1.
Дощі - то кажуть - на добро.
Я поспішав до сина в гості
І обминав аеродром:
Певніший в дощ наземний простір.
А дощ все лив, як із відра.
І мчав у даль важкий автобус.
Магнітофон Сердючку грав -
Хіти жахливо - низькопробні:
Про сад. І в ньому - черв'ячків,
Яких хтось мав для чогось їсти…
При цьому весело дзвенів
На весь салон мажор артиста.
Ніхто на слово не зважав.
А ритм якраз був до вподоби -
Аби водій не задрімав
І за маршрутом мчав автобус.

2.

Хати й хати. Біжать услід
І… залишаються удома.
Деінде стрінеш околіт.
А так - забули про солому.
Хто як живе - в одного рай:
Неначе писанка - хатина.
А в того хатка, як сарай -
На більш не стачило в людини…
Сіріє далеч. Дощ іде.
І з цим нічого не поробиш.
Минає ніч. Минає день.
Співа Сердючка. Мчить автобус.

3.

Житомир. Рівне. Далі - Львів.
Хтось був відстав. У наздогнав нас.
Про що б ще люд погомонів?!
А так - був привід надзвичайний.

4.

Утихомирив всіх кордон.
Найбільше митники старались:
Звільнити змусили салон
І речі на контроль забрали.
Отут, їй-право, почалось:
А що везеш? Валюти скільки?
І цигарок не більш як блок!
Не більше двох пляшок горілки!
А цур вам пек - кажу, як є:
- Дивіться: Євро двісті з лишком.
В валізі все добро моє:
Поїсти дещо й віршів книжка.

5.

Хтось знепритомнів… Валідол:
Це, щоб прийти до тями хлопу…
І перетнути той кордон:
Така перепустка в Європу…

6.

Позаду все: мчимо у світ.
Дорога зветься автобаном.
Таки шляхи тут всі, як слід.
А в нас… Та я про те не стану!
Минаєм Польщу. Йдем чимдуж.
Позаду Дрезден. Це вже німці.
Географ кожен - на ходу:
До Бельгії мчать українці.

7.

Антверпен сяє у вогнях.
Плафони на стовпах жовтаві
І срібні зорі в небесах.
Такі, як наші. Ну їй-право!

8.

Хвилин за сорок і Брюссель.
До Норд-вокзалу під'їжджаєм,
А вітер двері рве з петель,
Й мене… ніхто не зустрічає.
Іду вздовж площі - сплять авто.
Годинник гра четверту ночі:
На руль схиливсь - дрімає хтось…
Та то ж натомлений мій хлопчик!
Легенько стукаю в вікно -
Він стрепенувся: - "Ой, мій тато!
Ви вже приїхали? Давно?
А я не зміг, бач, дочекатись!
Ще з двох годин тут. Задрімав.
І от така халепа сталась…"
Виходить стрімко з-за керма.
Обняв мене. Поцілувались.
Як я чекав цю щемну мить!
Не бачив сина більше року.
Підріс. Змужнів. І став палить…
Все підмічає батька око.

9.

Мій син, щоб знали - дипломат.
Посольська місія - робота.
Там протокол - дрібниць нема:
Усе розписане до йоти.
А син - то помічник посла,
Перекладач, водій і гід він…
Гостям, як кажуть, несть числа;
Все мусить бути чинно й гідно.
Бо ж Україну знає світ
Не лиш тому, що був Чорнобиль…
Життя реальності нові
Європі й світу до вподоби.
Як же в Європу нам не йти,
Коли ми - в ній, як центр Європи?!
То ж маєм жити і рости
По-європейськи кожним кроком.
Це надто важко - після бур,
Коли вчорашнє в'їлось в шкіру.
Коли молодшим братом був
І старшим пущений по миру…
Він все до рук своїх прибрав,
Загарбав краще. І не тільки:
Скількох синів йому ти дав?
І їх життів забрав він скільки?!
Голодоморів геноцид.
Війна. І все - на наші плечі:
Але він вижив - мужній рід,
Обранець вічного Предтечі:
Щоб світу правду донести
І недовіри лід зламати,
Ідуть між люди - у світи
Повпреди роду - дипломати.
Вони розорюють межу
У день новий - без сну й спочину.
І я, як батько, тим горджусь,
Що син мій дбає про Вкраїну.

10.

