всіх напрямках. Обидві сторони полотнища гюйса дзеркально ідентичні як і у Військово-морського прапора.

Хрест на прапорі і гюйсі ВМС ЗС України означають готовність особового складу йти на жертви заради волі і свободи свого народу. Тож слід думати, що при затвердженні нового проекту гюйса Військово-морські сили Збройних Сил України отримають остаточну і цілісну систему власної військово-морської символіки.

Військово-морська символіка є нашою військово-історичною спадщиною, бойовим літописом шляху українського народу до моря. Тож для відзначення 90-ї річниці з часу затвердження Військово-морського прапору Збройних Сил України з ініціативи громадського військово-історичного клубу ВМС ЗС України імені С. Шрамченка, зокрема, кандидата історичних наук полковника Андрія Лубинця та автора цих рядків, у Севастополі відчеканена Пам’ятна відзнака командувача ВМС ЗС України – медаль «90 років прапору ВМС ЗС України», якою нагороджено військовослужбовців флоту. Ця ювілейна відзнака повторила Пам'ятну медаль флоту УНР 1918 року, засновану ще Головним отаманом Армії і Флоту УНР Симоном Петлюрою, і нагадуватиме кожному сучасному військовому моряку українського флоту про власну причетність до славної історії свого Військово-морського прапору і флоту, про неперервність українських морських традицій та нашу давню національну військово-історичну спадщину, слугуватиме вихованню військових моряків у дусі патріотизму, вірності присязі і традиціям усіх борців за волю України.

Глава II. ЕМБЛЕМИ ТА ВІДЗНАКИ ФЛОТУ УНР І УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ (1917–1921 рр.)

Емблеми та відзнаки є невідємною складовою системи військової символіки. Вони розрізняють і визначають приналежність військовослужбовців до виду і роду Збройних Сил, військової спеціальності, відзначають заслуги військовослужбовця перед Батьківщиною.

Після розвалу Російської імперії і проголошення Центральною Радою 7 листопада 1917 року Української Народної Республіки постало питання і відродження національної військово-морської емблематики і фалеристики. Вперше офіційний знак розрізнення на головні убори для українських військовослужбовців був введений військовим Секретарством УНР наказом по військовому відомству від 26 листопада 1917 року, ч. 32. Відповідно до цього наказу під існуючі російські кокарди українські вояки армії і флоту мали розміщувати жовто-синю стрічку довжиною 3 дюйми (7,5 см). 17 грудня 1917 року Генеральний секретар військових справ УНР Симон Петлюра вперше затвердив «тимчасову форму одягу козаків Української Народньої Армії». Згідно цього наказу, посади військовиків позначали шеврони (нарукавні емблеми) зі срібного галуна, нашиті на верхній частині правого рукава. Після створення 22 грудня 1917 року Секретаріату морських справ створення суто флотських емблем і відзнак стало справою військово-морського відомства, перетвореного 9 січня 1918 року в міністерство морських справ.

У травні 1918 року спеціально створена при морському міністерстві геральдична комісія представила розроблений нею проект закону про уніформу для державного українського флоту, який вводив систему відзнак і форму одягу для українських моряків. За основу було взято елементи російського однострою та англійські зразки форми одягу, однак з національною системою рангових відзнак і емблем.

Закон про флотську уніформу було введено наказом по Морському генеральному штабу від 15 липня 1918 року за № 166/28. Відповідно до цього наказу кокарда для головного убору для матросів і унтер-офіцерів представляла собою круглу золоту опуклу ребристу "зірку" діаметром 27 мм, на яку накладався покритий блакитною фарбою кружок діаметром 18 мм з золотим обідком та гербом Української Держави – Тризубом. Для офіцерів і адміралів замість тризубу на кружку розміщувався золотого кольору якір, а тризуб розміщувався над "зіркою". Навколо цієї композиції розміщувався золотого кольору лавровий вінок, переплетений внизу стрічкою з голубими кантами. Саме такі емблеми бачимо на головних уборах на архівних портретах 1918 року контр-адмірала Михайла Остроградського-Апостола і капітан-лейтенанта Святослава Шрамченка. За цими ж фотографіями та архівними документами можемо відновити і відзнаки військових звань, тобто нарукавні нашивки і погони. Військові звання нашивалися золотавим галуном на рукави тужурки і такі ж нашивки нашивалися на мягкі погони. На останніх кріпився для молодших і старших офіцерів золотого кольору тризуб, для адміралів – тризуб з якорем. У квітні 1919 року було встановлено форму одягу для морської піхоти флоту УНР, яка поєднала традиційні морські елементи з національним військовим кроєм. Для 1-го Гуцульського полку морської піхоти крім чорного кольору кітеля були встановлені чорні галіфе з малиновим кантом та чорні хромові чоботи. Наказом Головної Управи Війська УНР від 24 квітня 1919 року №276 встановлювалися знаки розрізнення «ступенів» - військових званьу вигляді жовтих шевронів (нарукавних емблем розрізнення) на обшлагах обох рукавів, однак для Гуцульського полку морської піхоти було зроблене окреме спеціальне виключення.

Матроська форма флоту Української Держави і УНР наслідувала російські і європейські зразки. Була темносинього кольору, черевики чорні. Матроський гюйс (ковнірець) мав дві (синю і білу) смужки навколо, такі ж були і на тільнику. Пасок був білого кольору з латунною бляхою і вибитим на ній тризубом з якорем. Літня офіцерська форма одягу (штани і кітель) була білого кольору та чорного – зимова. До вихідної білого кольору мундиру офіцерів вводилися срібного кольору аксельбанти. Головний убір – кашкет - був білого, а черевики – чорного кольору. Ця форма одягу, емблеми і відзнаки існували до втрати Україною своєї державності у 1921 році. Свою національну військово-морську форму і відзнаки українські моряки, яким вдалося вижити, довгий час зберігали в еміграції. Так, один з останніх Морських міністрів УНР С. Шрамченко у формі одягу флоту УНР відвідував зібрання української громади в США ще у 1959 році.

Глава III. ЕМБЛЕМАТИКА І ФАЛЕРИСТИКА ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКИХ СИЛ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Після проголошення незалежності України в процесі будівництва Військово-Морських Сил Збройних Сил України в орггрупі, а затим у штабі ВМС розпочалася і робота зі створення власної системи військово-морських емблем та відзнак. Оскільки в козацькому флоті України спеціальних морських відзнак не існувало, в крайньому випадку досі таких в архівах не виявлено, в процесі розробки сучасних емблем і відзнак був використаний досвід флоту УНР і Української Держави в 1917-1921 роках, міжнародний досвід та система відзнак радянського флоту.

Якихось регламентуючих документів з цього питання у офіцерів організаційної групи ВМС не було зовсім, тому українські моряки, створюючи власну систему відзнак, тимчасово використовували флотські відзнаки часів СРСР і документи його військового відомства. До таких у першу чергу відносився наказ міністра оборони СРСР "Про введення в дію Правил носіння воєнної форми одягу військовослужбовцями Радянської Армії і Військово-Морського Флоту" від 4 березня 1988 року № 250, а також наказ міністра оборони СРСР "Про введення в дію Положення про речове забезпечення Радянської Армії і Військово-Морського Флоту на мирний час" від 19 жовтня 1988 року № 350, згідно з яким і організовувалося на перших порах речове забезпечення особового складу ВМС України.

У перші роки існування Збройних Сил України відсутність єдиного центру з дослідження історичного досвіду у сфері військової символіки, розробки емблем і знаків розрізнення давалася взнаки. У Севастополі вона ще й прибирала політичне забарвлення. Та найсуттєвішим було те, що через відсутність координаційного центру робота зі створення емблем і відзнак у всіх видах і родах сил проходила у більшості розрізнено як самодіяльність любителів геральдики. У міністерстві оборони України пропозиції з флоту в питаннях геральдики і символіки не завжди сприймалися слушними, там теж у більшості цю тему провадили любителі військової символіки.

Вперше у Збройних Силах незалежної України норми забезпечення і порядок застосування норм забезпечення військовослужбовців речовим майном були визначені наказом міністра оборони України від 24 червня 1992 року №107. Однак цим наказом не було визначено головного – зразків форми одягу та систему емблем і відзнак військовослужбовців Збройних Сил.

