Іван Левченко
Радості б!
Книга віршів 2020-2021 року

Нова книга віршів "Радості б!" члена Національної Спілки письменників України Івана Левченка, як і попередні видання, адресована шанувальникам сучасної української поезії. До неї увійшли твори, написані автором від початку березня 2020-го і до кінця березня 2021-го років.
Цей період життя країни позначений новими викликами часу та доленосними випробуваннями, які знайшли своє пріоритетне відображення і в творчості поета. Адже до триваючої гібридної війни Росії  проти України на Донбасі, складовою якої є повсякденна інформаційна агресія північного сусіда, передовсім на державних каналах телевізійного та радіомовлення, додалася і світова пандемія – ураження мільйонів співвітчизників смертельно небезпечним коронавірусом.
Підступне захворювання не обійшло й самого автора, а тому десятки віршів, у яких іде мова про подалання тяжкої недуги, – це втілення в слові незламності духу людини, твердої віри в одужання, моральна підтримка тих, хто також опинився на межі життя й смерті, нерідко зневірюючись у можливості вибратися з несподіваної пастки та отриманні своєчасної лікарняної допомоги.
Ситуація, залишаючись і досі небезпечною (і щодо війни на закривленому сході, де не припиняються щоденні обстріли російськими найманцями бойових позицій українських військовослужбовців попри оголошене перемир’я, і щодо порятунку інфікованих коронавірусом, який набуває нових мутацій), вимагає, крім усього іншого, й активізації публіцистичного пера в боротьбі за душі співвітчизників, для відсічі всіляких вигадок опонентів (передовсім із тенденційних ворожих прямоефірних ток-шоу) на шляху пошуку істини, а також безкомпромісного оприлюднення правди, якою б гіркою й викривальною вона не була, зокрема, й щодо діяльності чинної влади в Україні.
Бо мета поета незмінна – виваженим словом сприяти єднанню української громади для досягнення довгожданого миру на рідній землі та наведення належного ладу в державі.
Разом із тим Іван Левченко і в новій книзі залишається ніжним ліриком, співцем  вірного кохання та незрадливої дружби, а також дивовижної краси рідної природи.

Передчуттям радості сповнена душа    
 Переднє слово автора

Досі свіже в пам’яті світле почуття радості, з яким я вивів на дисплеї персонального комп’ютера – дату під першим віршем нової книги (а саме – 1 березня 2020 року), бо об’єднала дві щасливі події: жадане настання весни і благословенну тодішню неділю. І таки ж непросту, а Прощену, коли прощаєш ти і просиш того ж в інших...
Зізнаюся, грішний: напередодні був на всі сто відсотків упевнений, що фінал попередньої книги – тверда крапка у моєму щоденному марафоні-сповіді… А далі, мовляв, уже буде так: якщо забажаю щось написати, поволеньки-поволеньки й утну чи пів строфи, а чи одну…
Ранок же все з ніг на голову перевернув. А разом із тим чітко прояснив (принаймні в моїх мізках) задум і визначив заспівну тему, якої мусив дотримуватися в новому творчому забігу. А це вже була претензія на нове видання, бо справа заспівним віршем не обмежилася.
Словом, життя триває, і, як мовиться: пізно сутулого виправляти – могила виправить!
Зазначу ще одну суттєву деталь: якщо попередня книга, яку я назвав "Щоб ми щасливими були", надихалася щоденниковим зізнанням ув’язненого російським царатом нашого пророка й бунтаря, а заодно й найбільшого народного поета України Тараса Шевченка про те, що навіть "хвилина повного щастя замінює нескінченні роки найважчих утрат", то нинішня більшою мірою живилася емоційним закликом іншого великого майстра слова Льва Толстого: "Радіти! Радіти! Призначення життя – радість. Радій небу, сонцю, зіркам, траві, деревам, тваринам, людям. Рушиться радість – це означає, що ти помилився десь, шукай цю помилку і виправляй".
Вчитався б нападник-сусід у слова свого мудрого співвітчизника, і можливо, збагнув би всю глибину горя й страждань, на які прирік нас, українців, безумом-війною, яка триває й досі. Та де там – не до читання, коли одержимий убивати, а вухо милують тільки посвисти куль, вибухи снарядів та мін! Де ж тут дійти з таким порозуміння й миру?!
А ще моя душа наснажена мудрим одкровенням поета-страдника, мислителя-гуманіста Василя Стуса, жорстоко закатованого радянським режимом у виправно-трудовій колонії суворого режиму "Перм-36" в Росії для засуджених за "особливо небезпечні державні злочини", який зазначав у листі до сина Дмитра: "Люди мають жити, як янголи: з любов’ю одне до одного, з почуттям, що всi люди брати, рiвнi, чеснi, богоподiбнi, всесильнi, незламнi, кришталевi.
Свiт – це таночок усiх людей, що взялися за руки i чаються братами, просвiтлими душами, що ширяють межi небом i землею – як степовi жайворонки, спiвом славлячи сонце i дощ, i снiг, i бурю, i рiчку, i дерева, i птаство, i метеликiв, i тигрiв, i щедрикiв (сонечка!), i вовкiв.
Бо все – живе  i хоче жити. Тож хай живе – усе, що росте, цвiте, пасеться.
А ми, брати-люди, – посеред квiтiв, птаства, i звiрини, i дерев. Усе, що ми зробимо доброго, пiднесе небо ще вище, вiд нашої добротностi хмари стануть бiлiшi, а небо – голубiше, а сонце – яснiше".
Хіба що додав би від себе: а життя – радісніше, щасливіше.
Разом із тим нова книга є своєрідним продовженням  вірша "Спрага радості" від 27 грудня 2019 року, який увійшов до згаданого мною попереднього видання, де висловлена суть сьогоднішньої радості поета, від чого й щемко люблячому серцю:
"Мені і радості тії,
Хоч, може, й звичніше – тієї:
Щоб рід не забував про єдність,
А серце – щебет солов’їв".
 Залишалося пройти подумки визначену дорогу, в яку зібрався з цим світлим наміром оспівати радість душі від зустрічі з реальним оточенням та заглибленням у його життя, аби й читачеві було цікаво (а пощастить – і радісно!) знайомитися з новими рядками – тими, що мені як автору передовсім хотілося запропонувати в новій книзі. Бо це – плід мого нового натхнення (на нього й тільки була надія – причому від першого вірша, що визначив творчий задум і до закриття навігації-плавби, коли ставлю останню крапку на новому творчому причалі!), а також – сподіваних щирих одкровень, зрідні молитов-замилування світом, музики рідного слова.
Так і мобілізувало душу бажання писати, вторячи прагненню весни оновити все довкруж, розбудити світ (себто все живе в ньому) від зимового сну-сплячки. Чи є щось більше за радість стати свідком, а то й учасником цього оновлення, водночас спраглим втілити його в рідному слові?!
Навряд чи! Ото й хочеться переконатися, що новий творчий набуток вартий авторських  зусиль. Це може підтвердити  вдало обраний фарватер – шлях, яким вдалося пройти упродовж року, але в кінцевому підсумку – читач, якому адресовані нові вірші, що знайшли собі прихисток у пропонованій мною книзі. Книзі – про радість.
Отаку маю на краще світлу надію. З нею  новій нашій зустрічі, мій дорогий читачу, й радію.

Читати книгу Іван Левченко Радості б!