Джерела духовного єднання

До питання історії і сучасного стану українсько-кримськотатарських літературних зв'язків

Культурно-економічні зв'язки кримськотатарського й українського народів мають багату історію, що іде в глиб століть. Однак це питання ані в українській, ані в кримськотатарській історіографії і культурологічній науці дотепер не стало об'єктом фундаментальних наукових пошуків. Хоча і були зроблені окремі спроби в цьому напрямку, але вони носили не комплексний, а скоріше локальний, фрагментарний характер.

На сьогодні невивченими залишаються майже всі сфери взаємодії, культурного обміну, співіснування двох великих народів - українців і кримських татар. Мізерна кількість матеріалів, що перебувають в науковому обігу і кримськотатарської, і української тюркології, не дають нам можливості робити більш-менш повні узагальнення. Це стосується і лінгвістики, і фольклору, і історії, і літератури, і побуту, і виробничих сфер наших народів.

Кримськотатарська тематика в українській і українська в кримськотатарській письмових літературах - тема сама по собі нова, тому і потребує більш глибокого і докладного вивчення. Ми спробуємо позначити лише деякі її аспекти. Кримськотатарська, чи ж, скажемо, тематика прямих нащадків кримських татар, наприклад, печенігів, половців зустрічається в древніх літературних пам'ятках Київської Русі, давньослов'янських літописах, в давньоукраїнській "Повісті минулих літ", що була складена Нестором у Києво-Печерській лаврі в 1113 році, в "Слові про похід Ігорів" (ХVІ ст.) та інших. Згадування про кримських татар ми зустрічаємо в поемі Симона Пекаліда (ХVІ ст.) "Про Острозьку війну під П'яткою", де кримські татари згадані під ім'ям "кіммерійці"; у "Віршах на жалісний погріб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного" Касіяна Саковича (ХVІІ ст.); у "Співаках" Бартоломея Зиморовича (ХVІ ст.); у віршах Лазара Барановича (ХVII ст.), зокрема такому, як "Татарин плюндрує, як в себе, кочує"; в поемі Семена Дівовича (ХVІІІ ст.) "Розмова Великоросії з Малоросією" та інших.

Особливою сторінкою в літературах наших народів постають події середини ХVІІ ст., коли досягла свого апогею національно-визвольна боротьба українського народу на чолі з Б. Хмельницьким за незалежність України. Картини тієї епохальної спільної боротьби українського і кримськотатарського народів проти польської шляхти знайшли широке висвітлення не тільки в історії, а й у літературах наших народів. Ще в середині ХVІІ ст. кримськотатарський поет Джанмухаммед, спираючись на багатий фактологічний матеріал, на ті історичні події, свідком яких був сам, по гарячих слідах написав поему "Тугайбей". Інший кримськотатарський автор того ж періоду - Едіп Ефенді присвятив цим же подіям поему "Сефернаме" ("Поема про похід"). Ці твори в уривках дійшли до наших днів. Вони першими в історії літератур наших народів показали героїку того періоду історії, створили образи величних постатей - Б. Хмельницького, І-Гірея ІІІ, перекопського полководця Тугайбея. Цікаві для дослідників дані містить стаття О. Акчокракли "Татарська поема Джан-Мухамедова про похід Іслам-Гірея спільно з Богданом Хмельницьким на Польщу 1648 - 1649 рр.". Цій же тематиці був присвячений роман відомого кримськотатарського прозаїка XX ст. Ш. Алядіна "Тугъайбей". Але, на жаль, автор помер у 1996 році і роман залишився незакінченим. Весь драматизм подій того часу знайшов відображення в романах сучасних українських письменників "Я - Богдан" П. Загребельного, "Мальви" Р. Іваничука та інших.

Певну роль у взаємопроникненні культур наших народів зіграло Кримське ханство. Невільницька міграція українців у Крим і назад, як це, може, не звучить парадоксально, створила сприятливий ґрунт для взаємопроникнення і взаємозбагачення культур. Це можна простежити в фольклорі, музиці і в писемних пам'ятках. Через невивченість даного конгломерату питань ми змушені повторити тут слова професора Г. Халимоненка про те, що на сьогодні ми маємо "значно біднішу інформацію, ніж хотілося б нам мати, зіставивши українські терміни з лексикою кримськотатарської мови. Лексичний матеріал її порівняно з інтенсивністю тих взаємин, які були ледве чи не вирішальні як для історії України ХV - ХVІІІ ст., так і Кримського ханства, надзвичайно бідний". Далі, говорячи про тюрксько-українську двомовність у період Х - ХVIII ст., Г. Халимоненко відзначає, що, "беручи до уваги історичний, географічний та етнографічний фактори, доводиться визнати, що значна частина таких термінів в українські говори повинна була перейти з кримськотатарської та ногайської мов".