У перші тижні існування оргрупи Військово-морських сил України емблеми і відзнаки форми одягу військовослужбовців ВМС України не відрізнялися від колишніх радянських, вірніше, використовувалися радянські, оскільки виготовити нові можливостей не було. Та пройшовши горнило обіймів "братнього і спільнокерованого" Чорноморського флоту, в оргрупі повертатися до його традицій не воліли, і самостійно, мало що знаючи про національну символіку, почали шукати вихід з ситуації. У першу чергу для розрізнення у Севастополі українських військових моряків від «моряків СНД» була змінена кокарда головних уборах а, дещо згодом, і нарукавних емблем розрізнення на рукавах кітелів чи флотських тужурок. Затим розпочали розробляти проекти нарукавних відзнак і нагрудних знаків а починаючи з 2001 року – і емблем міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України і видів Збройних Сил.

Беручи до уваги той факт, що Президент України одним своїм Указом затвердив прапори, штандарти і емблеми, які використовуються у Збройних Силах України, ми встановлення офіційної емблеми Військово-морських сил розглядали в попередньому розділі. У цьому розділі розглянемо процес становлення остальної емблематики Українського флоту.

Слід окремо зазначити, що над емблематикою Збройних Сил незалежної України почали працювати в Києві ще з часу проголошення Акту про незалежнність України. Так, вже в серпні 1992 року при Комісії з питань оборони і безпеки Верховної Ради України була створена спеціальна Комісія з розробки військової символіки Збройних Сил України. Першим на розгляд Комісії був представлений проект художника О.Руденка, який був розглянутий 23 січня 1993 року. Розглянувши запропонований проект, Комісія його відхилила як художньо недосконалий, про що повідомила газета "Народна армія" від 27 січня того ж року. Однак виконана ним емблема для ВМС України під гаслом «Готові негайно!» стала емблемою організаційної групи ВМС до кінця її існування, хоч офіційно не вводилася в дію і не була оформлена як нарукавна емблема.

Після сформування відповідних структур міністерства оборони України завдання створення проектів нарукавних емблем для національного війська було поставлене перед Центральною речовою службою тилу міністерства оборони України та спеціально створеній Центральній науково-технічній лабораторії з розробки форми одягу під ідейним керівництвом начальника соціально-психологічної служби Міністерства оборони України генерал-майора Володимира Муляви.

У 1993 році був запланований перший візит міністра оборони України генерал-полковника К. Морозова до США, тож постало питання національних емблем для його мундиру. Спочатку для візиту міністра оборони і одночасно для роти почесної варти були використані спеціально виготовлені речовою службою для візиту перші зразки нарукавних емблем. Міністру вони до душі не прийшлися та інших не було. Після завершення візиту до США Костянтин Морозов розпорядився прискорити роботу над емблемами з урахуванням пропозицій з військ і громадських організацій. Ініціативу перехопили львів'яни і представили експериментальну партію нарукавних емблем за малюнками львівського художника Р. Дуб’яка.

Оскільки і цей варіант не отримав схвалення міністра оборони, то було вирішено підготувати інші пропозиції, що і було доручено львівським фірмам "Горянка" і "Біотоп". Частину проектів фірми виготовили пробним накладом та в малюнках. Серед них К. Морозов обрав один, однак попросив додати до нього кетяг калини, який був представлений на інших малюнках. Для впровадження у Збройні Сили України Костянтин Морозов затвердив проект нарукавної емблеми з малим Державним гербом України, який і досі носиться всіма військовослужбовцями, у тому числі і на флоті.

Наслідком роботи фахівців Центральної речової служби, тилу і центральної науково-технічної лабораторії стало напрацювання Правил носіння військової форми одягу військовослужбовцями Збройних Сил України, введених в дію наказом міністра оборони України 12 червня 1995 року, якими встановлювалися і загальновійськові нарукавні емблеми та емблеми видів Збройних Сил. Однак цей наказ, слідуючи ще радянській традиції, не дозволяв встановлення нарукавних емблем для окремих військових частин.

Для Військово-морських сил відповідно до цього наказу встановлювалася загальновійськова нарукавна емблема, яка накладалася на чорне тло. Варто відзначити, що серед військових моряків дана емблема, не зважаючи на її популярність у військах, широкого розповсюдження не знайшла і врешті-решт була замінена.

Одночасно з роботою у міністерстві оборони у Військово-морських силах розробляли свої пропозиції з емблематики. Однак якогось цілісного наукового і організаційного підходу не існувало. Була, як мовиться, повна самодіяльність, що трималася на ініціативі любителів цієї справи.

Першим організаційно об'єднав цю роботу заступник міністра оборони – командувач Військово-морських сил України віце-адмірал В.Безкоровайний, створивши своїм наказом від 14.06.1996 року № 298 при штабі ВМС комісію з розробки символіки. Та плідно працювати і підготувати відповідні офіційні пропозиції комісія не змогла через безкінечні перевірки ВМС різноманітними інспекціями. У той же час на флоті ширилася ідея виготовлення емблем конкретної військової частини і вони ставали прикладом гордості екіпажів за свій корабель. З ініціативи особового складу у військових частинах і на кораблях почали самостійно виготовляти і впроваджувати нарукавні емблеми до військової форми одягу. Інспекції й перевірки, що проводилися протягом кількох літніх місяців 1996 року, взялися таку ініціативу моряків заборонити, розцінюючи їх як порушення Правил носіння форми одягу.

Ситуацію виправив міністр оборони України Олександр Кузьмук, який восени 1996 року розпорядився продовжити роботу по розробці символіки військових частин і кораблів та створив комісію по доопрацюванні системи символіки на чолі з своїм першим заступником генерал-полковником Іваном Біжаном.

У Військово-морських силах завдання створити систему емблематики і фалеристики для ВМС України випало заступнику міністра оборони – командувачу Військово-морських сил України контр-адміралу Михайлу Єжелю, який своїм наказом від 21 січня 1997 року № 28 не лише оновив склад комісії з розробки військово-морської символіки, а й залучив до цієї роботи фахівців Адміністрації Президента України, Міністерства оборони, народних депутатів та фахівців з геральдики і образотворчого мистецтва. Обов’язки комісії були визначені спеціальним Положенням про комісію. Цим наказом фактично вводилася єдина система підходів до формування військово-морської символіки України і закінчувалася аматорська самодіяльність особового складу в цьому питанні.

У створеній контр-адміралом М.Б.Єжелем комісії, по суті, відповідально і професійно працював один лише капітан 3 рангу Юрій Лужецький та залучені ним офіцер наукового центру капітан 2 рангу Олексій Хлобистов, а також науковий працівник К. Гломозда. Ними було запропонована ідея, щоби нарукавні емблеми кораблів і військових частин мали єдину, округлу, форму та відповідали призначенню частини чи корабля, а гама кольорів емблеми – відповідно, міжнародній геральдичній морській практиці.

Першим підсумком їхньої роботи стала розробка нарукавної емблеми Військово-Морських Сил України як виду Збройних Сил та базової нарукавної емблеми для кораблів, суден і військових частин, які, після схвалення командувачем і військовою радою, були введені в дію наказом командувача ВМС України №133 від 27 березня 1997 року. Відповідно до цього наказу емблема Військово-Морських Сил України набрала наступного вигляду: "В п’ятикутному щиті на чорному фоні розташовано Військово-морський прапор. Над прапором напис великими літерами "УКРАЇНА", під прапором вдвічі меншими літерами – "Військово-Морські Сили". Написи й кайма нашивки – жовтого кольору".

Нарукавна емблема військовослужбовців кораблів і берегових військових частин ВМС України була прийнята такою: "В золотім щиті круглої форми розташовується емблема військової частини. Щит вінчає Малий герб України – золотий Тризуб на синьому фоні у п’ятикутнім щиті, який підтримується з двох боків жвакагалсами. Круглий щит обрамляє якірний ланцюг з дев'ятьма ланками. Верхні ланки кріпляться до жвакагалсів, а нижні – до золотої пластини у формі лап якоря, на якому написана назва військової частини".

Проекти емблеми військових частин розроблялися і пропонувалися у більшості випадків з самих військових частин, але тепер мусіли узгоджуватися з військово-геральдичною комісією штабу ВМС. Відтак вони узгоджувалися і з Генеральним штабом Збройних сил України а згодом і з створеною у квітні 2001 року воєнно-геральдичною службою Генерального штабу Збройних Сил України, і лише після цього затверджувалися і пропонувалися до виробництва. Протягом двох років затверджена М. Єжелем базова нарукавна емблема була спільною для кораблів та берегових військових частин і стала достатньо популярною серед особового складу. Однак під тиском Генерального штабу для берегових частин була введена інша форма емблеми – чотирикутний щит з закругленими кутами, а попередня кругла залишилась як символ тільки командування і плавскладу флоту.

