Іван Левченко
Нема для розпачу підстав
Книга віршів 2021-2022 років

Нова книга віршів "Нема для розпачу підстав" члена Національної Спілки письменників України Івана Левченка, як і попередні видання, адресована шанувальникам сучасної української поезії. До неї увійшли твори, написані автором від початку квітня 2021-го і до кінця березня 2022-го років.
Два полюси-антиподи – сподівання довгожданого миру на рідній  землі і  виживання за часів війни (досі гібридної – інформаційної та з непоправними утратами воїнів-захисників  на східному фронті – на Донбасі, і повномасштабної з 24 лютого 2022 року, коли регулярна армія держави-терориста – Росії – віроломно і практично повсюдно пішла в збройний  наступ на мирне цивільне населення України, винищуючи його крилатими ракетами, бомбами з літаків та гелікоптерів, снарядами з танків, гарматних артилерійських комплексів і броньованих бойових машин) визначили головне спрямування роздумів та душевної бентеги поета як громадянина-патріота і творчої особистості.
Автор, як і раніше, активізує своє публіцистичне перо в боротьбі за душі співвітчизників, незмінно кличе до народного єднання – умови невідворотної і переможної відсічі ворогу, а також – до пильності та знешкодження тих, хто зраджує Україну, зсередини (маскуючись та лицемірячи) сприяє розростанню пекла на батьківській землі, ім’я якому геноцид – злочин проти людяності, проти фундаментальних прав людини – на життя і здоров’я. Як і головорізам-зайдам, цим щурам-перекинчикам немає прощення, бо зганьбили себе перед живими, а поготів – перед полеглими героями-оборонцями. На цьому наголошує безкомпромісне слово поета.
В щирості й правді притягальна сила пропонованого видання. Воно продовжує зацікавлений, довірливий і змістовний діалог автора зі своєю аудиторією, особливо молодіжною, якій часто-густо бракує життєвого досвіду та належної поінформованості. Але їй вистачає любові до рідного краю, до поезії життя, до співучого рідного слова. Тому поет розраховує на суголосну реакцію своїх шанувальників, якого б віку вони не були, практично щодня апробуючи  першодруки у соціальних мережах, насамперед на авторській сторінці у "Фейсбуці", залишаючись і ніжним ліриком – співцем вірного кохання та краси довкілля, і потужним трибуном, голос якого наснажений цінностями роду – волелюбним духом і незгасною любов’ю до України.

Чи виправданий оптимізм за безладу й війни?    
                                 Переднє слово автора

