Ім'я Данила Кононенка - талановитого задушевного лірика широко відоме на Україні. Помітний слід лишає він у літературі і як талановитий перекладач, публіцист. Багато зробив він для розвитку української культури в Криму.
Данило Андрійович Кононенко народився 1-го січня 1942 року в селі Ребедайлівка Кам'янського району Черкаської області в родині колгоспника. Закінчив середню школу в Кам'янці, що за кілька кіло-метрів від села. Ті кілометри доводи-лося долати щодня. Черкащина - "гучна земля Тарасова", земля нашого поета, його батьків. Вона озвалася піснею у роки шкільної юності в серці Данька.
Другою батьківщиною для Д. Кононенка став Крим. Тут він закінчив службу в армії. Потім дістав вищу освіту в Сімферопольському педінституті (тепер він став університетом). Сформувався як письменник. Ось уже понад тридцять років він мешкає в Сімферополі, працюючи на ниві української літератури.
1972 року з'явилася перша збірка віршів поета "Джерело", яка засвідчила, що в поезії з'явилася непересічна творча індивідуальність. Поет тяжить до життєвої правдивості, щирості і простоти вислову. Йому чужа манірність, надуманість та штучна ускладненість асоціативності образів. Засоби пісенності, живої розмовності надають його віршам своєрідного колориту. Виразна емоційна гама збірки. Вона обнімає гостро драматичні, сумовиті сплески, тиху задуму та замилування білим світом.
Збірку "Джерело" пронизав мотив воєнного лихоліття, яке довелося поетові зазнати іще в ранньому дитинстві. Драматизм і трагізм людської долі, обпаленої смертоносним виром війни, Д. Кононенко передав з великим ліричним напруженням і проникливістю.
Наступні збірки "На весняному березі" (1979), "Квітучих соняхів оркестр" (1982), "З любові й добра" (1989) засвідчили творче змужніння поета. Пафос поезії Д. Кононенка дуже точно висловила талановитий критик Лада Федоровська: "душі неприспані тривоги". Над усіма збірками можна було б поставити епіграфом слова самого поета:
Мені встократ сьогодні не байдуже,
Що буде завтра на моїй землі.
Тривоги поета - це тривоги часу. Проблеми війни і миру, екології, моралі та етики, зростання національної свідомості, розвитку націо-нальної української культури, мови, державності суверенної України. Поетові боляче спостерігати прояви духовної розхлябаності, безвідповідальності деякої частини сучасників у ставленні до природи. Не може не тривожитись поет, спостерігаючи зростаючий на очах дефіцит моральних цінностей.
Наскрізною темою лірики Д. Кононенка є кримська тема. Поет по-своєму, часто в романтичному ореолі відтворює образ Криму, який постає перед читачем сонцеликим, осяяним радістю. Повертаючи погляд в історичне "колись" Криму, поет створює картини та образи далекої героїчної козаччини, а слова автора віддає повівом народних дум.
Хвилюють вірші Д. Кононенка про кохання. Воно у ліриці нашого поета - щасливе, втілення звершених мрій. Звідси глибока сповідальність його інтимної лірики. Коли він пише про щастя, котре огортає душу, то йому підкоряються сонет і тріолет, октави і чотирирядкові та трирядкові ліричні мініатюри.
Д. Кононенко упорядкував і написав передмову до книжки "Люблю тебе, мій Крим", у якій зібрано кращі твори українських поетів про Крим. Разом з місцевими композиторами створив близько 20 пісень, серед яких найбільш відомі "Земле моя кримська", "Вік Україну люби", "Село моє" та інші. Поет віддає багато сил вихованню літературної зміни, систематично проводячи конкурси початкуючих авторів.
Данило Кононенко - один з організаторів Товариства української мови в Криму, був першим його головою. Один з фундаторів першої і поки що єдиної української газети в Криму "Кримська світлиця", очолює в ній відділ літератури та мистецтва. Член ради Національної Спілки письменників України, заступник голови Кримського республіканського товариства "Україна", член правління Всекримського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка. Один з найактивніших перекладачів з літератур народів колишнього Радянського Союзу. Особливо багато перекладів він дав з кримськотатарської поезії. Палкий поборник української державності. За внесок у відродження української культури в Криму голова Кримської ради республіканської організації Національної Спілки письменників України Данило Кононенко удостоєний літературної премії імені Степана Руданського, заснованої Кримським республіканським Фондом культури. Йому присуджено звання Заслуженого діяча мистецтв Автономної Республіки Крим.
 