На жаль, зі створенням Військово-морських сил Збройних Сил України набутий досвід флоту УНР в питаннях військової символіки і геральдики був майже не дослідженим і зовсім не відомим на Чорноморському флоті. Багато старших офіцерів, які повернулися до України з Балтійського, Північного і Тихоокеанського флотів колишнього ВМФ СРСР і зайняли керівні посади в командуванні Українського флоту, були виховані виключно на традиціях російського і радянського флотів, у першу чергу бачили себе спадкоємцями саме "героїчного" російського і радянського флотів. Це й стало причиною обмеженого застосування досвіду флоту УНР в перші роки будівництва Військово-Морських Сил Збройних Сил України. Тому й емблема ВМС України стала повторювати за формою і стилем емблему ВМФ РФ.

Слід окремо відзначити, що в питанні створення військово-морської емблематики першою була виготовлена кокарда для головного убору офіцерів і мічманів ВМС України. Саме вона тривалий час відрізняла військових моряків України від особового складу «спільнокерованого» флоту СНД, яким себе виставляв Чорноморський флот під керівництвом президентів України і Російської Федерації. Цього вимагала і ситуація довкола флотської проблеми. Тому вже у квітні 1992 року офіцери орггрупи внесли першу зміну до флотської символіки – замість зірки на радянській флотській кокарді для кашкета механічно встановили золотого кольору Тризуб. Композиційно перша емблема складалася з якоря золотого кольору, розміщеного посередині чорного кольору круглої розетки, над якою розміщувався Малий герб України – золотистий Тризуб. Ця композиція розміщувалася в середині лаврового вінка золотого кольору, перевязаного внизу золотою стрічкою, обрамленою синіми кантами.

Вже значно пізніше, в 2007 році, на основі віднайденого портрету колишнього командувача флоту УНР контр-адмірала Михайла Остроградського вдалося встановити, що винайдена орггрупою композиція кокарди головного убору офіцерів ВМС чи, як її на флоті називали, "краба", майже в точності повторила композицію офіцерської кокарди Державного флоту УНР. Як виявилося, офіцерська кокарда радянського флоту мала в своїй основі якраз кокарду українського флоту УНР. Більшовики, відламавши з кокарди "націоналістичний" Тризуб, лише встановили замість нього свій переможний символ – червону зірку, а згодом всередині зірки розмістили ще й білий круг з серпом і молотом. Тож недарма з відродженням російського флоту там повернулися до кокарди овальної форми часів російського імператорського флоту.

Поряд із зміною кокарди відбулася і зміна нарукавних емблем розрізнення на рукавах офіцерської тужурки. Першим у Військово-морських силах України змінив їх змінив перший командувач ВМС контр-адмірал Борис Кожин. Доручивши одній з майстерень Севастополя розробити для себе проекти нарукавних адміральських емблем, він затвердив проект, який і залишився на формі одягу адміралів до сьогоднішніх днів. Композиційно від радянських вони відрізнялися тим, що замість обрамленої зірки над нашивками галуна, які визначали військове звання, розміщувався золотого шиття тризуб, обрамлений золотим віночком – за прикладом Малого гербу УНР. Однак нарукавні емблеми розрізнення для мундирів офіцерів і мічманів залишалися невизначеними.

На перших порах роботи з відродження національної символіки не завжди досягалася згода і взаєморозуміння в цих питаннях і між штабом ВМС та Головним управлінням ВМС Генерального штабу. Так, в Головному управлінні Військово-морських сил Головного штабу Збройних Сил України вважали створену орггрупою кокарду механічно перенесеною на українське тло радянською символікою і взялися її замінити. Цією роботою зайнялися тодішній начальник управління ВМС Головного штабу Збройних Сил України капітан 1 рангу Михайло Єжель та офіцери управління капітан 1 рангу Валентин Польовий і капітан 3 рангу Ігор Тенюх. В цій роботі їх активно підтримував начальник соціально-психологічної служби міністерства оборони України генерал-майор Володимир Мулява. За конструктивну основу нової військово-морської кокарди ними була запропонована модель нагороди "Воєнний хрест УНР", який в 1917-19121 роках носився на малиновому чи жовто-блакитному банті. Цю нагороду віднайшов і опублікував у 1992 році в книзі "Український державний флот" київський історик Володимир Кравцевич.

"Воєнний хрест УНР" представляв собою чотирикутну ребристу зірку, накладену на адміралтейський якір. На зірці діаметрально розміщувався рівносторонній білий хрест, в центрі якого в крузі знаходився Тризуб. Хрест пересікали схрещені мечі лезами вгору.

У процесі роботи над новою кокардою до головного убору дещо відійшли від прийнятого за основу зразку. Так, спершу відмовилися від схрещених мечів, а на золотого кольору якір, який залишили без змін, наклали такого ж кольору круглу опуклу ребристу золоту зірку діаметром 35 мм. У середині зірки розмістили круглу розетку синього кольору діаметром 20 мм, обрамлену золотою плетеною тасьмою, а в її середині – золотого кольору Малий герб України – Тризуб, чим повторили загальновійськову кокарду часів УНР. На верхній частині якоря, на скобі, розмістили розу вітрів. Композицію завершило обрамлення зірки лавровим вінком золотого кольору, який був запозичений з кокарди радянського флоту. Після схвалення міністром оборони України Костянтином Морозовим проекту, перша партія нових кокард у першій половині 1994 року була виготовлена для екіпажу фрегата «Гетьман Сагайдачний», а до кінця того ж року нею були забезпечені всі Військово-морські сили.

Поряд з кокардою для головного убору в організаційній групі ВМС України розроблялися й нові погони та нарукавні емблеми, а також флотська форма одягу. Більшість офіцерів орггрупи схилялася до думки про запровадження для Військово-морських сил форми одягу, мягкі погони і нарукавні емблеми європейського зразку і пропонували відмовитися від твердих радянських погонів. Були розроблені відповідні зразки, з нарукавних емблем і погон прибиралися зірки і вводився вензель. Призначений у жовтні 1993 року командувачем ВМС України віце-адмірал Володимир Безкоровайний затвердив проект нових нарукавних емблем розрізнення. Радянського зразку погони залишилися до остаточного їх затвердження у Міністерстві оборони України, де вважали, що форма погон має бути єдина для всіх Збройних Сил України. На початку 1994 року офіцери ВМС вже почали самотужки виготовляти нового зразку нарукавні емблеми розрізнення з вензлем замість зірки на рукавах.

У той же час над зразками нової форми одягу, відзнак і емблем для Збройних Сил України наполегливо працювала створена Центральна науково-технічна лабораторія в речовій службі тилу. Для різних видів Збройних Сил України було розроблено більше десяти проектів форми одягу, емблем і відзнак. Пропонувалося замість радянського зразка „пруського” кашкета ввести так звану національну "мазепинку" – головний убір, який використовувався ще за часів козацького війська України, військом УНР і УПА. Виставку зразків провели у Центральному будинку офіцерів у м. Києві. Комісію, яка остаточно визначала зразки форми одягу військовослужбовців всіх видів Збройних Сил України і мала представити їх Верховному Головнокомандувачу Збройних Сил України – Президенту України Леоніду Кравчуку, очолював начальник Головного Штабу Збройних Сил України генерал-полковник Анатолій Лопата. Оглянувши запропоновані зразки і покрутившись перед дзеркалом у "мазепинці", він заявив, що не відчуває себе в ній генералом. Тож незабаром Указом Президента України від 02.04.1994 року № 128/94 "Про військову форму одягу військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань України" були затверджені зразки форми одягу, звичні для генералів радянської школи.

Після виходу у світ Указу Президента України розпочалося розміщення заявок на виготовлення військової форми одягу, емблем і відзнак військовослужбовців на промислових підприємствах України. Перші зразки промислово виготовленої нової флотської кокарди і нарукавних відзнак почали надходити до ВМС України вже в середині 1994 року. Першим їх надів екіпаж фрегата "Гетьман Сагайдачний" перед походом до французського порту Руан.

12 червня 1995 року на розвиток Указу Президента України вийшов наказ міністра оборони України № 150 "Про введення в дію Правил носіння військової форми одягу військовослужбовцями Збройних Сил України". Цим наказом для військовослужбовців Військово-Морських Сил України вводилися тверді погони нового зразку, вензелі до нарукавних емблем розрізнення у вигляді прямокутного ромбу, емблеми до головних уборів і нарукавні емблеми, які повторяли загальновійськові, лише були на чорному тлі.

Однак перші офіцери Військово-Морських Сил ще довго не бажали розставатися зі "своєю" кокардою. І лише влітку 1996 року, напередодні численних інспекцій з Адміністрації Президента України і Міністерства оборони України, заступник міністра оборони – командувач Військово-морських сил України віце-адмірал Володимир Безкоровайний, провівши ряд стройових оглядів, навів єдиний порядок з використання нових кокард.