Драматичної пори в нашому житті довелося братися за нову книгу віршів – саме тієї  миті, коли під завісу першого місяця весни – 31 березня 2021 року –  очільники Франції (Еммануель Макрон), Німеччини (Ангела Меркель) та Росії  (Володимир Путін) провели в режимі відеоконференції обговорення, зокрема, й ситуації на східному фронті України, де з кожною новою добою посилювався обстріл наших бойових позицій російськими найманцями.
При цьому актуальний політичний  діалог вівся  без участі свого колеги  у "нормандському форматі" – Президента України Володимира Зеленського. Вочевидь зневажили… Та чи тільки очільника держави, де ллється кров як бійців-захисників (тоді впродовж лише березня 2021 року  від рук ворога загинуло дев’ять військовослужбовців Збройних Сил України, а з початку року – 28!), так і цивільного люду? А в лютому того ж таки 2021 року нападником (переважно його снайперами) на лінії вогню було вбито наших воїнів-оборонців більше, аніж у роки без перемир’я – від лютого 2018-го і до лютого 2020-го включно. 
Цього ж часу – напередодні середульшого місяця весни 2021 року – пропагандисти Кремля, особливо в телевізійній програмі державного мовлення Росії "60 хвилин", здійняли неабиякий галас щодо звернення Верховної Ради України до європейських партнерів нашої держави про нові санкції до Росії, яка продовжувала ескалацію війни на Донбасі. Більше того, начальник Генштабу – Головнокомандувач Збройних Сил України (тоді генерал-полковник Руслан Хомчак) заявив із парламентської трибуни, що ворог продовжує стягувати в район бойових дій нові збройні арсенали, зокрема артилерію й танки, але наші воїни-оборонці готові до звільнення захоплених агресором територій в Донецькій та Луганській областях.
Підспівувачі політичному режиму на згаданому ток-шоу дійшли висновку, що це ніщо інше, як нове оголошення війни Росії через… сім років ведення її на Донбасі (до слова, єдиної війни в Європі!). Правда, за хвилину-другу все повернулося, як мовиться,  на круги своя, і вчинена сусідом-нападником бійня на нашому сході знову називалася громадянською війною – себто кривавим протистоянням українців між собою.
А підтекст усієї балаканини зводився до того, що Україна стає театром воєнних дій для Росії та країн, що входять до блоку НАТО,  а той уже, мовляв, підтягує  свої засоби масового знищення до Кримського півострова та й того ж таки Донбасу (себто впритул із південними кордонами нашої держави). В повітрі справді пахнуло порохом повномасштабної війни. Росіяни готували Україні долю Косово під своїм тотальним контролем…
Разом із тим у майже годинній телефонній розмові між очільниками України і США, яка відбулася 2 квітня 2021 року, 46-й Президент Америки Джозеф Байден, кілька днів тому перед усім світом назвавши Володимира Путіна вбивцею, засвідчив тверду позицію щодо збереження територіальної цільності України, як і підтримки нашої боротьби за повернення захоплених російським агресором територій – Криму, Севастополя, частини Донбасу, де того часу спішно роздавалися місцевим мешканцям паспорти громадян Російської Федерації, у такий спосіб втручаючись у внутрішні справи України як суверенної держави та вкотре демонструючи зневагу до міжнародного права. 
До всього іншого додалася і зацікавленість США в перешкоджанні Росії добудувати газопровід "Північний потік-2" (на той час залишалося укласти ще сто кілометрів труб), а тому американські військові контролювали підступи до масштабної будови. Підсобляли їм і партнери по НАТО – поляки, таранячи, звісно ж, невипадково, навіть своїм риболовецьким катером російську плавбазу-трубоукладач. Ефіри нагнітали пристрасті до апогею.
Хоча люди зі здоровим глуздом розуміли, що ті пропагандистські ток-шоу –  великий крик за малий пшик. Але будь-яка провокація підштовхувала до поглиблення протистояння, наголошу, не десь, а на нашій закривавленій і вкритій вирвами від бомб і мін землі. Адже знов і знов тиражувалася погроза очільника Росії ще 2018 року, що будь-яка спроба активності військових України на Донбасі буде мати важкі наслідки для існування самої української державності. На захопленій же в нас території  північний сусід заявив про нарощування своєї присутності. Де вже знайти більшого неприхованого цинізму від агресора та демонстрації його істинних забаганок! І знову брязкання зброєю – хизування перед усім світом наявним як неядерним потенціалом (передовсім новітніми  ракетами "Калібр"), так і ядерним.
Крім того, в Україні тривав жорсткий локдаун, а з 5 квітня 2021 року зупинився і весь громадський транспорт у столиці, де найбільш загрозливою ставала епідемічна ситуація, як і в одинадцяти областях (зокрема, й у столичній), що потрапили до так званої червоної зони смертельно небезпечної пандемії, яка щодоби забирала життя понад чотирьохсот співвітчизників.
Здавалося б, жодних підстав для оптимізму. Як і для назви розпочатої "Першоквітневим сонетом" книги. Особливо після крайнього видання 2021 року – книги віршів "Радості б!". 
Та слово (а воно віще – наше рідне слово) просилося в нові рядки і надихало на нову творчу роботу. Бо належало протиставити ефірній брехні ворожих джерел інформації правду життя, передовсім про незламність духу нашого роду, який прагне вільної і оновленої України – рівної серед рівних країн. У Європі, куди прагнемо,  й у цілому світі.
Тому таким життєствердним зачином і відкрився новий фарватер плавби в квітень – у вже справжню весну 2021 року, за якою, здавалось, відкривається світла далина: і життєва, і творча.
Та не так сталося, як уявлялося… Фінальні рядки цієї передмови, як і вірші кінця лютого та березня нинішнього року народилися за вкрай трагічної реальності, коли путінська Росія розгорнула повномасштабну  війну в Україні, вдавшись до неприхованого геноциду українців.
Після масованого бомбардування ворожими літаками наших міст і сіл від 5 години ранку 24 лютого 2022 року, зокрема будинку на Лівобережжі столиці за адресою вулиця Кошиця, 7  (буквально за кілька сотень кроків від мого дому), світ став іншим, опинившись на краю прірви, а то й загибелі, адже агресор – правлячий путінський режим держави-терориста – задля досягнення своїх імперських амбіцій (власне, як світового панування, так і довічного владування в Росії) реально став погрожувати і ядерною зброєю масового знищення, до того ж захопивши атомні електростанції України – Чорнобильську під Києвом та Запорізьку – в Енергодарі, де досі тримає в заручниках виробничий персонал об’єктів підвищеної небезпеки.
Та ціною небачених зусиль і єднання героїчний наш рід не дав справдитися сподіванням нападника на бліцкриг – блискавичного загарбання України зі столицею включно – за хвалькувато визначені ним  три дні так званої військової операції на нашій території. Більше того, ворог за місяць із гаком боїв зазнав нищівних людських і матеріальних втрат (бойової техніки передовсім), яких не мав ніде й ніколи, воюючи в Грузії, в Сирії чи двічі в Чечні…
Стійкістю та відбитою першою хвилею наступу агресора Україна, сама переходячи в наступ, об’єднала Європу й світ задля порятунку та створення союзу відповідальних країн за безпеку й мир на Планеті.  Отже, нема для розпачу підстав!  Про це й пропонована мною книга.

Читати книгу Іван Левченко Нема для розпачу підстав