Просвіта Дзвін Севастополя Союз українок ТРЦ Бриз
На першу Галерея Вільна трибуна УКІЦ УГКЦ
Відгуки Бібліотека Пласт Смішного! Лінки
ЗЕМЛЕ МОЯ, КРИМСЬКА!
Василь ЛАТАНСЬКИЙ

Не так давно Президія Спілки письменників України прийняла до своїх лав нашого земляка, обдарованого поета-лірика Василя Латанського. У його внутрішньому образі органічно поєдналися педагог і поет. Він уже майже сорок літ вчителює. В одному з своїх віршів він сповідально зізнається:
Ой школярики, школярики мої -
Невгамовно щебетливі солов'ї!
Сорок літ щебечете мені
І веселі, і журливо чарівні.
Педагог за покликанням, свою сердечну любов віддає дітям. Ось та любов і "нащебетала" українській літературі дитячого поета.
Василь Григорович Латанський народився 18 листопада 1938 року в селі Луківка Катеринопольського району Київської (тепер Черкаської) області в родині колгоспників. Батько - учасник Великої Вітчизняної війни. Любов до літератури захопила Василька іще в шкільні роки. Вірші шестикласника Васі Латанського публікувалися на сторінках газет. Не раз був він переможцем у конкурсах на кращий твір. По закінченню середньої школи 1957 року служив у армії. А 1960 року вступив на філологічний факультет Львівського державного університету ім. І. Франка. Студент В. Латанський продовжує писати вірші. Бере активну участь у роботі університетської літературної студії "Франкова кузня". Два роки очолював її. 1965 року, закінчивши університет, дістав направлення на роботу в Крим, у село Пруди Совєтського району, де і тепер працює вчителем української мови та літератури та директором середньої школи.
В. Латанський пише для дітей дошкільного та молодшого віку. Пише цікаво, емоційно-барвисто. Поетично! Цого твори збуджують дитячу допитливість, сполучену з чарівною дитячою наївністю, безпосередністю. Поет прагне оберігати дитину в делікатному віці від душевних травм. Тонкий знавець дитячої психології, В. Латанський у кращих своїх творах показує, як діє дитяча уява, процес міркування, тлумачення баченого в оточуючому світі. При цьому не раз оповідь виходить у сферу смішного. Дуже тонко і точно підмітив своєрідність індивідуальної манери В. Латанського талановитий український критик, літературознавець, академік Академії наук України, доктор філологічних наук, професор Київського державного університету ім. Т. Шевченка Михайло Наєнко: "Є в поезії Латанського, окрім щирості та задушевності, й ще одна прикметна риса, яка дається не кожному поету. Маю на увазі внутрішньо прихований, але повсякчас присутній у поезії В. Латанського ліричний усміх".
Останнім часом прозвучала в драматично-болючому ключі і тема долі сучасної школи, яка внаслідок політичних та економічних негараздів опинилася над прірвою. "Вмирає школа..." Скорботно звучить мотив поневіряння вчительства, що місяцями скніє без зарплатні, "гризе сухарі", мучиться в холодних, неопалюваних взимку класах. "Десь палко дебатують депутати, а в школі навіть віника нема". Поетові болить трагічна доля дітей, що "зімлівають з голоду".
Не одна сотня віршів В. Латанського побачили світ на сторінках газет, українських журналів. І тільки тепер, дякуючи добрим людям-спонсорам, з'явилися його два поетичних збірники - "Ужинок" (1997), "Які очі - такий світ" (1998). З'являються часто його нові вірші для дітей і про дітей на сторінках "Кримської світлиці". Письменник звертається до публіцистики. У статтях він гаряче відстоює інтереси творчої інтелігенції, діячів культури української від шовіністичного паплюження та фальсифікацій.
 

ЛІРИКА
КОСЯТЬ ТРАВИ ЦВІРКУНИ
Як прийдуть до мене сни,
Я не буду спати,
Бо не сплять -
цвір!-цвіркуни,
Косять біля хати.

Від зорі і до зорі
Косять трави, косять...
Ну й завзяті косарі!
Де ж кладуть покоси?

Чом нескошена трава
Сохне біля хати?
Може, й справді так бува,
Розпитаю в тата.

ПІСЛЯ ДОЩУ
Стоїть картопля мокра-мокра
У пелехатому плащі.
Сміється до капусти морква:
"От і діждалися дощів".

Метляє хвостиком петрушка
Аж за межу, де барбарис.
А він шепоче їй на вушко:
"Ще буде сонце.
Не журись!"

КОШЕНЯТКО
Спить на сонечку маленьке
Біля киці, біля неньки,
Як іде, не поспішає -
Лапка лапку доганяє:
- Няв-няв-няв!..

У ХАТІ СНІГ
- В нашій хаті вже зима! -
Хвалиться малий Хома. -
Подивіться: пада сніг
На дивани, на поріг...
Я розсипав сніг по хаті,
Що з млина привіз наш тато.

ЗАСТУДИВСЯ ЇЖАЧОК
То приляже на бочок,
То почне дрімати...
Застудився їжачок
А як лікувати?

Як узнати болячки:
Може, грип? Чи нежить?
Не пускають колючки
Хворого обстежить.

ВМИРАЄ ШКОЛА
Вмирає школа...
Людоньки, вмирає!
Куди ж поділись мудрі "лікарі"?
В якому царстві, у якому краї
Гризе, як наш учитель, сухарі?
Вже котрий місяць скніє без зарплати,
В холодних класах тішиться зима.
Де палко дебатують депутати,
А в школі навіть віника нема.
Он зомліває з голоду дитина.
Тих "лікарів" даремно вигляда.
У них завжди є долари у скрині,
А нас обсіли злидні і біда.
Біда з бідою - от і край наш нині.
Ми, хоч і бідні, все-таки панва.
Та усміхнеться доленька Вкраїні!
Рятуймо школу! Поки ще жива.


До змісту книги

Бібліотека "Українського життя в Севастополі"

Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