Звичайно, важко - чужина.
І від рідні далеко дуже.
Але кому, як не синам
Життєві труднощі подужать?
Дай боже сили вам, сини!
Вітрам не кланятись ніколи!
Життя нема за півціни,
Життя нема без мук і болю.
Але крім буднів - свята є.
І крім розтанків - теплі стрічі:
… В Брюсселі ранок настає:
До себе в гості місто кличе.

11.

Мчимося вулицями. Син
Розповідає, що довкола.
І ми в оточенні машин,
Яких не бачив я ніколи.
Чого маленький вартий "Смарт" -
Такий "Жучок" собі двомісний:
Бере умить потужний старт
І легко рухається містом.
Новітні "Вольво", "Ситроєн",
"Пежо", Фольксфаген", "Мерседеси"…
І хоч би де був полісмен,
Як диригент авто-оркестром!
Всім регулює світлофор.
І пішохід не ступить кроку
На заборонений "колор"…
Все підмічає пильне око.

12.

Передяглися - й до посла:
Мені цікаво дуже чути
Про те, чим місія жила,
Про сина власного здобутки…
Дарую книжечку свою.
Фотографуємось на згадку.
Який щасливий я стою:
Радію - й тут у сина батько.
Відкритий щирий чоловік.
Про все, як є, розповідає:
Мій син за рік до всього звик,
Однак - за рідними скучає.
Життя навчить у світі жить.
А він таки старанний учень.
Хай серце в батька не болить -
Усе складається блискуче:
На вищий ранг є подання.
Його він дійде необмінно.
Та, врешті, справа не в званнях,
Аби все ладилося в сина!
І ми прощаємось з послом.
У сина - на два дні відпустка.
Якраз Різдво вже надійшло.
Брюссель, як вимер: місто - пустка…

13.

Усе зачинено довкіл.
Де люди ділися - не знаю.
У вікнах - темінь. Диваки!
Невже Різдво так зустрічають?!
А люди вибрались в костел:
Відстоять мессу - помолитись.
Бо ж віра в Бога - не пусте,
А суть того, чим маєм жити.

14.

Мчимося далі на Гранд-плас:
Велична площа. Центр міста.
В вертепі вже зоря зійшла -
Вродивсь Ісус. У мить врочисту
Зайшли в господу пастухи:
Марію й Йосипа вітають.
У них - дитя. Людські гріхи
Воно спокутувати має.
І на Голгофу має хрест
Знести під регіт римлян лютих,
Щоб довести - душа не мре:
Їй перед Богом вічно бути
І за усе тримать одвіт -
Що й як чинив? Як жив на світі?
Ми залишаємо цей світ
Не абияк - у спадок дітям.
Думки роїлись в голові.
А у вертепі - у загінці
Не намальовані - живі
Жували мовчки сіно вівці.

15.

Живим - живе. Таке життя.
І ми - в полоні диво-міста.
Вогні святкові мерехтять.
Святково збуджені туристи.
Їх вабить барельєф ченця,
Що задрімав на плиті - й крапка!
Торкнути б ніг, плаща, лиця...
А поруч - пса. Й нарешті - жабку.
Від тих погладжувань блищить
І барельєф і надпис давній.
Я забобонним став на мить.
І загадав своє бажання:
Щоб ми здорові всі були
І щоб частіше зустрічались.
… Чернець хмільний прищурив лик:
Мовляв, все буде, як бажалось…

16.

Ми ходим містом. Бризка дощ.
Споруди - красені привітні.
Будинки - на квартал уздовж -
Монументальні й монолітні.
Хоча б прогалина одна:
Не віднайти - злились навічно.
Модерн з минулим поєднавсь
Так гармонійно і практично.
В дахах - поезія мансард.
У вікнах - квіти, квіти й квіти.
Коли в душі людей краса,
Вони і гарно прагнуть жити!

17.

А ще поглянув на балкон
І порадів за думку славну:
Завис знадвору із мішком
Гість новорічний - Санта-Клаус.
А там он - стукає в вікно
І загляда цікавий в хату…
Що не кажіть - не все одно
Яким до нас приходить свято!

18.

Маршрут наш далі - на Лювен,
Що недалеко від Брюсселя.
Містечко теж Різдвом живе:
У центрі теж - свята оселя.
І три овечки смичуть стіг.
А біля них - цікава молодь.
На древній ратуші святі.
Під ними - грішні ми довкола.

19.

А далі їдемо повз Вавр
В Нам'юр - оглянути фортецю.
Аж паморочиться голова,
Допоки вгору доберешся!
А варто ж цитадель скорить,
Щоб з вишини побачить місто,
Яке в вогнях під Новий рік,
Мов розфарбоване намисто.