Кокарди на безкозирки для матросів і старшин строкової служби ВМС України були прийняті загальновійськові, які походять з радянської кокарди: на голубій овальної форми розетці розміщувався золотистого кольору тризуб, розетку обрамлював золотого кольору лавровий вінок.

Та на цьому робота над удосконаленням флотської форми одягу не завершилась. Створена заступником міністра оборони – командувачем Військово-морських сил України контр-адміралом Михайлом Єжелем комісія з розробки символіки Військово-Морських Сил України 7 квітня 1997 року запропонувала новий проект емблеми для головних уборів командного складу ВМС України, яким, по суті, повторювалася емблема оргрупи. Пропонувалося лише замінити круглу зірку-розетку на восьмипроменеву.

"Емблема складається, – обгрунтовував її суть науковий працівник К. Гломозда, – з якоря золотого кольору, що знаходиться на фоні чорної круглої форми площини, розташованої в центрі золотої восьмипроменевої зірки, над верхнім променем якої знаходиться Малий герб України – Тризуб. Дана композиція знаходиться в центрі золотого лаврового вінка, перевязаного золотою стрічкою з синіми кантами. Якір – символ моряків. Восьмигранна зірка – символ восьми головних морських напрямків – троянди вітрів. Лавровий вінок – емблема слави". Емблему пропонувалося носити на шапках, кашкетах, пілотках, беретах офіцерам, мічманам і військовослужбовцям служби за контрактом.

Виступив Михайло Єжель і проти вензеля на нарукавних нашивках своїх підлеглих.

- Ми не моряки торгового флоту, а морські офіцери – не капітани далекого плавання", – не раз повторював командувач ВМС і наказав замінити вензель Тризубом, чим і повернув їх до традицій форми одягу флоту Української Народної Республіки. Одночасно була змінена і нарукавна емблема Військово-Морських Сил як виду Збройних Сил України загальновійськового зразка, або, як її називали по імені начальника соціально-психологічної служби міноборони – "генерала Муляви".

– В морі калина не росте, тому моряки мають тримати в руках не гілку калини, а Військово-морський прапор, – рішуче заявив командувач, і нарукавна нашивка набула простого і строгого флотського вигляду – Військово-морський прапор був обрамлений написом: "Україна. Військово-Морські Сили". Всі пропозиції щодо внесення змін до форми одягу, емблем і відзнак військових моряків прийшлися їм до душі, бо подібні пропонували ввести ще за часів оргрупи.

Затверджені заступником міністра оборони – командувачем ВМС України контр-адміралом Михайлом Єжелем зміни до флотської форми одягу були оформлені в альбом пропозицій і 7 квітня 1997 року направлені на погодження міністру оборони України генерал-полковнику Олександру Кузьмуку. В пакеті пропозицій, між іншим, пропонувалося крім зміни кокарди і емблеми повернутися до радянського зразка погон і нарукавних емблем розрізнення для офіцерів корабельного складу (замість Тризуба – зірка, на чому наполягав начальник штабу ВМС контр-адмірал Віктор Фомін). Міністр оборони не заперечував проти пропозицій штабу ВМС і проект погодив. Однак схвалені міністром оборони України пропозиції штабу ВМС разом з усім альбомом проектів символіки остаточно затверджені в Адміністрації Президента України не були, оскільки проти суттєвого повернення до флотських традицій СРСР виступила Спілка офіцерів України, Рада Українського геральдичного товариства та севастопольське товариство "Просвіта". В Адміністрації Президента України погодження затягували і… у Військово-Морських Силах України так і залишлась кокарда для головного убору військових моряків попереднього зразку, промислове виробництво якої вже було налагоджено і вензелі на нарукавних емблемах розрізнення.

Врешті, тривалі бюрократичні затримки остаточного затвердження форми одягу не зупинили Михайла Єжеля на шляху реформи військової форми одягу військових моряків. В 2001 році Головнокомандувач Військово-морських сил України віце-адмірал Михайло Єжель своїм власним рішенням на нарукавних емблемах розрізнення офіцерів плавскладу змінив вензелі на золотого кольору Тризуби та нарукавну емблему ВМС нового зразку, виготовлення яких налагодили самі військові моряки.
Головнокомандувач ВМС щиро бажав бачити своїх підлеглих у європейського виду привабливій і зручній військовій формі, пристосованій до флотських умов служби.

– Ой, ви лише погляньте, скільки до Севастополя прибуло іноземних моряків! І більше всього – жінок-офіцерів, – гомоніли між собою у міському транспорті у червні 2001 року мешканці Севастополя.
Насправді ж то був випускний вечір курсантів Севастопольського військово-морського інституту імені П.С. Нахімова, і всі вони під вечір зібралися на Приморському бульварі. Того дня найбільш колоритними серед молодих офіцерів виглядали у формі нового зразка дівчата-лейтенанти. За іноземців їх сприйняли в першу чергу через головний убір – нову, європейського зразка, флотську жіночу шапочку.

Та шапочка була особистим проектом адмірала Михайла Єжеля, який був рішучим противником радянського зразка беретів і хотів бачити «своїх» жінок-військовослужбовців у привабливій і зручній військовій формі. Спершу командувач замовив у севастопольських майстрів пошити кілька варіантів жіночого головного убору. Коли замовлення було виконане, покликав на допомогу свою дружину. Наталя Климентіївна внесла деякі зміни і одобрила один з варіантів. Схвалили його і жінки-військовослужбовці штабу ВМС. Ось тільки тоді командувач, як заступник міністра оборони України, дозволив жіночу шапочку європейського зразка, як мовиться, запустити в серію. Досить швидко досвід Михайла Єжеля був перенесений і на інші види Збройних Сил України.

Одночасно з жіночим головним убором розроблялася літня повсякденна і парадно-вихідна форма одягу. Зупинившись на одному з варіантів, командувач пошив зразок такої форми особисто для себе і, одягнувши її, поїхав для презентації і затвердження до міністра оборони України генерала армії України Олександра Кузьмука.

– А що, гарна форма, зручна. Годиться! Я і собі таку пошию, – оглянувши командувача флотом, задоволено сказав міністр і, таким чином, в доповнення існуючого вже Положення про форму одягу військовослужбовців Збройних Сил України дав дозвіл на впровадження в життя літньої форми одягу нового зразка Військово-Морських Сил України.

Затверджені зразки літньої флотської форми одягу повністю відповідали місцевим кліматичним умовам, дійсно були зручними в носінні, привабливими і переносили на національний грунт європейську практику. Повсякденна форма одягу ввібрала біжевий колір, вихідна – призабутий вже у Севастополі традиційний для флоту білий колір. Нова літня форма одягу або, як її стали називати, "єжелівка", стала досить популярною не лише серед військовослужбовців ВМС, а й у місті: її стали самостійно шити навіть ветерани флотської служби, які ніколи не служили у Військово-Морських Силах України.

Та внести відповідні зміни до діючого наказу міністра оборони України № 150 від 12.06.1995 р. виявилося неможливим. Через відсутність бюджетних коштів проект змін до наказу відмовилися візувати і Міністерство фінансів, і Міністерство економіки. Тож і нова літня флотська форма одягу, і попередні зміни до неї так і зосталися напівофіційними і досі виготовляються виключно на кошти шефів і самих військовослужбовців.

Чергову зміну до флотської форми одягу вніс командувач ВМС віце-адмірал Ігор Князь. У 2004 році він відмінив чорний офіцерський кашкет, і з 1 листопада 2004 року військові моряки України носять головні убори лише білого кольору. Як і в часи УНР. Ця зміна форми одягу теж залишилась не внесеною до відповідного Положення про військову форму одягу військовослужбовців Збройних Сил України, і в Міністерстві оборони продовжують замовляти виготовлення чорних флотських кашкетів.

А втім, і ці перепони не зупинили бажання військових моряків служити Батьківщині у європейського зразку зручній сучасній формі одягу, популярній в народі і визнаній власним флотським середовищем.
З кожним роком військові моряки України розширюють міжнародне співробітництво з флотами країн Європи, НАТО та своїми сусідами. Врешті, реформування Збройних Сил України за євроатлантичними стандартами включає і сегмент реформи військової форми одягу. А сучасна форма одягу військових моряків, не зважаючи на внесені зміни, все таки у великій мірі несе в собі рудимент радянського і навіть російського імператорського та пруського флотів, які не враховують ні кліматичних умов, ні національних традицій українських моряків. Виходячи саме з цих позицій, командувач Військово-Морських Сил України адмірал Ігор Тенюх 21 січня 2009 року вніс на розгляд начальнику Генерального штабу – Головнокомандувачу Збройних Сил України генералу армії України Сергію Кириченку кардинальні пропозиції з внесення змін до військової форми одягу військових моряків.