У зв'язку з цим можна з повною впевненістю сказати, що 80 відсотків тюркізмів (я б сказав кримтатаризмів, - Ю. К.) в українській мові - це результат українсько-кримськотатарських взаємин протягом тривалого історичного періоду. У "Словнику української мови" Б. Грінченка майже кожне десяте слово має тюркське походження. Якщо ж взяти приклади з фольклору, то побачимо, що в української пісні "Чорнії брови, карії очі" і кримськотатарської "Къара кер атым" однакова мелодія. Українська кобза і давньокримськотатарський къобуз мають не тільки лексичну спільність в своїх назвах, але і однакову історію.

Українсько-кримськотатарські культурні і літературні зв'язки набули подальшого розвитку в XIX ст. Кримськотатарська тематика чітко вимальовується у творчості Т. Шевченка, зокрема, в таких його творах, як "Гайдамаки", "У тієї Катерини" та інших. Не оминув він її й у своїй творчості художника. Ґрунтовне знання рукописних і друкованих джерел допомогло Т. Шевченку успішно справитися з отриманим у 1842 році замовленням на виготовлення ілюстрацій до книги М. Полєвого "Історія князя італійського, графа Суворова Римникського, генералісимуса російських військ". Серед виконаних ілюстратором малюнків є кілька робіт, присвячених кримській тематиці: "Суворов у кримського хана Шагін Гірая", "Суворов на святі на честь угоди з татарами", "Суворов у Муса-бея". У більш пізній період своєї творчості Т. Шевченко зробив ескіз "Богдан Хмельницький перед кримським ханом" (1857). Таким чином, стає очевидним, що Т. Шевченко першим в українському образотворчому мистецтві написав картини, де зображуються кримські хани Іслам Гірей ІІІ, Шагін Гірей, інші знатні кримські татари. Тональність, якої дотримується у своїй творчості Т. Шевченко по відношенню до кримських татар пояснюється тим, що у генія української поезії "уявлення про Кримське ханство, про походи запорожців за Перекоп, під Кезлев і Кафу, як і про походи кримців на Україну, склалося, коли він навчався в петербурзькій Академії мистецтв".

Наприкінці XIX - на початку XX ст. в українській літературі кримськотатарська тематика зазвучала зовсім іншими акордами. На всі 360 градусів міняється тональність, фарби стають більш яскравими, соковитими, шляхетними. Це насамперед стосується творчості великого новеліста М. Коцюбинського. Згадаємо його оповідання "Під мінаретами", "В путах шайтана", "На камені".
Кримськотатарська тематика червоною ниткою проходить і в творчості геніальної української поетеси Лесі Українки. Крим дійсно став другою колискою таланту української поетеси. Багато її творів, написаних на цій землі, навіяні кримськими враженнями і спогадами. Це і віршовані цикли "Кримські спогади" та "Кримські відгуки", поема "Іфігенія в Тавриді". Поетеса, як і багато хто з її сучасників, вважали Крим "татарським краєм". І, опинившись на цій землі, вона з жадібністю шукала автографи минулого кримських татар, цікавилася їхньою культурою і побутом.