20.

Малечі - океан краси:
На всі смаки атракціони
На Рю де Фер.. Які часи
В Залізній вулиці тій тонуть?!
Та в кого можна розпитать,
Коли гучить веселе свято?
…На світі дивні є міста.
В них, справді, варто побувати.

21.

І знов - Брюссель. І знов - алюр.
І знову все, як на долоні.
Блищать вітрини кришталю.
У склі - нові автосалони.
А ще увечері за склом -
Напівроздягнені дівчата.
Араби й негри табуном.
І такса - сорок євро з брата.
Торгують тілом молодим.
Хто відгукнеться - всім, будь ласка:
Вам гарантований інтим,
Чужа - на чверть години - ласка.
Її наступний жде клієнт:
Живий конвейєр, що й казати.
І я подумав в той момент:
На що дочку родила мати?!

22.

На площі - мім. Завмер на мить,
А тільки кинь монетку в кошик -
Він оживе. Розвеселить
І знов замре. Чекає - гроші.
То просить: в щічку - поцілуй!
А сам підставить губи спритно.
Регоче вулиця на глум,
А з нею й мім - в одному ритмі.
На скрипці грає музикант.
З ним хлопчик - на акордеоні.
Летять монетки - за талант,
Що й на морозі не холоне.

23.

Нарешті, в гості - Новий рік!
І фейєрверки. Й люду - натовп.
Ми на Гранд-плас о цій порі
Прийшли зустріть казкове свято.
А біля виходу з метро
Стояла черга - з найбідніших.
Їх Санта-Клаус - Дід Мороз -
Сьогодні теж, чим міг, утішив:
Пакунок в руки - і бувай!
Неси дарунок до господи.
Поглянеш збоку - справді рай.
Але мені він здавсь холодним.
Різкий - аж надто! - той контраст
Між тих, хто жебрав, і хто ситий.
Тут всяк десятий був би рад
І працювати, і учитись.
Та не судилось в тім раю:
Живуть забиті й неписьменні.
Я милостиню подаю,
Бо в них ще менше, ніж у мене.
Є все там - радість і жалі.
Маркс на Гранд-плас жив і зазначив,
Що загнива капіталізм.
А я б добав - розкішно й смачно.
Дай Боже, й нам погнити так,
Як у Брюсселі загнивають:
Де не голодна й біднота,
Бо годувати з чого мають.
А більш проблем в тих, хто прибув
Як емігрант - на заробітки.
Однак, він сам обрав судьбу
І знав - на що ішов і звідки.
Усіх цей вечір поєднав.
На мить забулися печалі.
А новорічний вихор нас
Кружляв Брюсселем - далі й далі…

24.

Ми повернулись аж під ніч.
Припали до телеекрана:
Бо так хотілося мені
Хоч щось почути тут про край наш.
На "Євроньюс" - Париж, Москва,
На "Сі-ен-ен" - Нью-Йорк з Іраком,
Моя Вкраїно, ти жива?
Про тебе, що тут - дуля з маком?..
Ні - помиливсь. О тій порі
Змагались хлопці найсильніші.
У трійку світових богатирів
Наш Віристюк Василько вийшов.
Кажу: допоки Василі
Тримають Землю, як Атланти,
Батькам надійно на Землі
І не збідніть їй на таланти!

25.

А син купив "Геральд-трибюн"
У ній - стаття про Україну.
Деталі я уже забув.
Так - передвиборна картина:
Чи буде нинішній глава
Балотуватись в Президенти?
Його оскаржують права
Опозиційні елементи.
А суд - не проти. Тож ганьба
Судам і владі. Іже з ними!
О боже мій! Знов боротьба
За купину неопалиму!
… Я ж відволікся - грішний аз!
Ходжу щасливий і святковий.
А там - баталії у нас:
Аж крешуть іскрами підкови.
І хто кого - хто розпізна?
Та певен: вибір - за народом
Мине зима. Мине весна.
А після літа - осінь вродить:
І піде далі владний віз
Торохкотіти шляхом битим.
Дай, Боже, сили нам нові -
Часи непевні пережити.

26.

Під ранок сніг. Лапатий сніг.
Зірвався весело із неба.
Зимова казка - у вікні.
Душі нічого більш не треба!
Як діти граємо в сніжки.
І бабу снігову зліпили...
А сніг іде. А сніг такий,
Що все довкола забіліло.
В шапках - дерева і кущі.
На зелен-листі - білі шати.
Чого іще моїй душі.
На світі можна забажати?
Хіба ще, щоб не мчали дні,
Так швидко, наче спалах свята.
… Кружляє сніг. Лапатий сніг.
Пора додому лаштуватись.