У поданих пропозиціях пропонується затвердити вже існуючу літню повсякденну і вихідну форму одягу військовослужбовців ВМС, вносяться удосконалення до бушлата і пальто для матросів, форма одягу для працівників суден, пропонується взамін білої тужурки ввести білий кітель, „удосконалити кашкет для адміралів, офіцерів, мічманів, військовослужбовців за контрактом кораблів (суден) Військово-морських сил Збройних Сил України - кашкет білого кольору, вироблений з полегшеного матеріалу, зі знімним чохлом”, ввести для офіційних заходів до форми одягу адміралів Військово-морських сил Збройних Сил України фрак чорного та білого кольору, „відмінити носіння погонів нашивних на тужурці адміралів, офіцерів, мічманів корабельного складу”, залишивши їх лише на тужурці та фраку білого кольору, пальто зимовому, куртці, плащі, кітелі, джемпері, сорочці, а морські військові звання молодших та старших офіцерів корабельного складу позначати галунами, встановивши для цього їхні нові зразки. Військові звання молодших та старших офіцерів пропонується взамін зірок позначати на погонах галунами в тій же кількості, що й на рукавах тужурки, і лише військові звання вищих офіцерів позначати за допомогою зірок. Зміни форми погон обґрунтовуються тим, що морські офіцери флотів країн НАТО зірок на погонах не носять – там військові звання визначаються нашивками галуна. На флотах більшості європейських країн і США зірки на погонах є прерогативою виключно адміралів: «двозірковий адмірал», «тризірковий адмірал» тощо.

Військові звання старшинського складу ВМС ЗС України на основі національних флотських традицій розроблені відділом військової символіки та геральдики Генерального штабу ЗС України під керівництвом начальника відділу Олександра Муравйова та заступника начальника відділу кандидата історичних наук Миколи Чмира. За погодженням командування ВМС і відділу військової символіки та геральдики Генерального штабу ЗС України знаки розрізнення військових звань професійного складу старшин і сержантів ВМС України склали елементи: шеврон, дуга, прямокутник і зірка. Військові звання сержантів планується розміщати на погонах-хлястиках з м’якими муфтами а старшинського складу корабельної служби – нашивати на рукави форменок, фланелівок і тужурок, як це прийнято у більшості флотів країн світу. Крім знаків розрізнення за військовими званнями, фахівці цього ж відділу розробили і знаки для розрізнення сержантів і старшин за посадами і вислугою років, зокрема для посади Головного старшини Військово-морських сил, яка запроваджуються в ВМС ЗС України. Для старшин і сержантів Збройних Сил України запропоновано знаки розрізнення за вислугою років у вигляді широких і вузьких скісних смужок у нижній частині лівого рукава. Широка смужка означатиме вислугу 5 років, вузька – 1 рік служби.

Проект змін і доповнень до форми одягу військових моряків отримав позитивну оцінку начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України, і за його розпорядженням розпочалася остаточна робота з внесення змін до відповідного наказу міністра оборони України. Запропоновані командуванням ВМС ЗС України зміни стосуються в основному форми одягу військовослужбовців корабельного складу Військово-Морських Сил Збройних Сил України, що, на думку командування, має стати суттєвою складовою з підвищення авторитету плавскладу в цілому.

Поряд з флотською формою одягу з часу створення ВМС України розроблялися й зразки відзнак, нагрудних знаків Військово-морських сил України. Ця робота розпочалася ще в 1992 році в оргрупі. Зважаючи на історичне значення діяльності організаційної групи з відродження національного флоту, влітку 1992-го командувачем ВМС віце-адміралом Борисом Кожиним було прийнято рішення заснувати почесний знак "Організаційна група ВМС". Роботу з розробки проекта знака доручили офіцерам соціально-психологічної служби, які за основу взяли нагороди і нагрудні знаки армії УНР, копії яких в орггрупу доставили представники Львівської академії сільського господарства. Основним елементом знака "Організаційна група ВМС" став білий хрест, обрамлений лавровим вінком, на раменах якого поставили надпис "ВМС. 1992". У центрі хреста розмістили адміралтейський якір з накладеним на нього еліпсом синього кольору, всередині якого – зображення золотого тризубця. Лавровий вінок по діагоналях перетинають схрещені мечі лезом донизу. На думку авторів, мечі означають боєздатність, а повернуті їх леза вниз - „організаційною групою ВМС справу зроблено, флот відроджено!”.

1 жовтня 1992 року командувач ВМС України віце-адмірал Борис Кожин нагородив знаком "Організаційна група ВМС України" всіх військовослужбовців оргрупи та представників регіонів України, які сприяли розбудові національного флоту. Всього було виготовлено 700 знаків, 400-ма номерними знаками нагороджувалися виключно офіцери і мічмани орггрупи. Цей знак став особливою гордістю, єдиною і найбільшою нагородою для тих, хто закладав перший стапель національного флоту. Це й стало причиною того, що деякі адмірали і генерали Міністерства оборони України та штабу ВМС України, які прийшли до Збройних Сил України в значно спокійніші часи, намагалися якщо не заборонити носіння цього нагрудного знака, то хоча б принизити (мовляв, "хрестоносці!") його значення. Та назаваді їм став патріотизм і вірність офіцерів традиціям орггрупи, і цей знак став найбільш шанованим у ВМС і у Севастополі.

На значно вищий організаційний рівень роботу зі створення відзнак Військово-Морських Сил поставив командувач ВМС України віце-адмірал Володимир Безкоровайний. У 1994 році при штабі ВМС був створений Геральдичний клуб "Мадрид", який у Севастополі очолив капітан 3 рангу Юрій Лужецький. До спільної роботи було залучено і Українське геральдичне товариство в м. Києві. Наслідком їхньої роботи стала розробка Положення і Опису нагрудних відзнак "Командир корабля" і "За далекий похід", введених в дію наказом командувача ВМС України від 7 березня 1995 року № 86. "Нагрудна відзнака "Командир корабля", – обгрунтовував член Української геральдичної ради науковий працівник К.Е. Гломозда, – виконана у вигляді трикутної рівнобічної зірки (біблейський знак "всевидяче око"), що символізує собою сфери впливу на воді, у повітрі і на землі, та одним кутом до низу – як вимпел. З центру верхнього боку до нижнього кута відзнака поділена синім та жовтим кольором державного прапора України. Вимпел вінчає золоте штурвальне колесо як символ правління та упокорення водної стихії. Нижня частина штурвального колеса з правого боку покрита золотим листям дуба – як символ сили, мужньості та доблесті, з лівого боку – золотим колоссям пшениці як символ родючості та животворчої сили. В центрі штурвального колеса розташований Малий герб України на білому фоні, з-за якого виглядають носові оконечності двох кораблів срібного кольору, які націлені на схід і на захід та сягають до краю верхнього боку вимпела». Нагрудною відзнакою "Командир корабля" нагороджувалися офіцери, які призначені на посади і допущені до самостійного управління кораблями 1, 2 та 3 рангів.

В основу першого у ВМС України зразку відзнаки "За далекий похід" було покладено (за описом К.Е. Гломозди) "рівносторонній синій хрест на білому фоні як основний елемент Військово-морського прапора… У верхній частині хреста – золотий Тризуб. У центрі хреста – силует правого борту корабля срібного кольору з написом "За далекий похід". Особовий склад, який брав участь у бойових діях, нагороджується відзнакою, виповненою разом з підвіскою у вигляді нактоузу магнітного компасу, під яким схрещені по діагоналі ракета і торпеда на фоні антени раділокаційної станції нагляду. Особовий склад, який приймав участь у бойовому траленні, нагороджується відзнакою, виповненою разом з підвіскою у вигляді якірної міни з покладеними на неї двома схрещеними по діагоналі мінами-торпедами. Відзнакою "За далекий похід" нагороджувалися військовослужбовці, які приймали участь у тривалому плаванні за межами Чорного моря.

Цими відзнаками було нагороджено багато військовослужбовців ВМС України, які прокладали курс в море першим кораблям ВМС України. Однак художнє оформлення відзнак не прийшлися до душі морякам, бо не відповідало усталеним морським традиціям; до всього відзнака ще й була перевантажена символами та їхніми значеннями.

