Входження у літературу розпочала Світлана Кочерга оригінальними літературно-критичними статтями. Ще навчаючись на філологічному факультеті Сімферопольського університету, захопилася літературознавством і обрала неординарну тему теоретичного характеру - "Проблема мистецького синтетизму у поемі-симфонії Павла Тичини "Сковорода". Мені довелося бути керівником дипломниці Кочерги. Пам'ятаю, як вона сумлінно вивчала історію та теорію музики, живопису, хореографії, театру, щоб осягнути зовсім нову і складну не тільки для студента тему. Захистила Світлана дипломну роботу на "відмінно". І залишилася вірна проблемі мистецького синтетизму в літературі. Продовжила розробку її в дисертації "Українська поетична мариністика кінця XIX та початку XX століття", яку вона блискуче захистила при Львівському державному університеті ім. Івана Франка, здобувши науковий ступінь кандидата філологічних наук.
Те, що С. Кочерга писала і вірші, я дізнався випадково. Виявилося, що вона була авторкою кількох пісень, що їх виконувала наша славетна Софія Ротару, і вже тільки влітку 1995 року, коли у "Кримській світлиці" було опубліковано добірку її віршів, а в третьому номері 1996 року журналу "Дзвін" цикл віршів "У сяйві німба голубім", відкрилася мені колишня моя студентка Світлана Олексіївна Кочерга як поетеса. З великим інтересом і хвилюванням прочитав її вірші. А ось 1998 року поетеса порадувала читачів збіркою своїх поезій "Димінуендо", котра вийшла в Сімферополі у видавництві "Доля". Тепер стало ясно - в літературу прийшла людина обдарована, з своїм проникливим поглядом на життя, з оригінальним поетичним світом. І цікаво, що і в поезії вона не відмовилася від принципу мистецького синтетизму. Сам заголовок її збірки "Димінуендо" запозичено із сфери музики. Музичний термін означав "поступове послаблення звуку". Лексеми з сфери музики, сполучаючись з лексемами з сфери живопису, прислужилися створенню свіжих образів, що сприяють естетичному збагаченню поетичної думки.
Лірика Світлани Кочерги вражає драматизмом, напруженістю емоційності і щирою задушевністю, тяжінням до медитативності.
С. Кочерга віддає багато сил відродженню української культури в Криму. 1982 року після закінчення філологічного факультету Сімферопольського університету вона працювала викладачем української мови та літератури. З 1987 року перейшла з сфери освіти в сферу культури. Працювала науковим співробітником Ялтинського історико-літературного музею. Нині вона - завідувач Музею Лесі Українки в Ялті. Треба особливо наголосити: тільки завдячуючи невтомності, вольовитості Світлани Олексіївни музей народився, утвердився, ставши справжнім вогнищем української культури в Криму. Його відвідали уже тисячі людей.
Діяльність музею стала широко відомою в зарубіжжі в середовищі української діаспори. С. Кочерга досліджує творчість Лесі Українки. Її перу належить нарис "Іфігенія в Тавріді", який побачив світ у Кримському державному навчально-педагогічному видавництві 1998 року. В нарисі висвітлено кримські сторінки життя і творчості видатної української письменниці. С. Кочерга намагалася заглянути у світ думок і почуттів Лесі Українки.
1996 року в Ялті на базі музею Лесі Українки відбулося літературно-мистецьке свято до 125-ої річниці від дня народження Лесі Українки, організоване Міністерством культури і мистецтв України.
В березні 1996 року загальні збори українських письменників Криму рекомендували Світлану Олексіївну Кочергу до Спілки письменників України. Нині вона є членом Національної Спілки письменників України.

* * *
І почуттям колись приходить край,
світ кольоровий стане чорно-білий,
проте душі не край, бо це не крах -
блукати серед чорно-білих ліній.

Серед контрасту чорних й білих плям
відкриєш світ нечуваних гармоній,
чіткий і строгий стрій - куди не глянь,
ніде немає млявих напівтонів.

І згадуєш звідсіль сум'яття барв,
смішну палітру райдужно-строкату -
і дякуєш Всевитньому за дар
нікчемною побачити цю втрату.

* * *
Вже можеш приходити, осінь!
Завершена марнота діл.
Немов когось чекаю в гості,
накрию обрусом я стіл.

А ти - не в гості, ти - надовго.
А потім - гульк! - вдова-зима.
Тоді вже ковдра й чай медовий...
А нині - ще вино й хурма.

Приходь, моя пора осіння,
візьми мене у свій полон!
Хай літо ще танцює в сінях,
зрікаюсь я його корон.

Удвох ми сядемо до столу,
без тостів, музики і свіч,
і твою руку, в перснях, кволу,
я поцілую віч-на-віч.

* * *
Як підкрадеться осіння осоння -
може, це міт, а може, легенда -
тільки я вірю: в плащі із озону
в Ялту приходить задуманий Гендель.

Звичайно юрбу розважає вже клаксон.
Й враз - клавесин! Медитації флейти! -
Ласка, що в серці приховував класик,
марні до Бога пориви і злити.

Гендель! - він скрізь. Як його не впізнати -
в тремоло барв, у свічаді природи.
Ллються, як чари, мотиви сонати,
ллються овації хвиль в нагороду.

Сонце застигло над містом і слуха
смуток смичка, якому не стліти.
Стихне ось-ось примадонна Розлука,
слідом за Генделем вирушить літо.

До змісту книги

Бібліотека "Українського життя в Севастополі"