У першій третині XX ст. в суспільстві інтерес до кримськотатарської літератури зростає. У 1915 році І. Франко пише фундаментальну статтю "Кримський хан Газі Гірей (1588 - 1607). I дещо з його віршів". Вагомий внесок в становлення і розвиток українсько-кримськотатарських літературних зв'язків зробив академік А. Кримський. Він, вважаючи себе українцем, ніколи не забував про батьківщину своїх предків - Крим. Вчений перебував у постійному контакті з такими відомими діячами культури, як І. Гаспринський, Б. Чобан-заде, О. Акчокракли, А. Лятиф-заде, історик Я. Кемаль. А. Кримський був ініціатором створення "Короткої антології кримськотатарської поезії", видання якої стало явищем в історії кримськотатарської й української культур. Антологія була включена у фундаментальну працю А. Кримського "Студії з Криму" (1930).
В 20 - 30-ті роки XX ст. було досягнуто непоганих результатів в освоєнні українсько-кримськотатарських літературних і культурних просторів. Так, у 1927 році в Харкові в грудневому номері журналу "Червоний шлях" Абдулла Лятиф-заде опублікував українською мовою статтю "Короткий огляд кримськотатарської літератури", яка містить загальну характеристику кримськотатарської літератури починаючи з ХІІІ століття.
Українська поезія, у тому числі і вірші Т. Шевченка, стала надбанням кримських татар лише в другій половині 30-х років. У 1939 р. уперше було перекладено кримськотатарською мовою "Заповіт" Т. Шевченка, за що перекладач Ш. Алядін був визнаний гідним ювілейної медалі Т. Шевченка в зв'язку з 125-річчям від дня народження Великого Кобзаря. А вже в 1940 році побачили світ "Вибрані вірші" Т. Шевченка кримськотатарською мовою. Переклади виконали відомі кримськотатарські перекладачі А. Алім, Ш. Алядін, Е. Шем'ї-заде, М. Сулейман та інші.
Один із сучасних дослідників українсько-кримськотатарських зв'язків, відомий тичинознавець професор О. І. Губар в бібліотеці Київського державного музею-квартири П. Тичини знайшов біля двадцяти джерел, що проливають світло на історію кримськотатарської культури і літератури. Це збірки творів уже репресованих і знищених діячів кримськотатарської культури і літератури, таких, як А. Гірайбай, Б. Чобан-заде, А. Лятиф-заде, У. Іпчі, О. Акчокракли, М. Джавтобелі та ін.
З початком масового повернення кримських татар наприкінці 80-х - на початку 90-х років на свою історичну Батьківщину почався новий виток у розвитку українсько-кримськотатарських літературних зв'язків. Українські і кримськотатарські поети і перекладачі, такі, як А. Мойсієнко, Д. Кононенко, В. Гуменюк, Ш. Селім,
А. Велієв, Ю. Теміркая і багато інших, з великим ентузіазмом узялися за художні переклади творів класиків і сучасних авторів.
Особлива роль у відродженні і розвитку українсько-кримськотатарських літературних зв'язків належить сучасному українському поету-модерністу, перекладачу з тюркських мов М. Мірошниченку. Завдяки його таланту побачили світ в перекладах українською мовою твори багатьох кримськотатарських авторів, було здійснено видання двомовних книг Ю. Кандима "Сары ань - Жовта мить" (Київ, 1997), Ю. Теміркая "Ёл узериндеки ярыкъ - Світло над дорогою" (Київ, 2001), підготовлена до видання збірка поезій Ш. Алі "Мерджан данелери - Коралові камінці". Разом з автором цих рядків він уклав і видав українською і кримськотатарською мовами антологію кримськотатарської поезії "Кунештен бир парча - Окрушина сонця", що охоплює творчість авторів ХІІІ - ХХ ст.
У період з 1999 р. у видавництві "Доля" побачили світ українською і кримськотатарською мовами знакові твори Т. Шевченка "Далекий і близький Шевченко" ("Узакъ ве якъын Шевченко"). А поема "Кавказ" була видана чотирма мовами (українською, кримськотатарською, російською й англійською). Вийшли також друком вибрані твори Лесі Українки в двох книгах - "Квітка на долоні вічності - Бакъийлик авучындаки чечек" і "Лісова пісня" - "Орман тюркюси" (2001). А навесні минулого року відбулася прем'єра вистави "Лісова пісня" у Кримськотатарському академічному музично-драматичному театрі (режисер-постановник А. Сеїтаблаєв), що з успіхом йшла на підмостках театрів України, Туреччини, Румунії. Підготовлений до видання цикл кримських оповідань М. Коцюбинського. Почато роботу з укладання "Великого українсько-кримськотатарського словника".

Великий внесок у зміцнення українсько-кримськотатарських культурних і літературних зв'язків належить Всеукраїнському інформаційно-культурному центру (ВІКЦу) у м. Сімферополі. При редакційно-видавничій підтримці ВІКЦу були видані книги Лесі Українки, збірка віршів Ю. Кандима "Умют йипи" ("Нитка надії"). Вперше в історії наших народів за підтримки ВІКЦу Головною спеціалізованою редакцією літератур мовами національних меншин України цього року була видана білінґвою - кримськотатарською і українською мовами антологія восьмисотлітнього періоду поезії кримських татар "Кунештен бир парча - Окрушина сонця", яку українська преса назвала "шокуючою мистецькою подією".

З усього сказаного випливає висновок: історії українського і кримськотатарського народів тісно переплетені між собою. Відбулося кровозмішення цих двох великих народів, що належать до зовсім різних мовних груп. Хоч у них різні культури, державно-економічні уклади, але вони мають однакове світосприйняття - однаково чують, уловлюють звуки, однаково відображають і однаково передають їх. Такі явища в історії людства мають місце.
Взаємопроникнення і взаємозбагачення, взаємна інтеграція національних культур і літератур є історично неминучим явищем. Надбання культури кожного окремо узятого народу стає загальним надбанням цивілізації. Як із крапель води утворюється дощ, так і з окремих національних культур і літератур утворюється загальнолюдська культура і література.

Юнус КАНДИМ,
поет, перекладач-україніст, заслужений діяч мистецтв України.

(“Кримська світлиця”№ 39-40 2003 р.).