Слід звернути увагу, що відзнаки "За далекий похід" були традиційно популярними не лише серед військових моряків радянського флоту, а й на флотах багатьох країн світу, цінувалася у моряків всіх категорій – як матросів, так і офіцерів – на рівні бойових нагород, а знак "Командир корабля" завжди був гордістю і символом найвищих амбіцій офіцера під час його військово-морської служби. Тому військові моряки, у першу чергу з плавскладу, хотіли бачити їх класичними по відношенню до флоту та такими, котрі б повністю відповідали самому значенню військово-морської служби: наприклад, під час далекого походу в океанах і далеких морях кораблі демонструють Військово-морський прапор своєї держави. Знак у формі хреста у цьому випадку навіював неоднозначні роздуми. Тож у штабах ВМС і ескадри різнорідних сил взялися розробляти нові проекти, поки командувач ВМС віце-адмірал Ігор Тенюх з метою підвищення престижу і морального стимулювання військової служби не наказав очолити цю роботу управлінню бойової підготовки штабу ВМС ЗС України. Розробляли проект відзнак і готували проект наказу командувача ВМС ЗС України офіцери управління бойової підготовки та військових навчальних закладів командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України під керівництвом тимчасово виконуючого обов’язки начальника управління капітана 1 рангу Володимира Бойка.

Роботу над проектуванням нових зразків нагрудних знаків ВМС завершили накази командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України віце-адмірала І.Й. Тенюха від 12.05.2007 року №№ 123 і 124, якими були введені нові зразки нагрудних знаків "Командир корабля" і "За далекий похід" відповідно.

У новому Положенні про нагрудний знак "Командир корабля" визначено, що він є "відзнакою командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України і вручається командирам з’єднань, начальникам штабів, командирам кораблів та катерів Військово-Морських Сил Збройних Сил України, які отримали допуск до самостійного керування кораблем, мають досвід самостійного виконання завдань у морі, та їхній корабель знаходиться в кампанії, а також особам, що мають особливі заслуги перед Військово-Морськими Силами Збройних Сил України". Тобто, коло осіб, які отримували право бути нагородженими цим нагрудним знаком, розширювалося.

Нагрудний знак "Командир корабля" носиться з правого боку грудей вище знака про закінчення навчального закладу згідно з "Правилами носіння військової форми одягу". Право носіння цього нагрудного знака зберігається за офіцерами при подальшому просуванні по службі і вручається офіцерам один раз. Знак має вигляд металевої пластини у вигляді профільного зображення флагмана флоту фрегата "Гетьман Сагайдачний", у центрі якого зображений малий Державний герб України на синьому тлі. Знак виготовляється з металу срібного кольору, однак за перший успішний трьохмісячний похід фрегата "Гетьман Сагайдачний" і виконання завдань антитерористичної операції НАТО у Середземному морі в 2008 році, що вповні відповідало виконанню завдань бойової служби, командир походу капітан 2 рангу Денис Березовський був нагороджений командувачем ВМС золотим нагрудним знаком "Командир корабля".

В Положенні про нагрудний знак нового зразку "За далекий похід" зазначено, що "ним нагороджуються військовослужбовці та працівники Військово-Морських Сил Збройних Сил України, які брали участь у далекому поході корабля (судна) Військово-Морських Сил Збройних Сил України у складі екіпажу корабля (судна) або похідного штабу за умови виконання поставлених завдань. Далеким походом вважається: для кораблів 1, 2 рангу і суден тоннажністю більше 1000 тонн – похід з перетинанням межі Егейського моря; для кораблів 3, 4 рангу і суден тоннажністю менше 1000 тонн – похід з виходом за межі 300-мильної зони від пункту базування. Нагородження нагрудним знаком «За далекий похід» здійснюється наказом командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України за поданням командира з’єднання, до складу якого входить корабель (судно), який здійснив далекий похід. Вручення нагрудного знака «За далекий похід» здійснюється старшим начальником в урочистій обстановці. Його носять з правого боку грудей згідно з Правилами носіння військової форми одягу і вручається він військовослужбовцям (працівникам) один раз".

Новий зразок нагрудного знак "За далекий похід" набрав вигляду металевої пластини із зображенням на полі голубого кольору надводного корабля, над яким майорить прапор Військово-Морських Сил Збройних Сил України. Під зображенням надводного корабля на полі червоного кольору – напис "За далекий похід". Правий нижній кут нагрудного знаку обрамлений лавровою гілкою. Зображення на нім надводного корабля, лаврової гілки і напис «За далекий похід» мають золотистий колір. Лаврова гілка знаменує собою мужність і відвагу, які проявляють моряки в далеких походах.
Тривалою була робота і над нагрудним знаком "Класний фахівець" для військовослужбовців офіцерського складу, мічманів (прапорщиків) та військовослужбовців служби за контрактом Військово-Морських Сил Збройних Сил України. В результаті спільної роботи штабу ВМС та геральдичного клубу "Мадрид" перші зразки малюнків цих нагрудних знаків були подані на затвердження міністру оборони України в загальному альбомі пропозицій у 1997 році. Однак тоді до їхнього затвердження справа не дійшла.

Нагрудний знак "Класний фахівець" для Військово-Морських Сил був розроблений Геральдичною службою Генерального штабу ЗС України і затверджений наказом міністра оборони України від 5 липня 2005 р. № 376. Згідно опису і положення про знаки, знак "Класний фахівець" для офіцерського і мічманського складу виготовляється з жовтого металу і являє собою стилізовані крила, накладені на вінок з дубового листя. У центрі знака розміщено фігурний щит, покритий синьою емаллю, обабіч якого зображення бойових кораблів. На щиті – літера "М" або цифри "1", "2" чи "З", які відповідають класній кваліфікації військовослужбовця. Вище цифр розміщено малий Державний герб України. Поле щита малого Державного герба України покрите синьою емаллю. Пружок фігурного щита, кораблі, цифри та літера – білого кольору. Всі зображення рельєфні. Розмір нагрудного знака: висота – 24 мм, ширина – 71 мм.

Нагрудний знак "Класний фахівець" вручається військовослужбовцям, які виконали нормативи відповідної класної кваліфікації, передбачені їхньою військово-обліковою спеціальністю на підставі наказу командира військової частини. Про вручення нагрудного знака робиться запис в особовій справі військовослужбовця.

Нагрудний знак для всіх категорій військовослужбовців поділяється на ступені: "Майстер", "Фахівець 1 класу", "Фахівець 2 класу", "Фахівець 3 класу". Вищим ступенем нагрудного знака є "Майстер".

За наявності у військовослужбовця нагрудних знаків нижчих ступенів носять нагрудний знак лише вищого ступеня, який відповідає присвоєній кваліфікації.

Нагрудний знак "Класний фахівець" кваліфікації "Майстер" для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом у Військово-Морських Силах Збройних Сил України, виготовляється з жовтого металу і являє собою вінок з дубового листя з розміщеними на ньому стилізованими крилами, на які обабіч якого накладено зображення бойових кораблів. У центрі нагрудного знака розміщено літеру “М”, покриту емаллю блакитного кольору. Пружок літери – жовтого металу. Нагрудні знаки фахівців 1, 2 і 3 класу відрізняються від знака "Майстер" кольором металу, з якого виготовлені ("М", "1" клас – золотистого кольору, "2" – сріблястого, "3" - бронзового). Всі зображення на знаках – рельєфні. Розмір нагрудного знака: висота – 30 мм, ширина – 40 мм. На зворотному боці нагрудного знаку розміщено застібку для прикріплення до одягу.

Якщо відзнакою «Організаційна група ВМС України» була нагороджена відносно невелика кількість військових моряків, то перша масова відзнака ВМС України, якою нагороджували всіх військових моряків, з’явилася з нагоди 5-ти річного ювілею вітчизняного флоту, у квітні 1997 року.

У великій мірі надихнуло на розробку цієї відзнаки крім самого ювілею і висловлення Міністра оборони України генерала армії України О.Кузьмука, який якось зауважив, що українські військові моряки, у першу чергу строкової служби, не мають на своїх одностроях ніяких відзнак військової доблесті.

Цією проблемою перейнявся заступник начальника кафедри українознавства (і гуманітарної підготовки) Севастопольського ВМІ капітан 2 рангу Андрій Лубенець, який обговорення цього питання виніс на спільне засідання ветеранів орггрупи ВМС і виконкому Севастопольської СОУ, де розглядалися організаційні питання щодо підготовки до 5-ї річниці відродження ВМС України. Було вирішено першу загально флотську відзнаку приурочити до 5-ї річниці відродження Українського флоту, тобто, до 5 квітня 1997 року.

Однак, штаб ВМС до такої ініціативи віднісся прохолодно, там після зміни командування день створення орггрупи ВМС за свято не вважали – не вони виборювали право України на флот. Та така позиція окремих адміралів не спинила впровадження ідеї у життя. Андрій Лубинець з використанням національних традицій розробив кілька варіантів ескізів майбутньої відзнаки з якими і прибув на виконком СОУ. Проект там був затверджений затим погоджений з заступником міністра оборони – командувачем ВМС контр-адміралом Михайлом Єжелем.