27.

З собою в пам'ять заберу
Почуте й бачене в цім краї.
Музейну тишу. Свята гру.
І дні, що вихором злітають.
Хіба забуть Китайський дім,
Де стільки світла, стільки квітів?!
В картинах, в виробі простім -
Життя щасливі й любі миті.
І ти пливеш у сяйві тім,
Мов щастя зорі - над тобою.
Ні, не забуть Китайський дім -
Музей мистецтва і любові.

28.

І зовсім інший колорит
В Японській вежі - тут же, поруч.
В фігурах - войовничий вид.
В картинах - темний тон суворий.

29.

Яке життя - такий і спів.
Мистецтво за життя не вище.
Я пам'ятаю - остовпів,
Коли Музей мистецтв залишив.
Величний дорогий музей.
А в нім модерну куці твори.
І ти пригнічений повзеш
Між примітивним і потворним.
Штрихи як натяки - бридня!
Відвідать психіатра варто.
Я вбив тоді на це півдня
І не збагнув того поп-арту…
Кого схвилює метр на метр
Квадрат з цементними мазками?
Або - розбитий інструмент,
Узятий в примітивну раму?
Ключів гора - від шаф, дверей -
Під склом. І розчином залиті.
А поруч - той же мудрагей
Обрамив ампули розбиті.
В квадрат Малевича вписавсь
Засніженого поля клаптик.
Й так - вісім поверхів. Краса!
А щоб тобі добра не знати!
Щоправда, є й не авангард,
А звичні і відомі речі:
Роден, наприклад, чи Дега,
Чи Рембрант - любий мій, до речі.
Завмер із диском дискобол.
І над дитям схилилась мати.
Краса. І правда. І любов.
Без цього світ не здивувати.

30.

Якщо вже мова про дива,
Як докір творчим імпотентам,
То в першу чергу я б назвав
Музей музичних інструментів.
З усього світу їх звезли.
І як все мудро обладнали:
Ви в певний сектор підійшли -
Вмить інструменти зазвучали.
І кожен голосом своїм,
А відійдіть - і звук урветься.
Мистецтва площа. Й дивний дім -
"Старий англійський" дім той зветься.
Оркестр я слухав добрий час.
Стояв, як вкопаний - все мало.
На фото бачив полтавчан -
Як на гармошці хлопці грали!
Бандура наша там звучить
І кобзи звуки серце крають:
- Ми з України. А ти чий?
- І я її за матір маю.

31.

А ще є диво - над дива,
Що зветься в них - міні-Європа.
15 стягів стрінуть вас:
Євросоюз - під мікроскопом…
Чим знаменитий кожен край,
Тим і представлений у міні:
Біг-Бен, як в Лондоні, вважай,
Акрополь, начебто в Афінах…
Є там і зменшений Гранд-плас.
Звичайно ж - Ейфелева вежа.
Пізанська башта теж зросла.
Впаде чи ні? Усіх бентежить.
Корида навіть ожива.
Візувій полум'ям лютує.
… 15 стягів стрінуть вас.
А експонати - зачарують.

32.

Опісля того - знов музей.
У ньому - зброї, зброї й зброї...
Це ж стільки знищено людей
І спільки пережито воєн!
Пройшли ненависті літа -
Сусід добріша до сусіда.
І навіть "Йосип Сталін" танк
Вже не лякає грізним видом.
Війна- це смерть. І кров. І шок.
Щоб нищить - розуму не треба!
…Металобрухт я обійшов
І закортіло Сонця з неба.

33.

На площі Шумана вже ніч.
Бонжур, маестро, пане Роберт!
- "Його ідея, - син мені, -
Міцна об'єднана Європа".
Європарламент промайнув.
Єврокомісії будівля.
Я слухав музику нічну.
В Брюсселі серцем веселів я.
Ми дійдем згоди й заживем,
Як і належить жити людям.
Боятись треба не проблем -
Вони були і завжди будуть.
Боятись треба тих, хто зна
Свій зиск в люськім протистоянні.
Для кого є миліш війна
За мир і світу об'єднання.
А я в здоровий вірю глузд:
Добру замінників немає!
Протистояти можна Злу,
Коли Добро людей єднає.

34.