 

ВІК УКРАЇНУ ЛЮБИ

Сонце голубить калину,
Вітер колише дуби.
Сину мій, рідна дитино!
Вік Україну люби!

Далеч шумку тополину,
Степу дзвінкі голоси.
Сину мій, рідну Вкраїну,
Вік біля серця носи!

В грізну тривожну годину
В дзвони на сполох дзвони!
Сину мій, рідну Вкраїну
Від ворогів борони!

Мову свою солов'їну -
Мамину пісню-розмай,
Сину мій, рідна дитино,
Не забувай!

ОСТАННІЙ ДЕНЬ ВІЙНИ

Ой, не грала гармонь,
А плакала,
Ой, ридала гармонь ридма...
Тихо зойкнула хвіртка злякано:
- Мамо! Ма...
А в селі "Перемога" чулося,
Бігли з поля худі жінки.
Мати в чорну печаль
запнулася
навіки.

КРИНИЦЯ

В саду засніженім криниця.
Відро на цямрині стоїть.
Ніхто не йде води напиться,
Не проклада глибокий слід.

Хіба що пурхне десь синиця,
Торкнувшись крилечками віт.
Дерева сплять. Їм, певне, сниться
Весни жаданої прихід.
І як, скажіть, не зупиниться
На мить якусь біля воріт,
Де, може, юнка-чарівниця
Пошле вам усмішку-привіт.

О, білий сад, з відром криниця,
І ця зима, і диво-світ!

БІЛЯ  МОРЯ

Я - степовик. Я не люблю затишшя.
Та як охопить серце супокій
І сум за полем душу враз прониже, -
Я йду до моря наслухать прибій.

Воно величне у красі своїй
Мені назустріч солоно так дише,
І, ніби чайок, кораблі колише,
Я розумію: тут неспокій мій.

Ця синь безмежна, мов небесна вись,
Зигзаги хвиль, мов спалах блискавиці,
І полинево терпкуватий бриз
Мені ночами довго будуть сниться.

Бо в шумуванні моря, як колись,
Я чую шелест стиглої пшениці.

БЕРІЗКА
Ніні

З Смоленщини до Криму навесні
(Я так люблю ту сторону російську!)
Тендітну, наче дівчинку, берізку
Хороші люди привезли мені.

У благодатні березневі дні
Побіля хати, до причілка близько,
Де затишок і завжди сонце бризка,
Я посадив. Ростиме, а чи ні?

Минали дні, і весни, і літа...
Набралась сил берізка молода.
Поглянь: красуня з русою косою.

І не страшні їй чорні бурі злі,
Бо вкоренилась міцно у землі,
Напоєній дніпровською водою.

АГАТАНГЕЛ КРИМСЬКИЙ

Син двох народів Агатангел Кримський.
Ну, хто сказав, що ми не земляки?!
Татарин він навіки український,
Вкраїнець він татарський на віки.

Його сліди живі ще тут, в Криму,
Чуфут-Кале, Бахчисарай і Ялта,
Дороги крем'янисті, без асфальту,
Знайомі нам і так близькі йому!

Він знав свій Крим, він завжди Кримом жив,
До Криму, як до матері, горнувся,
Без Криму Кримський, може, й не відбувся б,
Своє найкраще - у Криму творив.

Дідизни дух його сюди манив,
Земля оця його причарувала,
Вливала сили, творчо надихала -
Він Кримом марив, Кримом завше жив.

По-східньому пісень журний мотив
Бентежив серце зболене поета,
І гострий шпиль стрімкого мінарета
Йому про давнє з болем говорив.

Син України й Криму вірний син,
Народний просвітитель, мудрий ангел,
Великий, славний Кримський Агатангел!
Ти в нас один, ти в нас такий один.

Син двох народів, Агатангел Кримський.
Ну хто сказав, що ми не земляки?!
Татарин він навіки український,
Вкраїнець він татарський на віки!