Проте у зв’язку з відсутністю необхідної кількості коштів у ВМС і браком часу на виготовлення відзнаки, переважила зустрічна пропозиція голови товариства «Просвіта» і члена виконкому Севастопольської СОУ капітана 2 рангу Миколи Гука. Він запропонував виготовити ювілейну відзнаку на основі тодішньої відзнаки «За далекий похід», що, за словами офіцера, надзвичайно спрощувало її масове виготовлення. Капітан 2 рангу А.Лубенець підтримав пропозицію капітана 2 рангу М.Гука і вніс кілька слушних змін, а саме: написи зробити максимально лаконічними, вказавши лише дві дати «1992» і «1997», а літери «ВМС», що розділяють вказані дати, виписати т.зв. «староруським шрифтом», таким самим, яким пишуться назви кораблів на їхніх бортах; Тризуб, на відміну від стилізованого, що зображений на відзнаці «За далекий похід», подати у його класичних пропорціях.

Капітан 2 рангу М.Гук, посилаючись на налагоджені зв’язки «Просвіти» з Севастопольським морським заводом ім. С.Орджонікідзе, де і виготовлялися перші відзнаки «За далекий похід», обіцяв у найкоротший термін забезпечити карбування 1-шої відзнаки, призначеної від імені орггрупи ВМС і Спілки офіцерів України для масового нагородження українських військових моряків. Тодішній голова Севастопольської СОУ полковник Сергій Литвин, зібравши по шефських зв’язках необхідні кошти, довів справу до кінця, і українські офіцери, курсанти і матроси в 1997 році з гідністю марширували на параді військ Севастопольського гарнізону з нагоди Дня Перемоги з новенькими, естетичного вигляду відзнаками на грудях.

Відзнакою «5 років ВМС» нагороджувалися не лише військовослужбовці ВМС України. 1 серпня 1997 року, в день урочистого святкування Дня ВМС і п’ятої річниці їх створення, командувач ВМС контр-адмірал Михайло Єжель від імені військової ради ВМС нагородив відзнакою велику групу народних депутатів України, членів урядової і шефських делегацій, що прибули до Севастополя на свято і були причетні до справи відродження військово-морських сил України.

Цей досвід було повторено через п’ять років. До 10-ї річниці Військово-Морських Сил України з ініціативи офіцерів штабу ВМС було виготовлено ювілейний нагрудний знак командувача ВМС "10 років ВМС України". В його основу покладено, як і у відзнаці "Організаційна група ВМС", білий козацький хрест, на раменах якого зробили надпис: "1992 – 2002". В центрі хреста покладений круг, всередині якого розміщено Малий герб України. Центр хреста перетинали два схрещені якорі. Цю композицію в основному повторила, тільки на більш високому художньому рівні, ювілейна відзнака "15 років ВМС ЗС України" та нагрудна відзнака командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України "За заслуги перед ВМС України", нагородження якою в серпні 2004 році започаткував віце-адмірал Ігор Князь.

До загальнофлотських відзнак відносяться нагрудний знак лауреатів літературно-мистецької і медичної премії ВМС України імені адмірала Ярослава Окуневського, заснованих телерадіокомпанією ВМС ЗС України "Бриз" разом з Громадським військово-історичним клубом ВМС України імені С. Шрамченка у грудні 2006 року, і нагрудний знак "За внесок у розвиток військово-морської преси", заснований редакцією газети "Флот України" у травні 2007 року, в основу яких теж покладено широкораменний козацький хрест.

Одночасно з загальнофлотськими, розроблялися емблеми і відзнаки окремих військових частин і кораблів, які стали і продовженням, і розвитком системи відзнак українського флоту. Емблеми і нагрудні відзнаки військових частин і кораблів спершу розроблялися силами особового складу, потім затверджувалися командувачем ВМС. До таких нагрудних відзнак відносяться відзнаки "Севастопольський ВМІ імені Нахімова", "5 років медичній службі ВМС України", «10 років медичній службі ВМС України», "10 років Навчальному центру ВМС", "10 років Базі озброєння ВМС України".

До військово-морської емблематики слід віднести і громадський Український орден «Морський хрест», заснований на громадських засадах першим командувачем ВМС України віце-адміралом Борисом Кожиним у 2000 році. Борис Борисович не припиняє спроб добитися офіційного визнання цієї нагороди і її затвердження як нагороди державної для українських моряків за їх професійну діяльність. Композиційно орден «Морський хрест» повторює відзнаку «Організаційна група ВМС», лише білий прямий хрест замінено на широкораменний «козацький», покритий малиновою емаллю, а мечі замінено на козацькі шаблі, накладені на ребристу срібного кольору семикутну зірку. По суті, ідея його створення запозичена з часу УНР, коли існував «Воєнний орден УНР» і заключалася у тому, щоби, по суті, першу в історії Збройних сил України відзнаку «Організаційна група ВМС», перетворити у державну нагороду морякам. Орденом «Морський хрест» за №1 був нагороджений Папа Римський Іоан Павло II підчас його візиту в Україну, в 2005 році – Президент України Віктор Ющенко, Вселенський патріарх Варфоломій, Патріарх України-Руси Його святість Філарет, глава греко-католицької церкви в Україні кардинал Гузар, ряд перших офіцерів ВМС України а так же редакція газети «Флот України» та телерадіокомпанія ВМС ЗС України «Бриз». Композиція Орден має три ступені, які визначають кількість встановлених на ньому діамантів.

Підсумовуючи сказане, відзначимо, що за 15 років будівництва і розвитку Військово-Морських Сил національний флот України пройшов складний етап створення власної символіки. У результаті колективної роботи штабу ВМС, громадських організацій і науковців ВМС та міністерства оборони України склалася цілісна система флотських емблематики і фалеристики, європейського зразка флотська форма одягу, вироблені принципи їхнього подальшого розвитку. В їх основу покладено національні морські традиції України, традиції попередніх поколінь українських військових моряків, які торували український шлях до моря, прокладали курси нашим кораблям у далеких і близьких морях та океанах, прокладають зараз курс у міжнародну морську спільноту.

Глава IV. ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКА ГЕРАЛЬДИКА.

Національна військово-морська геральдика розпочала свій розвиток з часу відродження Військово-морських сил Збройних Сил України. Приходимо до такого висновку на основі тієї причини, що якихось конкретних історичних даних про наявність військово-морської геральдики часів козацького флоту України чи флоту Української Народної Республіки і Української Держави в 1917 – 1921 роки поки що не виявлено. А в радянські часи пануюча комуністична ідеологія з її партійними символами не допускала до флотського життя не лише використання гербів а й саму згадку про існування геральдики, розглядаючи її витвором «буржуазної» науки.

Перші кроки гербознавства та застосування елементів гербів у символіці Військово-морських сил України припадають на середину 1990-х років. І пов’язані вони були з присвоєнням більшості кораблів назв міст України. У зв’язку з цим та внаслідок налагодження шефських зв’язків ВМС України з різноманітними патріотичними і історико-краєзнавчими організаціями багатьох міст і регіонів нашої країни, в емблеми кораблів вперше в 1993 році потрапляють головні елементи гербів міст, назви яких отримали флотську «приписку». При творчій допомозі і при взаємодії з шефами на емблемах підшефних кораблів з’явилися елементи гербів Тернополя, Донецька, Луцька, Вінниці, Чернігова, Миколаєва, Славутича, Дніпропетровська та інших міст. У більшості випадків створені емблеми і виготовлялися шефами в різних регіонах України. Одночасно творчими силами екіпажів кораблів та штабів різного рівня за прикладами флотів інших країн до емблем вносилися елементи морської символіки, що не сприяло виробленню не лише єдиної військово-морської геральдичної системи, а й самих підходів до її формування. Єдиний підхід до вирішення питань символіки стане можливим після створення відповідної комісії при командувачі ВМС ЗС України з розробки символіки, робота над чим вже розпочалася. Однак розробка гербів поки що залишається поза широкою увагою флотської громадськості.

Значно розширила інтерес особового складу і прискорила розвиток гербознавства міжнародна діяльність Військово-морських сил. Згідно давньої морської традиції кораблі іноземних флотів мають власні герби, за символами на яких можна визначити їх призначення. Красиво оформлені, вони є головними сувенірами корабля і офіційно вручаються при всіх міжнародних зустрічах та візитах. Такі герби вважаються не лише престижем бойового корабля, а й всього флоту. Колекція іноземних гербів на виставках в штабах, на переборках корабельних коридорів чи у кают-компаніях є красномовним свідченням як успіхів корабля у бойовій підготовці і міжнародної співпраці, так і міжнародного визнання національного флоту у цілому.