Затихло свято. Й сніг розтав.
І знов дощі пішли - негода.
А у бельгійців час настав
Для розпродаж, що звуться "сольдом".
Не знаю, як це пояснить:
Ціна була одна учора,
А потім зранку в одну мить -
Удвічі менша. Й люду - море!
Рябить від цифр і покупців.
А черги - гідра нескінченна.
Я дещо теж придбать хотів,
Але стояти - не для мене!
Ледь-дель до виходу діставсь,
А що вже впрів - немає мови
Тут арифметика проста:
За безцінь і оцет - вино вам!
Усі чекають знижок цін,
Щоб на півроку спакуватись.
Тимчасом кожен магазин
Новий товар спішить придбати:
І затоварення нема,
Й моднішу річ узять є за що.
Там розуміється всіма:
Дорожче - завжди значить краще!
А сольди - тим, хто побідніш:
Тому й знецінене хапають.
Тому й одягнені простіш.
Бо, власне, мають те, що мають!
Я це десь бачив, десь це чув…
Та сольди - це не секонд-хенди.
Тому про наше помовчу -
Далеко нам до хеппі-енду!
Ми те вдягаєм, що вони
Вже обносили після сольдів.
Тому в речах тих ні ціни,
Ні, власне, якості, ні моди!
В хімчистці змили піт і бруд,
Нам землячками постачають
Воістину із других рук!
За безцінь маєм те, що маєм!

35.

І про папуг - два-три слівця.
О, як їх люблять у Брюсселі!
Стояв би й слухав без кінця
Їх галас поблизу оселі.
У них свій сквер. Це - як іти
В кінець по вулиці Мольєра.
Його не можна не знайти -
Найбалакучішого скверу.
Там цілі зграї тих папуг.
Хтось носить хліб їм. І горішки.
Не боячись людей, навкруг
Кумедно дріботять їх ніжки.
Я кожен день повз них ходив,
Бо на Мольєра жив у сина.
І це іще одне із див -
Таких природних і красивих.

36.

Герань на кухні розцвіла
Перед моїм прощанням з сином.
І квітка додала тепла.
І квітка додала краси нам.
Рожево-білі пелюстки -
На зелен-листі. Кілька цяток.
І хоч розтанку час гіркий,
Той цвіт - як зустрічі початок.
Ще рік із гаком… Довго ж як!
Біль серце стис. Вже не відпустить.
Квітки дивились ніжно так:
От-от сльоза спливе з пелюсток.

37.

Прощай, величний Базилік!
Ти з пагорба сягаєш неба.
Ні з ким не сплутати твій лик:
Як є подібні, то до тебе!
Ти на семи стоїш вітрах,
Як храми київські величні.
А храм тому і божий храм,
Що в ньому думаєш про вічне.

38.

Прощай, костел Малий Саблон!
До тебе я прийшов востаннє
Оглянути вітражне скло
І на святих твоїх поглянуть.
З хрестом Ісус. І на - хресті.
Й навік невтішена Марія.
Для неї, Господи прости! -
Він син. А потім вже - месія!
Горять свічки. Я ставлю теж.
Во здравіє - на многа літа!
Прощай - прощай, святий костел,
Дай Боже ще коли зустрітись!

39.

Мій Севастополь, як ти там?
Про тебе думав я в Остенде.
Північне море в такт думкам
Здіймало хвилі до крещендо.
Злий вітер рвав плаща із пліч
І розбивав на друзки хвилі.
А десь далеко на землі
Був Севастополь, серцю милий!
І пригадався Херсонес
Із Володимирським собором.
І знов покликало мене
До себе рідне Чорне море.
Крещендо вітру в такт думкам:
А що там діється удома?
В Остенде - дощ. Я утікав
В машину в супроводі грому.
У січні - грім. І дощ - рясний.
А небом темні плинуть хмари.
У нас, напевне, день ясний.
І на душі враз - тепло й гарно!

40.

Прощай Брюсель! В дорогу - дощ:
Що привезли, те й повертаєм.
Стоять автобуси в рядок -
На Норд-вокзалі нас чекають.
У сина настрій на нулі:
Погляне й очі в бік відводить…
Мені також бракує слів
І сил - на превеликий подив.
"Тримаймось, сину!" - я кажу.
А він киває безпорадно.
…Так легко вимовить - "Бонжур!"
"Оревуар!" - доволі складно.

41.

Ну все…
Автобус в рейс пішов.
Я втер сльозу. Вмостився зручно.
І знов - "Всё будет хорошо!"
На весь салон кричить Сердючка.

21 грудня 2003 року - 10 січня 2004 року.
Київ - Брюссель - Київ - Севастополь.