УРОК УКРАЇНСЬКОЇ

Переможці в номінації “Есе” конкурсу “Таланти та ерудити Севастополя” 2010 р.

Хранителька балаклавської історії

А що таке життя?
Чи те, що переждалось?
Чи все-таки життя -
Це те, що відбулось?
Ліна Костенко

Імена…Люди… Особистості… Пам’ять…Пам’ять чи забуття?..А це вже залежить від нас, сучасників.
Як часто ми не помічаємо тих, хто знаходиться поруч із нами. Живе собі людина, працює, і ти, можливо, навіть знаєш, де саме. В принципі, нічого особливого вона, на ваш погляд, не робить. Просто вкладає душу у свою справу, працює за покликанням. Усі оточуючі дивляться на неї, як на прибульця з іншої планети, мовляв, чого так себе віддавати роботі, кому це треба.
Ми черствіємо душею, бо не помічаємо в буденності неповторні миті життя. Ми забуваємо, що людину треба шанувати не тільки після смерті, а й коли вона жива. Бо життя швидкоплинне…Пам’ятаю, хтось з великих сказав: «Усе мине, мине і це». Ні, я не хочу, щоб ми, балаклавці, забули людину, яка жила Балаклавою, дихала нею і все життя присвятила цьому маленькому містечку на березі Чорного моря. Ім’я цієї людини – Канєва Фаїна Іванівна.
Маленька, завжди усміхнена жіночка, зі смаком одягнена, щоранку вона їхала автобусом № 27 в центр Балаклави до краєзнавчого музею, в якому пропрацювала майже все життя. Моє перше знайомство з нею відбулося, коли я навчалася в шостому класі. Ми пішли на екскурсію до Будинку дитячої творчості, в приміщенні якого знаходився музей. Вона нам дуже цікаво і захоплено розповідала про таврів, скіфів,які колись мешкали в нашій бухті, показувала черепки, знайдені при розкопках і навіть розповіла, де знаходяться уцілілі шовковиці, посаджені колись турками. На мій подив, з однієї я любила смакувати плоди. Вони, дійсно, великі, соковиті, хоч і не такі солодкі, як у звичайного дерева. Але коли їла їх, то й гадки не мала, що то турецькі.
Потім були ще екскурсії, на яких Фаїна Іванівна водила нас кривими вуличками Балаклави і все розповідала, розповідала, розповідала…Здавалося, вона знала історію кожного будинку, людини і навіть камінчика при дорозі. Вона так захоплювалася розповідями, що не помічала часу, відведеного на екскурсію. Хтось уже втомлювався і не слухав її, але мені було цікаво слухати, бо дізнавалася багато такого, чого не було в жодному путівнику.
Але й про себе Фаїна Іванівна могла розповісти багато цікавого. Перш за все, про своє незвичне ім’я. Її батько дуже любив історію Давньої Греції і тому дочку вирішив назвати Афіною, але в радянському РАГСі таке ім’я записувати відмовилися. Потім була спроба записати дівчинку Аполіною, але це ім’я ще більше роздратувало чиновників. Потому записали Фаїною.
На початку 50-х років переїхала Канєва Фаїна Іванівна з Комі до Криму. Деякий час працювала словесником, а з 1974 року очолила народний музей «Героїка Балаклави». Роботи було багато, і вона вже думала, чи не залишити цю справу. Але її покоління завжди відзначалося підвищеним почуттям відповідальності, і вона не змогла залишити музей напризволяще.
Був період, коли дев’ять років вона не отримувала зарплатню, але міцно тримала ключі музею, щоб зберегти те, що належало балаклавцям. Найцінніше – тарілка з англійського трищоглового пароплаву «Чорний принц», піфос, розбита чарка із знаменитої гостиниці Кіста і навіть англійські сваї. І, звичайно ж, фотографії. З особливою повагою Фаїна Іванівна розглядала фотографію групи лікарів, серед яких був В.Педьков, особистість яскрава і талановита. Дуже давно по Криму йшла пандемія грипу-іспанки, і люди вмирали від неї. А цей лікар із помічниками зміг у Балаклаві зупинити грип за три дні. Усі лікарі Криму їхали до нього за рецептом.
Експонати – це видима частина постійної, копіткої роботи, яка велася Фаїною Іванівною. Але ж була й невидима: листування, зустрічі зі спадкоємцями великих прізвищ, пов’язаних з історією Балаклави. Це і правнучка генерала А.Вітлера, нащадки колишнього хазяїна гостелю «Росія» Л.Бісті та багато інших.
Хранителька балаклавської історії без утоми збирала матеріали і про давно померлих, і про нині живущих, тих, хто хоч секундою свого життя увійшов у тисячоліття давнього міста.
На превеликий жаль, за життя Фаїни Іванівни музей закрили, а всі експонати без опису передали до музею Панорами. Деякі з них по дорозі зникли. Цього не змогло витримати серце людини, яка все своє життя по крихтах збирала матеріал. У неї стався інсульт, перенесений на ногах, хвороба, невдовзі – смерть…
Два роки їздять діти на її могилу, провідують матір і дуже обережно витирають пил з надгробку, на якому зображені генуезькі вежі Чембало.
У Панорамі ж отриманий матеріал систематизують і дивуються, що треба роки, щоб його опрацювати. І це — робота однієї людини…
А справу Фаїни Іванівни продовжує онука, Олександра Ємельяненко, яка збирає матеріал про свою бабусю, Балаклаву і збирається відкрити на сайті Інтернету віртуальний музей, присвячений Канєвій Фаїні Іванівні, хранительці балаклавської історії.

Марина Качалка, 11 клас, школа № 25