В Українському флоті подібної практики раніше не існувало. Командири українських кораблів під час перших візитів до Румунії і Болгарії та перших прийомів іноземних кораблів в Одесі в 1994 році взамін корабельних гербів дарували художні картини, булави та друковану сувенірну продукцію. Тож з ініціативи адмірала Михайла Єжеля у 1997 році взялися виправляти ситуацію.
На той час при штабі ВМС існувала комісія по розробці символіки ВМС, у тому числі і гербів, однак питаннями розробки проектів гербів і емблематики, по суті, професійно займався офіцер наукового відділу штабу ВМС капітан 2 рангу Олексій Хлобистов. Він і став першим автором гербів українських бойових кораблів.

За зразок була прийнята європейська практика. В основу композиції герба був покладений дерев’яний щит неправильної трикутної форми розміром 15х25 см., на який накладалося рельєфне зображення емблеми корабля або з’єднання кораблів, вилиті з металу. Такими гербами прикрашаються каюти командирів, кают-компанії і світлиці військових частин і кораблів. Вони стали і їх офіційними іменними сувенірами. Для міжнародних заходів на гербах оформлюються відповідні написи англійською мовою.

Таким чином емблематика Військово-морських сил Збройних Сил України стала головним елементом військово-морської геральдики Українського флоту.

Підсумовуючи шлях розвитку військово-морської геральдики можемо відзначити лише початок її професійного становлення. Та на сьогодні у Військово-морських силах Збройних Сил України уже створена цілісна система флотської символіки і сформовані загальні принципи її подальшого розвитку. Військово-морська символіка України наочно відображає історичні традиції, важкий, штормовий шлях відродження національного флоту, у повній мірі відповідає повсякденному героїзму флотської професії, складним і відповідальним завданням, які стоять перед Військово-морськими силами в цілому і перед кожною військовою установою, частиною і кораблем зокрема.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Архів автора.
2. Архів Секретаріату командування ВМС ЗС України. Справа "Прапори Військово-Морських Сил України. Проект. 1997".
3. Військові статути Збройних Сил України. К., 1999.
4. Велесова книга. Київ, "Велес", 2003.
5. Галицько-Волинський літопис. Львів, «Червона калина», 1994.
6. Дашкевич Ярослав. Історія українського війська. Львів, «Світ»,1996.
7. Закон України "Про державні нагороди України". 16.03.2000 р.
8. Карпов Віктор. Військові прапори України.//Київ, 2007.
9. Карпов В.В., Табачник Д.В. Українська військова символіка.//Київ. "Либідь", 2004.
10. Косів Роксолана. Актуальність історико-мистецького дослідження українських хоругов. // Народознавчі зошити. 4, 2000 р.
11. Кравцевич-Рожнецкий В.Я. Украинский Державный флот. Київ, "Край", 1992.
12. Крип'якевич І. і др. Історія українського війська. Львів, "Світ",1992.
13. Літопис Руський.-К.: Дніпро, 1989.-с.393.
14. Лубенець Андрій. Українізація Чорноморського флоту в добу Центральної Ради. Розбудова Українського Військового Флоту (березень 1917 – квітень 1918).Збірник документів. Севастополь, 2007.
15.Слободянюк М.В. Військова символіка України. Українське геральдичне товариство. Інтернетсторінка, 2008.
16. Справочник по управлению кораблем. М, Воениздат,1974.
17. Панченко Володимир. Козацьке прапорництво XVII-XVIIIст. Військово-історичний альманах. №2,2008
18. Повість врем’яних літ. Харків, «Фоліо», 2005.
19. Правила ношения военной формы одежды военнослужащими Советской Армии и Военно-Морского Флота. М., Воениздат, 1989.
20. Мамчак Мирослав. Україна: шлях до моря. Історія Українського флоту. Снятин, ПрутПринт, 2007 р.
21. Макаренко М. Запорозькі клейноди в Ермітажі. Корогви // Україна. 1924 р.).
22. Морской атлас. Т.III, военно-исторический. М, 1966.
23. Муравйов Олександр. Нова символіка Українського війська. Військово-історичний альманах. № 3, 2001.
24. Муравйов Олександр, Чмир Микола. Як упізнати професійного сержанта?//Народна армія,14.03.2009.
25. Наказ Міністра оборони України від 25.11.2003 року № 415."Положення про корабельну службу Військово-Морських Сил Збройних Сил України".
26. Наказ Міністра оборони України від 5 липня 2005 року № 376.
27. Указ президента України від 20.06.2006 р. № 550/2006.
28. Указ Президента України від 20.06.2006 р. № 551/2006.
29. Чмир Микола. Що на кашкеті твоєму? /Народна армія,11.12.2007.

Літературний редактор Леонід Стасюк
Комп’ютерний набір Олексій Тимчук
Катерина Шумєєва
Художник Ярослав Миськів
Обкладинка Ярослава Миськіва

Автор висловлює особливу подяку за сприяння у підготовці видання начальнику Секретаріату командування ВМС ЗС України капітану 1 рангу Теймуразу Сулейманову, офіцеру управління оборонного планування штабу командування ВМС ЗС України капітан-лейтенанту Сергію Дем’янову та капітану 2 рангу запасу Олексію Хлобистову.

РОЗВИТОК ПРАПОРНИЦТВА  УКРАЇНСЬКОГО  ФЛОТУ
 (Реконструкція худ. Ярослава Миськіва за  Д.Яворницьким, М.Грушевським і  С.Шрамченком)

На мал.: 2 – корогва флоту княжої України-Руси XII-XIII ст., 3 – корогва княжого флоту України в Литовський період (XIV ст.); 4 – корогва козацького флоту Старої Січі в 1490-1734 рр., (аверс і реверс); 5 - корогва козацького флоту Нової Січі (1734-1775 рр.);

ПРАПОРИ ПОСАДОВИХ ОСІБ І РОДІВ СИЛ ВМС ЗС УКРАЇНИ
(затверджені Міністром оборони України 7 квітня 1997 року)

Міністра оборони України
Головнокомандувача командувача начальника штабу ВМС
ЗС України – начальника ВМС ЗС України ЗС України
Генерального штабу Збройних Сил України

ЕМБЛЕМАТИКА ВІЙСЬКОВИХ ЧАСТИН І УСТАНОВ ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКИХ СИЛ УКРАЇНИ

На малюнках нарукавні емблеми: 1 – загальна емблема (знак) військових частин ВМС України, введена в дію наказом командувача ВМС України № 133 від 27.03.1997р.; 2 –командування ВМС ЗС України; 3 – логістики командування ВМС; 4 –морської авіаційної бригади; 5 – військ берегової оборони; 6 – Південної військово-морської бази; 7 – Західної військово-морської бази; 8 – дивізіону кораблів охорони і забезпечення; 9 – фрегата «Гетьман Сагайдачний»; 10 – великого підводного човна «Запоріжжя»; 11 – корабля спеціального призначення «Славутич»; 12 – корабля управління «Донбас»; 13 – корвета "Тернопіль"; 14 – корвета "Вінниця"; 15 – корвета «Хмельницький»; 16 – корвета "Луцьк"; 17 – великого десантного корабля «Костянтин Ольшанський»; 18 – морського тральщика «Черкаси»; 19 – морського тральщика "Жовті Води"; 20 – окремої бригади берегової оборони; 21 – обєднаного складу озброєння і майна; 22 – морського радіотехнічного загону; 23 – бази озброєння ВМС; 24 – дивізіону суден забезпечення; 25 – автомобільного батальйону; 26 – центру обробки інформації; 27 – пункту управління системами звязку; 28 – полку звязку; 29 – навчального центру ВМС; 30 – бази зберігання засобів звязку і майна; 31 – центру криптології і захисту інформації; 32 – морського інженерного батальйону; 33 – вузла фельдєгерсько-поштового звязку; 34 – командно-розвідувального центру; 35 – центру навігації, гідрографії та гідрометеорології; 36 –торпедолова "Херсон"; 37 – розвідувального корабля «Сімферополь»; 38 – берегового ракетного дивізіону; 39 - контактного пункту НАТО у ВМС; 40 – військового медичного клінічного центру кримського регіону; 41 – базового тральщика «Маріуполь»; 42 – базового тральщика «Мелітополь»; 43 – десантного корабля «Кіровоград»; 44 – морського тральщика «Чернігів»; 45 – ракетного крейсера «Україна».

НАРУКАВНІ ЕМБЛЕМИ БЕРЕГОВИХ ВІЙСЬКОВИХ ЧАСТИН І УСТАНОВ ВМС УКРАЇНИ

Знаки розрізнення військових звань офіцерів ВМс ЗС України (крім корабельного складу)