Іван Левченко
Лиш не спинитися в путі...
Книга віршів 2019 року

Нова книга віршів "Лиш не спинитися в путі…" члена Національної Спілки письменників України Івана Левченка, як і попередні видання, адресована шанувальникам сучасної української поезії. До неї увійшли твори, написані автором від початку лютого 2018-го і до кінця зими 2019-го років.
Система координат творчості поета незмінна: життєві виклики, і його відповідь  на них. Як громадянина-патріота і творчої особистості.
Пріоритети визначає час, конкретна реальність. І насамперед – триваюча гібридна війною Росії  проти України на Донбасі, складовою якої є повсякденна інформаційна агресія північного сусіда, передовсім на державних каналах телевізійного та радіомовлення. Це – тема номер один.  І не випадково, всякчас наголошує поет, адже куля снайпера чи осколок від гармати небезпечні для тіла людини, а слово неправди отруює душу, що не менш загрозливо для життя. 
Відтак автор активізує своє публіцистичне перо в боротьбі за душі співвітчизників, шукаючи істину і без зволікання ділячись знайденим зі своїм читачем, як і завжди, словом правди, нерідко  гіркої і викривальної.
А заодно дає безкомпромісну оцінку діяльності чинної влади в Україні – в центрі й на місцях, закликаючи до виваженого вибору на президентських виборах у березні 2019 року, аби єднанням української громади досягти довгожданого миру на рідній землі та наведення належного ладу в державі.
Водночас Іван Левченко і в новій книзі залишається ніжним ліриком, співцем вірного кохання, незрадливої дружби  та краси рідної природи – джерела натхнення талановитого автора.
В цьому й притягальна сила пропонованого видання, яке продовжує зацікавлений, довірливий і змістовний діалог поета зі своєю аудиторією. Адже він,  як і раніше, розраховує на суголосну реакцію своїх шанувальників, практично щодня апробуючи  першодруки у соціальних мережах, насамперед на авторській сторінці у "Фейсбуці".  
Словом, життям – із усіма його сучасними драматичними і трагічними колізіями, радощами й смутком –  дихає кожен рядок, кожне слово цієї щиросердної сповіді автора, вдячного долі  за кожну мить добра й поезії.

Кому всміхається удача    
Переднє слово автора

Поставивши крапку, мов доземно вклонившись своєму читачеві у попередній  книзі "Тюльпани вдячності", був твердо переконаний, що час (власне, поважні літа) і справді схиляють чашу вагів до неминучої прози життя, отже, й подальшого прозового писання. Якщо зважуся на нього. Навіть не втішала улюблена аксіома про те, що істина від повтору не псується. Бо, запитати б,  скільки ж можна кружляти навколо вже освоєних тем, хай навіть і свіжо-натхненно заримовуючи їх, безумовно актуальних – себто на часі?..
Та, виявляється, більший гріх – відмовчатися, аніж у чомусь повторитися. Особливо за ситуації, як нинішня, коли так непевно ні в буденному повсякденні, ні на закривавленому сході – на Донбасі. Тривожне, ба більше – вибухонебезпечне життя!
І вірш у цьому випадку (та ще й миттєво оприлюднений автором, наприклад,  у соціальній мережі, зокрема, на "Фейсбуці") є не тільки найоперативнішим літературним жанром, а й лакмусовим папірцем твоєї громадянської позиції, нервом неспокою, за яким стурбованість долею як ближніх, так і роду в цілому, долею України.
Саме слово, котре нуртує в душі (та ще й засмучене раптовим прощанням із першим космонавтом Незалежної держави Леонідом Каденюком у вірші "Підступна траса", яким відкривається нинішня книга) підштовхнуло до переконання: зупинка в дорозі (якщо це не короткий перепочинок, аби перевести подих,  а відхід від руху взагалі, творчого, зокрема) є смертельною небезпекою для людини. А для творчої особистості й поготів.
І навпаки – невтримний рух до мети (в поета ж немає іншої, як чутливо реагувати на дисгармонію світу довкруж себе, аби подолати її, відчуваючи свого читача надійним спільником у цьому) є твоїм незмінно рятувальним колом. Тим більше, коли штормить скрізь.
 То й вихід – об’єднувати зусилля однодумців, а не розхитувати життєвий човен.
Відтак і впевнений на всі сто відсотків: удача всміхається відважним і незламним духом – тим, хто дбає про твердий берег під ногами, вселяючи надію в кожного, хто поруч, в переконанні у його досяжності та робить усе, щоб уникнути підступних рифів зневіри чи мілини байдужості за штормової негоди.
Так, викликів, і доленосних, сповна. Та чи гоже бути стороннім спостерігачем, коли в твоїх силах долучитися до спільної справи, бути корисним у русі до оновлення життя? Ні в якому разі! Від таких одвертаються і ближні-рідні, а про удачу (та ще таку, що веде до світла в кінці тунелю, коли дихається легко, як після озонного дощу) і мови бути не може.
Отож, укотре налаштовуючись на пошук нового слова і  не боячись уже відкритого (аби лиш допомагало в путі), продовжую творчий діалог зі своїм вдумливим і небайдужим читачем, якого люблю і сподіваюсь на порозуміння, на суголосність наших думок і почувань.
Все інше – у пропонованих віршах. Без них немає мені життя. Принаймні сьогодні, коли відпускаю в плавання і нове видання, пишучи вступні рядки до нього опісля своїх 67 літ, маючи вже й три тижні Новоріччя. Отже, життя триває. Чого ще й бажати?
Хіба що удачі! І оприлюдненим творам, і собі як автору, і тим, хто з надією на змістовне спілкування тримає в руках нову книгу. Хай би в кожному з нас – як зірка-дороговказ –  визрівало тверде переконання: як би важко не було, лиш не спинятися в путі! Крім випадку, щоб перевести подих. Для нового руху вперед. І неодмінно. Тому й три крапки в назві книги… 
Щиро ваш Іван Левченко – письменник, заслужений журналіст України, кандидат історичних наук, доцент. Місто Київ, 28 лютого 2019 року.

Читати книгу Іван Левченко Лиш не спинитися в путі...